У 1997 році Україна витрачала на дослідження та розробки 1,19% ВВП. У 2024-му — 0,37%, тобто в сім разів менше за середній показник країн ОЕСР. Законодавчий норматив у 1,7% ВВП не виконано жодного разу за роки незалежності. Чисельність дослідників на мільйон населення скоротилася майже вчетверо, кількість наукових організацій — більш ніж удвічі.
У дослідженні Українського інституту майбутнього показано механіку цього спаду. Автори фіксують п’ять взаємопов’язаних проблем, які замикають коло деградації: низьке фінансування, втрата кадрів, низька результативність, відсутність приватного попиту на дослідження і як наслідок — ще нижче фінансування. Війна прискорила процес, проте не створила його. У 2003 році Україна та Китай витрачали на R&D приблизно однакову частку ВВП — близько одного відсотка. За двадцять років китайський показник зріс до 2,6%, український опустився до 0,3%.
Мета дослідження
Сформувати рекомендації для влади щодо регуляторних і фінансових стимулів, потрібних для розвитку сектору R&D в Україні, та оцінити очікувані соціально-економічні ефекти від такої політики.
Об’єкт дослідження
Сфера досліджень і розробок в Україні: державна політика, нормативно-правове регулювання, інституційна структура та фінансові механізми стимулювання.
Предмет дослідження
Умови, фактори й механізми (нормативно-правові, податкові, грантові, кадрові), що впливають на розвиток українського R&D; порівняльний аналіз міжнародного досвіду; економічні наслідки реформування галузі.
Основа дослідження
Динаміка фінансування R&D за 1996–2024 роки, структура сектору за методологією Фраскаті, чинна нормативно-правова база та порівняльний аналіз восьми країн — США, Південної Кореї, Ізраїлю, Китаю, Польщі, Тайваню, Японії та Бразилії як негативного кейсу. Джерела: Світовий банк, ОЕСР, Держстат, НАН України, ЮНЕСКО, CSIS, NBER, Vox Ukraine.
Короткий виклад ключових висновків
Фінансування. Жодна країна не досягла високого рівня R&D коштом самої лише держави. В успішних кейсах приватний сектор забезпечує від 75% до 95% витрат, в Україні — від 20% до 40% за різними оцінками, до того ж від мізерної бази.
Кадри. Середній оклад наукового співробітника НАН — 300–400 дол. на місяць, у Польщі на аналогічній позиції — 2500 євро. За даними Nature/HSS Communications, до осені 2022 року з країни виїхали 18,5% українських учених, причому найбільш публікаційно активні.
Структура сектору. НАН України зберігає радянську модель «історичного» фінансування: інститути отримують кошти пропорційно до штатних ставок, а не за результатами. За чисельністю співробітників Академія майже дорівнює Товариству Макса Планка, за кількістю публікацій і патентів відстає кратно.
Стимули. Наскрізного податкового кредиту на R&D-витрати в Україні немає. Немає й аналога Bayh-Dole Act, який передавав би права на інтелектуальну власність установі-розробнику. Режим Дія.City підтримує комерційний R&D, проте вимоги до рівня зарплат і частки профільного доходу відрізають від нього університети, державні НДІ та R&D-центри промислових компаній.
Оборонний сегмент. Обсяг ринку авіаційної техніки зріс із 17 млрд грн у 2022 році до 99 млрд грн у 2024-му, кількість зареєстрованих виробників — утричі. Це перший в Україні приклад масштабного приватного R&D із коротким циклом «розробка — виробництво — застосування».
Інфраструктура. Відновлення пошкодженої та знищеної державної наукової інфраструктури — лабораторій, будівель, обладнання — оцінюють у 1,26 млрд дол.
Міжнародна інтеграція. Асоціація з Horizon Europe діє з червня 2022 року без сплати внесків. Українські організації залучили за програмою 50 млн євро.
Стратегічні рекомендації
До року. Стратегія розвитку R&D до 2035 року з кількісними цілями: витрати на дослідження — 2% ВВП, високотехнологічний експорт — 20%. Податкове вирахування R&D-витрат: 150% для всіх, 200% для малого й середнього бізнесу та стратегічних технологій. Режим IP Box зі ставкою 5%. Український аналог Bayh-Dole Act з обов’язковими офісами трансферу технологій.
Один — три роки. Міжнародна атестація установ НАН, переведення щонайменше половини базового фінансування на конкурентний принцип, ротація керівництва кожні п’ять років. Національна програма репатріації вчених. Повноцінне приєднання до Європейського дослідницького простору.
Три — десять років. Три-п’ять національних дослідницьких університетів за моделлю KAIST і POSTECH. Концентрація ресурсів на пріоритетних нішах: оборонні технології, агробіотехнології, IT і кібербезпека, мікроелектроніка, ядерні технології, медицина, авіакосмос.
Ефекти
Податкові стимули здатні дати 20–27 млрд дол. додаткового ВВП за вісім років без прямого навантаження на бюджет: механізм перерозподіляє податкове навантаження замість того, щоб потребувати нових видатків. Досягнення рівня 2% ВВП до 2035 року означає 25–30 тис. нових робочих місць із зарплатами у 2–3,5 раза вищими за середні по економіці. Частка високотехнологічного експорту за 10–15 років може зрости з менш ніж 10% до 20%.
Витрати на R&D у довгостроковій перспективі працюють як інвестиція з одним із найвищих мультиплікаторів для державних коштів. Досвід Південної Кореї, Ізраїлю, Китаю та Польщі підтверджує: країни з різними стартовими позиціями досягали технологічного стрибка там, де мали стратегію і послідовно її виконували.
Публікацію матеріалу створено ГО «Український інститут майбутнього» за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України — рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО «Український інститут майбутнього» та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР Єднання.
