Понад рік керівництво держави демонструє прагнення реформувати судову систему, повернути довіру та повагу до суду, констатує складність ситуації, непокоїться за незахищеність іноземних інвесторів та сподівається «дожити до перезавантаження судової системи». Влада пропонує неконституційні кроки, які засуджує не лише суспільство, конституціоналісти та фахова спільнота, але й міжнародні експерти.
Між тим, наголошує експерт з реформування правоохоронних органів, органів юстиції та судової гілки влади UIF Андрій Помазанов, уповноважені органи виконавчої влади залишаються у вирі власних ілюзій на цю тему, намагаючись під соусом перезавантаження судів подати непослідовні та нецілісні зміни. Зазвичай такі прагнення перетворень не мають нічого спільного з розвитком у судовій сфері та сфері виконання судових рішень, що породжує протестні настрої в суспільстві.
«Мін’юст, наприклад, за будь-якої зручної нагоди наголошує на ситуативному характері відповідних реформ. Натомість, не пропонує зрозумілих цілісних концепцій, обираючи суперечливі моделі законодавчих та організаційних змін. Тим часом, рівень «зростання» довіри до судової системи, за даними соціологічних опитувань, залишається в межах статистичної похибки. Так, на початку 2019 року судам довіряло 11,8 % громадян, а на початку 2020 року – 13,2 %.
Аби зрозуміти закономірності будь-якої невдачі достатньо проаналізувати принципи, закладені в основу здійснених дій. У ситуації з низьким рівнем довіри до суду не можна відкидати як вагомості впливу політичної складової, так і неправильної розстановки пріоритетів. Трансльована звідусіль риторика влади говорить лише про те, що на першому місці стоять не інтереси українців, які витрачають роки свого життя на судову боротьбу за свої права, а забаганки іноземних фінансових донорів», – зазначив Андрій Помазанов.
Таке необхідне владі перезавантаження судової системи, переконаний експерт UIF, варто було б починати із забезпечення дотримання норм Конституції. Зокрема, в частині обов’язковості виконання судових рішень.
«За даними Верховного Суду у квітні поточного року до касаційної інстанції надійшло на 400 справ менше, ніж за аналогічний період 2019 року, що стало наслідком карантину, який так само поставив на паузу і питання виконавчого провадження. Суттєве сповільнення роботи судової системи серйозно вплинуло на якість процесів забезпечення дотримання прав громадян, адже кількість виконавчих документів, які видаються судами, значно зменшилась.
Заради справедливості варто сказати, що в умовах спровокованої пандемією кризи судові системи та системи виконання судових рішень більшості країн опинилися в непростих умовах. В Іспанії, Греції, Болгарії виконання рішень взагалі призупинилося», – констатує Андрій Помазанов.
Однак, підкреслює він, складно виправдати тимчасовою кризою проблеми, які формувалися та накопичувалися упродовж років.
«Держава не має комплексного підходу у питанні підвищення рівня показників виконання судових рішень, які переважно не піднімаються вище 40%-ї позначки, оминає увагою запровадження системи повноцінного державного контролю за виконанням судового рішення, прозорістю та ефективністю їхнього виконання. Суд до сьогодні залишається безпорадним у питанні виконання ухваленого ним рішення, а люди безрезультатно намагаються достукатися до чиновників у великих кабінетах влади.
У ситуації, коли наче і є рішення, а немає результату вирішення спору, як кажуть, «люди бідкаються – влада розводить руками». Тим часом, стрімко втрачається мінімальна довіра громадян до судової системи. Чого варті втрачені на очікування правосудного рішення роки, якщо в будь-якому разі воно не має шансів бути виконаним. Годі й говорити про належну автоматизацію цього процесу, подолання корупційної заангажованості, забезпечення нормального розвитку змішаної системи виконання судових рішень, за якої повноцінно реалізується ресурс інституту приватних виконавців на користь оперативності та дієвості поновлення порушених прав людини», – зауважує Андрій Помазанов.
Така реальність, стверджує експерт UIF, сприяє порушенню принципів верховенства права, права на судовий захист та справедливий суд, гарантованих Конституцією України та актами міжнародного законодавства. Тобто, судова влада працює, але не діє в буквальному розумінні.
«Останнім часом на владних пагорбах ми все частіше чуємо про ймовірне звуження повноважень приватних виконавців (що суперечить загальносвітовим тенденціям), централізацію контролю за діяльністю приватних виконавців державною, подальше перенавантаження системи державного виконання судових рішень. Навіть поверхневий аналіз останніх законотворчих напрацювань Уряду щодо реформування системи виконання судових рішень доводить, що влада не орієнтована на якісну організацію та прозору діяльність системи виконання рішень, а усунення одиничних прогалин законодавства не дозволить підвищити ефективність роботи у цьому напрямку.
Наразі однією з основних перешкод у виконанні судових рішень залишається відсутність реальної рівності громадян перед законом. Система виконання судових рішень має бути «сліпою» до тих чи інших особливостей сторін, предмету виконання, категорії справи, функціонуючи беззастережно і безупинно. При цьому, серйозне і, що важливо, небезпідставне занепокоєння виконавської спільноти викликає неготовність профільного міністерства надати професійному самоврядуванню більше свободи в частині дисциплінарної відповідальності приватних виконавців, як це практикується в більшості країн, знайомих з цим інститутом.
У цивілізованих країнах світу судова система є дзеркалом суспільства і держави. Водночас українське відображення відверто лякає. Ще більше лякає байдужість уповноважених державних органів та посадових осіб до відвертого діалогу з суспільством та фаховою юридичною спільнотою, наслідком чого є далекі від потреб усіх сторін такого діалогу кроки.
Правильним кроком у побудові комплексної концепції реформування системи виконання судових рішень і, як наслідок, підвищення довіри до судової системи, є реалізація конституційного положення про реальний судовий контроль та посилення ролі судді у процесі виконання ухваленого ним рішення. Розширення повноважень та надання більшої самостійності для приватних виконавців, а також поступова відмова від фінансування неефективного корупційного державного недовиконання може стати запорукою реального виконання судових рішень в майбутньому», – зазначає Андрій Помазанов.
Сьогодні українська система виконання судового рішення, стверджує він, являє собою взаємозалежне замкнене коло. Воно уможливлює неспроможність держави до поновлення нібито захищених судом прав громадян, де-факто перетворюючи це на беззмістовний процес. Розірвати це коло або зміцнити – це вибір, перед яким постає владна державна машина.
Андрій Помазанов висловив сподівання, що цього разу усі три гілки влади в Україні у співпраці з громадянським суспільством зроблять правильний вибір, а реформаторські кроки будуть доцільними, раціональними та такими, що відповідають Конституції України.