Уряд України презентував чудовий план

Ігор Тишкевич, Український інститут майбутнього, “Хвиля”

3 квітня 2017 року Кабінет Міністрів України зібрався на позачергове засідання, що вже говорить про важливість теми, яку збиралися обговорити в уряді. Результатом роботи, за повідомленням урядового порталу, було прийняття «Середньострокового плану дій до 2020 року». Оскільки автори статті забезпечили її посиланням на документ, вирішив детальніше вивчити те, що буде відбуватися в Україні в найближчі три роки.

Трохи про строки або що таке середньостроковий

Зізнатися, коли я читав заголовок, то зрадів слову середньостроковий, подумавши, що нарешті-таки уряд почав думати на перспективу, і сприйняв цифру 2020 як друкарську помилку. До цього я чомусь вважав, що говорячи про середньострокові плани розвитку держави, мають на увазі часовий проміжок від 4 до 10 років. І то 4 роки в тому випадку, коли «середньостроковий» план є частиною більш глобального документа. Як, наприклад, чотири п’ятирічних індонезійських National Medium-Term Development Plan є частиною національного довгострокового плану на 2005-2025 роки. Сусідні країни так само планують на дещо більший термін, а в планах КНР «середньострокова перспектива» – це 10-15 років.

Попри все, переконував себе, що планування хоча б на 3 роки вже є успіхом – уряд намагається вийти за рамки «дотягнемо до дострокових виборів». Тому, щоб ознайомитися з документом, перейшов по посиланню, зазначеному на урядовому порталі.

Що це було?!

Перше, що мене здивувало – це обсяг документа – цілих 14 сторінок. Причому, перша відкрилася відразу – титульна сторінка з назвою документа та прізвищем прем’єра «в підвальчику». Дивно, адже плани уряду повинні представляти собою значний такий документ, який містить або детальний опис кроків або назву інших документів (галузевих планів), де ці кроки розписані. Ось, наприклад.

– Середньостроковий план розвитку Індонезійській республіки – 96 сторінок убористим текстом.

– План дій уряду Білорусі на 2016-2020 роки та середньострокову перспективу (4 роки в понятті Мінська – короткострокові плани) – 49 сторінок тез, із зазначенням прийнятих державних програм, у яких детально описується хід роботи.

– У Росії діє програма соціально-економічного розвитку до 2020 року (прийнята в 2008 році). Тільки базовий документ з тезами – 121 сторінка. А план дій Мінекономрозвитку на 2013-18 роки – «поквартальна» таблиця з назвами конкретних кроків і відповідальних за реалізацію на 35 сторінок.

– Середньостроковий план діяльності – стратегія Сталого розвитку (яка є уточненням прийнятої раніше Strategii Rozwoju Kraju 2020 року – 294 сторінки докладного алгоритму.

В Україні – 14 сторінок, точніше –12 змістовних слайдів презентації: перший слайд титульний, останній – «дякую за увагу» та рукостискання зі стандартного кліпарту.

Вважаючи, що, можливо, це була помилка системного адміністратора, почав шукати документ. Знайшов два однакових за змістом, але різних за іменем файли документів: на жаль, як у новині, так і в окремому розділі на сайті є лише презентація. Перші три слайди стверджують, що документ ніщо інше, як прояв «Стратегічного мислення», «скоординованості бачення майбутнього», а також результат багатомісячної роботи, обговорення з суспільством на рівні міністерств і так далі. Все це супроводжується оптимістичними графіком майбутнього зростання.

Не зовсім зрозуміло, який показник захований під вертикальною віссю координат, але товста синя лінія, від якої вправо вниз ідуть два струмки, як від скульптури пісяючого хлопчика, повинна по ідеї переконати всіх, що «економічне зростання й підвищення якості життя вже не за горами». Єдине «але» – у якому році чекати цього щастя – графік не повідомляє: координати по горизонталі закінчуються позначкою 2017, тієї самої, від якої вниз пішла друга пунктирна цівка.

Ось на цьому місці в мене виникає ще одне запитання: різні країни, починаючи від арабських монархій і закінчуючи державами-членами ЄС публікують свої плани розвитку у відкритому доступі ще на моменті обговорення або, принаймні, у момент прийняття. Адже це:

– відкритість перед своїми громадянами;

– демонстрація впевненості уряду в своїх силах (сказали –зробили);

– узгоджені правила гри зі своїм бізнесом –той заздалегідь знає, що відбудеться в країні;

– демонстрація перспективи інвесторам – такі документи часто відіграють важливу роль при ухваленні рішення про доцільність «заходити в країну»

Урешті-решт, таку поведінку прийнято вважати правилом хорошого тону в роботі уряду. Але в України власний шлях! Чиновники, можливо, читали розумні книжки про зміни сприйняття інформації у 21 столітті. Люди думають образами і довгі документи їм не потрібні – є слайди.

Рівень їхньої підготовки та деталізації воістину геніальний. І, судячи з того, що саме ця презентація розміщена на урядовому порталі для ознайомлення «народних мас», люди повинні впасти у священний трепет від такого плану реформування країни:

Не менше враження справляють ключові напрями реформ на найближчі роки:

Ну і, нарешті, упевненості в тому, що все заплановане буде реалізовано, надає наступний слайд:

Зверніть увагу на третій пункт справа –залучення в реалізацію «реформаторських кадрів» у Міністерствах! Вам нічого не здається дивним? Я, можливо, з недоумства, думав, що працівники міністерств – клерки, які зобов’язані реалізовувати державні програми, плани діяльності Кабміну. Зрештою, вони за це отримують гроші. В іншому випадку таких працівників просто звільняють.

Виявляється ні, прем’єр-міністр спочатку серед всієї армії чиновників буде шукати «реформаторські кадри», а потім просити їх виконати своє рішення, оформлене та прийняте як план дій Кабінету Міністрів. Ось вам і демонстрація завершення ключових реформ (державної служби та системи держуправління) в дусі справжньої демократії: це в інших країнах рішення керівництва ніщо інше як план дій, наказ; в Україні начальник повинен спершу домовитися з підлеглим-виконавцем.

Тези документа або що це було

Заради справедливості варто зазначити, що окремі тези плану Кабінету Міністрів були озвучені. Зокрема в статті на урядовому порталі йдеться про те, що:

– для створення привабливого бізнес-клімату був створений «Офіс залучення й підтримки інвестицій», а уряд за 2016-17 роки скасував (у сумі) більш 467 регулюючих нормативів;

– Пенсійна реформа, за словами прем’єр-міністра, буде проявлятися в підвищенні пенсій вже цієї осені;

– публічний продаж державних активів приверне в економіку мільярди доларів;

– від атомних електростанцій країни будуть проведені нові ЛЕП, які … ну тут краще дам цитату повністю: «Від атомних електростанцій будуть побудовані нові лінії, які дозволять підвищти їхні потужності».

Що мали на увазі автори тез, я поки не зрозумів. Про АЕС писав недавно текст, показуючи глибину ями. Але замість нових реакторів (або замінних потужностей на іншому паливі) уряд будує «нові лінії». Як це збільшить вироблення електроенергії старими, відпрацьованими свій ресурс реакторами, мені зрозуміти складно.

Приватизація теоретично може принести гроші, але поки за рік роботи нового Кабміну суми угод вимірювалися мільйонами (навіть не сотнями мільйонів). Чому раптом вже до кінця цього року буде зростання в тисячі разів, мені невтямки (але, як оптиміст, хочу вірити в краще).

Дерегулювання – хороша штука, але кількість нормативів вимірюється десятками тисяч (наприклад, тип мила в умивальнику «організацій громадського харчування»), і скасування кількох сотень (при цьому вводилися й нові) не робить погоди. Для прикладу, в Індонезії, Білорусі, Польщі, Словаччини в різні часи застосовувався (або застосовується) простий принцип: введення однієї норми повинно супроводжуватися скасуванням як мінімум двох. Просто та зрозуміло.

Офіс залучення інвестицій теж, можливо, хороша річ. Але ось біда – створенням нової бюрократичної структури інвесторів не заманиш. Тут працює інше – створення умов та реклама своєї країни. Наприклад, створив інфраструктуру – дав гарантії власності, знизив податки – розповів всьому світу, поговорив, на чому можна заробити. Уряд поки, на жаль, на економічних форумах скоріше просить грошей, ніж обговорює конкретику.

І, нарешті, підвищення пенсій. Безсумнівно, пенсіонерам це сподобається, тільки звідки взяти гроші при солідарній пенсійній системі, відтоку кадрів за кордон і 37% економіки в тіні – невідомо. Для прикладу наведу уривки з стратегій інших країн.

У Білорусі теж солідарна система і теж демографічна криза. І ось що говориться в білоруській програмі:

– розробка в 2016 році стратегії поступового підвищення пенсійного віку й подальшої її реалізації (до речі, прийнято й реалізується);

– укладання міжнародних договорів (угод), які передбачають залучення фінансових ресурсів країн, на території яких громадяни формували пенсійні права, до співфінансування виплати пенсій цим громадянам (у 2017 році укладено угоди з 5-ма державами, ще з 8-ма – на стадії опрацювання).

Зв’язною темою є демографія, де планами передбачено збільшення народжуваності та залучення мігрантів (у тому числі з України)

Для того, щоб проілюструвати польський підхід, дам карту з програми «Odpowiedzialnego rozwoju».

Це оцінка кількості осіб, старших за працездатний вік. У польському плані (як і в документах інших країн) багато цифр, але, на мій погляд, саме ці карти наочно демонструють горизонти планування. Працюють живі люди й криза нестачі робочих рук може поставити хрест на будь-яких, найпрекрасніших презентаціях про світле майбутнє.

Спираючись на ці дані, дивлячись на ці карти, поляки почали програму залучення українців: хтось повинен генерувати додану вартість, рухати польську економіку та заробляти на пенсії полякам. Очевидно, що хвиля співгромадян, які переселяються до Польщі зараз, є лише початком.

Але український уряд декларує як пріоритет збільшення пенсій, а не роботу з трудовими ресурсами. До речі, говорячи про пенсії, Україна поки не уклала з сусідньою країною договору про співфінансування пенсій.

Залишається ще одне запитання: так що це було? Навіщо соромитися з таким документом на сайті Кабміну?

Відповідь, на мій погляд, проста:

– завершується рік «недоторканності уряду», що в будь-якому випадку активізує атаки на Гройсмана;

– у Парламенті, заради утримання більшості, Президент може піти на переформатування коаліції. А це автоматично означає «новий Камбін»;

– на тлі падіння рейтингів і бачачи загострення політичної кризи, яка наближається, Порошенко буде зливати «токсичність» на чиновників, які вже заслужили «нелюбов народну». Зауважте при цьому, яку динаміку придбали події навколо НБУ, НАБУ, ДФС і так далі.

Президент може «пожертвувати» Кабміном. Гройсман не хоче йти «в нікуди», але, на відміну від попередника, він не має навіть політичної партії, яка втратила в силі. А значить – буде створювати власну або намагатися «прибитися до чужих берегів». Це неможливо, якщо на нього повісять відповідальність за всі прорахунки влади. Тому популістські кроки у вигляді збільшення зарплат та оголошене збільшення пенсій – усього лише спроба отримати любов народу. Адже слова «хотів, обіцяв, але мені не дали» так пестять слух середньостатистичного українця. А якщо підкріпити їх популістською кампанією, гречкою та іншими прекрасностями, – своя фракція в парламенті гарантована.