Куди рухається Україна в цифрову епоху

труктура української економіки за 26 років так і не зробила кроку в бік нової економіки, навпаки, республіка, що мала у 1991 році найвищий промисловий потенціал в СРСР, перетворилася на сировинну, де експорт формує 50% економіки з часткою сировини у ньому до 80% .

З чого ми починали?

Експорт товарів з України у 1992 р

Джерело: http://atlas.cid.harvard.edu

Погляньмо, які товари становили переважну частину українського експорту у 1992 році.

По-перше, це нафта і продукти її переробки, правда, не високомаржинальне паливо для автомобілів, а мазут, мастила і т.д. Сукупно вони займали до 30% у загальній структурі експорту.

І це не дивно. У 1990-1991 рр обсяг видобутку нафти в Україні становив 5 млн тонн на рік. Для порівняння, у 2017 р всередині країни було видобуто 1,4 млн тонн. На старті незалежності в Україні працювало шість нафтопереробних заводів і один газопереробний загальною проектною потужністю 50 млн тонн на рік. Сьогодні із семи заводів працюють лише два: Кременчуцький НПЗ і Шебелинський ГПЗ. Частина підприємств закрилася ще у 2005-2007 рр, програвши конкуренцію зарубіжним переробникам і за ціною, і за якістю виробленого палива.

По-друге, це продукція гірничо-металургійного комплексу, головно залізорудна сировина і чорні метали – теж майже третина українського експорту.

По-третє, мінеральні добрива. Тут ситуація подібна до сектору нафтопереробки. Українські підприємства виявилися неконкурентними. Причини – відсутність інвестицій в модернізацію і висока вартість природного газу – основної сировини для виробництва азотних добрив. За 26 років незалежності заводи неодноразово зупинялися і перезапускалися, поступово скорочували свою присутність на зовнішніх ринках, боротьба за які росла разом з появою нових глобальних гравців.

По-четверте, електроенергія. Це ще одна продукція, яка до 2018 року практично зникла з карти українського експорту. Причина – висока зношеність генеруючих потужностей, зарегульованість галузі, неефективна тарифна політика. Далі тільки гірше. Без інвестицій в модернізацію та будівництво нових атомних блоків за 10-15 років Україна матиме дефіцит електроенергії усередині країни. До 2035 року виробництво електроенергії українськими станціями може скоротитися майже у 2 рази. Тільки уявіть, Україна, яка посідає 3-е місце в Європі за встановленою потужністю АЕС, буде залежати від імпорту електроенергії.

Тепер погляньмо на структуру товарного експорту з України у 2016 році.

Джерело: http://atlas.cid.harvard.edu

Майже третина – це соняшникова олія, кукурудза, пшениця, соя, ячмінь, шрот і рапс.

Частка всієї с/г продукції в українському експорті тільки за останні 15 років зросла в 4 рази і у 2016 р склала 35%. Весь сектор АПК, включаючи готові продовольчі товари, перевищив 40%.

При цьому українські експортери поставляють на зовнішні ринки не готову продукцію, на якій можна отримати високу додану вартість на переробці, упаковці, етикетці і т.д., а товари з низьким ступенем переробки та сировину. Ми експортуємо переважно зерно, а не борошно і макарони, соєві боби, а не соєве масло і молоко.

Так, поки більшість країн роблять ставку на розвиток нових високотехнологічних секторів економіки, Україна перетворюється на аграрну країну.

Джерело: World bank

Другий за обсягом сегмент українського експорту – ГМК. На обидва ці сектори – АПК і ГМК – припадає 70-80% усього експорту товарів з України.

Чому Україна програла конкуренцію на світовому ринку

З моменту здобуття незалежності і до сьогодні Україна не мала чіткої Експортної стратегії, яка б була частиною загальної Економічної стратегії розвитку країни. Політики і менеджери при владі не мали довгострокового плану і намагалися вибороти швидкі перемоги. Як результат – стратегічно Україна програла практично всім своїм сусідам, втративши основні маржинальні ринки.

У нас так і не з’явилося бачення місця України на глобальній карті за 5-10-15 років. Не були позначені пріоритетні ринки і сегменти, де б Україна цілеспрямовано намагалася завоювати лідерство. Це стосується і вибору товарних груп, і країн/регіонів присутності українських експортерів.

Відсутність стратегічної мети і стратегічного плану призвели до того, що ми маємо зараз. Україна зберігає конотацію сировинного придатка світової економіки.

Що буде з Україною в епоху четвертої промислової революції

Ера традиційної індустрії минула. Спроби України створити Стратегію промислової політики в цифровому столітті збиткові. Старі важелі управління не дають очікуваного ефекту.

Світ стоїть на порозі четвертої промислової революції. Ресурсомісткість виробництв стрімко падає, а постачальники сировини виявляються у досить вразливому становищі й ризикують стикнутися з уповільненням економічного зростання.

У глобальній економіці можна конкурувати, тільки випускаючи інноваційну та високотехнологічну продукцію. Наприклад, капіталізація таких компаній, як Google, Apple у кілька разів перевищує ВВП України.

Щоб «вижити» в епоху Індустрії 4.0, вся Україна повинна стати, по суті, єдиною спеціальною економічною або технологічною територією. Необхідно надавати спеціальні умови для R & D центрів, створювати венчурні фонди і підприємства для промислового освоєння інноваційних продуктів з подальшою комерціалізацією, сприяти відкриттю в Україні дослідних центрів іноземних компаній – лідерів у світовій HI-Tech індустрії.

«Старі» виробництва і традиційні для України галузі нікуди не зникнуть, а нові сектори потрібно створювати. В іншому разі, власне існування України на глобальній карті світу за 10-15 років буде під питанням.