» Без категорії » Аналіз основних сценаріїв розвитку ситуації на Донбасі

Аналіз основних сценаріїв розвитку ситуації на Донбасі

 

Український інститут майбутнього пропонує аналіз можливих сценаріїв розвитку ситуації на Донбасі та рекомендації по досягненню оптимальних для України результатів.

Головні висновки та рекомендації:

1.Найбільш вірогідним сценарієм розвитку подій протягом 2020 року буде „Гібридний мир”. Це означає можливість певного прогресу у питаннях безпеки, економічної та гуманітарної співпраці із непідконтрольними територіями. В той же час, політична реінтеграція буде поставлена на паузу через відсутність компромісу всіх сторін. Цей сценарій потрібно розглядати як проміжний етап для переходу до бажаного для України сценарію – реінтеграції на прийнятних для України умовах.

2. Місцеві вибори 25 жовтня 2020 скоріше за все будуть проведені лише на контрольованих територіях. До старту виборчої кампанії не вдасться остаточно вирішити питання контролю за кордоном та перегляду Мінських угод. Можливим також є перенесення дати загальних місцевих виборів у випадку негативного розвитку ситуації з пандемією.

3.Мінські угоди можуть залишитися рамочним декларативним документом для мирного процесу на Донбасі. Проте, необхідна нова дорожня карта мирного процесу, з чіткою послідовністю кроків та відповідальністю сторін за виконання кожного етапу.

До узгодження такої карти в рамках мінського процесу можна ухвалювати рішення лише щодо нагальних гуманітарних питань. Жодних політичних рішень в рамках цих перемовин до зазначення чіткої відповідальності сторін приймати не можна, без розуміння всієї послідовності подальших кроків.

4.Першочерговим завданням цієї дорожньої карти має стати визначення і втілення механізмів досягнення безпеки: припинення вогню, розведення сил та роззброєння незаконних формувань, передачі державного кордону Україні до проведення будь-яких кроків, направлених на подальшу політичну складову врегулювання. Існуючі посередницькі та моніторингові механізми не мають достатніх повноважень і інструментів для виконання цих завдань.

5.У політичному блоці потрібно деталізувати механізм отримання спеціального статусу для окремих територій без внесення їх переліку до тексту Конституції.

6.Підтвердженням готовності російської сторони до безпечної реінтеграції буде скасування актів про масову видачу російських паспортів громадянам України.

7.Для проведення реальної реінтеграції важливим фактором має стати її інституційне та фінансове забезпечення. Міністерство з питань реінтеграції має отримати повноваження для координації діяльності інших органів влади та відповідний бюджет. Для проведення інфраструктурних та соціальних проектів необхідне створення Фонду відбудови та реінтеграції, з гарантіями міжнародного фінансування. Чіткі гарантії наповнення такого фонду повинні бути досягнуті вже на старті реалізації сценарію „Гібридний мир”.

8.Виключно важливим  є залучення всіх фракцій українського парламенту до підготовки рішень, що стосуються мирного процесу. Потрібно позитивно відзначити роботу Комітету з питань прав людини, деокупації та реінтеграції тимчасово окупованих територій у Донецькій, Луганській областях та Автономної Республіки Крим, міста Севастополя, національних меншин і міжнаціональних відносин. Проте, в додаток до його роботи варто відновити діяльність неформальної „Мінської платформи”, яка існувала у парламенті минулого скликання. Такий відкритий майданчик дозволив би систематично інформувати всіх бажаючих депутатів щодо ходу переговорів у ТКГ, діяльності СММ ОБСЄ та залучив законодавців до процесу вироблення рішень.

9.Українська влада не проводила переговорів із представниками невизнаних утворень. Контакти можуть бути встановлені лише з легітимними особами, обраними на місцевих виборах, які пройдуть за українським законодавством та будуть позитивно оцінені міжнародними спостерігачами. Також можливим є діалог між жителями контрольованих територій та тимчасово непідконтрольних районів, які не були залучені до антиконституційних дій. Будь-яка легітимізація суб’єктності ОРДЛО чи її «офіційних представників» несе загрозу для міжнародної підтримки України та національних інтересів. Пропозиція щодо створення «Консультативної ради» за участі представників України та ОРДЛО не повинна бути підтримана.

10.У зв’язку зі світовою пандемією необхідний мораторій на  будь-які принципові політичні голосування чи глобальні рішення щодо питання реінтеграції, за винятком вирішення питань повернення утримуваних осіб, боротьби з коронавірусною інфекцією чи інших гуманітарних проблем.

 

Передумови:

1.Проведення паризької зустрічі „Нормандського формату” та подальші заяви підтвердило готовність української сторони до реальної реінтеграції та певних компромісів.

2.Наявний текст „Мінських угод” не може бути виконаний в буквальному значенні через втрату актуальності (строки, зазначені в документі, закінчуються 2015 роком) та зміну ряду факторів та обставин.

3.25 жовтня 2020 року в Україні пройдуть загальні місцеві вибори. Перенос дати виборів неможливий, бо це визначено Конституцією України та міжнародними правовими документами. В той же час, у випадку запровадження надзвичайного стану та поширення пандемії українська влада, як і уряди кількох європейських країн, може перенетси проведенян виборів.

4.Місцеві вибори на контрольованих Україною територіях пройдуть за новим Виборчим кодексом, до якого вірогідно будуть внесені технічні правки до старту виборчої кампанії. Для проведення виборів на поки що непідконтрольних територіях потрібно буде прийняти новий спеціальний закон або розробити окремий розділ у Виборчому Кодексі.

5.В Україні готується внесення змін до Конституції в частині децентралізації. Зміни можуть бути остаточно внесені не раніше, ніж перша половина вересня 2020. Це означає, що місцеві вибори 25 жовтня 2020 мають пройти у відповідності до чинного адміністративно-територіального поділу. І нові депутати та голови рад отримають повноваження, визначені чинною Конституцією.

Сценарій „Форсована Реінтеграція”.

Сценарій реінтеграції передбачає повернення непідконтрольних територій до юридичного, адміністративного та економічного простору України. Маркером визначення саме форсованого сценарію стане рішення про проведення місцевих виборів на непідконтрольних територіях 25 жовтня 2020.

На сьогодні, виходячи з позицій Російської Федерації та настроїв населення на непідконтрольних територіях, це можливо лише за умови виконання ряду вимог російської сторони, а саме:

1.Закріплення особливого статусу непідконтрольних територій у тексті Конституції України, як максимум – із правом вето на ухвалення зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних та безпекових рішень. Українська влада пропонувала компромісний варіант зміни до Конституції. Він передбачав надання Верховній Раді України повноважень щодо визначення особливого статусу для будь-якого адміністративного субєкта. Такий статус міг би надаватися спеціальним законом, тобто голосуванням 226 голосів. Звичайно, таким же голосуванням простою більшість Верховна Рада могла би модифікувати особливий статус чи скасувати його.

2.Надання особливого статусу непідконтрольним сьогодні територіям, включаючи право формувати місцеву міліцію, органи безпеки, заключати економічні договори з Російською Федерацією. На сьогодні ці пункти записані в тексті закону „Про особливий порядок самоврядування”, який фактично не виконується, адже для виконань цього закону нема підстав, бо не відбулась деокупація.

3.Проведення повної або майже повної амністії, яку коректніше називати навіть прощенням, адже РФ наполягає на прощенні всіх дій, спрямованих проти України, без жодних судів, та помилування для учасників збройного конфлікту. Публічні переговори про модальність амністії не проводилися. Стартові позиції сторін діаметрально протилежні. У коротко- та середньостроковій перспективі жодна українська влада не зможе офіційно визнати проведення повної амністії для учасників збройного конфлікту проти України.

4.Фактично автономний статус органів місцевої влади на цих територіях, з пріоритетом важливості їх рішень над рішеннями центральної влади. Терміни „автономія” чи „федералізація” у офіційних переговорах не вживаються. Проте, рівень повноважень регіональної влади при наданні особливого статусу пропонується настільки широкий, що має ознаки конфедерації. Це відрізняється від загальної кампанії по децентралізації. Під час децентралізації в Україні повноваження передаються на рівень обєднаних територіальних громад та міських рад. Натомість, для Донецька та Луганська вимагають передати значну частину повноважень центральної влади на регіональний рівень.

Цей сценарій несе в собі кілька серйозних ризиків, які роблять його маловірогідним у перспективі 1-2 років:

1.Продовження обстрілів з боку бойовиків показує неготовність їх сторони до виконання безпекових вимог. Нова архітектура для гарантування безпеки поки не розроблена. СММ ОБСЄ професійно виконує роботу з моніторингу обстановки в зоні конфлікту, і звіти цієї місії є найбільш поважним джерелом об’єктивної інформації. Проте, СММ ОБСЄ не може займатися координацією розведення військ чи гарантуванням безпеки.

2.Несприйняття населенням України повної амністії бойовиків та відмови від їх юридичного переслідування. Громадськості необхідно презентувати зрозумілий та чесний механізм для оцінки дій осіб, винних у розв’язуванні та підтримці збройного конфлікту. Учасники незаконних озброєних формувань повинні бути поділені на категорії у відповідності до індивідуального ступеню вини. Для кожної категорії має бути визначено тип покарання чи обмеження громадянських прав чи прав на зайняття посад.

3.Виключення питання українського Криму із порядку денного переговорів. Українська влада, українське суспільство та всі міжнародні організації продовжують визнавати Крим українською територією та вимагають його повернення. Укладання будь-яких мирних угод по врегулюванню на Сході України не буде всеохопним, якщо питання майбутнього Криму не буде визначене.

Форсована реінтеграція загрожує національній безпеці України. Тому реінтеграція повинна відбуватися поетапно, і першим етапом буде досягнення статусу, описаного в сценарії „Гібридний мир”.

Сценарій військової операції по поверненню контролю над непідконтрольними територіями.

Даний сценарій неможливий для реалізації в даний момент. Хоча, технічно Збройні сили України мають достатній рівень готовності для його виконання. Він передбачає швидку наступальну операцію по нейтралізації незаконних озброєних формувань та вихід українських військ на україно-російський кордон. Сценарій містить кілька серйозних ризиків:

1.Значні втрати серед військовослужбовців та мирного населення. Військові дії будуть відбуватися в міських густонаселених районах.

2.Можливе втручання кадрових підрозділів Російської Федерації, з використанням важкого озброєння та авіації.

3.Проведення диверсій на звільнених територіях після проведення операції.

4.Втрата частини міжнародної підтримки. Всі міжнародні партнери України та міжнародні організації наполягають на політико-дипломатичних шляхах вирішення конфлікту. Українська влада так само не розглядає військову операцію як реалістичну в короткостроковій перспективі.

Україна продовжить систематичну роботу по підтримці та підвищенню боєготовності збройних сил. Будуть продовжені програми по адаптації структур управління армією до стандартів НАТО. Планується запровадження програми створення частин територіальної оборони. Проте, основною доктриною залишається оборона території України та захист її національної безпеки та територіальної цілісності.

 

Сценарій юридичної інтеграції до складу Російської Федерації.

Цей сценарій передбачає проведення псевдореферендуму на непідконтрольних територіях та їх включення до складу РФ у якості субєкта федерації, за зразком анексії Криму. Після змін російської Конституції також є вірогідність отримання непідконтрольним територіями нового статусу – „території федерального підпорядкування”. Такий статус передбачає пряме управління з Москви, без отримання повноважень субєкта федерації. Проте, даний сценарій не вигідний російському керівництву з наступних причин:

1.Це руйнує міф російської пропаганди про наявність в Україні „внутрішнього конфлікту” і остаточно підриває можливість РФ апелювати до Мінських домовленостей, де йдеться лише про окремі райони Донецької и Луганської областей України. Для всіх спостерігачів очевидно, що саме Російська Федерація була ініціатором війни на Сході України, поставляє інструкторів, кошти, дані розвідки, зброю для невизнаних формувань. Кадрові підрозділи російської армії брали участь у безпосередніх боях з українською армією. Проте, офіційна позиція російської влади заперечувала ці факти. Включення українських територій, які зараз непідконтрольні законній українській владі, до складу Російської Федерації, стане доказом російської агресії в цьому регіоні з 2014.

2.Робота РФ по пом’якшенню економічних санкцій проти них може бути зірвана. Економічні персональні та секторальні санкції є дієвим фактором впливу на позицію Російської Федерації і допомогли запобігти поширенню та збільшенню інтенсивності конфлікту. Зняття санкцій чи їх пом’якшення – пріоритетне завдання для російської дипломатії. Анексія нових територій може привести не до зняття діючих санкцій, але і до запровадження нових.

3.Це збільшить прямі фінансові витрати на утримання даних територій. На сьогодні Російська Федерація надає обмежену фінансову допомогу для непідконтрольних територій. Ці суми дозволяють підтримувати мінімальний рівень життєдіяльності для мирного населення та учасників бойових формувань. В разі офіційного набуття статусу російської території російська влада буде змушена привести життєві стандарти нових громадян до загальноросійських і започаткувати програми відбудови зруйнованої інфраструктури. Інвестиції в анексований Крим вже зараз є відчутною статтею витрат в російському бюджеті. Різке зростання витрат на фінансування Донбасу стане проблемою для фінансового балансу РФ.

В короткій перспективі вірогідність сценарію включення до РФ – мінімальна.

 

Сценарій „Дипломатичне визнання ДНР/ЛНР Російською Федерацією та її сателітами”.

РФ може активізувати визнання незалежності невизнаних ДНР/ЛНР за зразком Придністровя, Абхазії чи Південної Осетії. Проте, це зменшить вірогідність для політичної реінтеграції до складу України, та не принесе жодних переваг ні для невизнаних утворень, ані для російської адміністрації.

Навіть визнання Російською Федерацією інших квазіутворень не привело до їх визнання іншими державами, навіть союзними до РФ. Визнання російською владою може зняти невеликі формальні обмеження щодо надання підтримки та фінансування, проте для міжнародних стосунків це нічого не значить, а громадська думка всередині Російської Федерації не зважає на такі формальні обмеження.

Свого часу анексія Криму була використана для зміцнення авторитету російської влади серед своїх громаддян на підвищення рейтингу політичного керівництва. Формальне визнання так званих ДНР/ЛНР не дасть подібного ефекту.

 

Сценарій Статус-кво (конфлікт низької  інтенсивності).

В разі зриву мирних переговорів ситуація може залишитися в тому ж стані, як вона перебуває останні три роки:

1.Щоденні обстріли (в тому числі і з заборонених Мінськими домовленостями калібрів) , які приводять до жертв з обох сторін. Фактична неможливість відведення важкої техніки через порушення режиму припинення вогню та неможливість відведення на нових ділянках згідно з Рамковим рішення ТКГ від 20.06.2016 через недотримання безпекових умов. Продовження снайперських обстрілів. Зрив програми розмінування. Постійні взаємні звинувачення сторін у тому, хто винен у кожному обстрілі.

2.Економічна блокада та функціонування нелегальних схем торгівлі. Без вирішення проблем безпеки відновлення економічних відносин буде неможливим. В такому разі будуть збережені як локальні схеми нелегальної торгівлі, так і великі, такі як поставки вугілля з шахт непідконтрольних територій під виглядом російського. Нелегальна торгівля приносить надприбутки її бенефіціарам, тому вони також є противниками стабілізації та перемир’я.

3.Пропаганда неприйнятності будь-яких компромісів з обох сторін.

Цей сценарій себе багато в чому вичерпав. Міжнародні партнери зацікавлені в розвитку ситуації в більш конструктивному напрямку. Навіть при збереженні статус-кво існує ризик пом’якшення санкцій західних країн проти компаній та посадових осіб РФ. Вірогідно, санкції Євросоюзу будуть продовжені на друге півріччі 2020 року. Проте, повернення делегації РФ до ПАРЄ стало сигналом тенденції до відновлення діалогу Європи та Російської Федерації.

Збереження статус-кво продовжить виснажувати армію, гальмувати українську економіку та перешкоджатиме залученню інвестицій. Українські громадяни в усіх опитуваннях громадської думки першою проблемою, яку потрібно вирішити владі, називають „Припинення війни та встановлення миру”.

 

Сценарій „Гібридний мир”.

Українська влада не може піти на укладення широкомасштабної мирної угоди, якщо не будуть враховані всі вимоги української сторони, повернуто статус-кво 2013 року, включаючи повернення Кримського півострова. В той же час, гібридна війна виснажує українське суспільство та українську економіку. Для досягнення тактичних цілей вірогідним є реалізація сценарію „Гібридний мир”, який також має стати проміжним варіантом перед переходом до сценарію реальної реінтеграції.

Безпековий компонент.

1.Реальне і стале припинення вогню – перемиря, з забезпеченням цілодобового моніторингу з боку СММ ОБСЄ.

2.Розробка та застосування міжнародного військового інструменту для запровадження заходів безпеки, під егідою ЄС, ООН, ОБСЄ або спільним управлінням. Нова безпекова місія має координувати припинення вогню, відведення військ, роззброєння бойовиків. Місія повинна мати широкий мандат, в тому числі володіння стрілецькою зброєю та легкою бронетехнікою. Саме ця місія на наступному етапі мирного процесу зможе забезпечити як спільний із законною владою України контроль кордону, так і підтримання безпеки під час політичної реінтеграції та підготовки до виборів.

3.Відведення військ (лише за умови сталого припинення вогню та забезпечення моніторінгу цього припинення) у тих пілотних зонах, де це не несе ризиків для тактичної обстановки та не змушує залишати побудовані фортифікаційні споруди. Можливе розведення по секторам, лише за умови досягнення стійкого припинення вогню. Відведення військ без запуску нового міжнародного безпекового механізму не буде ефективним. Саме присутність озброєної міжнародної місії буде гарантією того, що у „сірих зонах” після розведення буде дотримано безпеки, і їх територію не займуть підрозділи незаконних формувань.

4.Відновлення роботи СЦКК шляхом повернення туди російських представників для запобігання можливим порушенням перемир’я.

 

Гуманітарний компонент.

1.Звільнення утримуваних осіб. Спочатку всіх підтверджених, на другому етапі всіх встановлених.

2.Відкриття нових КПВВ, розширення пропускної здібності діючих КПВВ для уникнення черг та проблем – після закінчення карантинних обмежень.

3.Спрощення процедур для отримання адміністративних послуг громадянами, які мешкають на непідконтрольних територіях, до прикладу, можливостей для видачі дублікатів втрачених документів.

4.Визнання актів реєстрації майна. Це перш за все стосується визнання актів про продаж житлової нерухомості на непідконтрольних територіях. Багато внутрішньо переміщених осіб вже продали чи бажають продати квартири і будинки, не плануючи повернення, проте зараз це відбувається за складною схемою.

5.Розширення можливостей для навчання студентів з окупованих територій в українських навчальних закладах.

6.Аудит соціальних виплат, розглянути можливість відновлення виплат пенсій всім пенсіонерам. Цей пункт має бути прив’язаний до відновлення сплати податків та митних зборів суб’єктами підприємництва, зареєстрованими на неконтрольованих територіях/

7.Проведення діалогів та обмінів між ВПО та тими активними жителями ОРДЛО, які не звинувачені в злочинах та не є офіційними посадовими особами невизнаних ДНР-ЛНР. Залучення до діалогів депутатів міських рад та міських голів, обраних у 2012 (останні легітимні місцеві вибори).

8.Проведення спеціальних програм по гуманітарному діалогу, проте, без участі у них представників «офіційної влади» самопроголошених утворень чи осіб, які брали участь у бойових діях проти України. Учасники програм можуть бути представниками певних соціальних чи професійних груп, хоча можливі і змішані дебати. Програми можуть проводитися неурядовими організаціями та недержавними ЗМІ.

9.Підтвердження наявності громадянства України жителями непідконтрольних територій, після відповідних процедур і перевірок. Скасування російських указів щодо надання російського громадянства українцям.

 

Економічний компонент.

Економічний компонент може бути реалізований лише після досягнення цілей безпекового компоненту.

1.Проведення міжнародного аудиту стану підприємств, які знаходяться на непідконтрольних територіях. Може бути залучена поважна міжнародна аудиторська компанія, яка вивчить фінансовий стан, збереження основних засобів, форму власності основних підприємств, надасть рекомендації щодо інвестиційних програм, ринків збуту, реструктуризації.

2.Розробка комплексного плану відродження та розбудови регіону. За участі міжнародних експертів та на основі проведеного аудиту має бути розроблена економічна програма, з визначенням пріоритетів різних секторів економіки, кількості робочих місць, відбудови інфраструктури. До програми мають бути включені також території Донбасу, які зараз контролюються українською владою, але так само постраждали він збройного конфлікту. Програма має також врахувати вирішення екологічних та соціальних проблем. Важливий елемент – розробка структури спеціального міжнародного фонду, з джерелами наповнення, контролем видатків та механізмом прийняття рішень.

3.Збільшення ліміту провозу багажу для фізичних осіб при проходженні КПВВ.

4.Поступове відновлення економічних зв’язків із окупованими територіями. Пріоритет повинен віддаватися реалізації української продукції та території ОРДЛО. Повинен зберігатися позитивний торгівельний баланс в українську сторону. Відмова від переслідування українських компаній, чия продукція реалізується в ОРДЛО.

5.Відновлення виплат до українського бюджету податків та митних зборів від підприємств, зареєстрованих на тимчасово окупованих територіях. Так, до 2017 року виплати становили до 8 млрд. грн. на рік.

6.Повернення законним власникам підприємств, які були захоплені чи незаконно „націоналізовані”.

7.Початок реалізації програм відбудови Донбасу за рахунок спеціалізованого міжнародного фонду.

 

Даний сценарій дає можливість виграти час для проведення економічних реформ, скоротити видатки на війну, дати надію суспільству на стійкий мир, але в той же час не вимагає відмови від принципових „червоних ліній”. Для української сторони на сьогодні в політичному треку важливими є наступні позиції:

1.Першочерговість виконання безпекових вимог до переходу до економічного, а тим більше до політичного блоку. Жодні рішення щодо конституційних чи законодавчих змін не будуть виконуватися без виконання завдань безпеки.

2.Проведення виборів на непідконтрольних територіях можливе лише за українським законодавством, яке може містити особливості організації виборчого процесу на таких територіях. Вибори повинні стати завершенням мирного процесу, а не одним з перших його пунктів. Тоді місцева влада, обрана на таких виборах, отримає легітимність та спеціальні повноваження. Проведення виборів на непідконтрольних територіях можливе лише в разі встановлення контролю за кордоном до старту виборчої кампанії. Контроль може бути спільним, у складі груп як українських прикордонників, так і представників міжнародної безпекової місії.

3.Україна не буде змінювати державний устрій юридично чи фактично. Визначення окремого статусу в Конституції для будь-яких географічних територій в унітарній державі не є допустимим. Хоча, можливим є надання спеціального статусу на тимчасовій основі для проведення процесів реінтеграції.

Закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської області може бути змінений, за підсумками складеної „дорожньої карти” мирного процесу. Цей закон може визначити, як саме буде здійснюватися управління непідконтрольними територіями під час та за наслідками політичної реінтеграції. Питання імплементації „Формули Штайнмайєра” в текст закону не є основним чи принциповим моментом і має розглядатися в контексті загального процесу відновлення українського суверенітету над цими територіями.

Переговори по політичному треку будуть продовжуватися, проте сторони не зможуть досягнути взаємних компромісів і консенсусу по ключовим питанням. Найближча реальна дата проведення на непідконтрольних територіях місцевих виборів, визнаних Україною – осінь 2021 року, більше реалістичний – 2022 рік.

Сценарій „Гібридний мир” також частково задовільнить інтереси Німеччини, Франції та багатьох інших європейських країн. Російська Федерація зараз продовжує наполягати на сценарії форсованої реінтеграції. РФ намагатиметься використати зайнятість інших країн проблемами боротьби з пандемією, щоб посилити тиск на українську владу. Якщо Україна зможе протидіяти такому тиску, то можна сподіватися, що Російська Федерація все таки погодиться на підписання нових угод і дорожньої карти.

Світова пандемія кононавірусної інфекції матиме безпосередній вплив на розвиток воєнного конфлікту. Світові держави будуть зацікавлені або у встановленні «гібридного миру», або у заморозці конфлікту, щоб не відволікати свою увагу від вирішення своїх нагальних економічних та медичних проблем. Збір коштів для відновлення зруйнованої інфраструктури стає набагато складнішим, бо міжнародні організації та іноземні уряди спрямують всі наявні резерви на боротьбу з пандемією. В той же час, Російська Федерація може використати кризу для посилення тиску на Україну з вимогою подальших поступок і руху по сценарію «форсованої реінтеграції». В умовах карантину чи тим більше надзвичайного стану не можна допускати прийняття рішень, які стануть додатковими подразниками для українського суспільства і створять нові проблеми. Українським переговорникам варто продовжувати переговори в рамках ТКГ, засідання робочих груп проводити у віддаленому режимі, напрацьовувати проекти документів, проте не приймати політичних рішень до закінчення карантинних заходів. Зустріч у нормандському форматі також, скоріше за все буде перенесено через карантинні обмеження.

Ігор Попов, експерт з питань антикорупційної політики, державного управління, консультант виборчих та інформаційних кампаній UIF

Залишити Коментар

Інна Гордієнко

PR-директор Українського інституту майбутнього

+380 44 537-17-78