Вже при новій владі, яка декларує “зростання ВВП на 40%” та “повернення українців”, 19-22 листопада Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков підписав на виставці Milipol-2019 у Парижі (Паризька виставка систем національної безпеки, – “Апостроф”) міжурядову рамкову угоду про підтримку посилення системи морської охорони та безпеки кордонів. Після ратифікації цієї угоди у стінах парламента Україна має підписати контракт на закупівлю 20 французьких патрульних кораблів фірми ОСЕА. Чому цей контракт викликає більше запитань, ніж відповідей – розповів директор програми “Інфраструктура майбутнього” аналітичного центру “Український інститут майбутнього” Володимир Шульмейстер.
За майбутнім контрактом з французькою компанією ОСЕА ми маємо заплатити 136 млн євро (кожен із 20 катерів коштуватиме для нас 6,8 млн євро). 51% від цієї суми в якості кредиту нам нададуть європейські банки, 34% – казначейство Франції, а з нашого державного бюджету на 2020 рік під цей проект виділять 15% від суми. Все це зрештою наші з вами гроші. Це все треба буде повертати.
За словами підписанта з боку України Арсена Авакова, вважається, що ця пропозиція була найвигіднішою, бо французька сторона пообіцяла 25% виробництва розмістити в Україні. І за інформацією з преси це виробництво буде в Миколаєві.
Ну що ж…мій рідний Миколаїв – це місто корабелів. Я пам’ятаю, що було так раніше. І, мабуть, пам’ятаю не тільки я.
Тепер питання: що тут такого, що французи дають кредит та й ще дозволяють нам на 25% локалізувати виробництво. Тобто цей кредит на 25% буде розвивати нашу українську економіку. Моє питання до керівників України, а саме до Олексія Гончарука, у якого стоїть особистий KPI щодо темпів зростання ВВП: що заважає нам будувати ці катери у Миколаєві, тобто розмістити 100% виробництва на території України?
Адже в такому випадку кошти працюватимуть на нашу економіку на 300% (з урахуванням мультиплікатора). Кожен євро, що буде вкладено в суднобудівну галузь, дасть 3-4 євро приросту ВВП, а це близько 600 млн євро! Також це стосується і створення нових робочих місць та повернення людей.
У Миколаєві розташовано три судноверфі та ДП “Дослідний проектний центр кораблебудування” (входить до складу “Укроборонпрому”), який випускає проекти катерів подібних до тих, що випускаються французькою фірмою за цим контрактом, навіть для іноземних замовників. Окрім того, на Миколаївському суднобудівельному заводі (теж входить до складу “Укроборонпрому”) у 1999 році вироблялися рубки швидкісних патрульних катерів “Шельдаг”, які стоять на озброєнні Ізраїлю. Катери “Шельдаг” розвивали швидкість не 30-32, як французькі, а 50 вузлів. Тобто досвід проектування та будівництва подібних катерів ми маємо – і не абиякий!
Безумовно, за часи економічного “розвитку” наша країна втратила багатьох фахівців суднобудівництва. Дехто залишився в Феодосії, де будувалися алюмінієві катери на підприємстві “Море”, дехто виїхав за кордон, до тієї ж Франції, Нідерландів, Німеччини або Польщі. Так, тільки Миколаїв залишили 700-1000 суднобудівельників. У мене є приятель, який працює на фінських та французьких верфях, отримує близько 2000 євро на місяць. Він каже, якби в Україні платили за таку роботу хоча б 1000 євро, то багато фахівців повернулися б додому.
Третього грудня президент Зеленський заявив, що запускає програму з повернення заробітчан додому. І треба вже думати над тим, як повернути корабелів, створити комплексну державну кампанію з відновлення суднобудування та нарощування обороноздатності й підвищення рівня зростання ВВП.
Чому це необхідно зробити?
По-перше, поговоримо про кредит, який нам обіцяють міжнародні банки та французьке казначейство згідно з підписаною Аваковим угодою. Ми можемо залучити приватного інвестора або взяти кредит у державному банку. Гроші, найімовірніше, вийдуть трохи дорожче, але з урахуванням локалізації та зайнятості українців на державному рівні вигода очевидна.
По-друге, найімовірніше, вироблятимуться катери з імпортного металу – алюмінію. Але у Вінниці є 45-й експериментальний механічний завод (входить до складу “Укроборонпрому”), один з видів діяльності якого – виробництво алюмінію. У Дніпропетровській області є “АМЗ груп” та ПАТ “Алюмаш”, які також спеціалізуються на виробництві алюмінію та алюмінієвих сплавів. Ми маємо потенційні виробництва!
По-третє, співвідношення вартості праці складає: в Україні – 5 євро за годину проти 12 євро/година у Франції. Питоме значення праці близько 40%. Тобто в Україні ми можемо збудувати кораблі дешевше.
Безумовно, це не “каструлі виробляти”. Тому на кожному етапі мають використовуватися сучасні технології, лінії розкрою, збірки секцій та корпусу, щоб відповідати жорстким класифікаційним вимогам. Насправді, цього можна домогтися шляхом незначних, у порівнянні з вартістю французького контракту, інвестицій – близько 10 млн євро. А при великому замовленні ці інвестиції “відіб’ються” доволі швидко!
Замість підсумку
Розвиток власного виробництва катерів та кораблів дозволить підвищити обороноздатність України, прискорить зростання ВВП, дозволить повернути висококваліфікованих фахівців, сприятиме розвитку сукупних галузей (наприклад, виробництво алюмінію та комплектувальних військового призначення), що надасть поштовх у розвиток економіки Миколаєва, Запоріжжя, Дніпра, Харкова та інших міст.
Це стратегічна, економічна, політична та моральна задача як перед минулим поколінням, теперішнім, так і перед майбутнім, якому ми повинні залишити не борги, а сильну державу з потенціалом подальшого економічного розвитку судноплавства зокрема.
А потяги навіщо?
Нагадаю, що у 2018 підписано угоду щодо постачання в Україну американською General Electric за лізинговою схемою тепловозів. Підписання пройшло тихо без тендерів, оголошень та, як виявилося, із секретними умовами. У цій угоді згоріло 1 млрд державних доларів, які ми віддали на підтримку економіки США, що розвивається. Тепловози ми отримали, але їхня ефективність для нашої залізниці не виправдалася.
Що сталося? Замість того, щоб з максимальною локалізацією працювати всередині України, модернізуючи наші тепло-й електровози на наших виробництвах в Дніпрі, Запоріжжі, Львові, Івано-Франківську, Кременчуці тощо у 2016 році йде згортання виробництва на підприємствах (а їх близько 50), що відносяться до Укрзалізниці. Фахівців звільняють, вводять не повні робочі тижні та безоплатні відпустки. Зменшуються замовлення від монопольної УЗ та відбуваються інші економічні “недорозвинення”.
А хлопці та дівчата посміхаються та підписують!
Але це ж в минулому, це за попередньої влади – за часів “після попередників”. Схоже, її влаштовувала така ситуація, коли зростання ВВП на рівні інфляції, коли найкращі люди обирають еміграцію, коли ми вбиваємо власне виробництво та створюємо умови для звільнення від населення величезної території між цивілізованою Європою та Росією – під засів таких цінних чорноземів, яких в нас 27% від світового запасу.
Але ні! Історія, як завжди, повторюється. Точніше, продовжується.
Як бачимо, стосовно катерів рішення ухвалено? В чиїх інтересах? Чому так широко посміхаються на фото всі ті люди – представники моєї країни? На усі ці питання – відповідь дасть час.
Володимир Шульмейстер, директор програми “Інфраструктура майбутнього” UIF
Вперше опубліковано: Апостроф