Прапор Ірака. ФОТО: pixabay.com
Хаос і безлад в Іраку: чому не можуть сформувати нову коаліцію?
Вже понад 120 днів тривають коаліційні переговори в Іраку про формування нового уряду. Протягом цілого літа процес був фактично заблокований, а в Іраку розгорілася справжня політична боротьба за майбутні міністерські портфелі та ролі в коаліції. З моменту завершення парламентських виборів 12 травня політичний ландшафт в Іраку суттєво змінився і зараз нагадує поле битви, з якого лише один має вийти живим.
Початок нового політичного сезону в Іраку нарешті відкрив завісу таємниці над переговорами, а політичні опоненти виставили свої фігури на шахівницю, готові до рішучих та сміливих кроків. Осінь 2018 року буде заключною фазою іракської «коаліціади» та визначить майбутню долю усієї країни, адже від формування нового уряду залежить сама стабільність та цілісність держави.
Як обирають нову владу в Іраку?
Відповідно до Конституції, після парламентських виборів їхні результати має офіційно визнати та затвердити своїм рішенням Верховний федеральний суд Іраку. Після цього через 15 діб збирається нова сесія парламенту, вже з урахуванням переможців на виборах.
Новий склад парламенту обирає нового спікера, яким за правилами має бути мусульманин-суніт. Голова парламенту представляє на розгляд депутатам кандидатів на посаду президента Іраку. За Конституцією, ним має бути етнічний курд. У свою чергу, президент надає мандат на формування нового уряду лідеру політичного блоку, який має найбільшу кількість голосів у парламенті. Він же стає новим прем`єр-міністром.
Які основні політичні сили представлені в Іраку?
Ірак – консервативна та релігійна країна, хоча останнім часом ця тенденція починає змінюватися. Іраку притаманна трайбалістська культура та етно-релігійний розподіл влади між трьома основними соціальними групами: сунітами, шиїтами та курдами. Всі три мають власні політичні партії, організації та рухи, які беруть участь у виборах для того, щоб пройти у парламент.
Останні парламентські вибори у травні засвідчили, що Ірак поступово відходить від цього старого укладу. Переважно молоде населення країни вже стомлене постійними внутрішньополітичними чварами та етно-релігійними конфліктами, які роздирають Ірак вже багато років. Рекордно низька явка на виборах (44,5%) продемонструвала це ставлення виборців до старої системи і таких де відсталих від мінливого світу еліт. Тому не дивно, що на останніх парламентських виборах перемогли зовсім не правлячі мейнтримні сили, а позасистемні технократи, реформатори з лівим популістським ухилом і антикорупційною риторикою.
Тим не менше, поки ці революційні тенденції перебувають на початковому етапі, політичних гравців Іраку все ще можна розділити по етно-релігійних лініях.
Шиїти. Іракські шиїти, які складають понад 50% від усього населення, мають три основні політичні групи, які представляють їх у вищих ешелонах влади.
- Коаліція «Саірун» («Вперед»). Це політичний альянс, в основі якого союз двох великих політичних партій – «Альянсу за реформи» проповідника Муктади Ас-Садра та Іракської комуністичної партії. Окрім них, до складу коаліції входять ще п`ять переважно молодіжних світських партій а-ля громадські активісти, правозахисники, анти-корупціонери тощо. Коаліція виступає з соціальною програмою: боротьба з корупцією, подолання бідності, модернізація інфраструктури, захист прав робітників, справедливе розподілення прибутку від експорту нафти. Коаліція зайняла перше місце на виборах і отримала 54 мандати. «Саірун» не прив`язують до жодного зовнішньополітичного гравця. Проповідник Муктада Ас-Садр і його команда позиціонують себе рівновіддаленими як від Вашингтона, так і від Ер-Ріяда та Тегерана.
- Блок «Ан-Наср» («Перемога»). Цей альянс був створений нинішнім прем`єр-міністром Іраку Хайдером Аль-Абаді з числа його прихильників та членів уряду. Аль-Абаді дуже сподівається отримати другий термін прем`єрства у складі нової коаліції. Утім, попри очікування, його блок зайняв лише третє місце на виборах і отримав 42 мандати. Аль-Абаді та його партію пов`язують зі США, Саудівською Аравією і Туреччиною.
- Коаліція «Аль-Фатх» («Завоювання»). Ця політична сила була сформована, як і дві попередні, на початку цього року командирами воєнізованих підрозділів під назвою «Сили народної мобілізації». Це добровольче об`єднання шиїтів, християн і сунітів під проводом про-іранських сил, створене за закликом верховного аятоли Іраку Алі Ас-Сістані у 2014 році для боротьби з терористами «Ісламської держави». Самі ці «добробати» зупинили бойовиків «ІД» 4 роки тому практично біля брам Багдада, коли іракська армія була повністю деморалізована та розсіяна. «Аль-Фатх» зайняла на виборах друге місце та отримала 48 мандатів. Вона є політичним проектом Ірану, а її лідери мають тісні зв`язки з іранськими спецслужбами.
- 4. Коаліція «Держава закону». Ця політична сила була створена ще у 2010 році та очолюється віце-президентом і колишнім прем`єр-міністром Іраку Нурі Аль-Малікі. Раніше ця коаліція була більшою, але в 2017 році між Аль-Малікі та нинішнім главою уряду Хайдером Аль-Абаді стався конфлікт, внаслідок якого останній створив власний блок «Ан-Наср» і пішов з ним на вибори. Нурі Аль-Малікі є про-іранським політиком. Саме з його правлінням пов`язують період соціально-економічних провалів і невдач, які частково призвели до піднесення терористів «Ісламської держави» у 2013-2014 роках. На останніх виборах коаліція здобула 25 мандатів.
- Рух «Аль-Хікма» («Мудрість»). Цей рух є світським, активістським блоком на чолі з проповідником і богословом Аммаром Аль-Хакімом. Раніше рух був частиною найбільшої шиїтської релігійної партії Верховна ісламська рада Іраку. Але Аль-Хакім вирішив зробити ребрендинг і відійти від релігійних гасел, надаючи перевагу соціально-економічним проблемам. На виборах «Аль-Хікма» набрав 19 мандатів.
Суніти. Іракські мусульмани-суніти складають близько 40% населення країни. Вони проживають переважно на півночі, північному сході та заході Іраку. Вони завжди були надміру розроблені на політичній арені. Сунітам було складно досягати єдності, а тому їх представляють десятки партій. Утім, після цих виборів вони зуміли утворили єдину велику коаліцію «Національна вісь» на чолі з віце-президентом Іраку та колишнім прем`єр-міністром Іядом Аль-Аллауї. До складу коаліції входять понад 10 основних сунітських політичних партій і рухів, які пройшли до парламенту. Лідерами коаліції стали найбільш відомі іракці-суніти: спікер парламенту Салім Аль-Джубурі, віце-президент Усама Ан-Нуджайфі, колишній губернатор Мосула Асіль Ан-Нуджайфі тощо. Коаліцію «Національна вісь» пов`язують з інтересами Туреччини, Саудівської Аравії та США. Вона налічує 53 мандати.
Курди. Курди складають до 20% населення Іраку. Вони проживають на північному сході та півночі країни в автономному регіоні Іракський Курдистан. Минулого року у вересні курди намагалися проголосити незалежність Курдистану та приєднати до себе прилеглі спірні арабські території, однак їхня спроба провалилася. Це призвело до внутрішньої політичної кризи в Курдистані та відставки їхнього президента Масуда Барзані. Іракські курди представлені чотирма основними силами на загальнонаціональному рівні, хоча лише дві політичні сили брали участь у виборах.
- Курдська демократична партія. Це одна з двох мейнстримних старих курдських сил в Іраку. Вона очолюється кланом Барзані, головою якого на сьогодні є екс-президент Курдистану Масуд Барзані. Головним оплотом КДП є місто Ербіль – столиця Іракського Курдистану. На виборах у травні КДП отримала 25 мандатів. Курди клану Барзані тісно співпрацюють з Туреччиною і США.
- Патріотичний Союз Курдистану. Це одна з двох курдських мейнстримних старих партій, які домінують в Іракському Курдистані. Її очолює клан Талабані, а штаб-квартира розташована у місті Сулейманія. На виборах ПСК отримала 18 мандатів. ПСК, як і Курдська демократична партія, має непогані стосунки з Туреччиною і США. На відміну від КДП, також мають хороші відносини з офіційним Багдадом.
- Рух «Горран». Ця партія є однією з основних опозиційних в Іракському Курдистані та відносно «молодою» політичною силою. «Горран» виступає проти тотального панування в автономії двох мейнстримних партій КДП і ПСК. Вони негативно ставляться до Туреччини та мають нейтральні стосунки з Багдадом.
- 4. Курдська ісламська партія. Ця партія також є опозиційною та підтримує рух «Горран» проти двох мейнстримних курдських партій. В основі їхньої політики – необхідність відродити ключову роль ісламу в політичному житті Курдистану.
Чому процес переговорів так затягнувся?
Тому що частина старих традиційних еліт в Іраку намагалися скасувати результати виборів або затягнути процес переговорів, оскільки їм була не вигідна перемога технократів і комуністів, які культивують політику анти-істеблішмент.
У травні іракський парламент ухвалив рішення анулювати всі результати голосування на виборах закордоном, а також на тих дільницях, де зафіксували порушення у ході голосування. Однак Верховний федеральний суд заблокував ці рішення парламенту, але для компромісу призначив ручний перерахунок голосів. Це затягнуло процес на все літо. Перерахунок завершився лише наприкінці серпня.
На початку вересня нарешті відкрилася нова сесія парламенту через 15 днів після того, як суд затвердив результати виборів після ручного перерахунку голосів. У перший же день роботи нового складу парламенту депутати не змогли навіть обрати спікера. Сунітські партії подали свою кандидатуру на посаду голови парламенту, однак його так і не обрали через внутрішньополітичні суперечки щодо того, хто має найбільше голосів у парламенті, а значить має право формувати уряд.
Хто з ким зумів об`єднатися?
На момент відкриття нової сесії парламенту сформувалися два основних великих політичних блока, які претендують на те, щоб отримати мандат на формування уряду.
Перший блок – це коаліція «Саірун» + блок «Ан-Наср» + рух «Аль-Хікма». Однак через протести на півдні Іраку та вбивство демонстрантів там партнери по коаліції засумнівалися у доцільності збереження союзу з прем`єр-міністром Хайдером Аль-Абаді та його блоком «Ан-Наср». Цей блок підтримують США.
Другий блок – це коаліція «Аль-Фатх» + коаліція «Держава закону». Вони мають менше голосів, аніж перший блок. Утім, все одно стверджують, що можуть формувати уряд. Цей блок підтримує Іран.
Третя група політичних сил у парламенті – це ті, які поки що не визначилися. До них відносяться суніти (коаліція «Національна вісь») та курди (Курдська демократична партія і Патріотичний Союз Курдистану). У пеший день роботи парламенту курди спершу висловили свою підтримку другому блоку, однак після оголошеної перерви змінили свою позицію і лишилися нейтральними. На сунітів тиснуть США та Саудівська Аравія з тим, щоб ті приєдналися до другого блоку, який більш прихильний до Вашингтона та Ер-Ріяда і не такий антиамериканський та про-іранський, як перший блок.
Які сценарії розвитку ситуації?
Нині існують чотири варіанти розвитку ситуації.
Сценарій №1. Іранська експансія. У цьому випадку коаліція «Саірун» проповідника Муктади Ас-Садра погоджується викинути зі свого складу (або лишити, але не дати прем`єрство) блок «Ан-Наср» Хайдера Аль-Абаді та укладає союз з коаліцією «Аль-Фатх» і, можливо, з частиною коаліції «Держава закону». Така правляча коаліція буде повністю про-іранською та антиамериканською. Утім, ймовірно, вона буде лояльною Туреччині, але ворожою Саудівській Аравії.
Сценарій №2. Американський реванш. У цьому випадку коаліція «Саірун» Муктади Ас-Садра долає свої суперечки з блоком «Ан-Наср» і рухом «Аль-Хікма» та долучає до себе сунітів і курдів. Це забезпечить інтереси США та Саудівської Аравії в Іраку. Натомість це стане ударом по Ірану та Туреччині.
Сценарій №3. Ірак понад усе. У цьому випадку коаліція «Саірун» Муктади Ас-Садра вирішує пограти у націоналізм і знайти власний шлях виходу з кризи без потрапляння під повну залежність одного з гравців. Вони можуть викинути з коаліції частину блока «Ан-Наср» та прем`єр-міністра Хайдера Аль-Абаді та укласти союз з курдами, сунітами та частиною шиїтів з коаліцій «Аль-Фатх» і «Держава закону». Токсичного Нурі Аль-Малікі також не допустять до коаліції, як і лідера «Аль-Фатх», про-іранського Хаді Аль-Амірі. Така коаліція буде уразливою, оскільки проти неї будуть діяти усі гравці і вона стане полем бою між ними.
Сценарій №4. Крах. У цьому випадку сторони не домовляються між собою, а коаліція зазнає краху. Ситуація у південних регіонах Іраку остаточно виходить з-під контролю, а до неї додаються проблеми у напівзруйнованих війною північних та західних районах. До того ж, Ірак при цьому сценарії стає черговим полем для нового проскі-конфлікту між США та Іраном.