ФОТО: verum.org.ua
Різке зростання імпорту білоруського цементу вже другий рік становить проблему для українських виробників. Нагадаю, що, маючи власні потужності, які покривають потреби внутрішнього ринку, Україна рік у рік нарощує обсяги імпорту з Республіки Білорусь. Спроби деяких політиків і асоціації «Укрцемент» захистити ринок результату поки що не дали. Або, якщо бути більш точним, призвели до того, що білоруські виробники освоїли поставки з більшою доданою вартістю — вироби із цементу, чим уже створили проблему для, наприклад, українських постачальників газоблоків.
Суть проблеми
До 2016 року Білорусь була імпортером українського цементу. Але після невдалої операції силовиків, яка вилилася в дипломатичний скандал, на білорусько-українських переговорах щодо розвитку торгово-економічного співробітництва досягли угоди про скасування бар’єрів для білоруського експорту. Можливо, це було своєрідною «платою за дипломатичний прокол», можливо, лише збігом. У будь-якому разі, кінець 2016 був ознаменований різким і агресивним виходом імпорту на український ринок. На початку 2017 проблема стала очевидною. Про це рік тому інформував текст під назвою «Білорусь витісняє українських виробників цементу».
Зізнатися, не думав, що повертатимуся до цієї теми, однак події розгортаються досить цікаво і з’явилися кілька чинників, які можуть безпосередньо вплинути на стійкість української цементної галузі.
Для початку – екскурс в історію.
До 2014 року Білорусь була імпортером цементу. Три заводи: Білоруський цементний завод, «Кричевскцементошифер» і «Красносельскстройматериалы» — разом могли виробляти до 5,1 млн тонн цементу. Теоретично це вирівнювало внутрішні потреби, але в реальності (ураховуючи специфіку виробництва) під час сезонів з піковим споживанням країна імпортувала цей товар, у тому числі з України.
Проте за рахунок залучення китайських кредитних грошей і китайських технологій на кожному з білоруських підприємств було побудовано додаткову, сучаснішу виробничу лінію. Таким чином, сьогодні максимальні виробничі потужності білоруських заводів становлять:
|
Підприємство |
Лінія |
Потужності на 2017 (млн тонн) |
Прогноз потужностей до 2020 (млн тонн) |
|
Білоруський цементный завод |
стара лінія |
1,2 |
1,2 |
|
нова лінія |
1,8 |
1,8 |
|
|
«Красносельскстройматериалы» |
стара лінія |
1,2 |
0,9 |
|
нова лінія |
1,6 |
1,8 |
|
|
«Кричевскцементошифер» |
стара лінія |
1,8 |
1,7 |
|
нова лінія |
1,7 |
1,8 |
|
|
Усього |
9,3 |
9,2 |
|
Простіше кажучи, Білорусь практично подвоїла потужності з виробництва цементу. Природно, що не всі проектні потужності використовувані по-максимуму:
- собівартість виробництва цементу на старих лініях на 20—27 % вище, ніж на нових;
- ключовим гальмом нарощування обсягів є наявність ринків збуту своєї продукції;
- вивід нових потужностей на проектний рівень вимагає часу. Річ не лише в підготовці кадрів, а й у постачанні сировини;
- старі лінії планується поступово виводити з експлуатації і консервувати або проводити на них модернізацію.
Для порівняння: 2016 року Україна виробила 9,1 млн тонн цементу за максимальних потужностей 13,6 млн тонн. Водночас варто зазначити, що 8,6 млн — так званий «мокрий спосіб», собівартість якого значно вища. У 2017—2018 роках завершено будівництво і введено в дію третю виробничу лінію ПАТ «Івано-Франківськцемент» потужністю до 1,5 млн тонн. Сумарний потенціал цементної галузі зріс, але на тлі кризи вихід на максимальні обсяги виробництва видається сумнівним.
Білорусь за рахунок нових заводів вирівняла свої потреби в цементі під час будівництва першого енергоблоку АЕС і цементобетонної третьої кільцевої дороги навколо столиці. Проте кредитні кошти, виділені урядом КНР, необхідно повертати, і питання пошуку зовнішніх ринків збуту для цементної галузі країни стає пріоритетним.
2014 року було створено «Белорусскую цементную компанию», яка об’єднала два з трьох виробників цементу і основних споживачів (які на 50 % і більше перебувають у власності держави). Було затверджено програму розвитку цементної галузі Білорусі до 2020 року, якою передбачено вихід на обсяги експорту в 3 млн тонн.
У результаті вже до 2016 року обсяги експорту білоруського цементу зросли з 1 млн тонн (2013) до 1,6 млн тонн. Основним споживачем була Росія, але з 2016 відкрився український ринок.
Боротьба за український ринок
Нижче наводжу показники торгівлі цементом (різних марок) і цементними виробами між Білоруссю й Україною. Перша цифра — обсяги в тоннах, друга — вартість у тисячах доларів.
|
|
2016 |
2017 |
1—2 кв. 2018 |
|
Портландцемент |
7 055 286 тис. $ |
361 037 14 517 тис. $ |
161 026 6 773 тис. $ |
|
Будівельні блоки |
20 357 657 тис. $ |
117 695 4 679 тис. $ |
133 984 5 311 тис. $ |
Друга таблиця — показники українського постачання в Білорусь.
|
|
2016 |
2017 |
1—2 кв. 2018 |
|
Портландцемент |
55 897 2 148 тис. $ |
54 875 2 675 тис. $ |
67 038 3 178 тис. $ |
|
Будівельні блоки |
7 876 2 тис. $ |
3 318 1,4 тис. $ |
21 438 3,5 тис. $ |
Як бачимо, від 2016 року Республіка Білорусь різко збільшила обсяги постачання цементу на український ринок, водночас українське постачання довго залишалося на «звичному» рівні, приносячи від 2 до 2,7 млн дол. 2018 року ситуація змінюється: у травні — червні на внутрішньому ринку спостерігається дефіцит цементу, масштаби проблеми виходять на рівень обговорень в уряді. Дивно, якщо врахувати, що ємність білоруського ринку в річному вираженні не перевищує 5 млн тонн. З урахуванням будівництва АЕС, 5,5—6 млн тонн. Проте в такій ситуації є кілька причин:
- зростання внутрішнього споживання через завершення робіт на другому енергоблоці Білоруської АЕС (роботи, що потребують великої кількості бетону, завершено до кінця липня 2018);
- вихід білоруського цементу на ринки Польщі, Латвії, Литви, які, з погляду цін і потенційних обсягів, надзвичайно вигідні. За перші півроку 2018 року обсяг поставок до Латвії виріс у 4 рази, до Литви — на 10 %, до Польщі — на 60 %;
- перехід у торгівлі з Україною та Росією на товари з більшою доданою вартістю;
- активність асоціації «Укрцемент», яка домоглася анулювання сертифікатів якості на білоруський цемент, що спричинило необхідність повторної сертифікації білоруського імпорту.
Природно, маючи потужності в 9 млн тонн, Білорусь могла не допустити перебоїв з постачанням. Однак, як уже йшлося вище, собівартість виробництва на старих лініях вельми висока. А вихід на нові ринки збуту (український, польський, литовський) вимагає підтримки низьких цін. Наприклад, на український ринок 1 тонна білоруського цементу заходить по 40—42 долари — фактично за собівартістю (природно, з урахуванням 0 % ПДВ експортеру). Аналогічний товар у РФ продається по 52 долари за тонну, у Польщу — по 50, Латвію — 55, Литву — 53.
Пускати «дорогий» цемент на внутрішній ринок, з огляду на обмеженість фінансів, невигідно для бюджету. Викуповувати цемент за ціною, нижчою від собівартості (для внутрішнього споживання), неможливо, бо цементні заводи змушені обслуговувати кредити (насамперед китайські).
У результаті влітку 2018 року темпи виходу білоруської продукції на український ринок знизилися — вільні обсяги були спрямовані на ринки країн Балтії та в Польщу. На цьому тлі українські компанії різко збільшили постачання, продавши за 6 місяців більше, ніж за весь 2017 рік.
Паралельно з цим асоціація «Укрцемент» намагається протидіяти імпорту адміністративними заходами: крім успіху в анулюванні сертифікатів, керівництво асоціації домоглося початку антидемпінгового розслідування відносно всього імпортного цементу, що надходить на український ринок.
На перший погляд, ситуація складається на користь українських виробників — вони можуть розраховувати на успіх. Проте в реальності ситуація дещо інша. Наведу лише кілька фактів:
1) збитковість заводів. І білоруські, і українські цементні заводи в річних звітах відображають збитки. Винятком є хіба що згаданий «Івано-Франківськцемент». Збитковість білоруських експортерів — один з аргументів членів «Укрцементу» на користь тези про демпінг і нечесну конкуренцію. Уряд Білорусі надавав допомогу в реструктуризації боргів виробників перед китайськими кредиторами. Однак формально ситуацію було виправлено 28 червня 2018 року — держава викупила акції підприємств на суму наданої допомоги. Тобто має місце звичайна операція зі збільшення державної частки в акціонерних товариствах. Далі, з огляду на реструктуровану заборгованість, підприємства можуть підтримувати відпускні ціни на межі собівартості як завгодно довго. Позбавлені такого ресурсу, українські виробники опиняються в невигідному становищі та працюють собі в збиток;
2) перехід на товари з більшою доданою вартістю. «Белорусская цементная компания», яка об’єднує виробників цементу й виробів з нього, різко наростила постачання в Україну газоблоків та інших будівельних блоків із цементу. Якщо за весь 2017 рік таких було поставлено на 4,6 млн доларів, то за 6 місяців 2018 року вже на 5,3 мільйона. Теоретично БЦК може навіть імпортувати український цемент як сировину та продавати назад в Україну вже готові вироби, залишаючи прибуток собі. Завдяки подібній оптимізації білоруська сторона ухиляється від спроб «Укрцементу» захистити свої позиції адміністративними заходами;
3) сумнівна доля антидемпінгового розслідування. Нагадаю, що відкриття українського ринку для білоруського цементу було, можливо, зумовлено, швидше за питаннями політичної, а не економічної доцільності. З огляду на те, що 2019 рік передвиборний, та зважаючи на залежність як України, так і окремих ФПГ від інших категорій білоруського імпорту, реальні заходи у вигляді додаткових мит або цілковитої заборони постачання на термін понад 6 місяців видаються сумнівними;
4) Білорусь намагається знайти партнерів серед найбільших виробників бетону в Україні. Так, наприклад, промислово-будівельна група «Ковальська» навіть забрендувала частину білоруських вагонів (пізніше частину з них викупила), для постачання сировини на свої підприємства. Маючи 4—5 великих партнерів у будівельній галузі, можна розраховувати на допомогу у відстоюванні своїх інтересів.
І, нарешті, ще один чинник, який варто описати окремо.
Можливий «бунт на кораблі»
Одним із учасників асоціації «Укрцемент» є ірландська компанія CRH, яка володіє в Україні відразу трьома заводами. З одного боку, вона зацікавлена в захисті ринку збуту, а з іншого — вже рік, як від початку кризи «білоруського імпорту» веде переговори щодо купівлі цементного заводу в Білорусі — ВАТ «Красносельскстройматериалы». Спочатку йшлося про купівлю контрольного пакету акцій, але білоруська сторона запропонувала 100 % пакета за 200 млн доларів. Останній раунд переговорів відбувся зовсім недавно — 15 червня 2018 року. Інтерес Білорусі очевидний: інвестиції, гарантована робота підприємства, виплата за кредитами КНР.
Інтерес ірландської компанії не менш очевидний — отримавши додатковий ресурс у вигляді підприємства, уже модернізованого і присутнього на українському ринку, можна посилити тиск на своїх конкурентів, у тому числі і «партнерів» по асоціації «Укрцемент». Підставою для такої заяви може слугувати хоча б той факт, що, навіть перед загрозою «демпінгу» з боку іноземних постачальників, члени асоціації так і не змогли домовитися про єдину цінову політику на внутрішньому ринку. І це при тому, що потреби в цементі перевищують їхні сьогоднішні обсяги виробництва.
Якщо угода відбудеться, то щонайменше білоруський уряд підштовхуватиме CRH до посилення конкурентної боротьби в Україні, у тому числі за рахунок використання схем «легалізації» фактично імпортного цементу як виробленого в Україні. Подібну схему вже відпрацьовували 10 років тому, коли Білорусь виходила на український ринок зі своїми нафтопродуктами. На момент початку «торговельної війни» Україна мала 7 НПЗ, які працювали і власники яких так само не змогли домовитися між собою. На момент завершення працювали вже 2, які, треба відзначити, посилили свої позиції, контролюючи в сумі до 50 % українського ринку. Решта — імпорт.
Які перспективи та що з цим робити
У Білорусі недавно відбулися кадрові зміни в уряді. У країні новий міністр будівництва і архітектури, а президент перед кадровими призначеннями розкритикував, зокрема, розвиток цементної галузі. Тому вже тепер триває підготування нової програми розвитку, у якій, за моїми даними, особливе місце приділяється боротьбі за експортні ринки, у тому числі український. До 2020 року Білорусь завершить будівництво АЕС (точніше цілком завершить «бетонні» роботи), що означає звільнення колосальних обсягів цементу. Частково вони підуть на будівництво цементобетонних доріг (яке навіть старою програмою було заплановано на 2019—2020 роки), але основна частина — на експорт. Тому можна очікувати спроб знайти спільну мову з одним або кількома членами асоціації «Укрцемент» для нового переділяння ринку, навіть шляхом витіснення з нього одного з українських виробників. На відміну від ринку нафтопродуктів, Білорусь не має потужностей для забезпечення навіть 40 % потреб України. Максимальні обсяги, на які планує вийти сусідня країна, — від 1 до 1,5 мільйона тонн. Верхня межа залежить від успішності виходу на польський і литовський ринки, а так само на ринки інших держав.
Триватиме і практика продажу готових виробів — газоблоків та інших подібних виробів — це продукція з більшою, ніж у цементу, доданою вартістю. Тобто на український ринок надходитиме ще до 0,5—0,8 млн тонн у вигляді вже готових будматеріалів.
Варіантів протидії, насправді, не дуже багато. До таких можна віднести:
- посилення співпраці українських виробників у рамках профільної асоціації. Зокрема вироблення спільних підходів і реалізації (!!) планів щодо уніфікації цінової політики, контролю якості;
- розширення споживання. Зокрема подальше лобіювання будівництва в Україні цементобетонних доріг, реалізації великих інфраструктурних проектів;
- адміністративні заходи, якими можна примусити білоруських постачальників підвищити ціни на свою продукцію до рівня українських виробників. Спроби зробити імпорт ще дорожчим за рахунок адміністративних заходів, швидше за все, не дадуть результату, оскільки питання відкриття українського ринку для білоруських заводів, швидше за все, лежить у політичній площині.
Хай там що, 2019 рік буде роком боротьби білорусів і українців за місце на українському ринку цементу. Буде цікаво.
Експерт програми “Міжнародна і внутрішня політика” Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич
Матеріал вперше опублікований на сайті Хвиля