Росія детально: події та тренди в РФ за минулий тиждень (24.09 – 30.09)

Події та тренди в РФ за 24.09 – 30.09

Висновки:

1. Анексія Російською Федерацією частини території України призведе до подальшого розвалу економіки, зростання соціальної напруги та наближення соціально-політичних перетворень у Росії. До того ж, після голосування в Державні Думі його учасники будуть пов’язані круговою порукою персональної відповідальності за ведення війни, всі її жертви та воєнні злочини. Очевидним стає те, що Росія планує довгу війну на виснаження на території України. Мобілізація буде продовжена, на жертви планують не зважати, економіку перебудовують на потреби війни. Зокрема, оточення та розгром російського військового угрупування в Лимані російська пропаганда буде презентувати як привід для ескалації бойових дій.
   
   
2. Виведення із ладу 1-го Північного потоку та часткова придатність Північного потоку-2 цілком може бути вигідною стратегією Кремля, яка застосовується в енергетичній війні з Європою.
   
   Не можна виключати, що аварія буде розцінюватись як форс-мажор та дасть можливість Газпрому уникнути сплати пені і штрафів за недопоставки газу до Європейського Союзу, у разі, якщо попередні оголошення форс-мажорів (як-от витік масла) не будуть прийняті арбітражами. 
   
   В Європі, зокрема і в Німеччині, відбулася хвиля націоналізації європейських енергетичних активів та взяття їх під управління, зокрема обговорювались можливості експропріації частини газопроводів Північний потік та Північний потік- 2. 
   
   У разі, якщо ж всі нитки виявляться непридатними для використання, Москва отримує ще один «аргумент» чому не може постачати газ до Європи, незважаючи на існування таких потужностей в надлишку – через Україну та Польщу.
   
   
3. Китайський юань майже єдиний актив в резервах РФ, який не потрапив під санкції. Для Росії юань на даний момент найкращий варіант нової резервної валюти, так як у них планується зниження частки «недружніх» валют в активах. 
   
   28 вересня курс юаня знизився до мінімуму з 2008 року і становив 7,2 CHY/USD. З початку 2022 року курс юаня впав на 13%. Враховуючи те, що міжнародні експерти вважають, що тиск на юань продовжуватиметься і курс може впасти до 6,8 CHY/USD, це поганий знак для Росії.
   
   Щодо міжнародних резервів РФ, то на падінні курсу юаня вони скоротилися мінімум на 14 млрд дол., ФНБ – на понад 5 млрд дол.
   
   Для Росії це не критичні суми, однак це свідчить про те, що нова резервна валюта не виправдовує очікування.
   
   
   4. Найімовірніше Путін не досяг максимальних завдань у тиску на білоруське керівництво — вступ Білорусі у війну силами своїх ЗС залишається малоймовірним.
   
   У питанні «визнання анексії» офіційний Мінськ, найімовірніше, візьме паузу, не просуваючись і у давніших питаннях, наприклад, офіційного визнання Криму російським.
   
   Таким чином (якщо не буде визнання «розширення кордонів РФ»), Москві буде важко апелювати до зобов’язань Білорусі в рамках ОДКБ та Союзної держави.
   
   Водночас Олександр Лукашенко пішов на якісь компроміси, і візит до Абхазії є найкращим свідченням цього. Судячи з активності ЗС Білорусі, основним треком активності Мінська буде продовження гри в навчання.

---

Кремль оголосив тотальну війну Заходу та остаточно закрив можливість переговорів

30 вересня в Кремлі відбулася церемонія з приводу анексії Російською Федерацією частини території України. Вся церемонія складалася з виступу президента РФ В.Путіна та підписання так званих «угод» з чотирма громадянами Росії. Згідно офіційної версії, ці «угоди» будуть ратифіковані Державною Думою РФ і після цього частини Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей Російська Федерація буде вважати своєю територією. Жодна держава чи міжнародна організація не визнали ні так звані «референдуми», ані сам факт анексії. Проте даний крок та виступ В.Путіна приведуть до певних наслідків.

1. У своєму виступі В.Путін оголосив тотальну війну Заходу та назвав нові цілі війни – протидія цінностям західного суспільства та злам існуючого світопорядку. Захід оголошено символічним суперником Росії, проте окрім критики Заходу альтернативних пропозицій щодо розвитку цивілізації оголошено не було. Жодна з держав світу Росію в анексії чужих територій та війні проти Заходу не підтримує. Відповідно, Російська Федерація добровільно входить в режим повної ізоляції. Це неминуче приведе до подальшого розвалу економіки, зростання соціальної напруги та наближення соціально-політичних перетворень.
2. Після голосування в Державні Думі його учасники будуть пов’язані круговою порукою персональної відповідальності за ведення війни, всі її жертви та воєнні злочини.
3. В.Путін оголосив, що визнання анексії стає умовою для будь-яких переговорів з Україною чи Заходом. Оскільки таке визнання є неможливим, то фактично Росія виходить з переговорів.
4. Росія планує довгу війну на виснаження на території України. Мобілізація буде продовжена, на жертви планують не зважати, економіку перебудовують на потреби війни. 
5. Оточення та розгром російського військового угрупування в Лимані російська пропаганда буде презентувати як привід для ескалації бойових дій. Масова загибель військовослужбовців може стати вигідною Кремлю «сакральною жертвою» для виправдання насилля і мобілізації.
6. За задумом російських керівників, масова мобілізація повинна привести до перелому бойових дій на фронті. Оскільки це не вдається, російська армія переходить до інших методів тиску на Україну – терору проти мирних мешканців, ударів по цивільній інфраструктурі та шантажу зброєю масового знищення. У своїй промові В.Путін знову згадував ядерну зброю в контексті того, що прецедент її застосування вже був у 1945 році.

---

Аварії на Північних потоках та розвиток подій в енергетичній війні Росії проти Європи

Після вибухів на газопроводах Північний потік та Північний потік 2 країни обмінялись звинуваченнями так підозрами. Наразі не зрозуміло хто саме стоїть за саботажем. Потенційно існує достатньо потужностей для доставки російського газу до Європи. Але виведення із ладу 1-го Північного потоку та часткова придатність Північного потоку-2 цілком може бути вигідною стратегією Кремля, яка застосовується в енергетичній війні з Європою.

Так, Росія недопоставляє газ до Європейського Союзу, намагаючись спровокувати енергетичну кризу, яка своєю чергою мала би спровокувати політичну кризу в країнах Європейського Союзу та сприяти послабленню санкцій відносно Росії.

Росія ще минулого року тиснула на ЄС, вимагаючи запуску Північного потоку-2. Газпром досі не розрахувався з європейськими інвесторами, які на 50% профінансували будівництво газопроводу. 

Після вторгнення в Україну Росія активізувала тиск на ЄС з вимогою запуску Північного потоку-2, намагаючись примусити Європейський Союз порушити власне ж енергетичне законодавство.

Є ґрунтовні підстави вважати, що Росія готується до припинення транзиту газу територією України до ЄС, а відтак додатково вимагатиме від ЄС використання неушкодженої нитки  газопроводу Північний потік-2.

Не можна виключати, що аварія буде розцінюватись як форс-мажор та дасть можливість Газпрому уникнути сплати пені і штрафів за недопоставки газу до Європейського Союзу, у разі, якщо попередні оголошення форс-мажорів (як-от витік масла) не будуть прийняті арбітражами. 

В Європі, зокрема і в Німеччині, відбулася хвиля націоналізації європейських енергетичних активів та взяття їх під управління, зокрема обговорювались можливості експропріації частини газопроводів Північний потік та Північний потік- 2. 

У разі, якщо ж всі нитки виявляться непридатними для використання, Москва отримує ще один «аргумент» чому не може постачати газ до Європи, незважаючи на існування таких потужностей в надлишку – через Україну та Польщу.

Коротка хронологія подій навколо вибухів на газопроводах

Вночі 26 вересня на за газопроводах Північний потік 1 і 2 було зафіксоване різке падіння тиску, а у Швеції та Данії було зафіксовано вибухи в Балтійському морі у виключній економічній зоні цих країн. Обстеження 27 вересня показали три пробоїни на газопроводах із викидом газу у море, а 29 вересня було виявлено ще одну пробоїну. Хоча модливо, не всі пробоїни наразі виявлені.Диверсія сталося за кілька годин до офіційної церемонії запуску газопроводу Baltic Pipe, який теж іде дном Балтійського моря та покликаний цілковито знизити залежність Польщі від російського газу.

Встановлено, що обидві нитки газопроводу Північний потік пошкоджені, а також одна нитка газопроводу північний потік 2, який був збудований та готовий до експлуатації, проте жодного дня не використовувався. Тобто технічно одна нитка газопроводу північний потік 2 номінальною потужність 27,5 млрд кубометрів на рік технічно придатнадо транспортування газу, хоча з юридичної точки зору газопровід не може використовуватись, адже не пройшов процедури сертифікації.

Згодом Високий представник Європейського Союзу заявив, що пошкодження одночасно мають рукотворний характер та є актом саботажу. Німецька преса повідомила, що кількома тижнями раніше США інформували європейські країни про загрози терактів та диверсій на об’єктах енергетичної інфраструктури, зокрема і газопроводах північний потік.

Російське МЗС заявило, що аварія сталася у зоні контролю розвідки США, Пентагон у відповідь офіційно заявив що США не мають відношення до диверсії з газопроводами. Західні медіа, посилаючись на дані розвідки, повідомили, що 26-27 вересня були помічені російські військові кораблі та субмарини в околицях місця аварії. Голова Міжнародного енергетичного агентства назвав «очевидним» хто стоїть за актами саботажу на газопроводах.

Звісно, важливим питанням є хто саме причетний до здійснення цієї версії і наразі недостатньо доказів щоби ствердно говорити про причетність Росії до саботажу та аварій. Але виведення із ладу 1-го Північного потоку та часткова придатність Північного потоку 2 цілком може бути вигідним стратегії Кремля, яка застосовується в енергетичній війні із Європою.

Зокрема:

• Росія недопоставляє газ до Європейського Союзу, намагаючись спровокувати енергетичну кризу, яка своєю чергою мала би спровокувати політичну кризу в країнах Європейського Cоюзу та сприяти послабленню санкцій відносно Росії.
• Росія ще минулого року тиснула на ЄС вимагаючи запуску Північного потоку 2. Газпром досі не розрахувався з європейськими інвесторами, які на 50% профінансували будівництво газопроводу. 
• Після вторгнення в Україну Росія активізувала тиск на ЄС з вимогою запуску Північного потоку 2, намагаючись примусити Європейський Cоюз порушити власне ж енергетичне законодавство.
• Є ґрунтовні підстави вважати, що Росія готується до припинення транзиту газу територією України до ЄС, А відтак додатково вимагатиме від ЄС використання неушкодженої нитки  газопроводу Північний потік 2.
• Не можна виключати, що аварія буде розцінюватись як форс-мажор та дасть можливість Газпрому уникнути сплати пені і штрафів за недопоставки газу до Європейського Союзу, у разі, якщо попередні оголошення форс-мажорів (як-от витік масла) не будуть прийняті арбітражами. 
• В Європі зокрема і в Німеччині відбулася хвиля націоналізації європейських енергетичних активів та взяття їх під управління, зокрема обговорювались можливості експропріації частини газопроводів Північний потік та Північний потік 2. 

Припинення поставок газу за надуманими причинами

Сьогодні поставка російського трубопровідного газу відбувається лише за 2 маршрутами: 2-а нитка Турецького потоку та українська ГТС. Добовий обсяг поставки газу складає 80-85-млн кубометрів на добу (приблизно однаковими обсягами за цими маршрутами), що в 4-5 разів менше ніж було за нормальних умов.

У травні Москва наклала санкції на газопровід Ямал-Європа, який іде з Росії через територію Білорусі та Польщі до кордону із Німеччиною, у відповідь на те що Варшава наклала санкції проти Газпрому. Водночас ці санкції були зумовлені відмовою Газпрому постачати газ до Польщі при відмові оплати в рублях. 

З 14 червня Росія скорочувала поставки газопроводом Північний потік аргументуючи, що санкції проти Росії перешкоджають ремонту турбін хоча насправді у санкціях  було зроблено виключення яке дозволяло безперешкодно повертати турбіни. З початку вересня газопровід Північний потік припинив поставку газу, начебто через аварію та витік масла. Компанія-підрядник в ремонтах газопроводу Siemens повідомила що не бачить причини в зупинці газопроводу через витік масла. Раніше у компанії заявляли, що скорочення поставок Північним потоком є політично вмотивованим, а технічних причин для цього немає. 

У травні українські компанії Нафтогаз України та оператор групи зафіксували спроби втручання у газоперекачувальних обладнання на окупованих територіях, запідозрили спроби крадіжки газу, та оголосили форс-мажор і неможливість приймати номінації на прокачування газу цими ділянками. Натомість українська сторона запропонувала Газпрому прокачувати контрактні обсяги газу через інші ділянки. А Газпром під надуманим приводом відмовився і скоротив транзит газу через територію України, прокачуючи близько 40 відсотків від законтрактованого обсягу.

Таким чином, у своєму тиску на енергетичні ринки Європи, Газпром скорочував поставки під надуманими приводами, часто посилаючись на оголошені санкції, зокрема і російських відносно інших країн. При цьому щоразу у Москві заявляли, що газопровід Північний потік 2 готовий до експлуатації та може бути використаний для нарощення поставок газу до Європи.

Ймовірна підготовка Москви до припинення транзиту через Україну

Нафтогаз України звернувся у міжнародний арбітраж із позовом до Газпрому за не оплату законтрактованих потужностей, після того як Газпром скоротив транзит у травні за вище описаним інцидентом. Нафтогаз України має досвід перемоги в арбітраж ах над Газпромом, а за цим позовом перемога є очевидною. 28 вересня Газпром звернувся до Нафтогазу вимагаючи відмовитись від арбітражу, а в разі його продовження погрожує санкціями та припиненням фінансових операцій. 

Таким чином, ймовірним є повторення сценарію із газопроводом я мав Європа: Кремль під надуманими причинами вводить санкції та припиняє транзит. Відтак обсяг поставки газу з Росії до Європи впадуть до рекордно низького значення. І ймовірно Кремль може чергове запропонувати використання північного потоку 2, а саме тієї нитки газопроводу, яка залишилась не ушкодженої після аварій.

Північний потік 2 був наріжним каменем енергетичного шантажу Кремля.

Ще минулого року Росія почала тиснути на Європу, намагаючись прискорити запуску Північного потоку 2. Це дало би змогу РФ цілковито відмовитись від використання української ГТС. Тиск зводився до скорочення постачання газу в Європу, що зумовлювало рекордно високі ціни, та супроводжувалась прямими зверненнями Кремля до країн Європи з обіцянками наростити поставки газу як тільки північний потік 2 буде запущений.

Після вторгнення в Україну та намірів Європейського Cоюзу знизити залежність від російських енергоносіїв, тиск Кремля лише посилився, а заклики до запуску Північного потоку 2 збереглися. Навіть у середині вересня Владімір Путін  заявляв, що Європі доведеться запустити Північний потік 2, якщо вона хоче отримувати більше газу. 

При цьому Берлін категорично відмовлявся погоджувати запуск Північного потоку-2. Використання газопроводу без дотримання процедури сертифікації газогону означало би те, що Москва «зламала» ЄС та домоглася порушити власне ж енергетичне законодавство. 

Водночас Європейський Союз вже гіпотетично пройти наступну зиму навіть у разі цілковитого припинення поставок газу із Росії. В Європі твердо називають дії Росії енергетичним шантажем та застосуванням енергетичної зброї, а тому з високою імовірністю Брюссель та європейські столиці не погодяться використовувати газопровід північний потік 2.

У разі, якщо ж всі нитки виявляться непридатними для використання, Москва отримує ще один «аргумент», чому не може постачати газ до Європи, незважаючи на існування таких потужностей в надлишку – через Україну та Польщу.

Подальші очікувані дії зі сторони Москви

Вторгнення Росії в Україну та енергетична війна яку розпочав Кремль намагаючись зупинити політику санкцій Європейського Союзу змінили бачення ролі Росії в енергетиці Європи. 

Розуміючи цю втрату, Москва буде намагатися посилювати тиск на енергетичні ринки Європи та створювати загрози безпечному проходження зими в Європі. У Москві не втрачають надії на те, що Європейський Союз сам звернеться за допомогою до Москви під час зими. У нинішній ситуації в Москві розуміють, що припинення шантажу сьогодні означатиме лише стратегічний програш РФ, пов’язаний із втратою ринку, а тому продовжуватимуть тиск. Відтак, варто очікувати посилення голосу європейських партнерів Кремля, як-от Угорщина, а також з високою імовірністю додаткових актів саботажу чи навіть терористичних актів на об’єктах критичної інфраструктури в Європейському Cоюзі.

---

Китайська підніжка Путіна

Китайський юань майже єдиний актив в резервах РФ, який не потрапив під санкції. Для Росії юань на даний момент найкращий варіант нової резервної валюти, так як у них планується зниження частки «недружніх» валют в активах. 

Проте Росія не має альтернатив, наприклад, турецька ліра втратила 90% вартості за 10 років, дірхам ОАЕ схильний до «політичних ризиків», а сама економіка еміратів залишається доларовою, індійська рупія теж не підходить оскільки її курс також не стабільний.

З китайським юанем теж не все однозначно. Вкласти гроші в китайські активи можна відносно легко, а вивести назад – ні,  для цього потрібен дозвіл китайської влади, а отримати його в кризу буде дуже складно. Тож фактично Китай контролює російські резерви у юанях.

У 2021 році уряд РФ вклав 110 млрд дол. резервів у юані (понад 17% від ЗРВ ). Дані щодо структури резервів РФ після вторгнення в Україну не публікуються, але як повідомляється у ЗМІ, інвестиції в юань зараз можуть складати понад 180 млрд дол. Також на даний момент Росія працює над планом купівлі юаня та валют інших “дружніх” країн на 70 млрд дол. до кінця 2022 року.

Минулого року Мінфін відмовився від американської валюти у Фонді національного добробуту і структурував портфель наступним чином: 40% у євро, 30% в юанях, по 5% у фунтах і єнах і 20% у нефізичному золоті. За даними Мінфіну, на 1 липня сумарний обсяг коштів ФНБ становив 10,8 трлн руб. (210,6 млрд дол.).

28 вересня курс юаня знизився до мінімуму з 2008 року і становив 7,2 CHY/USD. 

З початку 2022 року курс юаня впав на 13%. Враховуючи те, що міжнародні експерти вважають, що тиск на юань продовжуватиметься і курс може впасти до 6,8 CHY/USD, це поганий знак для Росії.

Щодо міжнародних резервів РФ, то на падінні курсу юаня вони скоротилися мінімум на 14 млрд дол., ФНБ – на понад 5 млрд дол.

Для Росії це не критичні суми, однак це свідчить про те, що нова резервна валюта не виправдовує очікування. А на думку експертів, взагалі потрібно переходити до альтернативної фінансової системи з прив’язкою рубля до кошика експортних товарів, а не до долара, євро чи юаня. 

У свою чергу, долар показує найвищу вартість євро за останні 20 років і зберігає за собою роль провідної резервної валюти світу.

---

На двох стільцях: як Лукашенко збирається (не)нападати на Україну

Переважну частину тижня Олександр Лукашенко провів на території РФ, де, як мінімум, три дні вів переговори з Путіним. Враховуючи ситуацію з референдумами на окупованих територіях та мобілізацію в РФ, йшлося про активнішу участь Білорусі у війні Росії проти України. Цей незапланований візит супроводжувався кількома досить тривожними інформаційними приводами. Проте найгіршого, можливо, не сталося – замість участі у заходах, присвячених анексії українських територій, Лукашенко повернувся до Мінська, де приймає вірчі грамоти від кількох послів.

Події

• 26 вересня 2022 року Лукашенко раптово вилетів до Сочі, де провів зустріч із Володимиром Путіним. Про візит не повідомлялося заздалегідь, ба більше, він став несподіванкою навіть для журналістів президентських пулів Білорусі та Росії.

• Візит Лукашенка до РФ тривав до 29 вересня. При цьому анонсу його завершення, інформації про перебіг переговорів не було як у російських, так і білоруських ЗМІ. Були повідомлення (та відео) з початкового етапу від 26 вересня і потім повний інформаційний вакуум з 27.09 до ранку 30.09.

• 28 вересня Лукашенко раптово приїхав до Абхазії, де провів зустріч із Асланом Бжанія. Інформацію про це поширили абхазькі джерела, на зустрічі не було представників пулу білоруських журналістів.

Водночас у самій Білорусі, точніше навколо неї, виникло одразу кілька резонансних інформаційних приводів:

• 26 та 27 вересня пройшла інформація про перевірку готовності білоруської залізниці до прийому військових ешелонів із РФ. Джерелом став чат працівників білоруської залізниці. У пізнішому викладі у ЗМІ (що не підтверджується джерелами) з’являлася інформація аж до «резервування вагонів БЧ для перекидання російських військових частин».

• 28 вересня у ряді білоруських ТГ-ресурсів з’являється інформація про те, що підприємства Беллегпрому мають намір розпочати пошиття форми для ЗС РФ.

• 28 вересня низка білоруських опозиційних політиків заявляє про можливе навчання частини мобілізованих у РФ на білоруських військових полігонах.

• 29 вересня з ініціативи Латушка (один із лідерів нової білоруської опозиції) у ЗМІ подається інформація про те, що Білорусь готується прийняти до 120 тисяч російських військових найближчим часом.

• 29 вересня розпочинається перевірка системи оповіщення та диспетчерських служб білоруських військових аеродромів.

• 28 вересня розпочинаються навчання (із закликом резервістів) на базі військових частин у Мачулищах (передмістя Мінська).

• 27 вересня Воен-ТВ Білорусі у репортажі про 25 арсенал ракетного та артилерійського озброєння показує роботу з перебирання (ремонту) стрілецької зброї, що знаходиться на зберіганні.

І нарешті, 30 вересня Лукашенко з’являється в Мінську (без інформації про завершення візиту до РФ), де приймає вірчі грамоти послів і зустрічається з керівником ВЕБ РФ Ігорем Шуваловим. Водночас робить чергові заяви про відсутність намірів атакувати Україну та неучасть Білорусі у війні РФ проти України.

Аналіз

Зустрічі Лукашенка та Путіна передувало одразу кілька подій, які могли насторожити Кремль:

• Заяви МЗС КНР про необхідність завершення війни в Україні та перехід до дипломатичних механізмів врегулювання (які відбулись після аналогічних заяв Індії, Туреччини, Пакистану на саміті ШОС та одразу після його завершення).

• На саміті ШОС КНР вивів рівень співпраці з Білоруссю на вищий рівень, ніж зафіксований із РФ. Більше того, Китай різко активізувався на білоруському напрямку (візит керівництва CITIC, дві робочі групи на урядовому рівні), а Лукашенко анонсував зустріч із СІ невдовзі після ХХ з’їзду КПК (заплановано на 16.10.2022).

• Росія проводила «референдуми на окупованих територіях», але низка країн Центральної Азії (зокрема учасники ОДКБ) наперед заявили про невизнання їхніх результатів.

• З початку мобілізації досить велика кількість громадян РФ віддали перевагу еміграції до сусідніх держав, у тому числі й до Білорусі.

Таким чином, можна стверджувати, що зустріч Лукашенка та Путіна, найімовірніше, відбулася з ініціативи другого. Для російського президента було важливо як мінімум:

• обмежити свободу маневру білоруського партнера, щоб не допустити більшого посилення впливу КНР, що могло трансформувати позицію офіційного Мінська щодо війни в Україні за «казахським сценарієм».

• Механізмом досягнення цього вбачався примус Лукашенка до дій, або заяв, які свідчать про його несамостійність і зроблять відносини з білоруською владою тимчасово токсичними для більшості партнерів.

Завданням максимум, найімовірніше, було схиляння Лукашенка до визнання анексії територій Росією. І як наслідок (з огляду на зобов’язання, дані в рамках ОДКБ та Союзної держави), вступ у війну проти України силами своєї армії.

Однак, з огляду на позицію ключових «неросійських» партнерів (Китай, Туреччина), Лукашенко мав велике поле для маневрів, порівняно із ситуацією початку 2022 року. Тому перший день його візиту виглядав як демонстрація посилення своєї позиції (про що повідомила низка ЗМІ, що зокрема транслюють кремлівські наративи). Однак, наступними днями переговори тривали і, судячи з візиту Лукашенка до Абхазії, Путін тиснув досить різко.

Приїзд до Сухумі та зустріч із Бжанія стали демонстрацією того, що Кремль досяг певних успіхів у тиску на білоруських партнерів. Лукашенко пішов, як йому здавалося, на невеликий компроміс (візит), який навіть абхазькі ресурси подавали як неофіційний. Однак російські ЗМІ у своїх матеріалах (зокрема ТАРС) висвітлювали його перебіг як «офіційний» захід. Примітно, що Лукашенка було ізольовано навіть від свого журналістського пулу, який з 27 по 30 вересня не дав ЖОДНОГО самостійного повідомлення. Це скоріше був перепост (зі своїми коментарями) відео чи стенограм заяв в Абхазії. При цьому про перебіг переговорів з Путіним протягом 27.09-30.09 не повідомлялося ані слова.

У той же час вал повідомлень щодо Білорусі, пов’язаних з військовою тематикою, створював спільне тло, що дозволяє схилятися до висновків про швидкий вступ Білорусі у війну. До того ж, ряд таких інформаційних наборів містив ознаки ІПСО. Зокрема, перехід від голого повідомлення щодо перевірки інфраструктури залізниці до подробиць «про виділення вагонів». Або інформаційне повідомлення про можливе перекидання 120 тисяч солдатів у Білорусь, яке містило фрази про «обстріли української території на глибину до 500 км, що посіє хаос у тилових областях». Було класичне доповнення реальної інформації «подробицями» з метою викликати нервозну реакцію у цільових груп. Як у самій Білорусі, так в Україні та низці європейських держав.

Однак, поспішне повернення Лукашенка до Мінська, демонстративна зустріч із послами дозволяє зробити висновок, що Путін поки що не досяг свого завдання-максимум у тиску на Білоруську сторону. Про спроби згладити негатив свідчать кілька фактів:

• державне агентство БелТА 29.09 (найімовірніше, коли Лукашенко вже вилетів до Білорусі) інформацію про візит до Абхазії супроводжувало заголовком «Лукашенко відвідав історичні місця північно-східного узбережжя Чорного моря та зустрівся з Асланом Бжанія». Тобто уникали згадки назви регіону. А у самому матеріалі не було названо Абхазію державою.

• Серед послів, які вручали вірчі грамоти 30 вересня, був посол Швейцарії – держави, яка виконує роль посередника у консультаціях Мінська та Брюсселя. І Лукашенко окремо зупинився на темі війни в Україні, говорячи про небажання воювати. Цю тезу оперативно розтиражували офіційні ЗМІ.

• Ані Лукашенко, ані білоруські ЗМІ не акцентували уваги на проведених «референдумах» та намірах РФ анексувати території.

Ну і нарешті, найголовніше — Лукашенко не буде у Москві на церемонії декларації про анексію територій.

Висновки

Найімовірніше Путін не досяг максимальних завдань у тиску на білоруське керівництво — вступ Білорусі у війну силами своїх ЗС залишається малоймовірним.

У питанні «визнання анексії» офіційний Мінськ, найімовірніше, візьме паузу, не просуваючись і у давніших питаннях, наприклад, офіційного визнання Криму російським.

Таким чином (якщо не буде визнання «розширення кордонів РФ»), Москві буде важко апелювати до зобов’язань Білорусі в рамках ОДКБ та Союзної держави.

Водночас Олександр Лукашенко пішов на якісь компроміси, і візит до Абхазії є найкращим свідченням цього. Судячи з активності ЗС Білорусі, основним треком активності Мінська буде продовження гри в навчання. Таким чином, можна очікувати:

1. Заклик обмеженої кількості резервістів із розгортанням і виведенням на полігони відносно великих сполучень (до 1-2 бригад — сумарно до 10 тисяч військовослужбовців). Це змусить українську сторону тримати додаткові резерви на білоруському напрямі, що цілком задовольняє Кремль на початку атак силами першої мобілізованої хвилі;

2. На частинах білоруських полігонів з великою ймовірністю може бути організовано навчання російських новобранців. Враховуючи погодні умови та ресурс розміщення військовослужбовців у найближчих гарнізонах, може йтися про кількість до 20-22 тисяч покликаних громадян РФ;

3. Білорусь, найімовірніше, продаватиме частину озброєнь і боєприпасів Росії, якими ЗС РФ забезпечуватимуть мобілізованих громадян і знову сформовані частини;

4. Перекидання масованого російського контингенту (група вторгнення) залишається малоймовірною. У той же час на територію Білорусі можливе перекидання частини авіації та ударних сил (ракети, БПЛА) для спроб поразки тилових районів України.

Але найголовніший висновок – ключове завдання для Лукашенка – протриматися до моменту зустрічі із Сі Цзіньпіном. Спільні декларації під час такого візиту дадуть поле для маневру офіційного Мінська. Крім того, можуть прозвучати якісь запевнення Китайської сторони (аналогічні запевненням щодо Казахстану), які суттєво обмежать Москву у виборі механізмів тиску на Мінськ.

Ключове завдання Путіна — використовувати тижні, що залишилися, до з’їзду КПК (і запрошення Лукашенка до Пекіна) для дискредитації самої ідеї розвитку відносин КНР і Білорусі, а також щодо надання максимальної токсичності ідеї розвитку контактів із Лукашенком.