​Вчителі важливі. Перевірка буднями

Днями вчителі мали змогу пройтися червоною доріжкою та відчути себе зірками на сцені церемонії Global Teacher Prize Ukraine. Власне, фіналісти премії, яку ще називають вчительським Оскаром, трималися не гірше за голлівудських акторів. Наступного року п’ятірка фіналістів у Дубаї вирушить на світову конференцію GTP, де вже буде змагатися за мільйон доларів. Це світовий конкурс учителів, які зробили видатний внесок як у професію, так і в суспільство загалом. Конкурс засновано три роки тому спільнотою Varkey Foundation. ГО “Освіторія” здійснила колосальну роботу для того, щоб отримати право долучитися до цього глобального педагогічного Оскара й провести відповідну церемонію відбору на національному рівні, що справді привернуло сильну увагу до постаті вчителя та показало людей цього фаху зовсім в іншому світлі.

Але свята мають властивість переходити у будні, емоційний підйом – змінюватися спадом. Як на цих американських гірках не втратити відчуття важливості? Ось кілька думок і спостережень на стадії остигання емоцій від святкової феєрії.

Пієтет до постаті вчителя є зворотнім боком презумпції жалості до цієї когорти професіоналів. На сьогодні в Україні педагоги належать до найбільш регульованих та контрольованих професій. Тиск на вчителя передається учням. Звісно, у навчальному процесі межі та чітка структура потрібні, оскільки це формує безпечне середовище. Втім у більшості загальноосвітніх шкіл вчитель не є власником цієї структури, він/вона часто не знає, як її встановлювати, як і коли розширити межу й не має досвіду подолання обмежень. Відтак навколо школи створюється ореол примусу, що вганяє учнів у глуху нехіть. Новий закон “Про освіту” почасти пропонує відповідь на ці виклики та закладає передумови для змін. Насамперед вчителям гарантована педагогічна свобода, право розробляти власні програми, проходити підвищення кваліфікації у тих надавачів послуг, які пропонують адекватні часу навички. Профільний закон і концепція Нової української школи проголошують дитиноцентризм та індивідуальну освітню траєкторію. Це означає, що вчителі, батьки й учні разом зможуть обирати темп навчання, складність та заглиблення в той матеріал, який найбільш цікавий дитині.

Новий закон гарантує академічну свободу, зокрема свободу викладання, свободу від втручання в педагогічну, науково-педагогічну та наукову діяльність, вільний вибір форм, методів і засобів навчання, що відповідають освітній програмі.

Але це лише правові передумови, які залишаться лише паперовими нормами без людської ініціативи. З викликом партнерства, більшої свободи, а також відповідальності може впоратися лише педагог, який не з розповідей знає, що таке когнітивна гнучкість.

Відтепер педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники мають право на педагогічну ініціативу; розроблення та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання; вільний вибір освітніх програм, форм навчання, закладів освіти, установ і організацій, інших суб’єктів освітньої діяльності, що здійснюють підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних працівників. Проте, навіть після найпросунутіших тренінгів і вручення найпрестижніших премій педагоги повертаються до своїх колективів, педрад, батьківських комітетів й напоготові зламати власні стереотипи щодо того, яким має бути функціонал педагога, що він має думати та говорити, від чого або від кого залежати.

Та й у згаданому законі “Про освіту ” (ст. 54 та 57) є дещо контроверсійні норми, що консервують ставлення до вчителя як до соціально вразливої категорії. Зокрема, йдеться про надання пільгових дострокових кредитів на будівництво (реконструкцію) чи придбання житла або надання службового житла у порядку, передбаченому Кабміном. Педагогічним працівникам, які працюють у сільській місцевості та селищах міського типу, а також пенсіонерам, які раніше працювали педагогічними працівниками в таких населених пунктах і проживають у них, держава згідно з законодавством забезпечує безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням у межах встановлених норм. Згаданим працівникам надається право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки.

Втім надання права зовсім не означає забезпечення. Виконання цих норм буде залежати від дефіциту чи профіциту бюджету, рішень уряду чи місцевих органів самоврядування. І дуже часто ці рішення створюють безліч додаткових умов і відкладених зобов’язань, що у підсумку може зробити становище вчителя ще більш вразливим і обмеженим із погляду психології. І цей чинник значно потужніше впливає на сприйняття професії вчителя, ніж щирі, але все ж короткочасні флешмоби з хештегом “вчителі важливі”, візити до Президента й вручення премій у прямому ефірі найрейтинговішого телеканалу.

Зміна статусу педагога, на мою думку, в іншому. От чому би не розширити кваліфікаційну межу педагога, належним чином його підготувати та надати йому більше прав для приватної практики та консультацій? Передумови для цього у новому законі теж є. Йдеться про індивідуальну освітню (наукову, творчу, мистецьку та іншу) діяльність за межами закладу освіти (Ст. 54). Це добре, але цю норму варто ширше розкрити – принаймні у дискурсі – і продовжити розвантаження педагога від зайвої паперової роботи.

Але визначальним моментом все ж стане розширення світоглядних і кваліфікаційних меж. Скажімо, позиціювати вчителя як фахівця з людського розвитку. Відчуйте різницю у цих формулюваннях: “вчитель початкових класів” і “спеціаліст з людського розвитку з поглибленим знанням ранніх стадій розвитку” або “вчитель, викладач історії” vs “спеціаліст із людського розвитку з кваліфікацією дослідника суспільно-історичних процесів”. Для педагогів, які працюють у молодшій школі, згадане розширення кваліфікації особливо істотне, адже їм доводиться багато взаємодіяти з батьками, брати до уваги умови виховання дитини в родині. Без роботи в такому контексті навряд чи можлива педагогіка партнерства, проголошена концепцією Нової української школи.

Чому варто навчати/перенавчати вчителя? Критично важливою є обізнаність учителя щодо стадій і алгоритмів розвитку, високий рівень емоційного інтелекту та емпатії, навички ненасильницького спілкування, когнітивна гнучкість, навички критичного та креативного мислення, спроможність ухвалювати самостійні відповідальні рішення, вміння вести перемовини, знання основ фасилітації й коучингу, володіння методами ігротехніки, проблемно-орієнтованого навчання. Вміння, а головне — мотивація до безперервного навчання.

А ще варто протестувати моделі використання шкільних будівель як освітніх хабів, відкритих не лише для школярів, а й для дорослих. Зокрема, це актуально для більшості районних центрів, де часто цілковито відсутні публічні простори для спілкування представників громади.

Без зміни прагматичного та смислового підходів до підготовки роботи вчителя усі хештеги про важливість вчительства та червоні доріжки й надалі залишатимуться по суті паліативною допомогою.