Джерело: Еспресо
Три раунди переговорів щодо Брекзіту, які тривають з літа, особливих успіхів не досягли
25 вересня розпочинається четвертий раунд, а вже за місяць, 22 жовтня, Європейська Рада має вирішити, чи досягли сторони «достатнього прогресу» зі спірних питань, щоб перейти від обговорення умов розлучення (пріоритет ЄС) до власне майбутнього стосунків (пріоритет Великої Британії).
Набір спірних питань не змінився, а прогрес з їх вирішення був надто повільним. Це передовсім майбутній статус британців в ЄС та громадян країн ЄС в Британії, питання фінансових зобов’язань Великої Британії, майбутнє кордону з Ірландією та пов’язана з ним доля мирного врегулювання в Північній Ірландії.
Зрештою питанням є і те, як надалі розвиватимуться стосунки Великої Британії з ЄС і чи постане необхідність перехідного періоду після офіційної дати виходу.
Найбільш проблемним залишається банальне питання грошей.
Представники ЄС з травня вдаються до риторики, що Велика Британія повинна виплатити відступні чи, на мові ЄС, «виконати свої фінансові зобов’язання»: називалися суми порядку 60 мільярдів євро.
Чіткого розрахунку, за що саме повинна заплатити Великобританія, поки немає: переговорники ЄС склали загальний перелік сфер і програм та закликали британську сторону виробити власну методологію розрахунків.
Проблема стає нагляднішою, якщо врахувати, що наразі Британія є другим чистим контрибутором до бюджету ЄС за величиною вкладених коштів: близько 10-11 млрд. євро внеску до спільного бюджету щорічно. Тільки Німеччина видає більше – понад 14 млрд., а от вже Франція замикає трійку лідерів з значно скромнішим внеском – бл. 5-6 мільярдів євро.
Втрата такого шматка фінансування вочевидь стане доволі складною для ЄС і неуникненно поставить дилему: чи то інші донори повинні будуть платити більше, чи то реципієнти європейських фондів отримувати менше. А тим часом Жан-Клод Юнкер у своїй промові від 13 вересня щодо майбутнього Європейського союзу зажадав реформ і подальшої інтеграції, які вимагають розширення, а не скорочення витрат.
Однак якщо ЄС треба гроші, то Великій Британії бракує часу. Глухий кут в переговорах та послаблення уряду після позачергових червневих виборів загострили суперечності між прихильниками жорсткого Брекзіту і розриву відносин (міністр закордонних справ Борис Джонсон) та прихильниками збереження максимально можливої кількості зв’язків з союзом (міністр фінансів Філіп Геммонд).
Щоб припинити суперечки всередині уряду і зрушити з місця переговори з ЄС, прем’єрка Тереза Мей організувала чергову програмну промову щодо Брекзіту у Флоренції 22 вересня.
Джонсон, якому видавалося що Мей схиляється до надмірних поступок, завдав удару на випередження. 15 вересня він опублікував розлогу статтю в The Telegraph, розпочавши з нищівної критики тих, хто вважає що вихід Британії з Європейського союзу може не відбутися.
«Я бачу скептицизм, чи стане нам духу, витримки, наполегливості це зробити. Вони сподіваються, що Закон про Брекзіт провалиться в прірву Палати громад чи потоне в безкінечних судових процесах. Вони вважають, що ми розчаруємося в можливості знайти вихід з ЄС і зрештою сядемо на підлогу і розплачемося, наче немовля, що загубилося в лабіринтах Гемптонського суду».
Натомість, Джонсон намагався переконати, що Брекзіт вдасться найкращим чином, яскраво описав чудові перспективи, які він відкриє перед Британією, а головне – ще раз нагадав вимоги жорсткої опції Брекзіту: вийти з єдиного ринку та митного союзу, відмовитися від юрисдикції Європейського суду справедливості та «перейняти контроль» над кордонами, грошима, законами.
Щодо болючого питання виплат Джонсон непримиренний: «Ми не збираємося платити за доступ до їхніх ринків, так само, як вони не збираються платити за доступ до нашого».
Він знову наголосив, що після Брекзіту Британія перестане виплачувати ЄС по 350 млн. фунтів на тиждень, а натомість вкладатиме їх в національну систему охорони здоров’я.
Хоча цю цифру суворо критикували як маніпулятивну і нереалістичну ще в час передреферендумної кампанії, вона знову стала публічним аргументом міністра.
Войовнича риторика Джонсона була сприйнята як виклик прем’єрці Мей та намагання окреслити червоні риски для Флорентійської промови. Складно сказати, чи запропонувала б Мей більше поступок, якби не демарш Джонсона, але вочевидь Флорентійська промова виявилася значно миролюбнішою, аніж промова в лондонському Ланкастер Хаус в січні 2017 року.
Якщо Ланкастер Хаус продемонстрував принципове налаштування на жорсткий Брекзіт, та впровадив до лексикону переговорів принцип «відсутність домовленості краще, ніж погана домовленість», то у Флоренції загальний настрій промови визначався слоганом на тлі виступу: «Спільні цінності. Спільні виклики. Спільне майбутнє»
Щодо нових пропозицій, то Велика Британія не буде розбудовувати прикордонну інфраструктуру на кордоні з Ірландією. В Британії визнали потребу близько двох років перехідного періоду після формального виходу з ЄС, під час якого країна коритиметься правилам ЄС та буде здійснювати свої зобов’язання щодо бюджету ЄС. Також Велика Британія обіцяє певним чином враховувати думку Європейського суду справедливості у справах, що стосуватимуться громадян країн ЄС, що проживають у Великобританії.
На додачу, вона також запропонувала ЄС нове безпекове партнерство. Перші реакції з ЄС наголошували на тому, що поступок наразі недостатньо і вони не настільки конкретні, як хотілося б, однак справжнє їх значення відкриється власне в процесі переговорів.
Важливо, що Мей, до розчарування функціонерів ЄС, не відмовилася від свого головного меседжу: важливіше говорити про майбутнє двосторонніх стосунків, ніж про умови розлучення. У пошуку нової моделі стосунків Мей не згодна копіювати жоден з існуючих форматів.
Вона виключила участь Британії в Європейській економічній зоні за норвезьким принципом, адже тоді треба буде коритися правилам та регулюванням ЄС без жодної можливості впливу на них. Однак і банальна зона вільної торгівлі, навіть настільки широка, як у випадку Канади, для прем’єрки теж не є достатньо амбітною. Тож творчий підхід полягає в тому, що треба разом вигадати щось нове і безпрецедентне:
«І якщо ми зможемо це зробити, то коли цей розділ європейської історії буде написано, то він запам’ятається не відмінностями, з якими ми стикнулися, але візіями, які ми створили; не викликами, через які нам довелося пройти, але креативністю, з допомогою якої ми їх подолали, не тими стосунками, які завершилися, але початком нового партнерства.
Партнерства інтересів і партнерства цінностей, партнерства амбіцій для спільного майбуття, де Сполучене Королівство і Європейський Союз пліч-о-пліч забезпечують добробут і можливості для наших народів»
Після Юнкера і Мей, 26 вересня риторичну естафету перехопить Емманюель Макрон, який планує виголосити в Сорбонні свій план щодо майбутнього Європи. Залишилося тільки дочекатися, яка саме з вересневого параду промов переживе зиму.