У Сирії чергова ескалація: чому Асад пішов у наступ?

Фото: Крамола

7 травня урядові війська у Сирії офіційно розпочали наступальну операцію на північному заході країни проти останнього анклаву антиурядових угруповань. До цього сирійська та російська авіація цілий тиждень бомбили укріплені позиції бойовиків, їхні тилові бази та склади зі зброєю, перед тим, як розпочати наземний наступ.

         Це перша масштабна ескалація бойових дій у розірваній 8-річною громадянською війною Сирії за останні 1,5 роки. Протягом 7-9 травня сирійські урядові війська несподівано здійснили прорив оборонних ліній бойовиків і захопили 2 великих гірських міста, 8 селищ і дві стратегічні висоти. Ці території армія взяла під контроль уперше з 2014 року. Десятки людей загинули внаслідок боїв, які тривають і донині.

         Протягом тривалого часу мало хто очікував на ескалацію бойових дій у цьому регіоні. Туреччина, яка контролює частину північно-сирійських земель, виступала категорично проти будь-яких наступальних операцій сирійської влади. Росія не могла підтримати офіційний Дамаск у цьому без згоди Туреччини. А Іран, який також є союзником сирійського уряду, був зайнятий внутрішніми проблемами та боротьбою з санкціями США.

         Утім, ситуація різко змінилася, і Сирія знову запалала. Чому ж так сталося, і що спонукало Башара Асада піти у раптовий наступ на півночі країни після 1,5-річної перерви? Це пов`язано з кількома важливими процесами.

         По-перше, це пов`язано з настроями усередині сирійського політичного керівництва. Сирійська влада на чолі з президентом Башаром Асадом, розчарована останніми мирними переговорами у Казахстані, вирішила самотужки підняти ставки та розпочати наступ для тиску на Москву. У Дамаску сподівалися, що обстріли територій антиурядових сил спонукають росіян активніше домовлятися з Туреччиною, щоб та не перешкоджала сирійським військам у їхньому довгоочікуваному наступі на анклав бойовиків.

         По-друге, вірогідно, місце мала домовленість між РФ і Туреччиною. Москва та Анкара, які є основними гравцями на півночі Сирії і гарантами тамтешнього перемир`я (яке де-факто не працює), зуміли домовитися між собою. Туреччина погодилася «закрити очі» на обмежену військову операцію сирійських військ, що охопить лише частину антиурядового анклаву, а Росія в обмін на це посприяє тиску Туреччини на сирійських курдів.

         По-третє, наступальна операція частково є відповіддю на загострення «паливної кризи» у Сирії. Справа у тому, що з початку квітня у країні спалахнув гострий дефіцит пального, яке Сирія імпортувала з Ірану. Однак нещодавно США посилили санкції проти іранського нафтового сектору, а Єгипет почав блокувати іранські нафтові танкери у своїх портах. Це перебило поставки палива до Сирії, і спричинило кризу. Єдиним виходом з неї став пошук альтернативних шляхів імпорту пального. Найбільш перспективним виявився маршрут через Туреччину. Однак для цього Сирія мала відкрити транспортні шляхи з Туреччини через північну Сирію до Дамаска. Частина цих шляхів розташована на територіях, які контролюються бойовиками антиурядових угруповань. Відтак, для їхньої зачистки та розблокування стратегічних трас сирійська влада (за підтримки РФ і домовленістю з Туреччиною) і запустила військову операцію.

         По-четверте, наступальна операція вигідна Росії. Протягом квітня-травня бойовики антиурядових угруповань кілька разів обстріляли ракетами російську військову базу у портовому місті Латакія. Це серйозно непокоїть Кремль, адже створює постійну небезпеку життю російських військових і стабільному функціонуванню військово-повітряної бази. Тому, наступальна операція стала логічною відповіддю РФ на обстріли своєї бази з боку бойовиків.

         По-п`яте, зачистка частини території антиурядового анклаву на північному заході піде на користь як РФ, так і Туреччині та Ірану. На тих землях, на які сирійська армія розпочала наступ, зберігається велика присутність різноманітних антиурядових угруповань екстремістського характеру, і навіть терористичних організацій, пов`язаних з «Аль-Каїдою». Вони не підконтрольні жодній з сторін, і часто створюють додаткові перешкоди для реалізації угод з перемир`я, загрожуючи життю турецьких, російських та іранських військових, які патрулюють прилеглі території відповідно до тристоронніх угод по Сирії. Заради забезпечення стабільності у цих районах, а також для зменшення терористичної загрози, сирійська влада і запустила наступальну операцію, а Туреччина не виступає проти неї.

         Вищезазначені фактори, що пояснюють суть подій, які нині відбуваються у Сирії, можуть серйозно змінити статус-кво у цій країні, і відкрити нові можливості для учасників конфлікту на переговорах.

         Через обмежену військову операцію сирійський уряд Башара Асада може покращити свої переговірні позиції і посилити тиск на бойовиків, взявши під контроль більше територій навколо їхнього анклаву. Крім того, це послабить позиції ісламських екстремістських угруповань, які протягом останнього року постійно обстрілювали позиції сирійських урядових військ і великі населені пункти, не даючи повноцінно відновити у них нормальне життя. Більше того, наступальна операція дозволить армії взяти під контроль стратегічні райони у складно-доступній гірській місцевості, що дасть урядовим силам територіальні переваги у воєнних кампаніях у майбутньому. До того ж, не варто забувати і про надважливі для відродження сирійської економіки та регіональної торгівлі шосейні та залізничні комунікації, які можуть відкрити знову після розблокування основних трас, які з`єднують Туреччину, північну Сирію, Дамаск і східне узбережжя Середземного моря.

         Росія може отримати нові козирі на міжнародних переговорах по ситуації у Сирії, використовуючи послаблену позицію бойовиків, щоб вибити з них поступки. Для Кремля важливо задовольнити вимоги свого союзника Асада, давши йому можливість повернути бодай невелику частину своїх земель на півночі, і разом з цим зберегти свої відносини з Туреччиною, наклавши певні територіальні обмеження на військову операцію. Нарешті, РФ сприяє відновленню регіональних торгово-економічних комунікацій між Туреччиною і Сирією. А це відкриває більш широкі можливості допомогти Ірану обходити нафтові санкції США, а для Туреччини – стати ще ціннішим партнером для обох держав, тим самим зміцнивши альянс проти США.

         Іран, окрім додаткового «вікна» для обходу американських санкцій через північну Сирію, отримує більше поля для маневру у цій країні. Чим слабші антиурядові угруповання, тим сильніший вплив іранських сил у Дамаску, а це дозволяє більш відкрито та вільно говорити про реалізацію різноманітних амбітних регіональних інфраструктурних проектів на території Сирії. За умови відновлення регіональних маршрутів і основних сирійських міжнародних трас, Іран може знову розпочати енергетичну експансію аж до Середземноморського узбережжя.

         Нарешті, Туреччина, мовчки погодившись на наступ сирійських військ, отримає поступки від РФ у врегулюванні «курдського питання». Офіційна Анкара занепокоєна трьома основними викликами на півночі Сирії:

1. Наміри курдів створити власну автономію уздовж турецького кордону;
2. Постійні обстріли про-турецьких формувань на півночі Сирії з боку курдського анклаву неподалік міста Алеппо;
3. Присутність курдських збройних загонів на північному сході Сирії біля турецького кордону, де стоять американські війська.

Росія може стати цінним партнером у вирішенні цих проблем. Тому, ймовірно, Туреччина пішла на поступки у питанні наступальної операції, сподіваючись отримати те саме у ситуації з курдами. Москва має зв`язки з курдським керівництвом, може впливати на нього, а після виходу американських військ з Сирії стане однією з домінуючих сторін на північному сході. Відтак, військова операція Асада могла стати першим з багатьох кроків убік російсько-турецьких великих домовленостей по Сирії.

        експерт з питань міжнародної політики та Близького Сходу UIF Ілія Куса