«Великі реформи» Еммануеля Макрона: чи зумів президент Франції відповісти на вимоги «жовтих жилетів»?

ФОТО: frontnews.eu/news/ua

         Наприкінці квітня президент Франції Еммануель Макрон представив свій план реформ у відповідь на вимоги руху «жовтих жилетів», які протестують по всій країні вже сьомий місяць поспіль. Довгоочікувана відповідь Макрона протестувальникам була опублікована трохи пізніше офіційно заявленої дати – через пожежу у соборі Нотр-Дам. Реформ Макрона чекала уся країна, навіть люди, які не брали участі у протестних акціях, які стартували зі спонтанної демонстрації автоводіїв у листопаді 2018 року проти підвищення акцизів на пальне. Зрештою, «жовті жилети» стали одним з найбільших викликів для адміністрації Макрона з моменту його обрання.

         Пакет реформ, запропонований президентом Франції, став результатом кількамісячних загальнонаціональних «Великих дебатів» (Le Grand Débat National), у межах яких провели понад 10 тисяч раундів дискусій на федеральному та місцевому рівнях, а користувачі зареєстрували близько 2 мільйонів пропозицій через Інтернет. Власне, пакет змін французького президента містить наступні пункти:

1. Зниження податку на доходи фізичних осіб на € 5 млрд. шляхом урізання витрат, за умови, якщо французи будуть «працювати більше»;
2. Децентралізація влади;
3. Підвищення мінімальної пенсії з € 833 до € 1000;
4. Автоматична індексація пенсій до € 2000 у відповідності з рівнем інфляції;
5. Мораторій на підвищення пенсійного віку;
6. Реструктуризація Національної школи адміністрації (Ecole Nationale d`Administration) – елітарного ВУЗу, у якому навчаються діти політиків та бізнесменів.

Реформи Макрона викликали неоднозначну реакцію суспільства. Частина людей привітали їх, вбачаючи у цьому початок змін на краще. Інші ж поспішили заявити, що цих ініціатив недостатньо, і вони не вирішують проблему. Треті навпаки – розкритикували Макрона за надмірні поступки демонстрантам.

Насправді, пакет змін, запропонований французькою владою, дійсно не враховує багатьох вимог «жовтих жилетів». Це пояснюється тим, що ці реформи стали результатом не лише «Великих дебатів», але й компромісних домовленостей усередині французьких еліт, які також не бажали робити завеликих поступок людям на вулицях.

Крім того, частина запропонованих змін занадто широка та нечітка, щоб зрозуміти, як саме вони будуть впроваджені на практиці. Наприклад, Макрон запропонував поглибити децентралізацію політичної системи у Франції, наділивши міських голів більш широкими повноваженнями, так, що жодна школа чи лікарня не будуть закриті без його дозволу. У регіонах мають бути створені Будинки державної служби, які об`єднають розкидані по провінції Бюро у справах зайнятості, податків, пенсій тощо. Місцеві референдуми організовуватимуться з ініціативи мільйона громадян, однак на федеральному рівні такого не буде.

З одного боку, ці ініціативи можуть розцінюватися як крок уперед для французьких еліт. Однак з іншого, вони є слабкими та недостатніми, оскільки не вирішують ядро проблеми – занепад французької провінції як такої у результаті глобалізації, урбанізації і загальної деградації соціального середовища середнього француза. Невеликі зміни у питаннях децентралізації не змінюють ситуації, для цього потрібна комплексна багаторічна програма з інвестування у провінцію, залучення фахівців і захисту малого бізнесу.

Не дивно, що 65% французів заявили, що розчаровані виступом Еммануеля Макрона і його пропозиціями. Утім, частина невдоволених дійсно погодилася підтримати президента. Це насамперед пенсіонери, на яких, як видно з вищеописаних пунктів, був зроблений особливий фокус.

Пенсіонери – найбільш мобільна та організована група виборців, яка підтримувала Макрона та його партію на виборах 2017 року. Напередодні виборів до Європарламенту у кінці травня Макрону важливо консолідувати свій електорат, а не вирішити всі питання в одному пакеті. Тому, велику увагу в запропонованих вище реформах приділили саме пенсіонерам. Це підвищило рейтинги Макрона з 20% до 35%, чого цілком достатньо для здобуття першого місця на виборах до Європарламенту у Франції. Це дозволить президенту зберегти собі посаду, спираючись щонайменше на ці 35%-40% виборців, і продовжити свою каденцію.

«Великі реформи» Макрона за результатами багатомісячних дебатів і протестів на вулицях Парижа виявилися не такими «великими», та не зовсім «реформами». Вони відображають ті політичні обмеження, в рамках яких Макрон перебуває на своїй посаді: нестабільна фінансова ситуація, зовнішній борг, міцні позиції великого капіталу, спротив еліт і багатого класу. Тому, ініціативи президента Франції багатьма сприймаються як «напівпорожні». Це означає, що протести «жовтих жилетів» у Франції триватимуть, а соціально-економічні проблеми, які лежать в їхній основі, не сходитимуть з порядку денного.

Утім, план Макрона вирішує одну з основних тактичних задач французького уряду: консолідація ядра виборців, швидке тимчасове підвищення рейтингу на час виборів до Європарламенту та нейтралізація частини протестувальників серед громадян старшого віку та симпатиків «жовтих жилетів», для яких ці реформи цілком достатні. Більшого, ініціативи Еммануеля Макрона зробити не зможуть, а тому історія з «жовтими жилетами» та екзистенційною проблемою територіального дисбалансу, занепаду провінції та нестримної урбанізації ще матиме не одну серію.