​Скорочуючи кількість академічних стипендій до 15 %, Міністерство фінансів заохочує студентів українських вишів до посередності

Нещодавно Мінфін проанонсував поступове скорочення кількості студентів, що отримують академічні стипендії, до 15 % на 2020 р. із теперішніх 40 %. При цьому розмір стипендій має суттєво збільшитися. Чим зумовлений такий крок? І до чого призведе зменшення відсотка студентів, які мають право на отримання академстипендій?

За даними Держказначейства, за 12 місяців 2016 року зі Зведеного бюджету здійснено 129 млрд грн видатків на освіту, що становить 5,7 % ВВП. Це велика частина державних видатків, яка переважно витрачається на соціальну сферу, включно з пенсійним забезпеченням. Зазначимо, що країни, які набули членства в Євросоюзі, впродовж останніх 15 років витрачають на освіту в середньому 4,9 %. В Україні ж частка витрат на вищу освіту становить 1,6 % ВВП, а в Євросоюзі – 1,1 %. Звісно, показники ВВП та державного кошторису в європейських країнах значно перевищують українські, тож, в перерахунку на абсолютні цифри витрати в країнах ЄС значно вищі. І ефективніші. Але чи виключно міркуваннями ефективності керувалися у головному фінансовому відомстві України? Імовірно, ні.

Для розуміння ефективності будь-якої системи потрібні прозорі та зрозумілі критерії її оцінки. Такі метрики відсутні щодо українських ВНЗ. Тому крок Мінфіну більше схожий на спосіб дистанціюватися від проблеми, і, мінімізуючи власну відповідальність, навести лад у системі вищої школи України. Згадаємо, що у першій половині поточного року Мінфін скоротив обсяг державного замовлення до 20,7 % від загальної кількості студентів порівняно з 51 % за станом на 2016 р. Але і це зроблено «на око», без ґрунтовного аналізу. Внаслідок цього за підсумками вступної кампанії близько 10 тисяч місць державного замовлення виявилися незаповненими. Так само немає відповіді на питання, чому саме 20 % студентів (у 2018 р.), а згодом 15% (до 2020 р.) матимуть право на академічні стипендії. Адже йдеться про стипендії, що призначаються за високі здобутки у навчанні. Якщо шукати тут хоч якусь логіку, то виходить, що показник 85 % студентів, які мають посередні і низькі результати в навчанні стає нормою. Адже для чого докладати зайві зусилля, коли кількість стипендій однаково обмежена, а механізм відрахування за невиконання навчального плану чи академічну неуспішність майже не працює. Це невигідно для університетів. Інше питання в тому, хто і як оцінює результати навчання. Наразі стан справ із академічною доброчесністю в університетах вкрай поганий. І не лише тому, що у деяких викладачів руки свербять брати хабарі, а студенти просто змагаються між собою, хто більше запропонує. Кількість та обсяг рефератів і курсових є нереальними для того, щоб вони були результатом доброчесної інтелектуальної праці студента. Таким чином, рішення Мінфіну працюватиме як демотиватор і лише посилюватиме стагнацію системи освіти.

Звісно, для Мінфіну природно економити та дбати про державний бюджет. Але перш ніж запроваджувати заходи, що позначаються на добробуті студентів, зокрема тих, що покладаються у навчанні на власні сили, урядовим структурам варто було б подбати про альтернативи. Насамперед це соціальні стипендії. Іншим чинником має стати державно-приватне партнерство, завдяки якому з’являться заохочувальні стипендії від роботодавців, яким потрібні кваліфіковані кадри. Таким чином вони зможуть заохочувати студентів не до академічних досягнень загалом, а до здобуття конкретних навичок і розкриття власного потенціалу. Для цього уряду потрібно не бездумно урізати кошти, а виступити у ролі фасилітатора — посередника, який вміє моделювати ситуацію на основі візії майбутнього.