Чому депутат не повинен контролювати прибуток “Нафтогазу”

Останній тиждень був багатий на новини, пов’язані з НАК «Нафтогаз України»:

• Перший заступник керівника фракції “Блок Петра Порошенко” в Парламенті висловився за необхідність контролю над витратами національної акціонерної компанії.

• Уряд прийняв рішення розширити кількість ченів Наглядової Ради «Нафтогазу» до семи осіб.

• Четверо з п’яти членів Ради заявили про намір подати у відставку: на сайті компанії з’явилося відкрите звернення до віце-прем’єра Володимира Кістіон з переліком питань, які потребують вирішення або реакції.

• Кабінет міністрів почав опрацювання документа, за яким НАК «Нафтогаз України» буде змушений відпускати сировину за зниженими цінами ряду приватних підприємств, серед них і ті, що належать Дмитру Фірташу.

Всі ці, на перший погляд, мало пов’язані між собою події, мають спільну рису: прагнення змінити систему управління НАК «Нафтогаз України» та бажання отримати контроль над фінансами компанії.

Така активність виправдана в разі хронічно поганих показників діяльності компанії або при розробці та реалізації стратегії реформування. У реальності немає ні того ні іншого:

• План реформування НАК «Нафтогаз України» на 2016-2019 роки був затверджений урядом ще в кінці 2015 року. Інформації про зрив робіт до преси не надходило – швидше навпаки – повідомлення про конкретні кроки відповідно до програми діяльності.

• НАК «Нафтогаз України» закінчив 2016 рік з чистим прибутком близько 21 мільярда гривень (за словами Прем’єр-міністра Гройсмана) і заплатив податків в сумі приблизно 60 млрд. гривень. І це при тому, що за результатами 2014 року було зафіксовано збитки в 90 млрд., у 2015-му – 25 мільярдів “в мінусі”.

Дивно, але коли компанія була збитковою, ні в уряду, ні в депутатів Верховної Ради не виникало бажання зайнятися змінами в її керівництві. Процес пішов лише тоді, коли на рахунках «Нафтогазу» з’явилися реальні гроші.

Те, що бажання розділити прибуток може бути причиною, частково підтверджують слова народного депутата Кононенка: «Три англійці в наглядовій раді … Політичний контроль з боку парламенту, з боку профільного комітету повинен бути … Я хочу знати, куди ці 30 мільярдів, які були на рахунках Нафтогазу, він збирається витратити. Якщо він їх збирається закопати в землю, мене це не влаштовує».

Цікаві, на мій погляд, одкровення народного депутата. Але, одночасно з цим дуже і дуже шкідливі для України. Заступник глави фракції БПП у парламенті, політик зі стажем повинен розуміти ази державного устрою. Він прежставляє законодавчу владу, його функція писати закони, розробляти їх таким чином, щоб вони були корисні державі, суспільству. У тому числі консультуватися (на зустрічах в профільному комітеті) з «Нафтогазом», іншими гравцями в галузі щодо створення прозорих правил гри.

А ось займатися контролем (названим політичним, економічним, будь-яким іншим) депутат парламенту не повинен. Єдине що він може – створити закон. Контролювати навіть державну компанію повинні зовсім інші люди, які працюють в інших структурах. У цьому суть поділу влади.

Одкровення про іноземців не менше цікаві: депутат, мабуть, забув, що є таке поняття як закон, однаковий для всіх. Працівника наймають за його знання, навички, а дивитися на графу «національність» – це вже дискримінація.

Дивно, що депутат не довіряє менеджменту, який прийняв компанію з показниками «- 90 млрд. на рік» і вивів її за 2 роки в «+21» млрд. чистого прибутку (і ще 60 млрд. податкових відрахувань). Зазначений прибуток лежить на рахунках компанії в Україні, в офшори не виведений, між сумнівними підрядниками не поділений.

Пан Кононенко вирішив висловитися про долю грошей і заявив, що «якщо він (Нафтогаз) їх збирається закопати в землю, мене це не влаштовує». Заступника керівника фракції БПП таке марнотратство коштів, можливо, не влаштовує, але саме «закопати в землю» прибуток Нафтогаз просто зобов’язаний:

• витратити на розвідку нових родовищ, буріння нових свердловин. Тобто “закопати в землю” для збільшення видобутку газу, нафти і, в кінцевому рахунку, зменшення залежності від імпорту;

• витратити на обслуговування ГТС, прокладку нових газопроводів для забезпечення імпорту (наприклад, гілка з Польщі). Якщо не «закопати прибуток в землю» таким чином, то можна забути про розмови про диверсифікацію імпорту або створення інфраструктури для можливого експорту;

• «закопати в землю» у вигляді модернізації системи доставки газу кінцевим споживачам заради зменшення витрат, і, як результат, зниження ціни на газ для українців.

Можливо, у Ігоря Кононенка є свої плани на прибуток Нафтогазу, але який би пост у парламенті він не займав, ці гроші не його і розпоряджатися ними політик-депутат не має права. Це прибуток суб’єкта господарювання, яку він (суб’єкт) може витратити будь-яким, законним способом.

На цьому можна було б поставити крапку, але уряд у своєму плані до 2020 року особливу увагу приділяє приватизації та залученню інвестицій. Інвестор, як відомо, оцінює загальну ситуацію в країні, тобто те, що називають «бізнес-кліматом».

Інвестор не йде в країну, у керівників якої немає базових понять про:

• систему поділу влади та повноваження кожної гілки влади;

• неприпустимість втручання в діяльність суб’єкта господарювання;

• зміну правил гри в обхід закону, прийнятих урядом планів.

Людина, який має намір ризикнути своїми грошима, вірить справам, прийнятій у країні практиці управління. Тому один єдиний пасаж про «англійців у Наглядовій Раді» та «політичний контроль за грошима» перекреслює десяток полум’яних промов президента та прем’єра.