“План перемоги” Володимира Зеленського

Ігар Тишкевич, експерт UIF з внутрішньої та зовнішньої політики

Плюси та мінуси плану Зеленського

Президент України позавчора виступив у Парламенті, представивши «план перемоги» – ключові тези пріоритетів державної політики щодо досягнення прийнятних результатів війни та сталого миру. Частина ЗМІ та лідерів громадської думки говорять про представлений як про робочий алгоритм безумовного досягнення перемоги у війні. Частина навпаки не вважає представлене планом і активно критикує. Однак обидві крайні оцінки не відображають реальності, як і суть можливого плану дій, про який говорив президент.

Тому варто уважніше розглянути ключові тези виступу та зіставити їх із поточними процесами, що відбуваються в Україні та навколо неї.

Чи представлений план планом?

Планом є сукупність чітко поставленої мети, аналізу ресурсної бази, можливостей і викликів, основі яких виробляється послідовність дій. Точніше, послідовність — хороший план враховує різні сценарії розвитку ситуацій і на кожному етапі містить, якщо спрощувати, відповіді на запитання «якщо вказане не виходить, ми робимо…».

Відповідно, якщо план існує і розроблено, то виступ президента — розповідь загалом про його загальні контури. Якщо розробленого плану зі сценарним аналізом немає в природі, тоді це озвучений набір бажань.

Виходитимемо з того, що план є. Але виступ президента, у такому разі, не схожий на його докладну презентацію. А воно й не повинно бути схожим. Президент – політик. І будь-який його виступ є політичною декларацією та промовою, спрямованою на досягнення політичних результатів. Зрештою, військово-політичні плани дій рідко представляють широкому загалу. А от політичні декларації завжди, для цього вони й існують.

У цьому випадку перед оточенням президента стояло кілька ключових завдань на внутрішньополітичному полі:

• на тлі досить складної ситуації на фронті і мобілізації, що посилилася, дати населенню впевненість у тому, що військово-політичне керівництво має план дій, який може призвести до досить швидкого завершення війни на прийнятних умовах. Тому план називається «план Перемоги» і тому президент окремо підкреслив, що його виконання може завершити війну, цитую «може вдатися завершити війну не пізніше ніж у наступному році». Простіше кажучи, це посил — треба потерпіти, але вже трохи лишилося.
• нейтралізувати політичне протистояння, що активізувалося. Або як мінімум переконати громадян, що є план дій, який дає результат, а будь-які прояви політичної боротьби всередині країни працюють проти цього плану (а не оточення Зеленського). Саме тому президент каже про «єдність» усередині країни аж 8 разів. Причому єдність у країні президент ставить підтримку України світом у пряму залежність від «єдності» всередині країни.
• Спрацювати на нейтралізацію російських інформаційних атак. рф останній місяць активно закидає українське інформаційне поле тезами про «колосальні втрати» Сил оборони, про швидке припинення зовнішньої підтримки та провал мобілізації. Про причини таких можливостей буде готельний текст (Україна багато в чому провалює інформаційне протистояння, фактично створюючи інтерес населення до, наприклад, російських ресурсів ТГ). Подання «плану» до певної міри врівноважує і згладжує пік атак. Наприклад, теза про «втрати», що розганяється ще вранці російськими пабликами, вже надвечір змінилася обговоренням виступу Зеленського. Але цей ефект, без наступних кроків (сподіваюся, що вони є в реальному плані), має лише тактичний ефект.

І, нарешті, ще одне завдання – електоральне. Після закінчення війни (незалежно від результатів) в Україні відбудуться одразу дві електоральні кампанії — вибори президента та Верховної Ради. І тут варто звернути увагу на контури подання плану. Президент говорить про справедливий світ, а представлені пункти мають загальний описовий характер. І, за великим рахунком, за більшості варіантів завершення бойових дій можна буде сказати, що це реалізація плану президента Зеленського.

Рік тому Ігар Тишкевич експерт UIF презентував доповідь «Сценарії завершення війни», де описав логіку ключових сценаріїв, за якими можуть розвиватись процеси.

16 жовтня 2024 відбулася презентація нової доповіді «Майбутнє Чорного моря: сценарний аналіз». Проаналізувавши тези президента Зеленського того ж вечора, експерт дійшов висновку, що їх можна застосувати до кожного з можливих сценаріїв.  Причому презентувати результати публіці у форматі «успішної реалізації плану президента». Тобто створити образ перемоги команди Зеленського. А можливі відхилення від ідеальних уявлень — результат порушення «єдності» всередині країни або «єдності» партнерів у підтримці України.

Наприклад, розкладу за пунктами, начебто, найконкретніший пункт із плану президента — запрошення до НАТО. Перше, що варто пам’ятати, це те, що запрошення ще не є членством в Альянсі. Друге, що країну, яка перебуває в умовах війни у ​​військовий блок, не приймають, оскільки це означає негайний вступ блоку у війну на стороні новоприйнятого члена. Але оголошувати війну росії НАТО поки що не збирається. Таким чином ми можемо говорити про політичну декларацію – «запрошення» з перспективою прийняття після завершення війни. І тут давайте за різними сценаріями:

• Сценарій тактичної поразки рф і виходу на кордони 1991 року — «запрошення» буде цілком імовірним (після виконання умов членства — давайте про них не забувати), буде процес прийняття України до НАТО.
• Сценарій «заморозки» – тобто перемир’я без підписання мирної угоди. Запрошення можливе, а членство лише після завершення війни.
• Сценарій «Мінського процесу» – те саме. Перспектива членства лише після «завершення процесу»
• “Фінський” або як його називають “корейський” сценарій. Тобто зупинка війни на якійсь лінії без визнання окупованих територій російською, але й без активної військової політики щодо їхнього звільнення. І тут або варіант «вічного запрошення» або варто згадати тезу низки західних політиків про «членство України в НАТО» лише частиною територій.

Тобто за кожного зі сценаріїв завершення війни формат «запрошення» можливий. Тим більше, що президент не говорить про «ПДЧ» чи формальні процедури, а використовує інше слово. Яке цілком може бути зафіксовано, наприклад, у якомусь меморандумі у словах «Альянс бачить Україну своєю частиною та запрошує Україну до членства після завершення війни». Гарно, але варто порадити подивитись значення слова «меморандум», особливо у міжнародній політиці.

Не все так погано – позитивні моменти плану Зеленського

А що щодо «образу перемоги» для путіна?

Перше, що варто пам’ятати — путін також політик і йому так само потрібна «картина перемоги» для демонстрації власному населенню. До того ж можливо, навіть більше, ніж Зеленському: для України це питання результатів наступних президентських виборів (один чинник), а для рф відсутність картини «перемоги» є передумовою глибокої політичної кризи. У російській історії кожна військово-політична (саме військово-політична, а не військова) поразка супроводжувалася зміною «царя» та втратою впливу на частину держав, які російські еліти вважали своєю «периферією».

Тому навіть запрошення до НАТО, якщо воно буде документально оформлене (навіть у вигляді меморандуму), працює проти базової тези путіна про «демілітаризацію» України та базової тези російської пропаганди про «стримування НАТО». Адже за результатами війни Альянс уже приріс Фінляндією (це безпосередній кордон із рф) і позначає перспективу приростання Україною (що ще складніше для ухвалення російським суспільством).

Другий компонент – теза президента про війну на території росії. Дуже важливий, оскільки путін може створити картину перемоги у вигляді приєднання територій. Такий собі цар-збирач земель. Або, другий варіант, повторення кейсу 2014 та 2015 року, коли під час підписання Мінська-1 та Мінська-2 рф «вивела за дужки» питання Криму.

Якщо Україна контролює не лише окуповані сьогодні частини Курської області, а, наприклад, на наступному етапі, окупує, наприклад, частини Брянської та Смоленської областей, історії «перемоги» у Путіна не виходить від слова зовсім. Та й висновок Криму та, наприклад, Донбасу «за дужки переговорів» теж. Адже Українська сторона може відповісти формальною «згодою», яка спричинить бурю всередині рф. «Добре, ви кажете про винесення Криму за дужки, давайте винесемо частини курскої області теж (ну чи, якщо вийде на той час, Брянську, Білгородську чи якусь ще). Це не «образ російської перемоги», а образ «російського провалу».

Спроба гри в інтересах

Перший етап української зовнішньої політики після лютого 2022 року мав швидше, емоційний характер. Зеленський зміг переконати партнерів у стійкості України та необхідності підтримки. Але затяжна війна (і, відповідно, зростання бюджетів цієї підтримки) вимагають переходу до раціональних доводів. Простіше кажучи, відповіді на запитання «в чому вигода від підтримки України сьогодні». Теза про «захист Європи» носить, швидше, емоційний характер і погано заходить, наприклад, платникам податків Іспанії, Франції та навіть Німеччини. Не говорячи вже про США, які у своїй політиці на європейському континенті як експлуатують тему безпеки та захисту європейських країн від загроз. Для рядового американця «Америка захищає Європу» і заяви, що це робить Україна (а не США) можуть виглядати дивними.

Тому четвертий і п’ятий пункти, озвучені Зеленським, є спробою зіграти на інтересах глобальних лідерів. Президент України фактично пропонує партнерам участь у розробці ресурсів країни. При цьому звертає увагу цитата про намір підписати угоду, зокрема з «з іншими партнерами у світі, хто є нашими партнерами». Тобто, крім звернення до США та країн ЄС, буде й інший напрямок. Тут, до речі, привертає увагу досить компліментарна згадка про політику КНР. Так, інтереси глобальних гравців можуть стати фактором, який зупиняє рф. Особливо якщо це інтереси, у тому числі тих, від кого росія залежить. І, нарешті, розширення кола інтересантів може спричинити (за розумної політики України) конкуренцію пропозицій.

П’ятий пункт стосується використання бойового досвіду сил оборони. Справді, питання утримання армії, наявності боєздатних частин для швидкого реагування на загрози є «хворим» для багатьох країн Європейського Союзу. Готові бригади ЗСУ, які отримали досвід війни, можуть стати хорошим вибором. Це і питання фінансів (простіше запросити союзників, ніж створювати з нуля, готувати своїх) та потенційного членства України в НАТО (ідея Зеленського реалізується лише за умови, що Україна член Альянсу або з конкретними країнами є двосторонні угоди про союзницькі відносини).

Третій пункт із «плану Зеленського» теж реалізуємо. Але не як самостійний концепт — інакше в нас уже було б набагато більше сучасного озброєння. Створення зона стримування можливе тільки якщо держава, яка оплачує таку політику, бачить свій безпосередній інтерес. Наприклад, захист своїх підприємств, ресурсної бази тощо. Або заради перспективи, коли ти вкладаєш у безпеку партнера з розрахунком, що після завершення кризи це (за рахунок ресурсів партнера) посилить твою безпеку. Тому третя теза логічна, але лише після реалізації четвертого та з прицілом на можливість реалізації п’ятого пунктів плану Зеленського.

Роздуми на полях та незручні питання

Перше та ключове питання, яке виникає, це наскільки план Зеленського знайде підтримку поза Україною. Повторю, що хороший план містить опції та сценарії, що починаються словами «якщо не…». Найпростіший приклад. А що з планом, якщо найближчими місяцями буде однозначний сигнал «Запрошення до НАТО поки що не буде». Альтернативою цьому могли стати тези про паралельний розвиток двосторонніх договорів (або регіональних) і створення, як перехідного етапу, регіональної системи безпеки. Тим більше, що наші сусіди (колишні учасники варшавського блоку) чудово усвідомлюють загрозу посилення росії. І тим більше, що такий гіпотетичний союз географічно чудово вписується в концепт «Інтермаріуму» або «Тримор’я». І тим більше, що цей концепт для частини американських еліт бачиться як потенційний балансир амбіцій одночасно й росії та Німеччини.

Інтереси. Тут йдеться як про розвиток українського ВПК із залученням іноземних виробників зброї, так і залучення інвесторів у розробку ресурсної бази. Більшість навіть збройових компаній США та ЄС є приватними компаніями. Я не говорю вже про розробників надр. Отже, для них одним із ключових показників є вигода. А при вході до нової юрисдикції — умови входу. Тобто податки, верховенство права, безпека. У нашому випадку з безпекою проблема, отже перші дві складові (податки та верховенство права) стають ключовими. У світі заведено створювати для інвестора «тепличні» умови, надавати податкові пільги, супроводжувати. У нашому випадку економісти, які виступають від імені влади, послідовно декларують неприйняття концепції податкових пільг і говорять про збільшення податків. Це вже викличе питання потенційних інвесторів. Але якщо пільги дадуть їм, виникає ситуація нерівності, адже пільг національним інвесторам немає. А це вже фактор, який дестабілізує політичну ситуацію всередині країни. Другий чинник — працюючі правила, а не слово (хай навіть «чесне слово») чиновника. І тут згадуємо про незавершену реформу судової системи та правоохоронного блоку. Простіше кажучи, виконання четвертого та частково третього пунктів можливе лише за умови глибокої внутрішньої трансформації держави. І демонстрації Зеленського та його оточення готовності її проводити. У тому числі роблячи ставку на інституції, а не лояльних соратників.

До цього блоку можна віднести питання «а що після війни?». Адже якщо ми говоримо про збройовий бізнес, ринок збуту досить специфічний. І пропонувати побудувати завод з виробництва, наприклад, бронетехніки в умовах війни з відсутністю розуміння ринку збуту по її завершенню виглядає дивно. Точніше логічно для тебе, якщо це твій бізнес, але дивно для іноземного приватника. Адже президент України декларує намір завершити війну «до кінця наступного року». Добре. Але якщо ти сьогодні почнеш будувати, чи окупляться твої вкладення за рік? Якщо ні, то куди й кому ти продаватимеш продукції.

І тут логічним посилом України була б декларація про готовність у майбутньому виходити на міжнародні ринки й, зокрема, пропонувати озброєння державам, які в попередні роки залежали від російських поставок. Робити це спільно з європейськими та американськими партнерами. А зброя, як, наприклад, для Африки, є одним із факторів, що визначають зовнішньополітичну орієнтацію держав континенту. Та й, зрештою, це позбавлення рф одного з важелів впливу (тим більше, що сьогодні росія й так «завалила» виконання низки контрактів).

Я дуже сподіваюся, що така логіка у реальному плані є. Бо інакше виникають реальні питання у реалізованості озвучених президентом країни тез.

Питання про цільову аудиторію у тезі про поствійну та армію. П’ята теза президента Зеленського про заміщення американського контингенту в країнах ЄС українськими силами, на перший погляд, відповідає інтересам США. Адже питання «економії коштів» та «повернення солдатів додому» активно обговорюються на тлі президентських перегонів. Явна пропозиція економії коштів для Сполучених Штатів, а заразом отримання коштів на розвиток власних збройних сил — пропозиція з розряду win-win.

Але тут варто ще раз нагадати тезу, у справедливості якої впевнений американський виборець – «США захищає партнерів із НАТО в Європі». Для Сполучених штатів їхні війська на території ЄС це не лише питання військової безпеки, а й питання американської присутності та захисту інтересів США на континенті. За такого розгляду пропозиція України виглядає не такою вже вигідною — Вашингтону пропонується усунути фактор, який забезпечує просування його інтересів у Європейському союзі. Адже заміна американських військових українців це й посилення впливу лідерів ЄС на шкоду американським інтересам — Україна залежить і від Європейського Союзу.

У чому вихід? По-перше, у пропозиціях щодо розвитку регіональних систем безпеки. Східна Європа, Чорноморський регіон тощо. Це, до речі, можна запускати й до набуття Україною статусу члена НАТО. І це вкладається в рамки реалізації американських інтересів на континенті.

Друге не очевидна цільова група. Йдеться про транснаціональні корпорації. Україна пропонує їм прийти на свою територію та для захисту бізнесу вкластися в систему безпеки (четвертий пункт плану Зеленського). Логіка зрозуміла, але ж більшість із низів ВЖЕ працює у багатьох нестабільних юрисдикціях і потребує захисту активів. Що реалізується через ПВК. Варіант створення такої галузі в Україні не озвучено. Адже він може бути досить легко реалізований, враховуючи, що частини ветеранів буде легше піти працювати в компанії, пов’язані з безпековими питаннями (це справедливо для всіх країн: ті ж американські, британські, австралійські ПВК складаються саме з переважно ветеранів силових структур). Просте формулювання закону, який:

а) дозволяє роботу таких підприємств, зокрема там;

б) фіксує, що такі компанії є «мобілізаційним резервом» на випадок військової загрози;

в) декларує право держави України відгукати бійців таких компаній на захист країни в разі військової загрози;

дозволяє, з одного боку, зацікавити в успішному завершенні війни в Україні транснаціональний бізнес. А з іншого боку, ТНК робить найбільшими адвокатами та захисниками безпеки України. Адже за умови миру вони отримують ключовий ресурс — ресурс безпеки для свого бізнесу в складних юрисдикціях. А у разі дестабілізації у нашому регіоні стикаються з проблемами по всьому світу. При цьому, говорячи ТНК, я маю на увазі не лише американські чи європейські компанії. Для країн «глобального півдня» існує та сама проблема. Особливо на тлі неможливості довіряти умовно «американській» охороні та втраті довіри до російських послуг у тій же сфері.

Замість висновків

Перше та ключове, що варто пам’ятати під час обговорення виступу Президента. Це політичний виступ, а не доповідь про конкретний план дій. Ми маємо справу з низкою виділених пріоритетів без конкретики. Тому говорити про провальність чи геніальність плану ґрунтуючись на умовному «конспекті конспекту» дещо нерозумно.

Друге — є безперечна позитивна динаміка щодо спроби грати на інтересах наших партнерів та створення інтересу до успіху України у формально нейтральних держав.

Третє та ключове — виконання більшості тез виступу можливе лише за умови трансформації системи ухвалення рішень усередині держави Україна. Тобто, якщо ми змінюємося самі, ми можемо розраховувати на успіх озвучених пунктів. Якщо змінюватися не хочемо — тоді сподіваємося на удачу.