Джерело: Delo
Великих причин для оптимізму сьогодні в України немає, вважає експерт Українського інституту майбутнього Анатолій Амелін. Однак експерт упевнений, що у нас є шанс припинити падіння. Для цього необхідно прийняти стратегію розвитку країни, створити систему правосуддя, змінити держрегулювання і податкову політику, вдосконалити зовнішню політику і дерегулювати нарешті державний сервіс.
Якщо підвести короткі підсумки останніх 25 років і взяти за точку відліку якість життя наших громадян, то причин для оптимізму немає.
7 основних помилок останніх 25 років
1. Реалізованої стратегії розвитку країни так і не з’явилося
Так, було кілька десятків стратегічних документів, були непогані, але вони так і залишилися нереалізованими. Не було ні консенсусу в їх реалізації, ні волі до цього. На відміну від України, країни-сусіди мають такі документи, в рамках яких і розвиваються. Це створює зону передбачуваності як для бізнесу (зовнішнього і внутрішнього), так і для громадян, які вибирають, де їм залишитися жити і заради чого.
2. Непрофесійний менеджмент країни
Ми так і не створили школу підготовки менеджменту країни. Країною управляли колишні радянські партфункціонери, виробничники, політики, але не державні діячі, в термінології Черчіля.
Практично весь держменеджмент перших 20 років незалежності – це колишня радянська партноменклатура та її учні, які за інерцією продовжували робити те, чого їх вчили в радянських школах.
Тільки після Майдану в уряді з’явилися люди, що говорять на іноземних мовах без перекладачів і розуміють принципи глобальної економіки і політики, але вони все одно залишалися в меншості.
3. Неефективне використання ресурсів і можливостей
Україна з незалежністю в 1991 році отримала колосальну економічну базу з потужною промисловістю, природними ресурсами, великою кількістю освічених людей. Один мій друг сказав: “Біди України – в її багатствах”.
Замість боротьби за виживання в конкуренції талантів, смислів, ідей, інновацій ми проїдали спадщину, що нам дісталася.
Промисловість і інфраструктура практично не оновлювалися, ми втрачали конкурентні переваги на глобальному ринку. У металургії, якою ми пишаємося, з 7-го місця глобального рейтингу ми падали до 11-го, і це при тому, що займаємо 1-е місце в світі за доступними запасами залізної руди.
Природні ресурси були поділені між людьми, які мали вплив на українську політику і не використовувалися для підвищення добробуту наших громадян, як це робить та сама Норвегія, яка створила фонд “Національного добробуту майбутніх поколінь”.
4. Помилки у виборі союзників
Головною помилкою була тісна інтеграція економіки з Росією. Логіка процесу корінилася в спадщині Радянського Союзу, де була створена тісна промислова та економічна інтеграція радянських республік, але Україна ніколи не була рівноправним партнером, її так не сприймали.
Згадайте незліченну безліч антидемпінгових заходів, що застосовувалися Росією проти українських товарів. Статут СНД також однозначно наголошував на провідній ролі Росії в цьому союзі, відмова ж України від ядерної зброї відразу опустила її статус з суб’єкта міжнародних процесів до об’єкта.
Це також було наслідком першої помилки.
5. Економічна політика
Класично метою розвитку економіки є зростання добробуту громадян країни, причому не через роздачу соціальної допомоги, а через зростання зарплат і створення умов для розвитку підприємництва, творчості.
Відсутність згаданої в першому пункті стратегії призвела до багатьох інших помилок в економічній політиці, зокрема:
– Україна зберегла енергетичну залежність від імпорту газу і ядерного палива, і це при тому, що запаси газу і урану в Україні – найбільші в Європі. Ми щорічно платимо за ядерне паливо більше, ніж необхідні інвестиції на будівництво заводу для його виготовлення. При інвестиціях до $5 млрд Україна могла забезпечити себе газом, але продовжувала імпортувати його, сплачуючи на рік до $12 млрд.
– Неефективна приватизація привернула не ефективних власників і інвесторів, а призвела лише до переділу державної власності і перенаправлення грошових потоків від держави до нових власників. Якби умови приватизації не дискримінували глобальних інвесторів, ми б уже сьогодні були частиною європейського економічного простору.
– Висока вартість фінансових ресурсів і неефективний ринок капіталу роблять український бізнес менш конкурентним на глобальному ринку. Бізнесмени сусідніх країн дешевше і ефективніше провели модернізацію своїх промислових активів і активно витісняють українців з зовнішніх ринків.
– Українська економіка залишилася слабо диверсифікованою, продуктивність праці та енергоефективність одні з найнижчих в світі. Висновки ми почали робити лише після Майдану. Нова економіка, яка створює найбільшу додану вартість практично не розвинена.
Капіталізація Facebook більше ВВП України в 3,5 рази, капіталізація Google – в 5 разів!
– Економіка України залишається закритою, валютні обмеження, судова і правова система відлякують інвесторів. Ми для них непередбачувані і некомфортні. А без їх приходу ми так і залишимося в економічній ізоляції і без перспектив розвитку.
– Надмірна зарегульованість всіх процесів (ліцензування, регуляція у всіх сферах) і прагнення державної машини контролювати все призводить до того, що левова частка енергії, яка могла йти на творення і розвиток бізнесу, витрачається інвесторами на “вирішення” питань. Це стимулює креативний клас шукати більш комфортні умови для самореалізації та підприємництва.
6. Людина так і не стала цінністю
Людина залишається ресурсом для економіки і політичних еліт, які купують голоси для свого збереження біля потоків бюджету.
В Україні не цінується життя людини, а про якість життя, крім виборчих періодів, немає навіть розмов.
Кожен чиновник вважає себе значущим, хоча по факту його завдання – служіння людині. Медицина залишається закритою і мафіозною. Не дай Бог потрапити в лікарню: головна мотивація до дії – не життя рятувати, а витягнути якомога більше грошей з родичів. І поки хворий хворіє, медики живуть.
Не стало цінністю і підростаюче покоління: якість одержуваних знань і їх актуальність не зроблять нашу молодь конкурентною на глобальному ринку праці, ми не готуємо її до нових викликів, нової економічної і соціальної систем.
7. Консенсусу не відбулося
Сильні країни стали такими внаслідок об’єднання еліт для будівництва сильної єдиної країни, в якій їм усім жити. І чим сильніша така країна, тим сильніша кожна з них. Але Україна загрузла в міжусобних війнах, дбаючи не про загальне майбутнє країни, а про розрубування на дрова корабля, в якому всі вони пливуть.
Це, звичайно, далеко не всі помилки, але, на мій погляд, основні. Без їх розуміння, оцінки та виправлення наступні 25 років будуть ще більш похмурими.
Готуючи план на наступні 25 років, я вважаю, саме людина, її якість життя і можливості розвитку повинні стояти на першому місці.
Саме цьому повинна служити державна машина. Причому розвивати не соціальну компоненту, а створювати умови для розвитку і самореалізації особистості. Давати не рибу, а вудку.
Коротко наведу лише кілька важливих кроків, без яких ми продовжимо падіння
1. Повинна бути створена і прийнята стратегія розвитку України
Цей документ повинен бути підтриманий ключовими стейкхолдерами – великим і дрібним бізнесом в особі професійних асоціацій і об’єднань, авторитетними громадськими організаціями та провідними політичними силами країни.
План майбутнього, в якому буде комфортно всім, повинен стати документом, що об’єднує енергію еліт і мас.
Але її недостатньо прийняти – вона вже в цьому році повинна почати реалізовуватися. Ця стратегія може і повинна стати базою нового суспільного договору.
Стратегія повинна мати чіткі і вимірні взаємозалежні цілі, розуміння ресурсів для їх досягнення і детальний план, під яким підпишуться всі відповідальні за його реалізацію.
Ключові блоки стратегії:
Звичайно ж, економічний блок. Стратегія стимулювання підприємництва, залучення інвестицій, імпортозаміщення і експансії українських товарів на зовнішні ринки.
Стратегія розвитку людського потенціалу, створення найякіснішої і найдоступнішої системи освіти і підготовки дітей до мінливого майбутнього. Розвиток системи охорони здоров’я, що включає в себе і розвиток спорту, і профілактику захворювань, і страхову медицину, і відповідальність держави.
Стратегія національної безпеки, що відповідає викликам часу, яка використовує національний потенціал і визначає геополітичну роль України.
Стратегія розвитку інновацій. Саме інновації швидше за інші інструменти здатні стимулювати розвиток економіки, розвиток людського потенціалу і розвиток безпеки. Необхідно створити нову систему, що об’єднуватиме науку, освіту і бізнес, яка стане найважливішою в майбутньому розвитку України. Саме цей блок стратегії визначить ландшафт України майбутнього.
2. Система правосуддя
Повинна створити умови, за яких всі без винятку будуть рівні перед судом – і Президент, і невеликий правопорушник. Приватна власність повинна стати недоторканною. Без цього не буде ні інвестицій, ні економічного зростання, ні комфортного життя громадянам України.
3. Держрегулювання і податкова політика
Повинні перестати бути джерелом корупції, а стати інструментом стимулювання економічного зростання і зростання добробуту громадян.
4. Зовнішня політика
Вона є, в першу чергу, інструментом реалізації українських інтересів, а наша головна мета – якість життя громадян. Зовнішня політика України повинна бути прагматичною, захищати інтереси українців і українського бізнесу по всьому світу. Україна повинна стати повноправним суб’єктом глобальної політики, впливаючи на її порядок денний.
5. Державний сервіс
Дерегуляція, перехід до електронного документообігу призведе до значного зниження впливу людини на прийняття рішень, а значить і корупцію, але люди, що визначають державну політику і формат державного сервісу, залишаться як і раніше важливими. На ці позиції повинні бути обрані найталановитіші і авторитетні експерти, а їхня зарплата повинна бути вищою за ринок. На цьому точно економити не можна.
Можна продовжувати, але я навів основні цілі і кроки, без реалізації яких наступні 25 років залишаться втраченими, як будуть втраченими і долі людей, які бажають залишитися жити в Україні.