Незважаючи на відстрочку Брекзіту, Британія однією ногою вже вийшла з ЄС, хоч і зайшла у глухий кут. Для таких країн, як Франція та Німеччина це навіть плюс, тому що Британія їх конкурент. Вони мають довести, що вихід з ЄС – це не добре і несе з собою збитки.
Про політичні та економічні наслідки Brexit, як для Британії, так і для ЄС Фонду “Українська політика” розповів експерт з питань міжнародної політики аналітичного центру “Український інститут майбутнього” Ілля Куса.
Я б хотів спочатку уточнити, звідки виникла тема брекзіта. Ідея Британії, яка полягає в тому, щоб вийти з ЄС – не нова, вона народилася навіть не в 2016 році. На території Сполученого Королівства завжди були євроскептичні настрої. Частково через ці погляди Британія довго входила в ЄС, тобто не тільки через позицію Франції, коли Шарль де Голль був президентом і сприймав Британію негативно і вважав її конкурентом, але в тому числі і через те, що всередині самої Британії не було великого бажання увійти в ЄС. Вже з третьої спроби, і після того, як Шарль де Голль пішов, і не було блокуючого голосу Франції, вони зайшли в ЄС.
Впродовж останніх тридцяти років європейці вирішували проблему своєї самоідентифікації вступом в ЄС. У 60-х роках минулого століття, коли Британська імперія перестала існувати, і це виявилася зовсім не та Британія, яка існувала в 19 і початку 20 століття. По факту це була криза самоідентифікації: що таке “Британія”? Якщо це не імперія, якою вона була останні кілька століть, хто ж тоді “ми”, британці? Британія завжди стояла осібно від Європи, вони вже не імперія, вони просто “острів”, який не має чіткого бачення, куди йти далі.
Вони цю проблему вирішили, вступивши в ЄС. Ми – частина європейської родини, так це звучало. Звичайно, євроскептичні настрої нікуди не поділися. Частина населення все одно була незадоволена: хтось з меркантильних міркувань, хтось з особистих відчуттів. Були політики, які паразитували на ідеї, що ЄС їм не вигідний, і може варто його переформатувати або взагалі вийти з нього. Але ці ідеї були маргінальними, тому що Британія отримала дуже багато вигоди від членства в ЄС, від вільної торгівлі. Те, що відбулося в 2016 році – це була тактична помилка, причому досить дурна. Я тут не бачу злого умислу з боку зовнішніх сил. Звичайно, зовнішні сили – ті ж США або Росія – користувалися цим, щоб потім розкручувати в інформаційному просторі певні вигідні меседжі, але конкретно не можна сказати, що Кремль чи Вашингтон, або ще хтось організував той же референдум. Це був продукт внутрішньополітичних дебатів самої Британії. Це було рішення, воля конкретної людини – Девіда Кемерона, який вирішив шантажувати ЄС, погрожувати виходом з ЄС, якщо не візьмуть список його вимог щодо реформування ЄС. Суть вимог зводилася до ослаблення ролі наднаціональних інститутів: європарламенту, єврокомісії та передачі їх функцій національним парламентам. Він, таким чином, хотів розширити автономію країн-членів всередині ЄС. Зрозуміло, що він і його оточення не думали, що люди проголосують за вихід. Вони думали, що набереться якась кількість, але не більшість, тому їх кампанія за збереження членства в ЄС була млявою і заслабкою. Але євроскептики отримали друге дихання і вхопилися за цю можливість реалізувати все, про що вони говорили протягом десятиліть. Якщо Британія вийде з ЄС, то, на їх думку, це звільнить Лондон від різних зобов’язань, які обмежували його в торгівлі, економіці, фінансах і т. д.
Після референдуму в 2016 році суспільство розділилося навпіл — майже 50 на 50. Звичайно ж, у Британії стався вибух свідомості, і не тільки соціальний, а політичний, тому що знову постало питання: якщо ми виходимо з ЄС, то куди нам йти, яку позицію ми будемо займати в цьому світі?
Сьогодні брекзіт вже далеко не питання про мита і податки, статус британців на території ЄС або європейців на території Британії. Сьогодні брекзіт – це більше, на мій погляд, про ідентичність британців і про політичне майбутнє самого Королівства, тому що проблеми у них зараз такі: що буде далі з Британією, яку роль вона буде грати у світовій системі, якою буде її функціонал у світовому порядку без ЄС, які будуть відносини Британії з Європою.
На всі ці питання, які слабо обговорювалися в суспільстві, відповідей не було, оскільки британські еліти не думали, що хтось проголосує за вихід і доведеться цим займатися. Також позначилися проблеми внутрішнього характеру: у Британії сталася криза традиційних еліт. Еліти, які існували протягом багатьох століть, виявилися не готові відповідати сучасним запитам суспільства. Іншими словами, це пов’язано не лише з формуванням бачення свого майбутнього, але і щодо проблем, пов’язаних з екологією, з впровадженням нових технологій. Це дуже добре видно по кризі в двох головних партіях: Лейбористської та Консервативної. Лідери цих партій не змогли відповісти на питання, які ставили люди, а більше думали про те, як зберегти свої кар’єри і посади. Вони думали про брекзіт не як про спосіб знайти місце Британії в майбутньому, а більше зберегти власну кар’єру. Наприклад, які умови брекзіта повинні бути, щоб уряд зберігся. Зрозуміло, що вони не змогли знайти швидкі рішення, швидкі рецепти. У підсумку, вийшла політична криза, коли Тереза Мей, витративши 2,5 роки на переговори з ЄС, пообіцявши багатьом людям різні речі, нічого не виконала і врешті решт пішла.
На її місце прийшов Борис Джонсон, і вийшла досить безглузда ситуація, що ілюструє всю кризу цієї політичної системи. Він – прем’єр-міністр, його обрали на внутрішньопартійному голосуванні (він не був обраний усіма) вів переговори з брекзіту з монархом, королевою Єлизаветою про те, щоб призупинити парламент, обраний народом, який не хотів робити те, що Джонсон мав намір робити по брекзіту. Ця, м’яко кажучи, дивна ситуація показала, що систему потрібно перезавантажувати і як мінімум проводити дострокові вибори.
Після приходу до влади, ідея Бориса Джонсона полягала в тому, що 31 жовтня всі виходять з ЄС. Жодних “або” і “якщо”. На цій хвилі його і вибрали, тому що у нього на всіх виборах принципова жорстка позиція, на відміну від Терези Мей, яка всім обіцяла і бігала “між крапельками”. Звичайно ж, наскоком парламент взяти він не зміг. А опозиція зуміла об’єднатися і дати йому відсіч. У результаті вийшло, що брекзіт 31 жовтня він провести не зміг, як обіцяв, зупинити роботу парламенту, якщо вони не проголосують за вихід — не зупинив, не поїхати в Брюссель він не зміг, хоча й обіцяв, що не поїде і “краще помре в канаві”. Виходить, що він переступив через усі свої принципи, але він не міг їх не порушити, тому що зіткнувся з тією політичною реальністю, яка є. У нього нічого не залишалося, як піти в грудні на дострокові вибори з надією, що його партія отримає більшість.
Таким чином, він, можливо, переграє ситуацію, виправить політичну конфігурацію. Зараз за даними соціології його партія займає перше місце, хоча розрив між ними і лейбористами невеликий. Він розраховує на те, що його партія отримає більшість, можливо однопартійну, тому що проблема попереднього парламенту була в тому, що консерватори не мали більшості. Вони залежали від маленької північноірландської партії, яка давала їм голоси під час голосувань. Він хоче отримати більшість, яка не буде пов’язана дрібними домовленостями, оновити його, перезавантажити.
Зараз історія з брекзітом звузилася до досить простої формули: чиї вибори – того й брекзіт, а будуть це консерватори, або лейбористи, чи інші партії – не суттєво. У Лондоні оголосили, що Ліберально-демократична партія, партія “Зелені” і “Партія Уельсу” – всі втрьох об’єдналися в альянс і йдуть на вибори. Вони можуть взяти до 60 місць, а це вже досить серйозна заявка. Плюс вони є альтернативою двох основних партій. За опитуваннями, багато хто від них втомився – і від лейбористів, і від консерваторів. Тому може бути якийсь сюрприз і спливе третя сила.
Варто нагадати, що 31 січня у них дедлайн брекзіта, 12 грудня пройдуть вибори, 13 грудня буде відомо ім’я нового прем’єр-міністра. Далі він формує уряд і потім буде трохи менше місяця, щоб подумати, що робити далі, тобто приймають вони цю угоду з ЄС, яку запропонував Джонсон. Її прийняли в другому читанні, але ще не остаточно. Це, по суті, стара угода Терези Мей, але в неї внесли косметичні поправки. Якщо зможуть перемогти євроскептики, то вони взагалі можуть запропонувати щось інше. Лейбористи, наприклад, пропонують, якщо вони переможуть на виборах, то вони не відмовляться від брекзіта, але це буде угода з ЄС: вони хочуть щоб Британія залишилась в митній зоні, тобто Британія не виходить з митного союзу і деякі речі теж зберігаються, наприклад, співпраця з Європейським судом. Такий виходить “м’який” брекзіт, який лейбористи останні півтора року намагалися просувати. Консерватори, звичайно, більш жорсткі і, якщо вони виграють вибори, то вони будуть намагатися зробити так, щоб угода була менш обтягуючою по відношенню до ЄС. Але все зводиться до того, що відбудеться 31 січня, але це буде прямо залежати від того, що відбудеться 12 грудня.
Чому брекзіт небезпечний для Британії? По-перше, та модель брекзіта, на яку пішов Джонсон, з митним кордоном між Британією і Ольстером, загрожує відділенням Ольстера від Великобританії і возз’єднанням її з Ірландською республікою. Добре це чи погано — інше питання, але для політика, який хизується своїм патріотизмом, збереження цілісності держави – це пріоритетна мета. По-друге, з великою ймовірністю з Великобританії після брекзіта вийде Шотландія, яка хоче залишитися в Євросоюзі і голосувала проти виходу з ЄС на референдумі три роки тому. Шотландія — це один із головних ризиків брекзіта, оскільки проблема вийшла за рамки простого обговорення майбутніх відносин з ЄС. Сьогодні стоїть питання про майбутнє Сполученого Королівства. І проблема не тільки в Шотландії. Шотландці зайняли дуже жорстку позицію. Поки вони заявляють, що хочуть організувати новий референдум про незалежність після виборів, а лідер Шотландської національної партії Нікола Стерджен говорила про те, що, можливо, це останні вибори для них у складі Сполученого Королівства. Офіційний Лондон відповів, що не дозволить провести референдум, але вони розуміють, що це просто черговий раунд політичного протистояння, а шотландці налаштовані рішуче.
Два роки не працює парламент Північної Ірландії, тому що націоналісти бойкотують засідання. Якщо буде і далі паралізований регіональний парламент, то це може призвести до заворушень у Північній Ірландії. Також може бути проблема з відділенням Шотландії і навіть Уельсу. Це залежить від того, яка позиція буде у “Партії Уельсу”, до них було 50/50 по брекзіту, на відміну від Шотландії і Північній Ірландії, де більшість проголосувала проти виходу з ЄС.
Якщо відбудеться розвал Великобританії, то це буде прямий результат некомпетентних політичних маневрів окремої групи осіб, які намагалися змішати свої інтереси і інтереси їх оточення, брекзіта, і європейців. Але це просто ризики і поки рано говорити, що це відбудеться.
Хвиля сепаратистського підйому в Європі за брекзіта вже пройшла. І для Північної Італії, і для Каталонії, де було чимало сепаратистських настроїв, для них це вже історія. Там всі втомилися від британських настроїв, втомилися від переговорів, від незрозумілих маневрів, плюс це забирає гроші. Особливо страждає британський бізнес і європейський бізнес, який співпрацює з Лондоном. Виходить, що ні в кого немає визначеності, що буде, а це значить, що інвестори нічого не можуть спрогнозувати. Тому європейці більше налаштовані на те, щоб “випхати” Британію з ЄС.
Я припускаю, що там навіть не пройде ідея — “а давайте скасуємо брекзіт”. Вже пізно, пройшло багато часу і законодавство поміняли, європейські інституції виїхали з Лондона, а Британія, по суті, однією ногою вже вийшла з ЄС. Питання тільки в тому, щоб прийняти це вольове рішення. Зрештою, для деяких країн, таких як Франція, це навіть плюс, тому що Британія їх конкурент. Вони зможуть піднятися на цій хвилі, оскільки Франція посилить свої політичні, економічні, торгові позиції в Європі. Плюс після брекзіта будуть переговори з Британією по торговому договору як не з членом ЄС. Це теж дає Франції, Німеччині та іншим країнам у певному сенсі важіль тиску на Лондон, тому що вони будуть намагатися укласти договір, який буде вигідний європейцям в першу чергу. Може навіть покарати трохи британців і показати, що буває, коли виходите з ЄС – більше втрачаєте. Для ЄС дуже важливо перемогти в цій інформаційній боротьбі, що “вихід з ЄС – це не добре, а що погано, це несе з собою збитки”. Це та ідея, яку вони зараз просувають.
Якщо говорити про економіку Британії, чи дійсно вона постраждає, то це питання досі обговорюється в Британії, але ніхто не знає на нього відповідь. Це те питання, яке опозиція ставила Борису Джонсону під час дебатів у парламенті та він не відповів на нього. Опозиція вимагала опублікувати документи уряду про можливі економічні наслідки брекзіта, але не зробили цього. Сьогодні ніхто не знає, які будуть економічні наслідки цього кроку для британців, особливо в цифрах. Є певні припущення, що більша частина цих цифр не дуже райдужна. Ймовірно, перші два-три-чотири року Британія буде втрачати, а потім можливе повернення до якогось зростання. Більша частина політикуму вважає, що це буде доволі серйозний удар по економіці країни.
Що стосується головного вигодонабувача виходу Британії з ЄС, то це Консервативна партія, це британські євроскептики, це частина англійських еліт, які хочуть повернути контроль над економікою, і це частина європейських країн на чолі з Францією, для яких Британія була конкурентом. І, звичайно ж, США, які сподіваються, що після виходу Британії з ЄС, вони укладуть власну торговельну угоду з Британією. Можливо, вони зможуть нав’язати свої умови ослабленій Британії після брекзіту, і зробити її більш залежною від себе.
У самій Британії, головна проблема – це позиція Шотландії та Ірландії. Я не думаю, що дійде до розвалу Британського Королівства. Але це реальні ризики, тому що політичні еліти не врахували, що різні відносини між регіонами історично існують і нікуди не поділися. Вони просто загострили їх брекзітом. Брекзіт – це принципова річ для багатьох. Наприклад, Шотландія – і велика частина її прибутковості припадала саме через членства в ЄС, те ж саме і з Північною Ірландією. Це питання їх власного виживання й добробуту. Якщо вони вийдуть з ЄС, то вони будуть більше залежати від Лондона, а вони цього теж не дуже хочуть. Я не вірю в цей негативний варіант, але певне переформатування структурних відносин всередині Британії, між Лондоном і регіонами відбудеться, і потрібно буде йти на якісь компроміси.
Ілія Куса, експерт з питань міжнародної політики UIF
Вперше опубліковано: zik.ua