UIF провів обговорення першого розділу Конституції України

В контексті відзначення 25-річчя прийняття Конституції України, в Українському інституті майбутнього відбулось обговорення першого розділу Конституції України.

Під час заходу спікери обговорили загальні засади Конституції України та те, що є основою держави: питання суверенітету, незалежності, людини як найвищої соціальної цінності, устрою нашої держави, межі діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування.

Так, Олександр Чебаненко, директор програми “Право” Українського інституту майбутнього, зазначив, що перший розділ Конституції України, на жаль, не користується симпатією у власників суспільної думки, на відміну від другого розділу Конституції, який є придатним для гучного обговорення, висування різних контроверсійних думок, в тому числі, і манупулятивних. Та крім того, експерт наголосив на важливості Конституції як Основного закону, яким мають керуватись представники влади  у своїй діяльності.

“В загальному сенсі Конституція — це фіксація суспільного договору, адже люди схильні не довіряти один одному, а Конституція фактично це документ, в якому зафіксовано, в чому саме люди не довіряють один одному, які обіцянки вони один одному дають і як саме вони ці обіцянки будуть виконувати, і що буде, якщо обіцянки не виконуються. Ми розуміємо, що історія людства доводить, що будь-яка влада намагається бути всеохоплюючою, і сучасна доктрина Контитуції це інструмент обмеження правління. Ми наполягаємо на тому, що будь-які повноваження Президента і Верховної ради України прописані виключно в Конституції, і виходити за межі цих повноважень чи приймати закони, які визначали якісь квазі-повноваження, недопустимо. Якщо не знаєш, як робити, читай Конституцію. Представники влади повинні не просто коригувати свою діяльність у відповідності до Конститції, а в першу чергу вони повинні керуватися нею в своєму повсякденному житті. Саме знання Основного закону робить людину громадянином в тому числі”, – продовжив він.

Геннадій Друзенко, фахівець з конституційного права і очільник Центру конституційного моделювання зазначив, що наша Конституція відіграла свою основну роль — ми не скотилися в автократію, змінюваність влади ця Конституція і українській народ забезпечили, і отже, засадничу функцію в переході від тоталітарного до демократичного ця Конституція виконала. Проте чому ж так сталося, що наша Конституція не змогла себе захистити?

“Я думаю, що в поставторитарному суспільстві не усвідомлювали те, що правові закони, на відміну від законів фізики, не є самовиконаними і діють тільки в умовах певної правової культури, коли суспільство розуміє алгоритм, що виконувати закони вигідніше, ніж їх порушувати.

Чому ж виживання в українській історії відбувається всупереч закону, ніж завдяки йому? Якою ж ми є правовою державою, якщо чинний президент встановлює рекорди попирання Конституції, ледь не щотижня порушуючи Основний закон держави? Якщо Парламент, який зараз розглядає законопроєкт про заборону судам відміняти санкції РНБО, які явно неконституційні і в повноваженнях Президента немає права їх запроваджувати?

Я думаю, тут лежить великий засадничий гандж нашої Конституції, що вона врахувала досвід США, Франції, але дуже пагано врахувала ментальність і досвід українського народу. Відповідно ми маємо норми, які не виконуються, тому що ми не маємо культури жити по нормах. Є чудовий вислів американського судді: “Ми надто сподіваємося на закони, Конституцію і суди, але повірте мені, свободи живуть в серцях американців, і коли вони помирають в серцях — жодні закони не здатні їх врятувати”.

При конституюванні України був випущений оцей момент співпричетності великої кількості громадян до цих норм, і в цьому першорідний гріх цієї Конституції. Її ухвалив Парламент, який мав негативну довіру населення. Цьом Парламенту ніхто не делегував права ухвалювати Конституцію. Фактично він сам собі це право привласнив чи узурпував, адже стаття п’ята Конституції говорить, що право встановлювати конституційний лад має виключно народ України на референдумі, і жодна посадова особа чи орган не мають такого права. Оця республіканська традиція з часів Віче співпричетність громадян до ухвалення рішень була розтоптана і порушена. Було враження, що продовжилась сталінська практика конституції як ширми. Тому, повертаючись до першого розділу Конституції, я пропоную задуматись, як повернути українському народові його народний суверенітет — право ухвалювати правила ухвалення решти правил. Я думаю, нам треба повернутись до точки нуль, бо скільки б ми не дискутували, ця Конституція приречена залишатися ширмою, бо немає відчуття серед українців, що це, на відміну від прапору і гімну, одна з святинь і засад української держави. За прапор, гімн і герб українці готові біли і є готові помирати, хто б був готовий помирати за Конституцію, я не бачу. Я б запропонував глибоко подискутувати щодо статті третьої Конституції, бо в українському менталітеті поєднуються американський концепт свободи і європейський концепт права людини, навіть, я б сказав, що свобода первинніша за права людини в нашому випадку. І ще я б запропонував підняти питання, як нам уникнути багатозначностей або нереалістичностей або суперечностей, які проявились часом, і так відбувається в будь-якій Конституції”, – проаналізував Генадій Друзенко.

Своєю чергою Віктор Шишкін, суддя Конституційного суду України у відставці, перший генеральний прокурор та експерт Українського інституту майбутнього, який був у складі першого українського парламенту, зазначив, що при написанні Конституції можна було обмежитися першим розділом, а інші взагалі не писати, тому що це засадничі чи висхідні дороговказні положення для нашого суспільства. За словами експерта, в них закладена філософія і нашого конституційного ладу, і нашого суспільного ладу, і державного устрою також.

“Всі наступні положення Конституції і законів повинні відповідати положенням цього розділу. Я згадаю методологію, яку застосували і якою послуговуються німецькі конституціоналісти. Перша стаття першої частини німецької Конституції зазначає: “гідність людини є недоторканою”. Тобто йдеться не про право на гідність, не про форму, а про гідність як дещо божественне і природнє. І далі в третьому розділі німецької Конституції прямо вказано, що цей розділ це витік, джерело, і що його положенням повинні слідувати всі наступні положення і Конституцї і законодавства. Фактично наш перший розділ — це витік і джерело. Тому коли я чую, що положення другого розділу, присвяченого правам людини, неможливо виконати, то це неправда. Я вважаю, що положення другого розділу можуть бути виконані в, якби кожен держслужбовець, починаючи з Президента, пропустив через мізки і серце пропустив другу частину 19 статті Конституції України, де покладено на них обов’язки (не повноваження, а саме обов’язки!!!) діяти в межах Конституції. Якби президент Порошенко і Президент Зеленський через серце пропустили перший розділ Конституції і зокрема статтю 17, то вони б зрозміли, що “Захист суверенітету є найважливіша функція держави, справою всього українського народу”. Тобто в умовах, коли держава сачканула в особі її влади, народ взяв зброю, тому що діяв в межах прямої вказівки Конституції, що це справа усього українського народу. Будь-який громадянин України мав право взяти гранату і поїхати в Луганськ, Донецьк і Крим захищати свою територію, не забуваймо про можливість партизанського руху в Криму. А за що тоді сидять 7 тисяч добробатівців? Вони діяли, з точки зору статті 39 Кримінального кодекса, в умовах крайньої необхідності”.

Крім того, Микола Сірий, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, зазначив, що хороша Конституція це та, в якій проведений водорозділ між сферою прав особи і сферою, де панує держава.

“В цілому ми заводовелні, як проведений цей водорозділ. Але якщо ми б хотіли більшого успіху для держави, ми повинні покластися на більш активну, дієву і креативну частину суспільства. Якщо би ми зробили певні акценти від рівності до підтримки найбільш продуктивних сил нашого суспільства, ці сили потгнули би і більш широку демократичну площадку для успіху всієї країни”,– зазначив спікер.

Також пан Сірий задався питанням,  яким є український народ і який є його потенціал.

“Якщо подивитися на Латинську Америку, на Африку, так виходить, що поряд живуть два народи: один живе за законами демократії і з достатнім рівнем добробуту, а в сусіднього народи діляться на клани і живуть зі зброєю в руках, один путч переходить у військовий переворот, одна бойня переходить в іншу, і ніяк не може стабілізуватися. Так само Європа дуже неоднорідна. У зв’язку з цим перше питання, яке я для себе ставлюю: а яким є український народ і який є його потенціал? На мю думку, якщо подивитись на історію українського народу, на його устремління і дух українського народу, який виходить на Майдан, коли відчуває несправедливість, то я глибоко переконаний, що український народ за своєю суттю — це народ республіканської ідеології. Натомість Конституція наша прийнтяа в традиціях демократичної ідеології, і мені здається саме в цьому перша серйозна глибока проблема. Народ, який по суті республіканський народ, народ свободи і вільного духу, який своєю історією опановував працюючі державні інституції. Взяти козацьку добу — чому так довго козацька спільнота протрималась? Тому що вони поважали управлінські правила і фактично несли республіканський дух. В цій точці у нас колосальний резерв, який ми могли б реалізувати”, – зазначив він.

Та наостанок Микола Сірий вказав на дуже важливу проблему – розділеність виконавчої влади.

“Другий момент, в нас немає права тупцюватись на місті, ми не маєм права погоджуватись на те, що в нас 2-3% економічного розвитку щорічного, ми зобов’язані давати 10% економічного розвитку, бо інакше ми себе не будемоо поважати. Дивлячись на принцип розподілу влад, чи немає в нас механізмів, які душать і стримують розвиток і які є причиною тупцювання на місті? На мою думку, колосальна наша проблема в тому, що ми не маємо цілісності виконавчої влади. Виконавча влада в нас розірвана між двома центрами. З точки зору багатовавіантності політики це добре — можна переставляти відповідальність, можна перетягати від Кабінету міністрів до Адміністрації президента ковдру щодо успіхів. Ця конструкція дає для телевізора, для преси почву для щоденного шоу, але чи дає можливість ця конструкція для успішного і швидкого руху вперед? Я даю від’ємну відповідь.

Якщо уявити собі, що в Україні з’являється лідер гідний і відповідальний, який би хотів зробити швидкий ривок для розвитку країни, перше, у що він упирається, це те, що ані Кабінет міністрів, ані Президент не є органами повноти виконавчої влади. Поки не буде усунута ця розділеність виконавчої влади на дві частини, поки не буде вирішена фундаментальна проблема цілісності виконавчої влади – безперечно, в вимірах принципу розподілу влади, цілісність не для того, щоб влада стала сильнішою серед інших і почала впроваджувати авторитарні тенденції в країні. Коли виконавча влада є цілісною, тоді постає друге дуже важливе питання — питання політичної конкуренції. В простій схемінарод на виборах формує законодавчий орган, закондавчий орган на онові коаліції, компромісу, домовленостей формує уряд і поинає працювати державний механізм. Але життя зараз надзвичайно динамічне, і ми бачимо з пркатики європейських країн, що проходіть рік-півтора, і уряд вступає в політичний конфлікт з парламентом, який може не підтримувати ініціативи уряду. Тоді вступає в дію механізм вотуму недовіри, який робить вибір: хто отримає політичну підтримку, або уряд залишається і парламент розпускається й іде на нові вибори, або парламент утримує політичну позицію, уряд усувається через вотум недовіри і формується новий уряд з новою робочою пропозицією. Наша конституційна конструкція так сформована, що оцієї політичної конкуренції немає, бо уряд формується через пропозицію президента, а парламент орзпускається через знову- таки через президента. А моделі, потрібної для динамічної політики, наша Конституція не дає”, – підсумував він.