2018: втеча від модернізації в архаїку?

Другий фактор, що впливатиме на розвиток подій у 2018-ому – це катастрофічний рівень зношеності. 90 % доріг потребують ремонту, 37 % із них – капітального, 70 % мостів – у аварійному стані. Нам також потрібно переглянути енергетичну політику. У 2022 році почнуть ставати ті атомні енергоблоки, які працюють, а зараз вони забезпечують 50 % електроенергії. Питання, що станеться з енергетикою до 2035 року, залишається відкритим. Новий енергоблок коштує приблизно 10 млрд доларів і будується близько 10 років.

Фізична зношеність інфраструктури накладається на «зношеність» людського капіталу. Система освіти потребує реформ. Тільки до Польщі ідуть вчитися близько 50-60 тисяч абітурієнтів щорічно. 

Ті методики, за якими вчать дітей сьогодні, не мають жодних перспектив у майбутньому. Проблема з гуманітарними науками впливає на відсутність соціального інженерингу. Ми не розуміємо, ким ми є. Тому ці блукання переростають у намагання повернутися до архаїки.

Ні війни, ні миру, і кожен сам за себе

І третій визначальний фактор – тиск. Світ поглинула криза, кожен вирішує свої проблеми, усі ключові гравці намагаються захистити свої інтереси. Злам Близького Сходу, який відбувся на наших очах – тільки початок. Це спроби закритися від світу, що стрімко модернізується, за допомогою архаїки. І розуміння того, що відбувається ззовні, надзвичайно важливе, оскільки ми залежимо від цих процесів. На початку 2017 року розгортався умовний сценарій «Миротворець», коли великі гравці домовлялися про переділ ключових майданчиків: Близький і Далекий Схід та Східна Європа. В рамках цього сценарію реалізується пакет опцій відносно України, а саме примус до імплементації мінських домовленостей. Але проблеми між ключовими гравцями настільки серйозні, що їх неможливо вирішити водночас. Китай продовжує рости і набирати вагу, досить дивно, що ця країна не опинилася у фокусі уваги українських еліт, хоча це може бути пов’язано з негласними домовленостями з американськими партнерами. Тому через певний час «Миротворець» трансформується у «Прагматичний» сценарій. Останній характеризується тим, що кожен грає як уміє. Це призводить до того, що на одних регіональних майданчиках досягається компроміс, тоді як на інших конфлікти тривають.

У результаті 2017-й для України виливається у сценарій «Ні війни, ні миру», який буде втілюватися і у 2018-ому і, можливо, на початку року знову більше тяжітиме до миротворчого. Ми бачимо з боку Росії спорадичні намагання досягти примирення, і розуміємо, що у довгостроковій перспективі у них не вистачить ресурсів продовжувати ескалацію, особливо якщо європейські санкції не знімуть і наступного року.

Виходить, що 2018-го року кожен буде зосереджений на своїх проблемах. Європа сконцентрована сама на собі, адже там знову виникли проблеми перебудування – Шотландія та Уельс все ще думають про відокремлення, а Каталонія узагалі голосно про це заявляє. 24 листопада 2017 року на Саміті Східного партнерства нам чітко дали зрозуміти, що ЄС не готове нести додаткові втрати і на схід, принаймні зараз, не поширюватиметься. Маємо асоціацію, мусимо втілювати реформи і поборювати корупцію. А для США ми другорядний, але досить важливий «гачок» для регулювання процесів у Східній Європі, здійснення впливу на Росію, Польщу, Німеччину та ЄС загалом. Ця система стримувачів і противаг потрібна для того, щоб не дати з’явитися у Євразії гегемону, якого побоюються в англосаксонському середовищі.