Пане Денисе, як зробити нинішню Конституцію дієвим інструментом, щоб нинішні можновладці не витирали об неї ноги, а дійсно рахувалися з нею, як з авторитетним документом, який повинен контролювати всі законодавчі процеси в державі?
Запобіжником цієї ситуації служить сама Конституція, але вона не є панацеєю від усіх можливих зловживань і порушень. Лише суспільство, громадський контроль і примушування влади до виконання Конституції по кожному її пункту може слугувати вирішенню питання, яке ви поставили. Адже, якщо ми живемо в період гібридної війни, зрозуміло, що в нас іде викривлення самого суспільства, іде викривлення правового поля, і це однозначно впливає на бажання політичних сил викривити та зробити гібридною Конституцію. Але хочу наголосити, що Конституція не може змінюватись миттєво, під цю чи під іншу ситуацію. Конституція, як ви правильно згадали, має досить тривалу історію. І звичайно, як і американська Конституція, яка має лише 27 поправок за 230 років своєї історії, наша Конституція не може змінюватись під кожного президента і під кожен парламент.
Наразі порушується стаття 62 Конституції щодо пенсійного забезпечення. Півмільйона українців зараз отримують пенсію, меншу за мінімальний прожиток, який становить 1312 гривень, – вони отримують 1050, 1000 гривень. Що в цьому разі робити, коли напряму порушуються конституційні права наших пенсіонерів? Куди взагалі звертатися для того, щоб відстоювати свої права?
Як відомо – відстоювати свої права можна в суді, причому, як в національному, так і в міжнародних. Взагалі невідповідностей в Конституції і таких пунктів, які, на жаль, на сьогоднішній день не розвинуті в повноцінні закони, досить багато. Крім названого Вами, можна згадати ще, наприклад, положення про мирні зібрання, які окреслені в 36 статті Конституції, проте протягом уже 21 року досі не прийнято спеціального закону про мирні зібрання, який би чітко визначав, коли, як та яким чином можуть бути організовані мирні зібрання. І, звичайно, це також є питання для нашого суспільства.
Тобто, якщо порушуються права, потрібно звертатися до суду, робити мирні зібрання, обговорювати цю ситуацію та виносити її на порядок денний, щоб про неї знали всі і працювали над її виправленням?
Так.
І ще, згадуючи Америку. Вони зараз дійсно суворо дотримуються своєї конституції, як норми номер один, але, якщо ми візьмемо американську історію за ці 200 років – там було все. І корупція, яка захлинала суспільство, і порушення Конституції на абсолютно всіх рівнях. У нас сьогодні історія Конституції леджве переступила за 20 років і, звичайно, так само ми можемо говорити, що є безліч порушень, але вони є відображенням стану нашого суспільства. Фактично, ми тільки народжуємося як українська нація, наша держава виборює та відстоює право на існування, і наша Конституція, як і народ, витримує велике знущання з усіх боків.
А наскільки чинна Конституція, на Вашу думку, є хорошою чи поганою? Які пункти потребують редагування, реформування для забезпечення в країні проведення ефективних державницьких реформ?
Напевно, найперше – це те, що Конституцію треба виконувати. І виконавську дисципліну законів і Конституції треба впроваджувати з дитячого садочка, школи і так далі по життю. Це найперша рекомендація. По-друге, – не треба змінювати Конституцію під кожен випадок. І третє – це те, що в нас уже назріло й перезріло: звичайно, це зміни щодо депутатської недоторканості. Але ми розуміємо, що це більш політичне, ніж суто юридичне питання. Громадянам безпосередньо депутатська недоторканість не заважає, аби лише парламент працював належним чином, а депутати не зловживали своєю недоторканістю.
До речі, парламент працює таким чином, що на одне засідання прийшло 146 депутатів, пан Парубій дозволив зареєструвати 226 необхідних карток і почалося голосування. Президент, як гарант Конституції, невідомо куди дивиться, куди Парубій дивиться? До речі, Конституційний Суд, як я розумію, повинен стежити за тим, щоб конституційних законів дотримувалися ті ж народні депутати, які коять безлад і майже щодня або ж прогулюють, або ж передають картки, що вже є порушенням Конституції?
Що потрібно робити українському суспільству чи парламентарям, щоб уникати в подальшому таких ситуацій?
Конституційний суд не уповноважений слідкувати за персональним або неперсональним голосуванням народних депутатів, але це є правопорушенням. Порушується принцип персонального голосування депутата. В іншому випадку, питання прийняття закону може бути оскаржено в суді. Такі прецеденти вже є, у судах є багато справ щодо оскарження рішень Верховної Ради. Деякі наші Генеральні прокурори навіть по декілька разів відстоювали своє право повертатися на посаду й останній, пан Шокін, також зараз хоче повернутись на посаду через те, що він, начебто, був незаконно звільнений зі своєї посади й хоче відновитися на ній, зважаючи на порушення принципу персонального голосування в парламенті. Питання, які ви піднімаєте, звичайно, є болючим для нашого суспільства, але воно також піднімає іншу глобальну тему оптимальної форми державного правління для сучасної України. Багато хто говорить, що ми маємо стати парламентською республікою, де все вирішуватиме парламент. Проте факти, які ми маємо сьогодні, демонструють, що наш парламентаризм ще надзвичайно незрілий. З іншого боку, яка альтернатива в нас є – президентська держава, де одна особа відповідає за всі процеси, які відбуваються в державі, і несе пряму відповідальність за те, що відбувається. Наскільки така модель може бути в нас ефективною, й головне – чи не призведе до чергової узурпаціі влади, є питанням дискусійним. Моє особисте бачення – виконавча влада має бути зосереджена в одному управлінському центрі: чи в парламенті, чи у президента. Це процес, який є неминучим, і який обов’язково відбудеться в нашій державі.
Є такі випадки, коли всупереч нормам статті 94 Конституції , яка вимагає, щоб Президент у 15 денний термін підписував законопроект чи ветував його. Натомість вони губляться в його кабінеті або з’являються значно пізніше, порушуючи 94 статтю Конституції. Виходить, що в нас Президент, як гарант Конституції, повинен бути взірцем її виконання. Як тоді Конституційному Суду прискорити процес покарання чи притягнення до відповідальності, чи потрібні врешті-решт зміни та докорінні реформи самої Конституції?
По-перше, перегляд Конституції однозначно потрібен . Друге, Конституційний Суд також не може Президенту вказувати на те, що йому робити і як. Це не є суд у розумінні «покарання», це суд у розумінні тлумачення відповідності законів Конституції України. Ми не можемо казати, що Конституція може примусити когось. Ні! Примушує суспільство, яке хоче реалізації конституційних нормам та спроможне відстояти це в державних органах. Якщо ми відстоюємо право на правовий захист, який закріплено в Конституції, про що говориться на всіх рівнях, то в Національній поліції все ж відбувається еволюція: правовий захист надається все частіше. І якщо громадянин знає свої конституційні права, знає, як їх правильно протлумачити й донести поліцейському, його права будуть більш дотримані, ніж у людини, яка їх не знає і не може відстояти. Тому знати Конституцію, попри те, що це не є панацеєю, все ж таки варто.
Більшість українців, на думку соціологів, не знають Конституції, вони чули щось, десь, краєм вуха, але по пунктах, що вони мають право на освіту, на землю, на житло, чесно кажучи, думаю, мало хто знає.
Але знати Конституцію та вміти відстоювати своє конституційне право – це, як кажуть в Одесі, дві великих різниці. Навіть якщо хтось і знає норми Конституції, але не вміє їх реалізувати, фактично залишає нереалізованим своє право.
Шість разів були внесені зміни до Конституції. Останні були внесені рік тому та стосувалися реформи судової системи. Чи дозволять ці зміни запрацювати суду по-новому й наскільки якісними є останні зміни, минулорічні, на Вашу думку?
Фактично, треба сказати, що це зміни, які вже назріли багато років тому. І я однозначно вітаю, що вони відбулися. Це політичний компроміс між багатьма політичними силами. Вони не є досконалими, але давайте дозволимо цим змінам запрацювати, щоб відповідно до них сформувався Верховний Суд. Зараз саме наближається фінал конкурсу, потім сформуються звичайні суди, система має перезапуститись. Адже Конституція – це нормативний акт найвищої юридичної сили, від нього перезапускаються всі інші правові відносини в державі. В даному разі – щодо судової реформи. Зараз звучить багато критики, і вона є обґрунтованою. Але я скажу, як член комісії по формуванню Державного бюро розслідувань – нового правоохоронного органу, який зараз створюється: у виборі між тим, щоб створити або не створити ДБР однозначна відповідь, що його потрібно створювати. Конституція записала, що органи прокуратури є частиною правосуддя та слідство має бути забрано в них. І це реально величезна революція у відносинах людина – прокуратура, людина – суд. Але якщо не запуститься цей новий орган, нічого цього не буде. Генеральна прокуратура залишить собі ці повноваження, і нам, простим громадянам, від цього краще явно не стане.
Що стосується імпічменту Президента, як наразі можна втілити його в життя та до Конституції прописати?
З одного боку, ми говорили з вами про депутатську недоторканість. І всі зараз говорять, що треба її знімати, це очевидно, оскільки депутатська корочка стала бонусом, додатком до державної посади, яка захищає. З іншого боку, ми маємо також представника влади – Президента, де точно такий самий механізм, який зараз не працює. Процедура імпічменту прописана в Конституції, але закон про імпічмент, який має розписати цю процедуру, досі не прийнятий. І це також є такий політичний фактор, адже жоден президент не зацікавлений в прийнятті цього закону.
Нинішня реформа судочинства дозволяє відкоригувати ці пункти, щоб внести поправки до Конституції, до 111 статті?
Справа не в змінах 111 статті Конституції, справа в прийнятті закону на виконання цих норм Конституції, і на даний момент політичного консенсусу щодо цього закону немає. А проекти цього закону в парламенті є. Як і інші проекти законів, які можуть значно підвищити рівень виконання конституційних норм.
Не так давно Президент Порошенко говорив про надання кримським татарам автономії, і наразі йде активне обговорення цього питання щодо внесення змін до Конституції. Що, на Вашу думку, може це змінити для українців, для кримських татар та й для інших національних меншин, які є в Україні?
Конституція не може вирішувати питання сьогодення, як це намагаються зробити в багатьох випадках. Конституція – це документ, який має вирішувати питання на десятиріччя вперед, починаючи з сьогоднішнього дня. Наприклад так, як судова реформа. Намагання провести зміни, щоб кримськотатарському народу стало емоційно приємно, що його відмітили, надали додаткові права, наприклад, територіальну автономію в Криму, звичайно, викличе ті самі відчуття й інтереси в інших національних меншин, що є в нас. Давайте, наприклад, згадаємо Закарпаття, дуже непростий регіон, де велика кількість і самого державного апарату, і населення, яке є якщо не громадянами, то відносять себе до національності інших держав. Фактично, питання їхньої автономії постане одразу, як тільки ми розглянемо питання про зміну Конституції щодо територальної автономії кримських татар. І крім цього, держава Україна сьогодні пропонує кримським татарам територіальну автономію у вигляді окремого розділу Конституції начебто стимулюючи у майбутньому питання повернення Криму. Але чи буде ефект від прийняття цих шалених змін Конституції більшим, ніж те, що сьогодні може запропонувати Росія кримчанам? Це є питання, тому що ефективність та наслідки змін мають надзвичайно важливе значення.
Що стосується децентралізації. Прийняття змін до Конституції у 2015 році запам’яталися трагічними подіями для Верховної Ради. Як гадаєте, яка перспектива нових змін до Конституції та чого варто очікувати суспільству щодо передачі повноважень влади на місця?
Ці трагічні події не були пов’язані з ідеєєю децентралізації – не критика самих норм або їх підтримка призвела до кривавих наслідків. Знову ж таки намагання миттєвої вигоди в конституційних змінах спричинило це. У цьому випадку нормою розбрату стала норма про специфіку місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Саме ця норма стала каменем спотикання цих процесів, хоча сама децентралізація на сьогоднішній день украй потрібна. Якщо ми проведемо цю реформу, наші місцеві громади отримають запас фінансової міцності та можливості для розвитку. Тому, що Райдержадміністраціі, які сьогодні насправді управляють українською землею, фактично мають дещо інші завдання, ніж територіальна громада. І від практики прямого управління територіями через державні адміністрації потрібно відходити.
Як тоді знайти компроміс у вирішенні питання щодо децентралізації для того, щоб настрій в суспільстві не підігрівати?
Ми можемо записувати норми, які сьогодні потрібні, в основний текст Конституції, а можемо зробити їх в перехідних положеннях Конституції. Такі перехідні положення означають, що це норма, яка має тимчасовий характер. Якщо ми записуємо в тіло Конституції, в основні статті, це означає, що ми виділяємо ці регіони назавжди. Для українського суспільства це, я думаю, неприйнятно. Тому, якщо всі ці тимчасові моменти перенести в перехідні моменти й говорити про них у рамках тимчасових норм, я думаю, що, звичайно, це дало би поштовх для розблокування процесу конституційного перетворення. Крім цього, кожні зміни мають обговорюватись та дискутуватись із суспільством.
На вашу думку, чого боїться українська влада та чого їй треба остерігатися? Як зробити це інструментом, дієвим механізмом для того, щоб і Президент боявся заплющувати очі на порушення та на прогульників і так далі?
Кожна влада боїться громадської активності, оскільки вона має потужність змінити плани та напрямок діяльності влади. З нашого боку, підвищення власної обізнаності, у тому числі знанням Конституції, буде слугувати базою для того, щоб направляти діяльність влади або хоча б контролювати її. На кожному рівні села чи міста це надзвичайно важливо, бо там також порушується Конституція, а не тільки у Верховній Раді Президентом. Зайдіть до міської ради, до будь-якої селищної ради, там усе також може відбуватися протизаконно. Якщо людина буде знати свої права та права громади, тоді почнуться реальні перетворення знизу, які згодом знайдуть своє відображення у змінах конституційних норм.