Про особливості та можливості розвитку малого та середнього бізнесу в Україні розповів Анатолія Амеліна, співзасновника та директора економічних програм Українського інституту майбутнього в інтерв’ю журналу “Бізнес”.
— Фундаментальне питання: малий і середній бізнес — основа економіки чи ні?
— Зважаючи, про яку економіку ми говоримо. Якщо про українську, то ми пройшли шлях від розвалу СРСР, де малого підприємництва не було в принципі, до сьогодні. По суті, 70 років люди не займалися бізнесом. Отже, не було історичної пам’яті, не було навичок, не було вчителів, які могли б ці навички передати. Можна говорити, що з 1991 р. наше мале підприємництво тільки-но почало зароджуватися.
Як протилежний приклад наведу Туреччину. Турки не втрачали навичок торгівлі. Вони вміють торгувати, не бояться, знають іноземні мови. Також вони допомагають один одному. Цікава особливість — два турка під час зустрічі перші кілька хвилин говорять про справи: “Що в тебе? Я продаю це, а я — оце. Я знаю цю людину, ось тобі контакт”. Вони один одному комунікаціями допомагають весь час. І якщо угода відбулася, у них за замовчуванням 5% прибутку йде людині, яка дала контакт. Контракт для цього не потрібен, це частина турецької історії.
Криза, яку Україна проходить вже не перший раз, призводить до чергової хвилі безробіття. Зокрема, через війну на Сході багато людей змінили місце проживання і тому втратили місце роботи. Багато з них, приїхавши до Києва, Запоріжжя, Дніпра, Харкова, Львова, зайнялись підприємництвом. Життя змусило докладати зусиль для виживання. Й ефект дуже цікавий. По-перше, ці люди не сидять на дотаціях у платників податків, оскільки держава все одно перерозподіляє податки, які платять інші. По-друге, вони стали створювати продукт.
Зверніть увагу, скільки з’явилося одягу, виробленого в Україні, кондитерських виробів, якихось крафтових речей. І це за останні роки. Криза призвела до подорожчання імпортної продукції і створила вікно можливостей для малих підприємців. На жаль, на більші масштаби виробництва вийшли не всі, але цей шлях треба пройти. Українці показали, що вони можуть робити якісну, недорогу продукцію і реально конкурувати. В майбутньому саме підприємці, я вважаю, можуть стати основою української економіки.
— А як щодо великих індустріальних підприємств?
— Україна, звичайно, індустріальна країна, але наразі вона де-факто є сировинною. Так, у нас є великі холдинги, які продають зерно, метал. Так, у них мільярдна капіталізація, але вони не створюють продукт з великою доданою вартістю. Тому малі креативні підприємства, українські приватні підприємці — це майбутня база незалежності України. Це люди вже іншої ментальності. Вони не чекають від держави подачок і “пряників”, вони беруть на себе відповідальність за своє майбутнє, за майбутнє своїх сімей, по суті, формують нову Україну.
Я у великому захваті від того, що у нас проводяться заходи “Всі.Свої”, ярмарки одягу та речей, “Кураж Базар”, ярмарки вуличної їжі. Це круто. Я в Європі такого не бачив. Подивіться, як за останні рік-два у нас змінилися міські фасади, як багато людей відкрили кав’ярні, кондитерські — і це смачно. Я часто буваю в Європі і такого розмаїття там не зустрічав. А якщо ми порівнюємо співвідношення ціни і якості, то Україна — безперечний лідер. Це теж наслідок української підприємливості.
Тому якщо ставити питання, хто такі підприємці, то це — майбутнє української економіки, майбутнє української незалежності. До речі, саме вони, коли почалася війна, були основними спонсорами добровольчих батальйонів та армії. Це люди, які визначають майбутнє України.
— Як бути з оподаткуванням МСБ? Інколи чути, що спрощена система — то зло.
— Не можна стверджувати, що всі підприємці працюють у “білому” полі. За деякими оцінками, до 40% української економіки знаходиться в тіні. І частина людей, які займаються малим підприємництвом, теж працюють там. Але й в інших регіонах світу ситуація така ж. Дуже важко фіскалам контролювати операції оподаткування малих фірм. В деяких регіонах, наприклад в Туреччині, є певний рівень доходу, який взагалі не оподатковується. Нам, платникам податків, потрібно занадто багато грошей для фінансування роботи фіскалів на цьому рівні, а це неефективно.
— Колись були дані по податковій міліції…
— Так, вони збирали менше, ніж обходилися (2015 р. податкова міліція повернула до бюджету 520,6 млн грн, тоді як видатки на її утримання склали 553,7 млн грн. — Ред.).
— Тож спрощене оподаткування — на користь?
— Ми, як держава, маємо визначитись: наше завдання — успішні забезпечені громадяни чи наповнення бюджету для “розпилу”? По суті, що у нас зараз відбувається? Щодня чуємо про корупційні скандали, у тому числі пов’язані з бюджетними грошима. І багато людей готові були б платити чесно та прозоро всі податки, якби були впевнені, що ці гроші не розкрадуть. А крадуть їх на кожному етапі. Тому тут ми підходимо до питання нового формату суспільного договору, де ми повинні чітко визначити нашу мету. Адже у нас насправді мета взагалі не визначена.
В моєму розумінні, Україна — це сильна незалежна країна, в якій живуть заможні, забезпечені та щасливі люди. І коли ми визначаємо мету таким чином, то підприємці — це власне громадяни України, для яких ми повинні створити максимально комфортні умови для праці. Держава має бути сервісом для них і для всіх інших громадян. Відповідно, якість сервісу має бути високою, зарплата у держслужбовців повинна бути адекватна ринковій. Але при цьому має бути серйозна відповідальність за порушення, які вони допускають. Крім того, не треба нав’язувати людям послуги, які вони не замовляли. Потрібно визначити перелік базових послуг держави, за які ми платимо податки: це безпека на вулицях, оборона, судова система та держрегулювання.
У країнах Балтії теж є формат малого підприємництва. Там оподаткування в середньому складає 15% з обороту. В Україні — 5%. Це значно нижче, ніж в Європі, але психологічно у людей є вибір: отримувати зарплату в “конвертах” або за контрактом, як ФОПи. Так роблять багато програмістів. Адже насправді їхня робота — контрактна, вони можуть надавати послуги. ФОПи — це потужний інструмент легалізації, переведення зарплат у публічне банківське поле. Якщо ми візьмемо структуру української економіки, де 40% у тіні, якщо подивимося статистику, скільки людей отримують зарплату в “конвертах”, можемо вийти на середнє значення оподаткування як громадян, які отримують зарплату, так і приватних підприємців: це 8%, максимум 10%, і після детінізації економіки це бенчмарк для оподаткування українських громадян.
Я вважаю, що ця ситуація для України поки корисна, якщо виходити з мети заможності громадян. Підприємці не сидять на шиї у держави. Якщо нинішній ФОП на 5% податку завтра припиняє роботу, бо йому невигідно, він стає безробітним, приходить до фонду зайнятості, і ми починаємо йому платити. Тобто у першому випадку держава з підприємця 5% з обороту отримує в плюс, він виробляє продукт, заробляє гроші, витрачає їх в цій країні. А у другому випадку ми з кишень платників податків йому ці гроші даємо. Хто від цього виграє? Я вважаю, для України зараз ФОПи на 5%-му податку — найкращий інструмент ліквідації безробіття.
— Що може зробити держава (якщо, звичайно, захоче) або об’єднання прозорого бізнесу, такі як Українська Бізнес Асоціація, проект БІЗНЕС-100, для розвитку МСБ?
— Наприклад, хтось чудово готує пироги, хоче відкрити підприємство, кафе. Що заважає? Відсутність грошей. Він може піти у банк, але спробуйте зараз отримати кредит. Це перша проблема, тим більше що банки вимагають історію праці підприємця за більш ніж один рік. Друга — дуже висока вартість грошей. Адже перші півроку ви будете шукати приміщення, обладнання, навчатися, а вам вже потрібно буде обслуговувати кредит. Відповідно, ми підприємця “збиваємо” на старті та програємо конкуренцію іншім країнам, де вартість грошей у 3-5 разів менша.
Як роблять інші країни? Вони створюють фонди, в тому числі державні, які дають або гранти на підприємництво, або ж кредити з пільговим періодом. Наприклад, рік без сплати відсоткових нарахувань, а з наступного року ставка до 5%. Кількість підприємців, яких ми отримаємо внаслідок створення такого фонду, буде рости в геометричній прогресії. Які ризики, що люди не повернуть кредит? На великій вибірці, 100 тис. людей, відсоток неповернень буде вкрай маленьким. Адже ці люди одразу потрапляють в “чорні” бази всюди, де тільки можна, вони стають ворогом усіх платників податків. Не думаю, що тут будуть якісь зловживання.
Є інша проблема, я про неї вже говорив: 70 років без історії ведення бізнесу. Батьки молодих людей, які хочуть щось робити, не мають такого досвіду, не можуть їм передати знання, навички. Відповідно, мають бути школи — прості курси, онлайн, причому недорогі. Наприклад, хочу підприємництвом зайнятися — скачую з інтернету брошуру “150 видів бізнесу, які я можу відкрити у своєму місті”. Якісь типові проекти, успішні кейси. Обираю, наприклад, майстерню. Мають бути прості інструкції: як пройти дозвільні процедури, як працювати з банками, з держорганами, як наймати людей. Це все може зробити держава централізовано.
Також у багатьох є страх першого кроку. Тому треба сприяти створенню клубів підприємців і в кожній області, в кожному місті, в кожному районі, де люди будуть морально, інформаційно підтримувати один одного та допомагати, наприклад, як ментори. Бо страшно бути одному. У мене багато друзів відкривали бізнес “з нуля”. І тоді ми всі дружно починали їх підтримувати, поширювати інформацію про них.
Можуть допомагати й асоціації бізнесу, але може і держава зробити перший крок. Наприклад, ще за минулої влади великий німецький фонд шукав в Україні партнерів для фінансування власне МСБ. Вони розраховували на співпрацю з державою, але нічого не вийшло. Якщо держава виділить пару сотень мільйонів доларів на такий фонд, то залучити зверху мільярд від європейців не буде проблемою. Питання: хто цим буде займатися, хто за це буде відповідати? У Мінекономрозвитку є профільний департамент, але це не проектний офіс. Має з’явитися окрема агенція щодо стимулювання малого та середнього підприємництва.
— Як МСБ може вплинути на макроекономіку держави?
— Для України це чудова можливість уникнути ризиків. Українська економіка на 50% формується за рахунок експорту, 80-90% якого є сировинним. Тобто курс долара та заможність громадян більшою мірою залежать від глобальних ринків, а не від того, що ми самі виробляємо. Тож розвиток культури підприємництва та збільшення ролі МСБ — це не лише зростання доходів населення, кількості робочих місць у державі, а й потужний інструмент гарантії стабільності української економіки. Чим більшим буде пласт підприємців, тим менше ми будемо залежати від глобальних криз і зовнішніх ринків.
— Про Польщу інколи кажуть, що вона найменше постраждала в ЄС через фінансову кризу 2008 р. власне завдяки великій вазі МСБ.
— Скажу більше: коли розвалювався Радянський Союз, економіка Польщі була вдвічі менше української. Зараз вона в 4 рази більше. Польща одразу зробила ставку на МСБ. Після створення Варшавської фондової біржі вони через якийсь час (біржа має високі вимоги до емітентів) провели приватизацію. Під час приватизації, на щастя чи на жаль, більшість великих польських компаній були куплені європейцями. Тобто Польща втратила свій великий бізнес. “Втратила” — можливо, це занадто гучно: підприємства й робочі місця залишилися. І на Варшавській фондовій біржі було створено майданчик New Connect для малих компаній. Я там був і бачив, що розміщені акції ріелторської контори, консалтингової компанії. Навіть якийсь сільськогосподарський район залучив там €1 млн через облігації. На великий біржі їм би це ніколи не вдалось, бо там дуже високі вимоги. New Connect було створено, щоб підтримати мале та середнє підприємництво. До чого це призвело? Основні великі польські компанії, що мають багатомільйонну капіталізацію, виросли з маленьких компаній.
— В яких галузях ви, як економіст, порадили б українцям пробувати себе в підприємництві?
— Найголовніше — страх першого кроку. А він є в людей, а не у галузей. Люди часто починають бізнес, виходячи з тієї компетенції, якою вони володіють. Хоча є й інші приклади. Знайома, яка була інвестиційним аналітиком, пройшла навчання в Італії та почала робити взуття ручної роботи. Зараз в її компанії працюють 11 осіб. Вони роблять взуття з італійської шкіри не гірше за кращі європейські будинки моди. Вона ризикнула змінити профіль, навчилася чомусь новому, спробувала, і в неї вийшло.
Український виробник часто використовує сировину або імпортні комплектуючі. Я питав у своєї знайомої: “Чому ти купуєш італійську шкіру?”. Вона відповіла: “Рівень продукції, яку я роблю, — високий. Українська шкіра коштує, умовно, $10 за 1 кв.м, а італійська — $100. Але я не маю часу чекати, поки український бізнес еволюціонує та почне давати таку ж якість”. Все, що Україна імпортує, — це, по суті, хороша можливість для малих підприємців. Можна починати виробляти, але з новими підходами до якості.
Друге поле, яке відкривається для МСБ, — українська економіка починає потихеньку, покашлюючи, оживати. При збереженні темпів зростання або, в ідеалі, їх підвищенні, буде зростати платоспроможний попит практично на все. Отже, сервіс послуг, одяг, екологічні продукти харчування, фермерство — це те, що найпростіше почати і реалізувати.
Наступний блок — це якісь специфічні послуги, яких буде чим далі, тим більше. Наприклад, окремі дописувачі соцмереж мають більшу аудиторію за деякі видання. Тобто журналістика буде змінюватися. Facebook вже для багатьох став інструментом заробляння грошей, як і Instagram. Професії майбутнього будуть безпосередньо пов’язані з цими трендами. Але є нюанси: Україна хоч і знаходиться у глобальному полі, але відстає від таких трендів років на 5-10. Тому не соромно підглядати у поляків, у німців, у британців, знати, що вони вже зробили, і копіювати ці моделі у нас.
Матеріал вперше опублікований на сайті Бізнес