Про План Маршалла та допомогу Україні

Є у мене одне правило “ніколи не допомагати тому, хто сам собі не хоче чи не може допомогти”. Коли я вперше прийшов на зустріч щодо Плану Маршалла для України, сказав просту річ “ми неспроможні його виконати”. Хтось обурився, хтось із цим не погодився. Процес пішов собі далі, і вже є якісь драфтові ідеї плану про 50 мільярдів євро на 10 років, є скепсис європейців, є зусилля окремих політиків, а я й надалі впевнений, що ми неспроможні його виконати. У зв’язку з цим розповім вам 2 історії.

200 мільйонів євро, які не використали для Донбасу

У квітні 2015 року міжнародна спільнота була серйозно налаштована допомагати Україні. Тому Європейський інвестиційний банк запропонував програму “Надзвичайна кредитна програма відновлення України” на 200 мільйонів євро. Програма мала спрямовуватись на 5 областей Східної України. Також кошти мали йти на відновлення об’єктів, пошкоджених внаслідок воєнних дій, модернізацію інфраструктури, створення умов для переселенців тощо. Програма мала бути дуже конкретною. Україна мала надати чіткі заходи та об’єкти під реконструкцію. Якщо вартість об’єкта перевищувала 1 мільйон євро, то цей об’єкт чи захід оцінював ЄІБ, якщо ні — тільки здійснював перевірку.

Скільки ж, на вашу думку, з 200 мільйонів євро використала Україна станом на сьогодні? — 0. А програма закінчується в грудні цього року. Чому ж ми такі нещасні та знедолені не змогли оперативно “освоїти” 200 мільйонів євро? Все дуже просто — у нас немає такої спроможності! У нас немає готових проектів реконструкції чи відновлення інфраструктури, у нас немає інвентаризації і оцінок наших потреб, зрештою у нас навіть якоїсь системи пріоритетів витрачання коштів немає! Тому, коли пропонують кошти, принаймні 2 роки йде на розуміння того, куди їх витратити.

А тепер уявіть собі ситуацію, що нам дають 5 мільярдів євро щороку. І на що ми їх будемо витрачати? Звісно, було б добре віддати борги з цих коштів, та от логіка їхнього використання теж дуже конкретна. У нас немає того, що люблять говорити на Донбасі — “конкретики”.

Тут, щоправда, є цікавий аргумент, а як же Маршалл-план для Африки? Справді, ЄС, за ініціативи Німеччини, розглядає Маршалл-план обсягом 80-100 мільярдів євро. Чому ж до України стільки скепсису? Ми ж не Африка, як часто ми любимо думати. Насправді ситуація в Африці серйозно змінилась. Тільки Китай за 2016 рік подвоїв свої інвестиції в цей континент. Загалом G-20 розглядають інвестиції в Африку на рівні 600 мільярдів доларів на рік, а це принаймні означає, що в африканських країнах починає встановлюватись верховенство права та провадяться суттєві реформи з покращення інвестиційного клімату. А що у нас? І тут я розповім ще одну історію.

Так склалось, що я колись мав відношення до Євро-2012 (в помаранчеві часи). За “службовим обов’язком” доводилось їздити до Ньону на наради щодо інформаційної політики. Ввечері ми відпочивали та розкривались один одному. І ось одного разу я почув від експертів УЄФА наступне відкриття: “Ми не знаємо, як з вами працювати. У нас таке вперше в історії. Так, багато країн погано готуються до турніру, але те, з чим ми стикнулись у вас — ми бачимо вперше. Річ у тому, що ваші чиновники на все відповідають — “ми все зробимо”. Навіть коли ми вигадуємо нереалістичні для виконання вимоги, вони не починають переговори, а одразу кажуть —”ми все зробимо”. Де-факто у вас на місці львівського стадіону пасуться корови, а ми і далі чуємо — “ми все зробимо”. Ми абсолютно не знаємо, як працювати в таких умовах”.

Тобто, якщо перенести на сьогодні, навіть коли Україні хочуть надати кошти — Захід не знає, як з нами працювати. Ми постійно кажемо одне, робимо друге, а отримуємо третє. До нас неможливо застосовувати відомі методи планування та risk management. А звідси й скепсис до Плану Маршалла для України у європейців. От тільки проблема не в європейцях і їхньому скепсисі. Проблема зрозуміло де.

А тим часом, мабуть, за кілька років у нас буде нова популярна книжка — “Чому Африці вдалося?”.