Червоні лінії переговорів щодо транзиту газу, або Як не потрапити в пастку “Газпрому”

Тривають переговори між Росією та Україною щодо укладання угоди про транзит газу. Якими повинні бути стратегія і тактика Києва?

У січні 2020 року закінчується контракт на транспортування газу між “Газпромом” та “Нафтогазом”.

Зараз тривають переговори між Росією та Україною за участю представників Єврокомісії щодо укладення договору транзиту.

Вступаючи в ці переговори, українська сторона повинна чітко розуміти свої цілі, стратегію і тактику переговорів, визначити червоні лінії та переддоговірні позиції.

Важливою частиною успіху є також майстерність переговірників та їх вміння досягати результату, розуміти цілі та червоні лінії іншої сторони.

Для Росії газ ніколи не був товаром, він був для неї інструментом геополітики, тому Москва буде надавати пріоритет політичним цілям, а не комерційним. У той же час метою Росії є продаж газу в ЄС, збільшення політичного впливу на нього через газову та економічну експансію, а також послаблення України.

Ціна на газ не важлива для Росії, бо, як заявив президент Путін, пропонуючи 25% знижки на газ, “він готовий платити” і “допомагати”, але ціна цієї допомоги відома. Для України ж транзит газу — одне із суттєвих джерел доходу, забезпечення технічного функціонування ГТС та геополітичний важіль в переговорах з РФ.

Для ЄС важливі безперебійне постачання газу, стале функціонування найбільшої в Європі української ГТС та ціна газу. Також ЄС важливо зберегти конкуренцію на ринках, не допустити монополізму та суттєвого впливу однієї компанії на ціну газу.

Важливим етапом переговорів є визначення вихідних переговірних позицій, означення інтересів сторін та червоних ліній, за які сторони виходити не будуть.

Для України вихідними повинні бути такі позиції: недопущення політизації переговорів, неприйняття умов щодо ретроспективної відмови від виконання рішень арбітражів, програних “Газпромом” “Нафтогазу”, застосування права Євросоюзу до договору, мінімальний строк контракту, об’єм газу та ціна.

Також варто подбати про довгострокові стратегії збереження транзиту та забезпечення ліквідності українського газового ринку.

Деполітизація переговорів. Переговори щодо транзиту газу потрібно відокремити від інших політичних процесів і зробити суто комерційними.

Враховуючи переговори в мінському та норманському форматах, у росіян буде намір об’єднати переговори щодо газу з політичним порядком денним, і газ може стати розмінною монетою. Тут потрібно пам’ятати про ціну “харківських угод”, коли за знижку на газ Україна заплатила частиною суверенітету, продовживши перебування Чорноморського флоту з відомими наслідками.

Також не потрібно поєднувати переговори щодо транзиту газу з переговорами стосовно поставок російського газу в Україну.

Право транзитного договору. Починаючи з 2014 року, Україна імплементувала європейське законодавство в національне право і завершує процедуру створення незалежного оператора ГТС, тому повинна укладати угоди згідно з правом ЄС.

При цьому українська переговірна група мусить поставити вимогу про перенесення точки приймання-передавання газу на східний кордон України.

Європейські компанії зможуть продавати газ в Україні на оптовому ринку не за ціною “хаб плюс”, як зараз, а “хаб мінус”, тобто значно дешевше. Це дозволить застосовувати право Євросоюзу до транзитних відносин сторін. Крім того, слід залишити відкритою можливість для віртуального реверсу газу.

Строк дії транзитного договору. Це принципово важлива позиція, адже Росія буде добиватися укладення короткострокового контракту до завершення будівництва газопроводу “Північний потік-2”. Якщо цей газогін буде збудований, Москва спробує припинити транзит газу територією України.

Однак наразі потужностей обхідних шляхів недостатньо для транспортування газу країнам Євросоюзу, тому Росія зацікавлена в продовженні контракту. Однією з вихідних позицій переговірної групи мусить бути контракт щонайменше на десять років з гарантіями країн ЄС стосовно виконання “Газпромом” своїх зобов’язань.

При цьому з наближенням Нового року зростатиме тиск Росії щодо укладення короткострокового договору або транзиту без договору. Якщо українська сторона це допустить, то втратить переговірну позицію і можливість домовитися взагалі.

Об’єм транзиту. Мінімальний обсяг транзиту повинен становити 70 млрд куб м. Він дозволить покрити операційні витрати і забезпечити функціонування ГТС. Слід застосувати принцип бронювання потужностей газу, а не фактичних об’ємів транзиту, а також передбачити санкції за зниження об’ємів і тиску газу в системі.

Ціни. Потрібно відмовитися від фіксованої ціни на строк дії угоди. У переговорах повинна фігурувати ринкова формула ціни, яку застосовують транзитери ЄС.

Україні потрібно навчитися будувати міжнародні коаліції та залучати союзників.

Світ зараз керується радше інтересами, ніж цінностями, тому ми мусимо знаходити взаємні інтереси задля досягнення своїх цілей.

Розуміючи комерційні інтереси різних учасників європейського та американського газових ринків, Україна може сформувати сильну коаліцію на підтримку своєї позиції. Передусім потрібно залучити провідні європейські компанії-транзитери до транспортування газу або управління ГТС. Це збільшить шанси законтрактувати значні об’єми газу та отримати довгострокові гарантії транзиту.

Слід подумати і про альтернативні шляхи імпорту газу, збільшити кількість інтерконекторів та їх пропускну спроможність, забезпечивши збільшення реверсу та поставок зрідженого газу із США та Сходу. Це дасть нам більше гарантій енергетичної безпеки та економічної стабільності, що і є ціллю державної політики.

Наталія Кацер-Бучковська, експерт з енергетики та інвестицій UIF

Вперше опубліковано: Економічна Правда