Санкції проти РФ: що насправді може зламати режим Путіна

Санкції проти РФ: що насправді може зламати режим Путіна

ПЕРЕГЛЯНУТИ ДОПОВІДЬ У PDF

Анотація

Внутрішньополітична стійкість РФ на даний момент виглядає високою. Протестні настрої у РФ низькі, значного елітного розколу не відбулося, а лояльність силовиків поки що не ставиться під питання. Незначне незадоволення наслідками війни спостерігається у невеликої частини еліт серед “технократів” і “старих чиновників”.
Величезний розрив між молоддю і старшим поколінням у РФ за певних умов може стати джерелом тріщини, яка призведе до якісних політичних змін, адже саме це нині — слабке місце російської політичної системи. Молодь до 30 років та середній міський клас — найбільш постраждалі від нинішньої ситуації верстви населення, здатні до протесту.
Основа внутрішньої стабільності в РФ — особистий імідж В. Путіна і абсолютна довіра до нього ОСОБИСТО з боку населення, а не уряду, парламенту чи влади в цілому. На ньому тримається елітний консенсус, а також суспільний договір у Росії, який він сам гарантує та уособлює.
Фінансова система РФ є досить стійкою. За будь-якими із загальновизнаних міжнародних критеріїв, незаморожені резерви ЦБ перевищують рівень достатності. За збереження високих цін на нафту (навіть з урахуванням дисконту для Росії) та відсутності ембарго з боку Китаю та Європи ми не бачимо будь-яких серйозних загроз з точки зору платіжного балансу та забезпечення потреб валютного ринку.
Поки тримаються високі ціни на нафту і Росія її продає, ризиків для бюджетної стійкості РФ також немає. Фактори, що можуть критично вплинути на бюджетну стійкість РФ: а) ціни на нафту (їх падіння); б) ембарго на купівлю нафти з боку Європи та/або Китаю + вторинні санкції за порушення ембарго.
Економіка РФ входить у піке. Санкції матимуть критичні наслідки для рівня та якості життя росіян у найближчі 10 років, що прискорюватиме процес еміграції і поглиблюватимуте демографічну кризу. Однак ефект санкцій матиме довгостроковий тренд, жоден із них не створює загрозу режиму у перспективі 1-2 років.

Найбільшого удару від санкцій зазнають авіасектор, автопром, машинобудування, сектор електроніки, нафтогазовий сектор (його модернізація) та металургія. Що технологічніше виробництво – то вища в ньому частка імпортних комплектуючих, і, відповідно, тим більше воно постраждає від санкцій.
У зовнішній політиці стійкість Росії залежить від нейтралітету \ співпраці з більшістю незахідних держав, включаючи “важковаговиків” Китай, Індію, Туреччину, ОАЕ, Саудівську Аравію тощо.

Ті, хто не приєднався до санкцій, здебільшого не хочуть цього робити з політико-ідеологічних причин, не пов’язаних з Україною як такою або ситуацією всередині України. Це або політичний розрахунок, або залежність від стратегічних ресурсів, або комерційні інтереси, або небажання порушувати традиції нейтралітету, або небажання підпорядковуватися США проти Росії і створювати прецедент.
Ключові завдання РФ у цій галузі — недопущення приєднання до санкцій незахідних країн, збереження співпраці з ними, переведення торгівлі у національні валюти, переорієнтація на їхні ринки, налагодження поставок товарів через треті країни.

Розділ I. Політична стійкість РФ

На сьогоднішній день внутрішньополітична стійкість політичної системи у РФ базується на чотирьох стовпах:

Низький рівень протестного потенціалу.
Особиста довіра до В. Путіна, у його політичну фігуру і спадок.
Консолідованість елітних груп.
Лояльність армії та контроль над регіонами.

Низький рівень протестного потенціалу

Основні фактори, що впливають на рівень протестного потенціалу у російському суспільстві — це антивоєнні настрої серед громадян, кількість жертв у результаті війни, недовіра до влади, ступінь репресій проти громадян, товарний дефіцит, падіння рівня життя. Однак усі ці фактори мають нюанси або особливості, через які дуже важко прорахувати, наскільки кожен із них здатний стати каталізатором політичних змін.

Антивоєнні настрої росіян поки що доволі низькі. Вони ніколи не були високими, здебільшого через особливості відносин громадянського суспільства і влади в Росії і в цілому, на пострадянському просторі. На відміну від США та Європи, де громадянське суспільство існує автономно від влади, у РФ такого не сталося. Найбільш автономні громадяни у питаннях ціннісного осмислення буденності — це в основному жителі великих міст з вищою освітою, ліва інтелігенція або опозиційні політичні партії та організації. Решта росіян не мають змоги, часу та можливостей займатися активізмом, а через високий рівень антизахідних настроїв активізм сам по собі (включно з пацифізмом) завжди ототожнювався з чимось чужим, інакшим і негативним, діяльністю іноагентів і “п’ятої колони” [1].

Крім того, антивоєнні настрої у РФ не народилися й через те, що країна, на відміну від Європи та США, ніколи не проходила через трагедію тотальної військової поразки на ментальному та культурно-ідеологічному рівнях. Після 1945 року Й. Сталін проводив політику, спрямовану на створення міфу “великої перемоги”, що ще більше підхопили його наступники М. Хрущов та Л. Брежнєв, а після 1991 року В. Путін вибудовував те саме, тільки стосовно підсумків “холодної війни”.

Важливо також зазначити, що фактор відсутності війни, яка б зачіпала велику частину території РФ, також впливає. Для більшості жителів Росії навіть Друга Світова війна — це “парад перемоги” та “наступ Червоної армії на Берлін”. Пам’ять про війну базується на ідеологемах, а відтак Кремлю легко створювати та керувати військовими ідеологічними міфами.

Поєднання переможно-ностальгійних міфів, нав’язаного відчуття несправедливості, не співставленого із цими міфами, а також агресивно-реваншистських настроїв фактично породили ту неоконсервативну за своєю природою пост-радянську російську ідеологію, яка стала основою світосприйняття керівників РФ. В цій логіці неможливі були будь-які розмови про примирення, адже сприймалися як слабкість.

Відтак, не дивно, що понад 60% росіян, згідно з опитуванням “Левада-центру”, проведеним у кінці лютого, вважають, що війна Росії в Україні була спровокована Сполученими Штатами та країнами НАТО [2]. А понад 70% росіян, згідно опитування ВЦИОМ 17 березня, підтримують “військову операцію” РФ в Україні [3].

Однак разом із тим, нинішня ситуація щодо протестних настроїв сильно залежить від ще однієї, відносно нової проблеми, з якою зіштовхнулися російські еліти — це поглиблення розриву між молоддю та старшим поколінням. В одному зі своїх нещодавніх досліджень листопада 2021 року, “Левада-центр” зазначав, що серед молодих людей до 30 років дуже сильно змінилися настрої, зросла готовність брати участь у протестах, зріс песимізм щодо влади та їхньої спроможності керувати країною [4]. Голова “Левада-центру” Лев Гудков сам зазначав інтерв’ю, що російська молодь сьогодні дуже сильно відрізняється від старших людей, влада не знає, що з ними робити, а серед молодих поширюються страх перед адміністрацією і поліцією, занепокоєння через війни та масові репресії [5].

Кількість жертв у результаті війни поки що не може змінити суспільну думку через вихолощеність інформаційно-медійного простору у Росії і не критичну кількість жертв. Навіть 20-30 тисяч загиблих серед російських військовослужбовців навряд чи стануть тією “краплею”, яка змусить росіян масово виходити на мітинги та опиратися політичній системі, не кажучи вже про формування адекватних, усвідомлених політичних вимог чи появу лідерів, які зможуть ці вимоги окреслити, донести аудиторії і зібрати навколо себе людей.

Оскільки ціна людського життя у Росії є нижчою, аніж ціна людського життя в Україні або в країнах Європи. Саме це є перевагою Росії у цій війні, якою Путін активно користується, адже знає, що “поріг чутливості” у його країни набагато менший у цьому конфлікті, аніж у його опонентів.

У зниженні чутливості також грає роль ідеологічний конструкт. Середньостатистичний громадянин РФ сприймає війну як “картинку”, а своїх військових як “визволителів”. Тому кількість жертв для них лише “статистика”, яка існує на тлі “великої країни”, це не глибока особиста трагедія.

Кількість учасників антивоєнних мітингів у РФ здебільшого припадали на Санкт-Петербург і Москву. З 24 по 27 лютого майже 6 тисяч людей були затримані по всій РФ за участь у несанкціонованих мітингах[6]. Поступово кількість учасників демонстрацій скорочувалася. Якщо у перші 3 дні після початку війни кількість затриманих перевищувала 3 тисячі осіб, то після пікових протестів 6 березня, коли були затримані понад 5 тисяч осіб [7], ця хвиля почала швидко спадати. Вже 13 березня на різних антивоєнних акціях затримали понад 800 осіб, а до 20 березня ситуація знову повернулася до одиночних пікетів. Вже станом на середину березня 65% людей висловлювали підтримку вторгненню РФ в Україну [8].

Недовіра до влади в Росії завжди була присутня, але на відміну від України, де критика влади сприймається як наша національна риса або навіть цінність [9], у РФ прийнято критикувати умовних “бояр”, а не “царя”.

Іншими словами, публічна, відкрита критика політичного лідера неприйнятна для більшості росіян, і не лише тому, що вони бояться, а тому, що це частина їхнього менталітету та історичної традиції. Відтак, очікувати, що в результаті війни зросте недовіра до влади марно. Навпаки: закручування гайок і консолідація медійних ресурсів призведе до ще більшого об’єднання прихильників навколо лідера, а провину за провали завжди можна “скинути” на нелояльних “бояр” або “п’яту колону”. У таких умовах зростання антивоєнних настроїв буде придушуватися, у тому числі як вияв “слабкості” або “зради державних інтересів”.

Товарний дефіцит, падіння рівня життя і доходів — це також фактор середньо- і довгостроковий, а не миттєвий. Більше того, його дуже важко спрогнозувати. Як показують історичні приклади (Сирія, Венесуела, Іран, КНДР, Куба, Ірак), в авторитарних системах зубожіння населення і різке падіння доходів викликає політичну реакцію лише серед частини заможних людей у великих містах і частини середнього ділового класу. Решта громадян консолідуються навколо своїх лідерів. Ними стає легше керувати, адже вони ще більше залежать від держави, її послуг і розподілення нею багатства.

Тут також важливо згадати ідеологічну конструкцію про “велику країну”. З часів СРСР насаджувалися настрої про те, що “заради величі країни можна й потерпіти”. Іншими словами, падіння рівня життя на тлі “зовнішніх перемог” не буде сприйматися значною частиною населення як фактор роздратування. Винятки — це мегаполіси, які частково вийшли з радянської ідеологічної конструкції суспільних настроїв.

У випадку, коли в умовах ізоляції авторитарна система неодмінно починає переходити у стан тоталітарної системи (як це сталося у Північній Кореї), економічні та фінансові наслідки санкцій лише полегшують для влади закручування гайок, оновлення еліт і консолідацію населення навколо своїх лідерів. Тому навряд чи економічні та фінансові наслідки санкцій зможуть змінити протестні настрої росіян у найближчій перспективі. Скоріше за все, змін варто очікувати лише за умови, що глибина та сила санкційного тиску залишаться без змін протягом наступних 1-4 років.

Репресії проти власного населення можуть призвести до падіння рівня довіри до владних інститутів та викликати протестну реакцію. Але це станеться лише у випадку, коли це відбуватиметься масово і зачіпатиме саме РІЗНІ верстви російських громадян, а не лише тих, кого “традиційно” затримують і репресують, наприклад різних ліберальних активістів у Санкт-Петербурзі і Москві, доля яких для більшості лояльних росіян у провінції і в інших регіонах байдужа, як це вже показало вбивство Бориса Нємцова або арешт Олексія Навального.

Крім того, більшість із затриманих на антивоєнних мітингах 25 лютого — 6 березня російська влада відпустила. Це демонструє намагання влади уникати масштабних репресій проти людей. Поки Москва стримує протестувальників психологічним тиском, який наразі працює. У Кремліусвідомлюють, що у разі надмірного закручування гайок, коли питання перестане бути “українським”, а перейде межу і стане “внутрішньоросійським”, тоді ситуація дуже серйозно погіршиться для російських еліт.

Набагато більш РЕАЛЬНУ реакцію, навіть політичного характеру, можуть викликати репресії, які зачіпатимуть інтереси самих громадян або регіональних еліт, як це сталося, наприклад, у Хабаровську у 2021 році.

На сьогодні ми оцінюємо готовність росіян активно протестувати як доволі низьку, за винятком великих міст, де є активний середній клас і молодь, які найбільше постраждають від усіх вищеперерахованих факторів. Тим не менше, цього буде недостатньо, щоб завдати політичній системі критичного удару і призвести до зміни влади, допоки особиста довіра до В. Путіна та його образ не будуть поставлені під сумнів, а у людей не з’явиться відчуття брехні з боку їхніх керманичів.

Особиста довіра до В. Путіна

Особиста довіра до В. Путіна у РФ будується навколо його образу. Поки його імідж лишається сильним, доти й зберігатиметься підтримка його дій з боку ядерного електорату — консервативних росіян у провінції і передмісті.

Імідж та образ В. Путіна побудовані на декількох фундаментальних наративах, які поки що не перебувають під загрозою руйнування:

В. Путін — перший за довгий час лідер Росії, який зумів відновити хоча б частину “величі” країни після принизливих 1980-1990-х років;
В. Путін може бути неідеальним лідером, але він реально покращив життя росіян після “жахливих західних експериментів” 1990-х, і за це він уже має увійти в історію;
В. Путін суттєво посилив зовнішньополітичні позиції РФ за останні 10-15 років, і за це його та Росію ненавидять на Заході;
В. Путін став архітектором військової модернізації РФ, яка дозволила Росії повернутися до активної міжнародної політики часів СРСР, у тому числі через успішні інтервенції у Сирії, Лівії, Україні, Казахстані, Нагірному Карабаху, Венесуелі тощо, і зараз кинути виклик усьому Заходу і самим США;
В. Путін — справедливий лідер, військові інтервенції якого, хоча й призводять до трагедій та небажаних конфліктів із Заходом, все ж мають на меті “відновити справедливість” у світі, якої Росію позбавили після 1991 року, ведуть до “колективного спасіння” Росії через боротьбу з силами зла, які спершу знищили Російську імперію, потім СРСР, і зараз намагаються знищити РФ.

Імідж Путіна свідомо створювався навколо імперського міфу. І допоки Кремль демонструватиме (саме показуватиме, а не матиме реальні результати) перемоги в логіці “зміцнення держави”, падіння популярності Путіна не відбудеться. Ключовим є саме інформаційний фактор — важливо не те, що сталося, а те, що “показали і сказали”.

Єдність елітних груп

У будь-якій політичній системі, особливо авторитарній, стабільність будується на консолідації і єдності еліт навколо політичного лідера. Допоки вони об’єднані навколо нього, говорити про швидкий колапс такої системи може бути зарано. Наприклад, політична криза у Білорусі в 2020 році не призвела до суттєвих змін саме через збереження лояльності еліт президенту О. Лукашенку. Більшість елітних груп лишилися консолідованими й навколо президента Сирії Б. Асада у 2011-2021 роках, що й дозволило йому втриматися при владі. Єдність еліт в Ірані також формує стійкість Ісламської Республіки до зовнішнього тиску.

У випадку Росії основні елітні групи, які складають основу путінської політичної системи, наразі лишаються консолідованими навколо президента РФ. Незначні тріщини між ними проявляються, але здебільшого у питаннях економічних та фінансових наслідків санкційного тиску.

На даний момент, основні елітні групи у РФ можна розділити наступним чином, відповідно до класифікації, яку ми дали у доповіді “Смерть Путіна” у 2019 році [10]:

Група “силовики” (С. Шойгу, О. Бортніков, О. Бастрикін, В. Герасимов, А. Вайно, Д. Козак, М. Патрушев, В. Золотов, В. Колокольцев та інші);
Група “Держкорпорації” (С. Чемезов, І. Сєчін, С. Міллер, Д. Рогозін, Д. Медведєв та інші);
Підгрупа “Паливно-енергетичний комплекс” (І.Сєчін, О. Міллер, В. Хмарін, Б. Ковальчук, О. Ліхачов, С. Кірієнко та інші);
Підгрупа “ВПК” (М. Колєсов, С. Чемезов, Д. Мантуров, С. Сокол, А. Бокарьов, О. Криворучко, М. Фрадков, Я. Новіков, О. Артюхов та інші);
Група “Технократи” (М. Мішустін, Г. Греф, А. Силуанов, Е. Набіулліна, О. Кудрін, І. Шувалов, С. Кірієнко та інші);
Група “Політика \ ідеологія \ зовнішня політика” (С. Лавров, А. Турчак, Ю. Ушаков, Л. Слуцький, Д. Пєсков, Б. Гризлов, В. Сурков, В. Володін, В. Жириновський, С. Миронов, Г. Зюганов, Патріарх Кирило та інші);
Група “Приватний бізнес” (Ю. Ковальчук, А. Роттенберг, Р. Абрамович, Д. Мазепин, А. Усманов, В. Потанін, О. Дерипаска, Г. Тимченко);
Група “Регіональні еліти” (С. Собянін, Р. Кадиров, Ю. Трутнєв, Р. Мінніханов, А. Воробйов, Р. Хабіров, А. Бєглов та інші).

Окремо варто згадати про чистку регіональних керівників у 2012-2020 роках. За винятком регіонів, де місцеві еліти декларували 100% лояльність Путіну (це група 8), решту сьогодні очолюють так звані “парашутисти” — ставленики центру, які поступово відсікають місцеві політичні та фінансові групи від ухвалення рішень. Ці представники мають підтримку однієї з 7 цільових груп, в залежності від інтересу до самого регіону та його ресурсів.

Зараз найбільше невдоволення ситуація в Україні викликає у представників фінансово-економічного блоку з групи “технократів”, оскільки вони мають займатися протидією західним санкціями в умовах, коли російська економіка все ще залежна від західних фінансових систем та ринків.

Крім того, незначні “тріщини” намітилися серед олігархів з групи “Приватний бізнес”, але не всіх, а лише тих, хто раніше працював з В. Путіном, а сьогодні не є близькими до нього. Наприклад, своє невдоволення війною висловлювали Роман Абрамович, Петро Авен та Олег Дерипаска.

Нарешті, певні зрушення помітні серед політичних соратників “раннього” В. Путіна, людей з групи “політиків \ ідеологів”, які зараз не є близькі до президента РФ. Зокрема, у відставку пішли та поїхали з РФ Аркадій Дворкович та Анатолій Чубайс.

Однак усі ці “невдоволені” не збираються разом і не опираються системі, а воліють самовіддалитися від проблем і просто виїхати. Тож це не можна назвати повноцінним розколом правлячих еліт, тим більше, що це жодним чином не впливає на стійкість політичної вертикалі В. Путіна.

Наостанок, варто наголосити на тому, що усі вищеперераховані групи самі конкурують між собою і не мають власних альтернативних кандидатів, які могли б стати альтернативою В. Путіну, або навколо яких могли б об’єднатися одразу декілька груп впливу. Якщо це станеться, тільки тоді вони будуть вважатися РЕАЛЬНОЮ загрозою для політичної монополії В. Путіна його найближчого оточення.

Лояльність армії та спецслужб

Лояльність армії та спецслужб є дуже важливим фактором у Росії, особливо це стосується вищого офіцерства. Поки силовики лишаються лояльними президенту, шансів на те, що система швидко впаде, стає менше.

Російські військові не стали в Росії окремим інститутом або класом, як, наприклад, у деяких близькосхідних державах. Лояльність російської армії тримається на жорстокій вертикалі управління, заснованій на владі сильного, а також на безмежних повноваженнях вищих офіцерів, від яких вимагається лише лояльність особисто президенту РФ. Долученість вищого військового командування до бізнес-потоків також сприяє їхній консолідації навколо політичного лідера.

А от російські спецслужби, особливо ФСБ, стали окремим класом, як силовим, так і політичним, на якому тримається вертикаль В. Путіна.

Дуже важливим наразі є стабільність суспільного договору в Росії: населення дає владі легітимність, а влада дає людям відчуття стабільності і величі. Поки ця схема взаємовідносин лишається, особливо для залежних від держави росіян у регіонах, і поки центр може дотувати регіони і покривати їхні базові потреби, доти буде жити політична система, збудована В. Путіном, підтримувана інформаційно-пропагандистською роботою. Це ж впливає і на загальний стан простих військовослужбовців, спецслужбістів і членів їхніх родин.

Але варто зауважити, що цей самий суспільний договір здебільшого тримається на фігурі президента В. Путіна, який як уособлює цей договір, так і сам гарантує його виконання, і в цьому поки що мало хто сумнівається.

Окремим фактором, який також впливає на політичну стійкість РФ є наявність зовнішнього ворога, на якого зараз каналізують весь негатив, пояснюючи як причини війни, так і її затягування і жертви.

Наратив про “нацистів” в Україні не є головним у цьому дискурсі, це лише допоміжна лінія, яка застосовується для де-гуманізації українців із використанням тих образів, які ближчі до російської історичної пропаганди та культури — Другої Світової війни.

Головним лишається наратив про протистояння між Росією і США, через яке Росія має нести всі ці жертви та страждання. В якомусь сенсі, у сприйнятті росіян війна в Україні — це глобальна битва зі США, через перемогу в якій країна прийде до “колективного спасіння” у більш справедливому світі.

Розділ II. Фінансова та економічна стійкість РФ

З погляду економіки на міцність чинного режиму в Росії впливають дві групи факторів:

Фактори фінансової стійкості: Резерви Центробанку та Платіжний баланс, Бюджет (залежать від експортних доходів).
Фактори економічної стійкості: ВВП, інфляція, зайнятість, реальні доходи населення та ін.

Фінансова стійкість визначається:

наявністю валюти для оплати критичного імпорту та виконання економічними агентами своїх зовнішньоекономічних зобов’язань (тобто сальдо торговельного балансу, сальдо платіжного балансу та резервами ЦБ).
здатністю російської економіки генерувати достатній обсяг коштів для фінансування бюджетних витрат, тобто доходами бюджету.

Економічну стійкість ми розглядаємо як набір показників, що відображають стан реального сектора економіки та формують передумови зростання внутрішніх невдоволень і протестів. Безумовно, ми не маємо ілюзій щодо можливості швидкого повалення режиму. Ресурсна диктатура є малочутливою до протестів, а «диктатор страху» Путін дуже добре володіє інструментами для їх придушення.

Проте ми приділяємо увагу аналізу впливу санкцій на економіку та доходи громадян, оскільки саме тут закладається міна сповільненої дії для режиму (не в моменті, але в більш довгостроковій перспективі). Економічно слабка, технологічно відстала країна, де спостерігається бідність і поступова варваризація населення може стати хорошим плацдармом для появи Леніна 2.0 і народної революції.

Фінансова стійкість

а) Резерви ЦБ та Платіжний баланс (ПБ)

Стабільність валютного ринку визначається обсягом валюти, що надходить у країну. Переважно це експортні доходи, а в Росії – це насамперед доходи від експорту нафти та нафтопродуктів (близько 40% загального експорту товарів у 2021 р.), а також природного газу (10-11% ).

Якщо надходження валюти в країну перевищують її відтік, формується позитивне сальдо Платіжного Балансу. За рахунок профіциту ПБ поповнюються резерви ЦБ, які і виступають подушкою безпеки при макроекономічній дестабілізації.

Завдяки високим цінам на енергоносії Росія останніми роками мала зовнішньоторговельний профіцит (до 200 млрд дол. на рік), позитивне сальдо Платіжного Балансу (за винятком 2014 та 2020 р.) та змогла накопичити значний обсяг резервів – 640 млрд дол. (станом на 18.02.2022). Частина з них була заморожена через санкції. За різними оцінками в розпорядженні ЦБ залишилося 200-340 млрд дол.

За одними оцінками, це 200 млрд дол.: близько 130 млрд дол., що зберігаються в Росії у вигляді монетарного золота, і 70 млрд дол. у юанях. Відразу зазначимо, що золото – це малоліквідний актив, продати його за валюту за кордоном навряд чи вдасться.
За даними міністра фінансів РФ Силуанова, близько 300 млрд дол. російських резервів виявилися заморожені через санкції США, ЄС та їхніх союзників. Відповідно залишилося близько 340 млрд дол.
За даними учасників російського ринку, заморожено близько 50% резервів, причому найліквідніша їхня частина. Близько 300-320 млрд дол. залишилися не замороженими. З них:
близько 140 млрд дол. – монетарне золото
90 млрд дол. – у Китаї
30 млрд дол. – частка РФ у міжнародних організаціях
35 млрд дол. – готівка у сховищі ЦБ

Згідно з цим джерелом, близько 70 млрд дол. резервів знаходяться в інших країнах (інформація не розкрита), частина з них можуть бути доступні РФ.

За даними ЗМІ, США чинять тиск на Китай, щоб обмежити доступ Росії до її резервів у юанях. Штати також виступили проти цифрового юаня. Вважається, що Росія може використати його після відключення від SWIFT.

У Росії також існує Фонд національного добробуту, так звана подушка безпеки, кошти якого використовуються для покриття дефіциту Федерального бюджету, бюджету Пенсійного фонду, співфінансування добровільних пенсійних накопичень.

Фонд поповнюється з доходів нафтогазового сектора згідно з бюджетним правилом (додаткові доходи від підвищення ціни вище закладеного в бюджеті порогу) та з доходу від управління коштами Фонду (купівля боргових зобов’язань, цінних паперів, акцій, розміщення коштів на депозитах).

Станом на 01.02.2022 активи Фонду становлять 175 млрд дол., з них 50% (87 млрд дол.) знаходяться в іноземній валюті на рахунках ЦБ РФ і враховуються як частина резервів ЦБ (тому цілком імовірно можуть бути заморожені), 13% – у золоті (теж враховуються як частина резервів ЦБ).

Отже, повернемося до резервів ЦБ. Поки відштовхуватимемося від наявних оцінок коштів у розпорядженні РФ – 200-340 млрд дол.

Навіть 200 млрд дол. – це цілком достатня сума для фінансової стійкості РФ на найближчі 6 міс. – 1 рік.

Резерви ЦБ необхідні насамперед для того, щоб мати можливість оплатити критично важливий імпорт.

За критерієм МВФ обсяг резервів повинен забезпечити фінансування не менше трьох місяців майбутнього імпорту товарів та послуг. Річний обсяг імпорту товарів та послуг РФ у 2021 р. становив 378 млрд дол. У поточному році імпорт істотно скоротиться, як через введені прямі санкції, так і через логістичні розриви, проте, за нашою оцінкою, він не впаде нижче 200-250 млрд дол.

Відповідно, за критеріями МВФ, достатній для Росії рівень резервів ЦБ на 2022 рік становить приблизно 50-60 млрд дол. Навіть рівень у 200 млрд дол. у 3-4 рази перевищує необхідний.

За критерієм Редді, мінімального рівня резервів має бути достатньо для покриття трьох місяців імпорту товарів та послуг та покриття всіх виплат за зовнішнім державним та приватним боргом протягом найближчих 12 місяців.

Виплати за зовнішнім боргом РФ (державним та приватним) наступні 12 місяців (квітень 2022-березень 2023), за даними ЦБ, становлять близько 65 млрд дол., а вартість тримісячного імпорту – 50-60 млрд дол. Відповідно, за цим критерієм, достатній рівень резервів для Росії становить 115-125 млрд дол., що також суттєво нижче незаморожених 200-340 млрд дол.

За критерієм currency board , міжнародних резервів має бути достатньо для конвертації грошової бази у долар за обмінним курсом. Обсяг грошової бази в РФ станом на 01.03.2022 становить 16,3 трлн руб., офіційний курс – 95,66 руб./дол. (26.03.2022). Отже мінімальний рівень резервів оцінюється в 170 млрд дол.

Тобто за будь-яким із загальновизнаних міжнародних критеріїв, незаморожені резерви ЦБ перевищують рівень достатності.

Тепер щодо попиту на валюту та його покриття найближчі 12 місяців.

Через війну і запровадження проти РФ масштабних санкцій із Росії почалася втеча капіталу. За оцінками учасників ринку, попит на валюту з боку росіян, які хочуть вивести гроші за кордон, становить близько 100-150 млрд дол. У спробі стабілізувати систему влада запровадила обмеження на вільний обіг валюти. Попередньо до вересня заборонено знімати вклади у євро та доларах (більше 10 тис. дол.), перераховувати кошти на свої іноземні рахунки, вивозити валюту за кордон (більше 10 тис. дол.). Іноземці не можуть продавати російські акції та облігації та перераховувати купони та дивіденди на свої рахунки, тоді як резиденти та нерезиденти з 43 країн (які ввели санкції щодо Росії) не можуть переказувати кошти на свої рахунки у банках за межами Росії. Експортерів зобов’язали продавати 80% валютної виручки. Обмеження у повному або частковому обсязі можуть зберігатися до поглинання загального шоку і стабілізації курсу рубля. Щоб стабілізувати ситуацію на біржах, ЦБ з великою імовірністю використає найліквіднішу частину резервів.
Зовнішній державний борг Росії відносно невеликий: 478 млрд дол. або 26,9% ВВП (станом на кінець 2021 р.). Але значення має не сам борг, а виплати за ним.

Згідно з даними ЦБ, у наступні 12 міс. вони становитимуть 65 млрд дол. Є й інші оцінки: «Найближчі 12 місяців російським банкам і компаніям необхідно буде погасити близько 100 млрд дол., які вони планували рефінансувати. Це означає, що російській економіці доведеться направити значні фінансові ресурси на погашення зовнішнього боргу». Таким чином, залежно від оцінки це ще плюс 65-100 млрд дол. до вищевказаних 100-150 млрд дол. потенційного відтоку капіталу із країни.

Для довідки: на початку квітня уряду РФ необхідно виплатити 2 млрд євро за єврооблігаціями. Безумовно, існуючих резервів достатньо, щоб це зробити, тому оголошення дефолту, про яке останнім часом активно пишуть у ЗМІ, може стати суто політичним рішенням, своєрідною контрсанкцією та помстою Росії Заходу. Жодних серйозних наслідків для Росії з погляду фінансової стійкості у короткостроковій перспективі дефолт не несе.

З іншого боку, очікується стиснення попиту на валюту з боку російського населення, яке різко скоротить поїздки за кордон (за оцінками це мінус кілька десятків мільярдів доларів).
Але ключове – це позитивний торговельний баланс. За оцінкою ЦБ, позитивне сальдо торгівлі товарами за підсумками 2021 р. склало 186 млрд дол. У 3-му та 4-му кварталах це було 18 і 20 млрд дол. на місяць. Лише за 2 місяці 2022 року – січень-лютий – торговельний профіцит перевищив 45 млрд дол., що у 2,5 рази вище, ніж у січні-лютому 2021 (дані ЦБ).

Поки що ембарго на купівлю російської нафти та нафтопродуктів запровадили лише США, Великобританія, Канада, та Австралія, сукупна частка яких у нафтовому експорті Росії становить близько 6%.

До санкцій приєдналися деякі приватні компанії, такі як BP і Shell, які не лише виходять із російського бізнесу (закриття заправок в РФ), але й припиняють купувати російську нафту. Компанія Maersk, що спеціалізується на морських вантажних перевезеннях, відмовляється возити російську нафту.

Малоймовірно, що найближчими місяцями ембарго підтримають ключові покупці російської нафти – Китай та Європа.

Щодня Європа платить близько 700 млн дол. Росії за нафту та газ, які поповнюють валютний резерв Росії, фінансують її бюджет та військові операції.

Тепер подивимося на ціни на нафту:

Марка	ІІІ кв. 2021	VI кв. 2021	2021	січень-лютий 2022	21.03.2022	2022Е
Brent, дол./барель	73,51	79,61	70,86	91,69	122,29	105 – 135
Urals, дол./барель	71,12	77,89	69,12	89,83	95,3	н/д

Згідно з прогнозами EIA та Goldman Sachs , середньорічна ціна на нафту марки Brent у 2022 році зросте до 105-135 дол./барель через санкції проти РФ, а за оцінками JP Morgan, на кінець року може становити 185 дол./барель.

Очевидно, що за таких цін на нафту, навіть якщо РФ продає її з дисконтом 15-20-30%, (дисконтмарки Urals до Brent досягав 28,5 дол./барель), і очікуваному скороченні імпорту, торгове сальдо буде у плюсі. Скорочення фізичних обсягів поставок (IEA оцінює можливе скорочення видобутку нафти в Росії у 25-30%) може бути повністю або частково компенсовано зростанням ціни. Те ж саме стосується можливих обмежень на купівлю російського газу в Європі. В короткостроковій перспективі жорсткість заходів стимулюватиме зростання цін.

Метали, які експортує РФ, зараз теж на піках (нікель – зростання більш ніж вдвічі з початку року, паладій – +27% з початку року).

Відповідно, при збереженні поточної цінової кон’юнктури торговий профіцит РФ цілком може коливатися на рівні 18-20 млрд дол. на місяць або 220-240 млрд дол. на рік, що цілком достатньо для покриття попиту на валюту, стабілізації валютного ринку і навіть формує економічні передумови зміцнення курсу рубля до кінця року.

Таким чином, за збереження високих цін на нафту (навіть з урахуванням дисконту для Росії) та відсутності ембарго з боку Китаю та Європи ми не бачимо будь-яких серйозних загроз з точки зору платіжного балансу та забезпечення потреб валютного ринку. Існуючі резерви ЦБ достатні для балансування короткострокових шоків, спричинених панічними настроями, та фінансування критичного імпорту.

b ) Бюджет.

Здатність російської економіки генерувати достатній обсяг доходів на фінансування бюджетних витрат залежить передусім від ціни на нафту, і меншою мірою – ціни на природний газ (за оцінками російських експертів, у 15-20 разів менше, ніж нафту, з точки зору тієї ренти, яка надходить до бюджету). Частка нафтогазових доходів у федеральному бюджеті РФ коливається на рівні 36 – 46% (залежно від року), а в окремі роки досягала 50%.

Доходи бюджету мають бути достатніми, щоб насамперед «годувати» силовиків, гвардійців, охоронців та наближене коло Путіна. А це відносно невеликі суми порівняно із загальним бюджетом (до 10%). Поки є гроші, щоб платити поліцейським за розгін протестувальників – режим тримається.

У другу чергу необхідно здійснювати соціальні виплати (пенсії, різні види допомоги), платити бюджетникам, підтримувати найбідніший електорат, який ще більше зубожіє на тлі інфляції.

Від нафти та газу «живляться» і олігархи (наближене коло Путіна).

Бюджет РФ 2022 спроєктований виходячи з таких показників:

Прогнозована ціна на нафту – 77,7 дол./барель (прогноз Мінекономрозвитку РФ), для фінансування видатків бюджету закладено ціну на рівні 44,2 дол./барель.

Згідно з бюджетним правилом, при плануванні Федерального бюджету закладається гранична ціна на нафту бренду Urals (у 2022 р. – 44,2 дол./барель.). При підвищенні ціни вище за встановлений поріг всі додаткові доходи бюджету йдуть не на покриття видаткової частини, а до Фонду національного добробуту. Це дозволяє не роздувати витрати бюджету за високих цін на енергоресурси.

Курс – 72,1 руб./дол.
Зростання економіки 3%

Фактичні показники станом на березень 2022 року такі:

ціна на нафту Urals – 95,3 дол./барель (21.03.2022)
офіційний курс – 95,66 руб ./дол. (26.03.2022)
Економіка скорочується, за підсумками 2022 року прогнозується падіння на 7-15%:
- Moody’s (-7%)
- Goldman Sachs (-7%)
- JPMorgan (-7%)
- Bloomberg (-9%)
- ЦБ Росії (-8%)
- Інститут міжнародних фінансів (-15% )

Війна та санкції однозначно позначаться на доходах бюджету. Проте високі ціни на нафту і девальвація рубля, за нашими оцінками, компенсують зниження фізичних обсягів експорту нафти і очікуване стиснення економіки. З високою імовірністю, через інфляцію зростуть надходження від ПДВ та інших податків.

Тому за умови збереження високих цін на нафту ми не бачимо жодних проблем із фінансуванням видаткової частини бюджету. Цілком імовірно, що за підсумком року бюджет буде зведений з невеликим дефіцитом (до 3% ВВП), який може бути без проблем профінансований за рахунок внутрішніх позик, коштів Фонду національного добробуту.

У разі потреби для фінансування платежів у рублях у будь-який момент може бути включений друкарський верстат. Хоча це неминуче призведе до ще більшої інфляції та ще сильнішого збіднення населення.

Таким чином, фактори, що можуть критично вплинути на бюджетну стійкість РФ:

ціни на нафту;
ембарго на купівлю нафти з боку Європи та/або Китаю + вторинні санкції за порушення ембарго.

Сценарії, за яких ціна на нафту може впасти :

Збільшення видобутку нафти ОПЕК та Саудівської Аравії: можливе зростання видобутку Саудівської Аравії – +2 млн б/д , ОАЕ – +1 млн б/д.
Зняття санкцій з Ірану, експорт іранської нафти, підписання США з Іраном ядерної угоди: можливе зростання видобутку нафти Іраном – + 1–1,3 млн б/д.
Зняття санкцій з Венесуели, експорт венесуельської нафти: можливе зростання видобутку Венесуели – + 1-2 млн б/д (тільки за значних інвестицій).
Різке скорочення попиту на нафту на тлі падіння світової економіки (поява нових «чорних лебедів», COVID 2.0).

Багато що залежить від того, чи вдасться США переконати Близький Схід і чи вони зможуть домовитися з Іраном. Росія та Ізраїль намагаються зірвати цю угоду.

Сценарії, за яких ембарго вводять Китай та/або Європа:

Якщо до ембарго приєднається Китай або водночас Китай та Європа, можна вважати, що війна буде закінчена повною поразкою РФ.
Можливий сценарій, за якого ембарго запровадить лише Європа. У такому разі буде спроба перенаправити нафту з Європи до Китаю, що має свої логістичні обмеження: наявність танкерів, небажання окремих судновласників возити російську нафту через репутаційні ризики тощо.

Обмежувачем у цьому сценарії можуть бути вторинні санкції для китайських банків. Тобто санкції накладаються на того, хто купує нафту у російських компаній. Прикладом потрапляння під вторинні санкції може бути французький банк BNP Paribas, який порушував американські санкції і виплатив кілька років тому штраф 9 млрд дол.

Існує також сценарій, де Китай не приєднується до ембарго, Росія перенаправляє до КНР усю нафту з великим дисконтом у ціні (до 30%). Водночас весь обсяг нафти та зрідженого газу, який сьогодні експортується до Китаю, перенаправляється до Європи.

Підсумовуючи, ще раз акцентуємо: головна санкція щодо Росії – повне нафтове ембарго – не запроваджена. Поки тримаються високі ціни на нафту і Росія її продає, ризиків для бюджетної стійкості РФ немає.

Економічна стійкість Росії.

У цьому розділі ми розглянемо вплив санкцій на російську економіку та їх наслідки для різних секторів та груп населення.

Безробіття, інфляція, падіння реальних доходів та погіршення якості життя формує невдоволення у суспільстві, які теоретично можуть призвести до протестів та зміни режиму.

Але, як ми згадували раніше, зростання рівня протестного потенціалу не означає готовність іти на протести, скидати владу. Є кілька аргументів на користь того, чому чинний режим буде стійким усупереч зростанню соціальної напруги:

Страх. Ресурсна диктатура не потребує коштів своїх платників податків, їй не потрібно купувати лояльність громадян, достатньо мати гроші на захист власного режиму, тобто, утримувати поліцію, армію, охоронців і дбати про те, щоб люди «боялися виходити на вулицю». З 2021 року публічний протест у Росії став ще небезпечнішим. Поки немає критичного зниження експортних доходів від нафти, фінансування таких витрат не є проблемою, а мотивація захищати режим залишається високою.
Складність змови. За оцінкою російських політологів, за довгі роки Путін здійснив кропітку роботу і побудував надійну систему із «захисту від переворотів».
Бідність та зростання залежності від держави. Населення буде біднішати, а бідні не є протестною стратою. Падіння доходів змушує людей ще більше звертатися за допомогою до держави та консолідуватися навколо чинної влади. Особливо з огляду на архетип народу, який звик перебувати у безумовному підпорядкуванні владі останні кілька сотень років.

Водночас сьогоднішня ситуація в РФ та санкції безпрецедентні. Війна в Україні вже викликала резонанс та порівняно велику кількість різких висловлювань на адресу чинної влади з боку представників середнього класу, російської інтелігенції та у колах так званої ліберальної опозиції.

Є дослідження політолога Еріка Ченовета , на підставі якого виведено «правило 3,5%». До протесту необхідно залучити 3,5% населення, щоб досягти змін у суспільстві та гарантувати які-небудь поступки з боку уряду». Для РФ це близько 5 млн людей.

На думку російських політологів, перший удар припав на тих, у кого «працюють моральні орієнтири». Саме вони зараз виступають проти війни.

На наступному витку, коли ізоляція повноцінно вступить у свої права, удар припаде на решту. Мотиви і поведінка людей будуть визначатися також економічними факторами, такими як прогресуючий товарний дефіцит, неможливість купити звичні товари, падіння реальних наявних доходів, збіднення.

Чим довше йтиме війна, тим більше буде усвідомлення у суспільстві людських та економічних втрат.

Чим більше людей протестуватимуть проти війни та санкцій, тим дорожче коштуватиме режиму стримування протестів і тим більше буде передумов для внутрішньополітичної дестабілізації.

Санкції та їх наслідки.

Санкції проти РФ можна поділити на два види:

офіційні санкції урядів;
волевиявлення приватних компаній (близько 400 компаній за станом 18.03).

Наслідки санкцій у найближчій перспективі (1-6 місяців, ключовий – 2-й кв. 2022 р.)

Девальвація. За місяць війни російський рубль впав на 19 % до долара США, офіційний курс станом на 26.03 становить 95,66 руб./дол (але протягом місяця падіння досягало 30%). На закритті біржі 03.2022 курс долара становив 96 рублів. На “чорному” ринку один долар оцінюється у 250-300 рублів. Для довідки: у березні Євросоюз та США запровадили заборону на ввезення банкнот до РФ.

Вважається, що девальвація рубля на 10% призводить до інфляції на 1%. Відповідно, падіння курсу рубля призведе до «схуднення гаманця» росіян, зниження їхніх реальних наявних доходів. Для економіки це означає скорочення платоспроможного попиту.

Скорочення постачання імпортної продукції, різке звуження пропозиції, дефіцит окремих товарів.

За даними FourKites, з початку війни імпорт в РФ вже впав на 59%, зокрема імпорт побутових товарів та промислових вантажів.

Це викликано впливом одразу кількох факторів:

Частина підприємств призупинили постачання продукції до РФ, зокрема з морально-етичних міркувань, у зв’язку з репутаційними ризиками тощо. З Росії пішли або призупинили свою діяльність LG Electronics, Apple, Cisco, Dell, HP, Ericsson, IBM, Intel, Microsoft, Nokia, Samsung, Siemens, Sony, L’Oreal, Louis Vuitton, Prada, Chanel, Tommy Hilfiger, Calvin Klein, Adidas, Nike та Puma, ZARA, H&M, IKEA, McDonald’s, PepsiCo, Netflix, Universal, Suzuki, Mercedes-Benz, BMW, Volkswagen, FedEx та UPS, Deutsche Bank, JP Morgan Chase, Baker McKenzie, Deloitte, E&Y, PWC, KPMG, PayPal та багато інших компаній.
Світові лідери морських контейнерних перевезень – Mediterranean Shipping Company (MSC), Maersk та CMA CGM – оголосили про припинення з 1 березня прийому нових замовлень на перевезення контейнерів у/з Росії. Також деякі термінали припиняють роботу із російськими контейнерами. У контейнерах перевозять продукти харчування, ліки, одяг та взуття, гаджети та інші споживчі товари. Російські економісти оцінюють зниження обсягу контейнерних перевезень на 50%.
Через санкції виникли проблеми з платежами. П’ять російських банків, що потрапили під санкції, ізольовані від проведення розрахунків у п’яти основних світових валютах. Заблоковано транзакції Сбербанку, якщо вони проводяться за участю банків США та Великобританії. Деякі постачальники тепер вимагають повну передоплату, що створює складнощі для багатьох бізнесів у Росії, які не мають вільний оборотний капітал. Деякі банки у зв’язку із санкціями запровадили додаткові перевірки, що збільшує час проведення операцій (зафіксовані випадки тимчасового блокування транзакцій російських імпортерів).

Певні складнощі створює вихід із російського ринку зарубіжних банків (Deutsche Bank, Goldman Sachs, JPMorgan Chase, Commerzbank, Сredit Agricole, BNP Paribas, SEB), які перестають обслуговувати клієнтів із Росії.

Країни G7 та ЄС також вирішили відключити кілька російських банків від системи SWIFT. Відключення банків від SWIFT не обмежує їх можливості щодо здійснення платежів в іноземній валюті, але уповільнює платежі та робить їх дорожчими (кошти списуються з рахунків російських компаній, але не надходять безпосередньо до контрагента, а проходять через банки третіх країн).

Важливо відзначити, що проблеми банківських транзакцій мають швидше тимчасовий характер. У моменті це призводить до перебоїв з постачанням та зростання витрат, але з часом і імпортери, і банки адаптуються. Буде створено альтернативні та швидкі способи платежів через треті країни або аналоги системи SWIFT (наприклад, російський СПФП та китайський CIPS).

Російські споживачі вже зіштовхнулися з дефіцитом імпортних ліків та стрімким зростанням цін на них. Причиною дефіциту є не заборона на ввезення ліків до РФ, а припинення контейнерних поставок та відмова фармацевтичних компаній постачати ліки.

Частка імпортних ліків на російському ринку становить 55%, а частка імпортних субстанцій (речовин, з яких потім виготовляються ліки) у російському виробництві – 80-85%.

Імовірно, що частину західних постачальників, які пішли з ринку, замінять індійські фармацевтичні компанії (нині в цьому напрямку ведуться переговори). Частково це буде альтернатива у вигляді ліків російського виробництва. Небезпека імпортозамінних виробництв у тому, що не всі російські виробники зможуть зробити якісні аналоги деяких зарубіжних препаратів (наприклад, для лікування онкології та інших серйозних захворювань). Деякі недобросовісні компанії можуть пропонувати споживачам альтернативу у вигляді умовної «настойки на корі дуба». Це несе серйозні ризики для здоров’я росіян і у довгостроковій перспективі може призвести до зниження тривалості життя в Росії.

Інфляція. Важливо розуміти, що у ринковій економіці скорочення пропозиції – це завжди зростання цін.

Поки оцінки по інфляції варіюються на рівні 20-25% у річному обчисленні, проте не виключено, що вона буде вищою (все залежить від подальших санкцій, поставок та пропозиції товарів на російському ринку). Економісти допускають розвиток галопуючої інфляції і навіть сценарій Венесуели.

З 26.02 по 4.03 ціни в РФ зросли на 2,2 % (дані Росстату), за місяць інфляція може досягти 10%. Для довідки: гіперінфляція – це 20% на місяць.

Насамперед зростання цін торкнеться «міської сім’ї середнього класу», де висока частка імпортної продукції у споживчому кошику.

У зв’язку з санкціями та інфляцією у довгостроковій перспективі очікується зміна споживчої лінійки, а саме спрощення, вимивання високотехнологічної продукції, зростання частки китайських та індійських товарів (ліки, гаджети, автомобілі тощо).

У селах, де умовно є своя картопля, макарони місцевого виробництва, олія, цукор, у перший час, можливо, буде трохи легше.

Проте з певним лагом ціни зростуть на все, включно з продукцією вітчизняного виробництва. І для людей з низькими доходами, чий споживчий кошик складається головним чином із продуктів харчування та ліків, наслідки будуть найтравматичнішими.

Інфляція б’є по найбідніших. Половина населення Росії у 2020 році мали щомісячний дохід до 27 тис. рублів (375 дол. США).

Структура населення за рівнем середньомісячних доходів у РФ, 2020

Рівень доходу, руб. у місяць	Частка
Разом:	100,0%
до 7 тис. руб.	3,5%
7-10 тис. руб.	5,6%
10-14 тис. руб.	9,7%
14-19 тис. руб.	12,8%
19-27 тис. руб.	18,0%
27-45 тис. руб.	25,3%
45-60 тис. руб.	10,5%
60-75 тис. руб.	5,8%
75-10 тис. руб.	4,7%
понад 100 тис. руб.	4,1%

Джерело: Росстат

Але бідні, як ми вже зазначали, не є протестною стратою. Імовірність того, що вони поповнюватимуть протестну аудиторію, залишається низькою. Найімовірніше, що 70-80% населення терпітиме і стискатиметься, намагаючись щось «віджати» у держави і тим самим ще більше впадаючи в залежність від державних «ніштяків».

Падіння промисловості: спад виробництв, падіння зайнятості, безробіття:

Автопром. Тут дві основні проблеми:
Вихід компаній із Росії. Audi, Porsche, General Motors (Chevrolet і Cadillac), Jaguar Land Rover, Lexus, Volvo, Honda, Mazda та інші американські та європейські компанії перестали експортувати автомобілі до РФ. З погляду зайнятості – це удар по найбільших містах Росії, де є автодилери та автосервіс.

Тимчасово припинили діяльність складальні заводи Volkswagen, BMW, Renault, Mercedes, Hyundai, Toyota та «Соллерс Форд».

Зупинка виробництв у Росії через відсутність імпортованих комплектуючих, чипів (залежність від імпорту 50-80%).

Завантаження потужностей з випуску легкових та легких комерційних машин уже скоротилося на 45%.

Через нестачу компонентів виробництво автомобілів призупинив «АвтоВАЗ». Проблеми є також у «Камазу» – постачання комплектуючих із Європи заморожене.

Якщо зупинка виробництва затягнеться, це матиме мультиплікативний ефект для економіки.

Впадуть замовлення на продукцію металургів, ті зі свого боку скоротять споживання коксу, електроенергії тощо. Люди, які втратять роботу або частину свого доходу, будуть змушені скоротити свої звичні витрати на продукти харчування, одяг, дозвілля тощо.

Спочатку у російському автопромі можливий режим неповної зайнятості, виплата «тарифу» (частини зарплати). З високою імовірністю сектор стане повністю дотаційним.

У російському автопромі зайняті близько 300 тис. людей, ще 700-900 тис. зайняті у російських компаніях, які є постачальниками автопрому.

Машинобудування (енергетичне, транспортне).

Прямі санкції для всього сектору машинобудування не запроваджувалися, але під санкції потрапляють:

підприємства, пов’язані із оборонним сектором. Наприклад, під санкції Мінфіну США потрапив Курганський машинобудівний завод, який входить до держкорпорації «Ростех».
постачання в Росію комплектуючих для машинобудування, що безпосередньо впливає на галузь. За даними російських економістів, майже всі підприємства галузі зав’язані на комплектуючих іноземних постачальників.

«Уралвагонзавод» та «Челябінський тракторний завод» вже зупинилися через відсутність іноземних комплектуючих. «Уралвагонзавод» – єдиний у Росії завод із серійного складання танків. Також на підприємствах випускали та ремонтували іншу техніку для військових цілей.

Німецький концерн Siemens Energy AG – один з основних постачальників енергообладнання в РФ – оголосив про припинення постачання та роботи над новими бізнесами в Росії. Проте концерн продовжить локальну діяльність з обслуговування та ремонту згідно з санкціями. Siemens разом з енергомашинобудівною компанією “Силові машини” володіє компанією “Сіменс технології газових турбін” (частка 65%).

Поставки та майбутні інвестиції в Росію призупиняє французький концерн Alstom SA (володіє 20% акцій “Трансмашхолдингу”).

Очікується, що у секторі будуть проблеми з підтримкою поточних виробництв та згодом нарощуванням нових. З високою ймовірністю буде зростання витрат у зв’язку з переходом на інші комплектуючі, устаткування, софт.

Що технологічніше виробництво – то вища в ньому частка імпортних комплектуючих, і, відповідно, тим більше воно постраждає від санкцій.

Авіасектор: авіаперевезення, обслуговування літаків, аеропорти

Санкції: заборона на постачання в Росію цивільних літаків та запчастин, а також їхнє техобслуговування та страхування. Крім того, санкції зобов’язують лізингодавців розірвати до кінця березня контракти з авіакомпаніями, що зараз діють. Boеing, Airbus скасували лізинг та технічне обслуговування літаків у РФ.

Зовнішні польоти закриваються, безпека внутрішніх перельотів буде під питанням: у відповідь на санкції російська влада має намір збільшити режим льотної придатності на рік. Проблеми із запчастинами, найімовірніше, вирішуватимуться шляхом зняття деталей зі старих літаків (зокрема тих літаків, які Росія «націоналізувала»).

Удар припаде на всі великі міста, де є аеропорти. Московський аеропорт Шереметьєво вже відправив близько 40% співробітників або 6-7 тис. у режим «простою» через зменшення пасажиропотоку. Передбачається, що їм виплачуватимуть 2/3 окладу.

Можливо, частина російських льотчиків поїде працювати до Китаю.

Сектор електроніки

Санкції урядів:

Великобританія: Заборона експорту високотехнологічного та критично важливого технічного обладнання та компонентів у таких секторах, як електроніка, телекомунікації та аерокосмічна промисловість.
США: Введено широкі, радикальні обмеження на ряд продуктів, включно з чіпами та комп’ютерами. Ці нові заходи стосуються також експорту в Росію такої продукції з-за меж США, якщо вона виробляється за американськими технологіями.
ЄС: Обмеження на експорт товарів та технологій подвійного призначення, включно з напівпровідниками, телекомунікаційним обладнанням, програмним забезпеченням.
Японія: ембарго на експорт 266 товарів, таких як напівпровідники, обладнання зв’язку, а також технології, включно з програмами проєктування машин для виробництва мікросхем.

Попри те, що санкції не торкаються споживчого ринку безпосередньо, міжнародні компанії обмежують постачання електроніки, комплектуючих, серверів до РФ, від яких залежить не тільки внутрішнє виробництво електроніки, а й підтримка існуючої інфраструктури в робочому стані.

У Росії практично немає компаній, які можуть виробляти електроніку без імпортних складових, вони займаються швидше збіркою.

Наприклад, російські компанії МЦСТ, “Байкал електронікс” виробляли процесори для своєї продукції на потужностях компанії TSMC у Тайвані, яка підтримала санкції США та відмовилася співпрацювати з РФ.

У Росії поки що немає потужностей з виробництва процесорів. Альтернативою може стати «сірий імпорт», постачання з Китаю та інших країн, які не приєдналися до санкцій. Але ці комплектуючі можуть не підійти під існуючі системи, обладнання, а адаптація потребує часу.

Також у Росії очікується дефіцит серверного обладнання та комплектуючих. Це матиме негативні наслідки для фінансового сектора, держкомпаній, промисловості, рітейлерів, компаній, що працюють у технологічних сферах – вся інфраструктура, пов’язана з IT, побудована на серверах.

Нафтогазовий сектор.

Тут є два моменти. Перший – це санкції на купівлю енергоресурсів з РФ (ембарго урядів чи небажання приватних компаній мати справу з російськими нафтою і газом), другий – зупинка фінансування нафтогазових проєктів у Росії (інвестиції, кредити) і заборона постачання обладнання, технологій.

Як ми вже писали у частині «Фінансова стійкість», зараз Росія продає нафту з дисконтом (близько 20%). Поки що висока ціна повністю компенсує цей дисконт.

Частина нафти «зависла» у танкерах, компанії не страхують вантажі через невизначеність, танкери «бовтаються у морі». Є оцінки російських економістів, що третина нафти поки що не продається.

При цьому найбільш уразлива позиція у компанії «Лукойл», тому що вона більше за інших продавала нафти на американський ринок, а найбільш виграшна – у «Роснафти», 50% експорту йде до Китаю.

Найімовірніше, що проблеми з транзакціями, логістикою все ж таки будуть вирішені. Нафта та нафтопродукти, які потрапили під санкції, частково буде переорієнтовано на Індію, Китай, якась частина піде на внутрішній ринок.

Не виключаємо, що деякі свердловини будуть законсервовані.

Тепер щодо природного газу.

Якщо Європа відмовиться купувати російський газ, то за великим рахунком жодної рівноцінної альтернативи у короткостроковій перспективі РФ не має. Проєктні потужності, які б дозволили перекинути газ у Китай, оцінюються в 60 млрд куб. м, при тому, що в країни Європи поставляється близько 150-170 млрд куб. м. Будівництво інфраструктури для поставок LNG займе певний час (1-2 роки).

З іншого боку, Європа сама не готова поки що відмовитися від російського газу, оскільки в момент відмови європейські країни можуть зазнати навіть більших втрат, ніж Росія.

І ще один важливий момент – це те, що доходи від експорту газу не є бюджетоутворюючими, на відміну від нафти та нафтопродуктів (понад 90% ренти від природних багатств – це нафта).

Тепер другий момент. Нафтогазові компанії РФ майже повністю залежать від імпорту технологій та обладнання з ЄС. У складних родовищах, де потрібне горизонтальне буріння, гідророзрив пластів, скрізь використовують імпортне обладнання (більше 90%). У газозріджувальних заводах «Новатека» частка імпортного обладнання також досягає 90%.

Санкції, які були введені – заборона поставки товарів та технологій для енергетичного сектора, надання послуг, техобслуговування, нових інвестицій у сектор, обмежено розвідку, видобуток та переробку газу, нафти, вугілля (санкції ЄС).

Країни ЄС можуть робити винятки, якщо це критично важливо для енергобезпеки ЄС, але при цьому необхідно повідомляти про це решту країн ЄС та Єврокомісію.

4 найбільші в світі нафтосервісні компанії вже оголосили про вихід з російського ринку. Halliburton, Schlumberger, Baker Hughes та Weatherford International припиняють інвестиції та впровадження технологій у РФ. Їхня сукупна частка на російському нафтосервісному ринку становить близько 18%.

Санкції можуть серйозно позначитися на “Роснафті” – найбільшій нафтопереробній компанії в Росії. У 2023-2026 рр. “Роснафта” має побудувати 7 установок на своїх нафтопереробних заводах (НПЗ).

Металургія.

Євросоюз запроваджує заборону на імпорт із Росії низки виробів із сталі та заліза (листи з металевим покриттям, вироби з арматури та дроту, зварні та безшовні труби та інші категорії). За даними Єврокомісії, збитки для РФ становитимуть 3,3 млрд євро.

Австралія оголосила про заборону поставок до РФ глинозему, алюмінієвих руд та бокситів. Це чинитиме додатковий тиск на алюмінієвого гіганта RUSAL. На Австралію припадає майже 20% російських поставок глинозему, що є ключовим компонентом для виробництва алюмінію.

Санкції запроваджені проти російських олігархів, які володіють активами у галузі, відповідно, їхні компанії теж під ударом:

Олексій Мордашов та «Северсталь» (77% акцій). Частка Європи у виручці компанії у 2021 р. становила 34%. Наразі «Северсталь» намагається перенаправити продукцію на ринки Азії, Південної Америки, Близького Сходу.
Віктор Рашніков та «Магнітогорський металургійний комбінат» (79,8%). У ММК розглядається варіант відходу акціонера від управління компанією. У 2020 році на європейський ринок припадало 8% від усього експорту комбінату.
Алішер Усманов та «Металоінвест». У компанії заявляли, що санкції проти А.Усманова не вплинуть на діяльність компанії, оскільки частка акціонера є меншою за 50%. Але при цьому Литовські залізниці вже заявили про припинення перевезення продукції “Металоінвесту” у зв’язку з війною та санкціями.
Через санкції проти Романа Абрамовича банк Societe Generale заблокував платежі компанії Evraz (виплати за євробондами 18,9 млн дол.). Сама компанія не потрапила під санкції, оскільки частка Абрамовича – 28,6%.

Великі металургійні комбінати – це, зазвичай, містоутворюючі підприємства, тому з погляду зайнятості це може бути соціальною катастрофою для окремих регіонів.

Наприклад, населення міста Магнітогорськ, де знаходиться ММК, перевищує 400 тисяч осіб. У Череповці, де розташований найбільший комбінат «Северсталі», проживає понад 300 тис. осіб. Новотроїцьк, Старий Оскол (заводи «Металоінвесту») – це мономіста з більш ніж 100-тисячним населенням.

Окрім зовнішніх санкцій, російські металурги можуть зіткнутися із внутрішніми обмеженнями, а саме держрегулюванням цін. За неофіційними даними учасників галузі, метвиробникам у директивному порядку дозволено встановлювати до 20% націнки до собівартості, металотрейдерам – 3-5%.

Титанова галузь.

Boeing відмовився купувати титан у «ВСМПО-Авісма », яка забезпечувала 1/3 потреби компанії. Очікується, що Boeing упорається без російського титану завдяки власним запасам та пошуку інших постачальників.

26% виробленого титану “ВСМПО-Авісма” продавала в США. Незважаючи на те, що титан використовується в різних сегментах (від будівництва космічних апаратів до медичних інструментів) і компанія може переорієнтуватися на них, основний попит на титан зосереджений саме в аерокосмічній галузі (займає 50% експорту).

Втрата Boeing може бути досить відчутною для «Авісми». Це залежить від того, чи зможе Boeing повністю і довгостроково відмовитися від російського титану і наскільки успішно «Авісма» зуміє переорієнтувати продажі.

Агросектор та харчова промисловість.

Росія залежить від імпорту:

насіннєвого фонду (в середньому на 40-55% по різних культурах, на 98-99% по цукровому буряку, на 50-70% по соняшнику, кукурудзі, ячменю та ріпаку, повна залежність по овочевим культурам);
ліків для тварин (на 70%);
генетичного інкубаційного яйця (на 15-20%).

Зазначимо, що з 14 березня Россільгоспнагляд відновив ввезення в РФ насіннєвого матеріалу з 11 зарубіжних країн, щодо яких раніше вводилися обмеження.

Більшість сегментів харчової промисловості також залежать від імпорту. Наприклад, заводи, які виробляють молочні суміші та харчування для дітей, працюють на імпортній сировині.

При цьому спад у промисловості необов’язково супроводжуватиметься сплеском рівня безробіття. Найбільш імовірно, що масових скорочень на виробництвах не буде, натомість відбудеться перехід на 2-3-денний робочий тиждень, канікули, «посадка на тариф», відпустки, неоплачувані відпустки тощо. Відповідно, люди втрачатимуть частину доходу, причому досить суттєву, але в офіційній статистиці як безробітні не враховуватимуться.

Падіння доходів та зайнятості у сфері послуг. Перше, на чому економлять споживачі, коли реальні доходи скорочуються, це послуги: салони краси, фітнес-центри, громадське харчування, ресторани, відпочинок та інше. З високою імовірністю, впаде сектор туризму. Падіння очікується у торгівлі. Це важлива частина російської економіки: частка оптової та роздрібної торгівлі становить майже 12% ВВП та 15% усіх зайнятих. За оцінками російських економістів, у третині регіонів Росії лише у 4-х секторах (торгівля, авторемонт, готелі та громадське харчування) частка зайнятих досягає 20-27% у загальній зайнятості.
Удар по будівництву та ринку нерухомості.

Близько 40% російських компаній вже заморозили свої будівельні проєкти по всій країні. Це пов’язано з введення санкцій проти РФ, що призводить до порушення поставок будівельних матеріалів, їх дефіциту та подорожчання. За даними експертів, з початку війни вартість будматеріалів зросла в окремих сегментах на 80-100%. Деякі компанії приймають рішення заморозити частину проєктів на невизначений час та перенаправити ресурси на завершення майже добудованих проєктів.

З іншого боку очевидно очікується зниження попиту на новобудови. З урахуванням зростання відсоткової ставки (до 20%) іпотечні кредити стають непідйомними для вітчизняних споживачів, а зростання цін на будматеріали ще більше підвищує вартість житла.

Націоналізація.

У Росії планується передати до держ. власності іноземні компанії, що пішли з ринку. Організація «Громадська споживча ініціатива» створила список з 59 компаній, які можуть бути націоналізовані, включно з McDonald’s, Volkswagen, Apple, IKEA, Microsoft, IBM, Shell, Porsche, Toyota, H&M та ін.

Тут поки що обговорюється два варіанти:

Примусове банкрутство за прискореною процедурою компаній із часткою нерезидентів понад 25%, подальша націоналізація майна.
Зовнішнє управління. Діяльність компанії зберігається. Передбачається створення зовнішнього управління, в особі, наприклад, «ВЕБ.РФ» або Агентства зі страхування вкладів, яке протягом 3-6 місяців управлятиме активами та створить нову організацію. Ця організація згодом, як очікується, буде продана на торгах. Якщо покупець не знайдеться, то актив викупить держава. Обов’язковою умовою для придбання є збереження 2/3 штату співробітників.

Поки що передбачається, що після завершення війни закордонні компанії, що пішли з РФ, або хоча б частина з них, повернуться на російський ринок. Але якщо їх почнуть банкрутувати та націоналізувати, імовірність їх повернення буде зведена нанівець.

Що стосується можливої націоналізації російських банків, то, за даними ЦБ РФ, банківська система стабільна, має достатній запас ліквідності та капіталу. За необхідності ЦБ готовий постачати банкам у потрібній кількості готівкову та безготівкову ліквідність у рублях. Також, за заявами ЦБ, регулятор готовий надавати допомогу банкам, які потрапили під санкції. Тобто тут про націоналізацію поки що не йдеться.

Вихід із партнерств нафтогазових іноземних партнерів:

BP продає частку в “Роснафті ” (19,75%).
Shell виходить із спільних підприємств із «Газпромом», а також припиняє участь у проєкті Північний потік-2.
Exxon Mobil зупиняє видобуток нафти та газу в Росії (на острові Сахалін) та зупиняє нові інвестиції. Компанія виходить з консорціуму «Сахалін-1» та відкликає американських фахівців із РФ.
Equinor, норвезька енергетична компанія, зупиняє інвестиції в РФ і розпочинає процес виходу з російських спільних підприємств. Необоротні активи Equinor у Росії становили 1,2 млрд дол.
Sinopec, найбільша в Азії нафтопереробна компанія, припиняє переговори про інвестиції 500 млн дол. у будівництво великого газохімічного заводу в Росії, а також про збут газу з російським виробником «Новатек». В Росії компанія має частку 40% в Амурському газохімічному комплексі (60% належить російській компанії «Сибура»).

Тут критично важливим є те, що компанії йдуть зі своїми технологіями, зокрема з технологіями морського буріння для видобутку газу, які потрібні Росії для освоєння нових родовищ.

Різке зростання ставок за кредитами та відсутність оборотного капіталу у бізнесу.
Скорочення обсягів мікрокредитування (кредитування для тих, хто не може дотягнути до наступної зарплати). Люди, які живуть від зарплати до зарплати, вже сьогодні не можуть отримати позики. Це знову ж фактор зростання бідності, варваризації населення, зростання злочинності.
Відтік трудових мігрантів на тлі девальвації рубля та знецінення їх доходів.

Наслідки санкцій, які мають довгостроковий характер:

Неможливість створення технологічного ланцюжка самотужки, Росії потрібні технології та імпортне обладнання. Навіть російський агросектор працює на імпортному устаткуванні, сировині, комплектуючих. Не всі високоточні верстати, програмне забезпечення можна замінити китайськими. Це означатиме технологічне відставання російської економіки, падіння її конкурентоспроможності у світі, відсутність основи для економічного зростання.

Технологічні санкції:

Велика Британія: Заборона на експорт високотехнологічного та критично важливого технічного обладнання та компонентів у таких секторах, як електроніка, телекомунікації та аерокосмічна промисловість.
США: Введено широкі, радикальні обмеження на ряд продуктів, включно з чіпами та комп’ютерами (експорт із США та інших країн, якщо продукція виробляється за американськими технологіями). Обмежено експорт високотехнологічних американських технологій до Росії, що спрямовано проти російських оборонного, аерокосмічного та морського секторів.
ЄС: Заборона експорту всіх літаків, запасних частин та обладнання для російських авіакомпаній та космічної галузі, експорту в Росію технологій морської навігації та радіозв’язку. Додаткові обмеження на експорт товарів та технологій подвійного призначення, включно з напівпровідниками, телекомунікаційним обладнанням, програмним забезпеченням, зокрема для шифрування, лазерами, авіаційними та космічними системами, нафтопереробним обладнанням.
Японія: ембарго на експорт 266 товарів, таких як напівпровідники, обладнання для зв’язку та передові матеріали, нафтопереробне обладнання та технології, 26 технологій, включно з програмами проєктування машин для виробництва мікросхем. Заборонено будь-який експорт до 49 російських організацій, пов’язаних із військовою сферою.
Виключення російських виробників із міжнародних виробничих ланцюжків.
Падіння обсягу та погіршення структури інвестицій.
Стиснення та вихід з ринку малого бізнесу (в цьому напрямку російський уряд вже ініціював ряд заходів для підтримки: мораторій на проведення перевірок бізнесу до кінця 2022 року, податкові послаблення, кредитні канікули, амністія капіталу, продовження термінів сплати податків на регіональному і федеральному рівні).
Зростання частки тіньової економіки, зниження бази оподаткування та доходів бюджету.
Зростання частки державного сектора економіки та, відповідно, скорочення приватного. Враховуючи високий рівень корупції в Росії та неефективність державного менеджменту, перерозподіл грошей через державу ще більше підриватиме економічне зростання.
Зростання залежності громадян від режиму. Чим більше санкцій – тим більше населення залежить від держави. Це спричинить великі витрати бюджету, які необхідно заповнювати.
Зростання виплат гвардійцям, охоронцям та олігархам. З «пирога, що стискається» (економіки) потрібно буде «дістати» більше грошей для захисту та ближнього оточення режиму.
Демографічна криза: людські втрати на війні, відтік найякіснішої частини людського капіталу, відтік мізків.
Загальне збіднення, поступова, але всепроникна варваризація населення. Бідність дуже сильно впливає на мислення, обмежує горизонт планування, не дозволяє мислити стратегічно і тим самим відтворює сама себе.
Висока смертність та скорочення тривалості життя.

Економіка РФ входить в піке. Експерти говорять про початок економічної зими в Росії, застосовують термін «іранізація» російської економіки, проводять паралелі між Росією та Північною Кореєю.

Санкції мають критичні наслідки з погляду рівня та якості життя в РФ найближчі 10 років. Відсутність перспективи, можливості реалізації свого життєвого потенціалу, необхідність виживати замість побудови планів на майбутнє та розвитку, – все це ставить під велике питання доцільність життя в Росії у горизонті 5-10-20 років і робить як ніколи актуальним питання про еміграцію. Резюмуючи висновок однією фразою, можна сказати, що «Володимир Путін вкрав у росіян майбутнє».

Однак реалізація описаних факторів матиме довгостроковий тренд. Жоден з них не створює серйозну загрозу режиму в перспективі 1-2 років.

За нашими оцінками, економічна та фінансова система найближчі 1-1,5 роки не розваляться (якщо не буде критичного падіння цін на нафту або повного ембарго). Ресурсна база буде підкріплюватись доходами нафтогазового сектору та іншим незабороненим експортом. Фінансування національних програм та видатків бюджету буде здійснюватися у т.ч. за рахунок емісії.

Терміни економічного краху Росії залежать насамперед від дій західного світу та Китаю. Критичними є санкції щодо експорту нафти, меншою мірою – газу з Росії, а також допомога, яку може надати або не надати Китай.

Розділ III. Зовнішньополітична стійкість РФ

Стійкість РФ на міжнародному рівні визначається декількома ключовими факторами:

Неприєднання до санкцій Заходу незахідних країн Африки, Латинської Америки, Близького Сходу, Центральної, Південної та Південно-Східної Азії;
Залежність різних країн від Росії в конкретних галузях, яку дуже важко швидко замістити;
Сприйняття війни в Україні як елементу глобального протистояння Китаю та США, Росії та Заходу тощо.

Абсолютна більшість незахідних країн не приєдналися до антиросійських санкцій і не поспішають запроваджувати свої. За винятком країн, які належать до умовного “колективного Заходу” — Японії, Південної Кореї, Австралії, Нової Зеландії — решта зайняли позицію прагматичного нейтралітету. Вони не засуджували вторгнення РФ в Україну, або просто не згадували про нього, але при цьому й не підтримували Москву, і навіть голосували за засудження дій Росії на Генасамблеї ООН 3 березня.

Є чотири головні причини, які мотивують ці держави не приєднуватися до антиросійських санкцій та займати саме нейтральну позицію щодо України:

Недостатня геостратегічна цінність України порівняно з Росією, у тому числі інформаційна присутність, обсяги товарообігу, постачання життєво важливих ресурсів, наявність системних двосторонніх комунікацій тощо. Для багатьох країн Південно-Східної Азії, Близького Сходу та Африки Україна не є “незамінною” державою в якихось галузях і не сприймається як окремий центр політичного впливу навіть на регіональному рівні;
Сприйняття російсько-української війни як частини протистояння Росії та США, а відтак будь-які дії на користь однієї зі сторін сприймаються як підтримка або США, або Росії у глобальному суперництві, що порушує нейтральні традиції та політики багатьох країн. Наприклад, підтримка США у цій війні для деяких країн означає різке послаблення РФ, а отже посилення монополії США у світових процесах, що не відповідає інтересам багатьох регіональних гравців;
Сприйняття вторгнення РФ в Україну як частини неминучого процесу колапсу світового порядку, в якому домінують західні інституції. Відповідно, цей процес є вигідним для багатьох країн у довгостроковій перспективі, оскільки вони хочуть грати більш активну роль у світових справах, і злам системи для них — шанс цього досягнути. Оскільки у цьому процесі роль України невизначена для них, то й захищати нашу країну немає мотивації;
Інакше ставлення до санкційних механізмів. Країни Азії не підтримують антиросійські санкції не тому, що вони вітають вторгнення РФ в Україну, а тому, що для них санкції Заходу на чолі зі США є односторонніми і не зовсім правильними з погляду їхнього бачення “справедливого світу”, в якому єдиними законними санкціями є ті, що затверджені Радбезом ООН. Іншими словами, ті, якими не командують з Вашингтона або іншого центру світового впливу. Це гармонізує з уявленнями багатьох країн про те, що світова система на чолі зі США занепадає, що вона була неефективною, а санкціями почали зловживати для досягнення політичних цілей, а не запобігання конфліктам. Відтак, приєднання до західних санкцій сприймається як підпорядкування волі Сполучених Штатів, а також як прецедент, який пізніше можна застосувати до усіх інших під іншим приводом.

Цей “прагматичний нейтралітет” незахідного світу і є одним зі стовпів зовнішньополітичної стійкості Росії. В умовах західної ізоляції, Росія має можливості дрейфувати на Схід, і балансувати між різними гравцями. Такі країни, як Китай, Індія, Туреччина, ОАЕ, Саудівська Аравія, Єгипет, Індонезія, Казахстан та інші, навряд чи підтримуватимуть Москву політично або військовим способом. Але при цьому, вони здатні допомагати Росії заміщувати частину втрачених західних товарів, переорієнтувати деякі галузі російської економіки на схід, компенсувати частину фінансових втрат від західних санкцій, відкрити свої ринки для російських товарів тощо.

Ключове у цьому процесі — це те, що можливості незахідних держав частково допомагати Росії у торгово-економічній площині збігаються з їхніми комерційними ситуативними інтересами, які виникли на тлі війни в Україні. Наприклад, західна ізоляція Росії створює можливості для Китаю як розширити власний ринок збуту за рахунок російського, так і узалежнити РФ від себе ще більше, пропонуючи постачання товарів або комплектуючих, які забрав Захід.

Окрім ситуативних комерційних та бізнес-інтересів, завдяки яким Росія намагатиметься обходити частину західних санкцій або мінімізувати їхній ефект, чимало держав залежні від Росії в деяких життєво важливих галузях і не мають можливості диверсифікувати свою залежність, або не можуть це зробити швидко. До того ж, мова йде не лише про саме матеріальні ресурси, але й про роль РФ у їхніх політичних стратегіях і баченні майбутнього.

Наприклад, такі країни, як Єгипет, Алжир, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Ліван та Сирія залежні від імпорту російського зерна. Замінити його швидко завдяки іншим постачальникам вкрай важко і дорого. Власних запасів небагато, а кліматичні зміни у світі ускладнюють продовольчу ситуацію у регіонах Глобального Півдня. Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Ірак залежні від тісної співпраці з РФ у межах ОПЕК, де з 2017 року вони регулюють світові ціни на нафту завдяки угоді з Росією ОПЕК+.

Туреччина та Азербайджан мають тісні торговельні та енергетичні стосунки з Росією, а Вірменія залежна від РФ у безпеково-політичному вимірі, і ця залежність посилилася за результатами війни у Нагірному Карабаху в 2020 році. Іран, окрім торговельно-економічної співпраці, що допомагає йому у стабілізації економіки в умовах західних санкцій, спирається на роль РФ у межах “ядерної угоди”, відповідно до якої Москва працює над перепрофілюванням іранського ядерного об’єкту у Фордо та забирала збагачений уран і обмінювала його на звичайний.

Ціла низка країн — Китай, Індія, В’єтнам, М’янма, Венесуела, Куба, ОАЕ, Саудівська Аравія, Туреччина, Іран, Малі, ЦАР — використовують Росію у якості альтернативного центру політичного впливу, здатного “розмивати” безумовну монополію США та Заходу, яка останнім часом не є для них бажаною, особливо з огляду на зростання власних регіональних амбіцій цих держав. Наприклад, Ізраїль не залежить від РФ ресурсно, але на співпраці з Кремлем зав’язаний безпековий баланс у Сирії, що дозволяє їм вільно завдавати авіаударів по проіранських цілях у Сирії. Так само, Саудівська Аравія та ОАЕ, потребують Росію у якості ще одного гравця, який може підтримувати їхні позиції у війні в Ємені, особливо після того, як США вийшли з неї.

Оскільки Україна не може замінити для них цю роль, яку грає Росія, відповідно й ці держави не поспішають ставати на чийсь бік або приєднуватися до санкцій Заходу, розриваючи свої відносини з Москвою. Швидко замінити Росію у цих політичних маневрах доволі важко, і це може зайняти певний час. Але якщо цього вдасться досягти, це стане справжнім ударом по позиціях РФ у світі.

Ще одним фактором, який визначає стійкість Росії на міжнародній арені, є сприйняття (багато в чому свідомо сформоване завдяки діям США та РФ) війни в Україні як елементу глобального протистояння РФ та США, Сходу та Заходу, а у деяких випадках навіть Глобального Півдня та Глобальної Півночі.

Для багатьох країн вторгнення РФ в Україну може видаватися дуже токсичною історією, трагедією, пов’язаною з серйозними ризиками. Але з іншого боку, для багатьох із них це також частина більш ширшого протистояння, пов’язаного із переходом старої проамериканської світової системи у систему “багатополюсну”, яка дозволить їм грати більш активну роль у світових справах, яку вони не грали в умовах повного домінування Заходу і США після “холодної війни”.

Тож не дивно, що та частина російського наративу, яка стосується боротьби Москви за “більш справедливий світ” і “нову архітектуру безпеки”, у якій Сполучені Штати не будуть диктувати усім правила життя, знаходить позитивні відгуки у багатьох країнах або серед частини їхніх елітних груп. Наприклад, та ж Туреччина піднімала ці самі питання минулого року, коли президент Р. Ердоган публічно засуджував диктат “купки країн-переможниць у Другій Світовій війні”. Так само Китай просуває нині тезу про “нову спільну концепцію безпеки” між Заходом і Сходом, натякаючи на більш активну роль у ній самого Китаю та інших країн Сходу та Півдня.

Війна в Україні сприймається як частина цього великого процесу. Вторгнення Росії в уявленні багатьох країн — це “торпеда” під “західний” світовий порядок, яка ламає існуючу систему безпеки, в якій домінують євроатлантичні структури та США. У свою чергу, це дає можливість сформувати нові правила гри і новий баланс сил, у якому свої “гідні” ролі отримають Туреччина, Китай, Індія, Іран, ОАЕ, Польща, Британія, Франція, Німеччина та багато інших країн. Яка у цьому майбутньому порядку буде роль Росії — мало кого цікавить. Але нині, роль Кремля як “тарана” цієї системи, розглядається як необхідна для середньо- і довгострокових інтересів.

Частині держав не вигідний тотальний розгром РФ, адже він створить ще більші безпекові та гуманітарні ризики, і посилить домінування США та Заходу, що нині намагаються мобілізувати партнерів під своїми стягами. Наприклад, у Вашингтоні розглядають варіант підвести Китай під антиросійські санкції, нейтралізувати Росію через довгострокове її втягнення у війну в Україні, щоб посилити тиск на Пекін. Тому, Китай не поспішає їм допомагати, приєднуючись до санкцій, і навпаки: закликає якомога скоріше завершити війну або заморозити конфлікт.

Для самої Росії східний і південний напрямки можуть допомогти частково мінімізувати ефект санкцій (неформального бойкоту іноземних компаній, втрати деяких ринків), компенсувати деякі витрати, знайти спосіб обходу санкцій (Іран, Китай, Індія, ОАЕ, Сінгапур), переорієнтуватися на інші ринки (М’янма, Бангладеш, Індонезія, Іран, Малайзія, Африка), перевести торгівлю у розрахунок в національних валютах (Індія, Саудівська Аравія, ОАЕ, Китай), налагодити альтернативні маршрути поставок товарів (Грузія, Казахстан, Туреччина, Вірменія, Катар), продовжити експортувати енергоносії (навіть зі знижкою, при цінах у понад $ 100 за барель нафти та понад $ 3000 за газ це надприбутки).

Чимало російських олігархів почали виводити своє майно та активи з Заходу до інших країн, наприклад в ОАЕ або Туреччину. Турецькі компанії вже запропонували замінити деякі західні ритейлерські та продуктові фірми на російському ринку. На останніх переговорах між Москвою і Тегераном іранці погодилися відкрити свій ринок для російського м’яса птиці та яловичини, а Росія збільшить удвічі імпорт овочів та фруктів з Ірану. Росія послабила деякі санкції проти Грузії, дозволивши грузинським компаніям завозити до РФ деякі продовольчі товари замість тих, які зараз перебувають у дефіциті.

Нарешті, відновлення переговорів щодо “ядерної угоди” між США та Іраном, виведення Ірану з-під санкцій і згода США на те, щоб російська співпраця з Іраном не підпадали під санкції, дозволить РФ відновити переговори про транспортно-логістичний коридор “Північ-Південь”, який дозволить переправляти товари з Індії через Південний Кавказ до Росії на північ та на захід до Туреччини, і далі на Європу.

Крім того, поки що незрозумілим лишається тривалість санкційного тиску на тому рівні, який був заданий країнами НАТО та США після 24 лютого. Нещодавні домовленості між США та Росією щодо виведення з-під антиросійських санкцій співпраці РФ та Ірану, створює потенційну “дірку” у санкційній завісі Заходу. Таких “дірок” може бути потенційно чимало, враховуючи кількість країн, які не приєдналися до санкцій, особливо — Туреччина, Сербія, Боснія, Єгипет, Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар, Китай, Індія, Азербайджан, Пакистан, Молдова.

Таким чином, станом на зараз, санкційний тиск змушує російське політичне керівництво перебудувати свої зовнішньополітичні та торгові зв’язки, а також знайти альтернативу звичній логістиці, яка багато в чому була зав’язана на західні країни. Від того, наскільки це вдасться зробити, залежить ефективність “санкційної війни” Заходу проти РФ, а отже і позиції Росії на виході з війни в Україні.

Головними завданнями Москви та Києва у зовнішньополітичному вимірі на найближчий час будуть наступні:

Забезпечити лояльність або нейтралітет незахідних країн, надто — Китаю, Індії, Туреччини, ОАЕ, Саудівської Аравії, Казахстану, Вірменії. Відповідно, завдання України — не допустити переходу “нейтральних” позицій цих та інших країн на проросійські позиції, а також знайти для них прийнятний спосіб замінити роль РФ або диверсифікувати їхню залежність від Росії. Вимагати публічної політичної підтримки не має сенсу, оскільки це не вирішує жодних задач, і є неможливим;
Створення якомога більшої кількості “дірок” у західній санкційній завісі для диверсифікації шляхів обходу санкцій. Тому для України головне — це або недопущення формування таких обхідних шляхів, або їхнє звуження до 1-2, які легко моніторити та контролювати, або створення конкурентних можливостей на таких напрямках, щоб пропонувати Україну як більш надійного і менш проблемного партнера;
Форсування теми війни в Україні, як частини “блокового протистояння” між Заходом та Сходом. Україні важливо зайняти нішу “серединної держави” між Заходом і Сходом, і стати кращою, конструктивнішою альтернативою як РФ, так і США, які ділять світ на два блоки, а Україна виступає за консолідацію та примирення на справедливих й рівних умовах. Адже чим більше Росія просуватиме тези про те, що війна в Україні — це їхній спосіб “зробити усім послугу” та послабити безумовну ініціативу США на міжнародній арені, тим більше Україна сприйматиметься не як держава, що боронить своє і веде справедливу оборонну війну, а як країна-маріонетка, яку використовують для нейтралізації Росії.

[1] https://ridl.io/nas-vtjagivajut-v-vojnu/

[2] https://www.levada.ru/2022/02/24/ukraina-i-donbass-2/с

[3] https://wciom.ru/analytical-reviews/analiticheskii-obzor/specialnaja-voennaja-operacija-monitoring

[4] https://www.levada.ru/2021/11/25/molodezh-ot-moskvy-do-bryanska-privedet-li-smena-pokolenij-k-modernizatsii-strany/

[5] https://www.levada.ru/2021/05/11/lev-gudkov-edinstvo-imperii-v-rossii-uderzhivayut-tri-instituta-shkola-armiya-i-politsiya/

[6] https://ovdinfo.org/articles/2022/02/28/zaderzhaniya-po-vsey-strane-itogi-protestov-protiv-voyny-s-ukrainoy-24-27

[7] https://t.me/ovdinfo/13862

[8] https://meduza.io/feature/2022/03/05/esli-verit-gosudarstvennym-sotsoprosam-bolshinstvo-rossiyan-podderzhivayut-voynu-v-ukraine-no-mozhno-li-im-verit

[9] https://uifuture.org/publications/hto-my-portret-ukrayincziv-ochyma-ukrayincziv/

[10] https://uifuture.org/reports/dopovid-smert-putina/