ФОТО: vkurse.ua
Нещодавно, 19 вересня група депутатів у Верховній Раді зареєструвала законопроект № 9103, який передбачає підвищення рівня кваліфікаційних вимог до претендентів на посади керівників закладів вищої освіти. Якщо даний документ ухвалять, ректором зможе стати лише громадянин України, який має ступінь доктора наук і званням професора. Це означає, що коло претендентів на керівну посаду суттєво звужується.
Такий хід речей далеко не сприятиме спроможності університетів як осередків підготовки високваліфікованих кадрів та дослідницьких центрів. Також закритість управлінської касти перешкоджатиме перетворенню України на активного гравця EHEA — Європейського простору вищої освіти та створенню низки елітних за селективністю і якістю дослідницьких університетів (в рамках універсальної моделі вищої освіти), здатних конкурувати за міжнародних студентів, вигравати фінансування дослідницьких проектів і відповідати вимогам потрапляння до рейтингу ARWU.
Якщо подивитися на суть баталій навколо питань: “з кого і за якими критеріями обирати керівників закладів?”, “якими повноваженнями їх наділити?” — то стає зрозуміло, що тут передусім вирішується проблема влади, а не банального менеджменту.
Такі проблеми як якість та результати навчання, академічна доброчесність – просто дрібниці проти епічної простоти і величі питання номер один. Причини цього – у культурі закритого доступу, в якій сформувався і яку свято підтримує теперішній істеблішмент вищої школи.
Останній переживає щось подібне до футуршоку і у відповідь намагається (бодай на певний час) законсервувати теперішній порядок речей. Зокрема – для того, щоб витиснути з нього максимум. Адже весь релігійний пофос вищої освіти, усе це будується на дуже твердій прагматика: майно (включно з гектарами земель) та доступ до бюджетних коштів. Проте ці ресурси є не просто вичерпними, їх юзери буквально шкрябають дно.
Далі можливі кілька сценаріїв:
1-й – Реакційний. Істеблешмент на певний час бере гору, маючи підтримку з боку окремих політиків чи політичних партій. Розгалуження цього сценарію залежатимуть від того, які альянси у Верховній Раді складуться перед парламентськими виборами 2019. Якщо сформується консервативна популістська більшість, то позиція істеблешмента може закріпитися у нормах закону. Це означає, що змінити правила гри у подальшому буде складніше.
Якщо більшість у ВРУ буде прогресивна, може отримати активний спротив з боку політиків, які обстоюватимуть статус–кво.
2-й – Компромісний/перехідний. Істеблішмент визнає реформаторів та ініціаторів змін як суб’єкта. Або вони самі доводять, що з ними таки варто рахуватися. Відповідно досягається згода на керовані зміни в обмін на збереження ключових елементів правил гри.
Тут можливі такі сценарії: запрошення нових сил зіграти за старими правилами та протягування старих правил у новий порядок денний та в цілому прогресивні моделі управління. Наприклад, із законопроекту прибирається вимога щодо звання професора і ступеня доктора наук як основних для претендента на посаду керівника ЗВО. Але зберігається норма, що обіймати посаду може лише громадянин України.
3-й сценарій – Розрив із минулим. Він можливий у віддаленій перспективі з падінням чисельності студентів в українських ЗВО і масовою міграцією молоді за кордон; і/або виснаження ресурсної бази бізнесів, які підтримують теперішній порядок речей, що в сумі відчутно знецінює акції істеблішменту та делигітимізує його. Є і невелика ймовірність того, що до тих, хто ухвалює рішення у вищій освіті, дійде розуміння ситуації. Далі можливі кілька відгалужень: феодали від освіти добровільно здають позиції і залишають за собою почесні місця і дорадчі функції, відбувається своєрідна люстрація або некований обвал у вищій освіті, коли стане абсолютно неукиненим запровадження антикризового менеджменту.
Третій варіант – невигідний, по суті, нікому. Для перших двох органи влади погоджуються на радикальні зміни. Запропоновані агентами змін і суспільство теж підтримує зміни. Конструктивні розв’язки радикального сценарію наразі є найменш ймовірними, а от катастофічна – цілком. Втім, найбільш вірогідним, з огляду на теперішню соціально-політичну ситуацію видається 2-й компромісний сценарій.
До якого сценарію схильні теперішні гравці у царині вищої освіти? До якого сценарію вони найбільш готові? Як не пропустити шанс?
Це стане зрозумілим під час циклу дискусій, що відбудеться в Українському інституті майбутнього 10 та 17 жовтня.
Подія 10 жовтня: www.uifuture.org/events/all/24240-status/chy/spromojnist
Подія 17 жовтня: www.uifuture.org/events/all/24246-status/chy/spromojnist/chastyna/dva