Наука під час війни. П’ять кроків, які необхідні для підвищення обороноздатності України

Війна – це протистояння м’язів і нервів. Ситуація навколо кордонів України досить чітко це ілюструє. Проте в тіні залишається той факт, що війна це ще протистояння інтелектів. Наука поруч з армією і дипломатією може стати третьою силою у протистоянні гібридним і гарячим загрозам з боку РФ. Можливо, так і відбувається, і затінення науки є зумисним, продуманим і доречним. Дуже хочеться на це сподіватися. Але якщо так не є, то кілька моментів на які варто звернути увагу особам, які уповноважені ухвалювати рішення в ці дні.

1. Наявність мозкового центру, який може координувати дії між окремим науковцями та цілими інститутами, виробниками критично важливої продукції, підрозділами ЗСУ, органами, відповідальними за цивільну безпеку. Тут має бути зосереджена інформація про наукові розробки і обладнання, які можуть бути використані для підвищення боєздатності, конкурентних переваг, тощо, база прямих контактів з ключовими фахівцями. Такий осередок має бути принципово міждисциплінарний, наділений значною автономією і водночас підзвітним. Із такого спеціального утворення з часом може народитися українська DARPA.
2. Асигнування на низку пріоритетних і випереджальних розробок, зосереджених у згаданому центрі. Розподіл фінансування мусить мати елементами конкурсності, хай і в умовах підвищеної секретності, а значить вимушеного зменшення прозорості.
3. При визначені пріоритетів слід враховувати, що інновації у проривних науках і технологій (S&T) у військовому застосуванні мають більший потенціал для радикальної зміни балансу сил, ніж свого часу ядерна зброя.
4. Форсована інтернаціоналізація тих інституцій, які залишаються у просторі публічного права: університети, наукові парки, окремі дослідницькі інститути чи їх об’єднання.
5. Активна профорієнтація молоді щодо наукових спеціальностей і трансформація освітніх програм у школах на вміння розв’язувати проблеми, як основний показник успішності.

Микола Скиба, експерт програми «Освіта» УІМ