Верховний Суд: з Україною чи без?

Український інститут майбутнього презентував доповідь на тему «Верховний Суд: з Україною чи без?», у якій йдеться про доцільність одночасного існування двох Верховних Судів: Верховного Суду України та Верховного Суду [без України].

Наразі склалася багаторічна ситуація, коли існують два Верховних Суди: у чому причина, наскільки це безпечно чи небезпечно і як можна вирішити цю ситуацію – намагалися з’ясувати спікери заходу.

Модератор події та співавтор доповіді, директор програми «Право» UIF Олександр Чебаненко, детально розповів про існуючу проблему та заявив, що світовий досвід доводить, що саме судова влада стає або  першопричиною підняття суспільства до певного рівня справедливого та незалежного суду, або його зниження до рівня судів Лінча.

«Утворення так званого Верховного Суду не відповідає встановленим на відповідну дату нормам Конституції України, чинних нормативних актів та вимогам щодо створення найвищого судового органу держави. Крім того, діяльність касаційних судів, палат, об’єднаних палат фактично від імені “новоутвореного” Верховного Суду суперечить вимогам  Конституції України, в якій вказано на недопустимість делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами. Конституція України встановлює, що саме Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України і що «судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних» і не містить жодної згадки про касаційні суди, палати, об’єднані палати тощо», – стверджує Олександр Чебаненко.

Вчений секретар і старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України Микола Сірий виклав таке бачення ситуації:

«Я не пригадую такого рівня гостроти навколо судової влади, яка є станом на сьогодні. Ми маємо системний рівень проблем в тому, що є дуже серйозний контраст щодо судової реформи з боку української влади і європейської позиції. Також є непорозуміння між гілками влади всередині країни, немає достатньої чіткості всередині судової влади і на рівні судового комплексу, і на рівні органів суддівського самоврядування щодо вектору руху. Тобто комплексність проблеми дуже серйозна, проблема не є такою, що її не можна розв’язати, але пошук шляху розв’язання має починатись з розуміння глибини системності проблеми», – зазначив він.

«Історія Парламенту країни дорівнює країні. Історія Верховного суду країни дорівнює країні. Ліквідація Верховного суду країни дорівнює ліквідації держави. То ми маємо дати відповідь на просто питання, коли народився Верховний суд: у 2017 році чи у 1991 році разом з державою? Від часу Акту проголошення Незалежності 1991 року існує Верховний суд. В ньому можна змінювати склад палат, кількість суддів, але його в жодному разі не можна ліквідовувати.

Сьогодні ключова роль законодавців – ті рішення, які будуть прийняті, повинні повністю зняти всі сумніви щодо того, щоб переривалась легітимність Верховного суду. Це можна зробити шляхом норми, але це також можна зробити з використання такої законодавчої техніки, як Преамбула закону. Якщо у Преамбулі закону, який буде конституювати процес, чітко буде зазначено, що українська держава вважає, що легітимність безперервна, держава високо цінує і поважає конституційний імунітет Верховного суду і кожного судді Верховного суду, плюс закон захищатиме індивідуальні гарантії кожного судді Верховного суду. А ті зміни, які відбувались, носять технологічний характер,  – оця конструкція загальної поваги до себе як до держави, поваги до інституцій і є тим концептом, який дозволить вирішити цю проблему. Тому розв’язання такої проблеми, як створення навколо дуалізму двох Верховних судів, лежить в площині поваги до права», – продовжив Микола Сірий.

Крім того, співавтор доповіді суддя Верховного Суду України Богдан Пошва зазначив, що обурення й вимоги суспільства і міжнародної спільноти щодо цієї ситуації – справедливі.

«Неврегульованість статусу вищої судової інстанції, яка мала б бути вирішальним арбітром при розгляді будь-яких конфліктів, робить неможливим інвестиції в Україну та інтегрування нашої держави в ті міжнародні структури, в які Україна прагне приєднатися і для чого Президент України шукає шляхи для інтеграції. Не стоїть питання про вдосконалення судової влади, мова йде про радикальну судову реформу.

Реєстрація особи приватного права – а всі кроки протягом так званого “утворення” Верховного суду є на користь саме приватного статусу цієї юридичної особи – в якості паралельного суду вищої юрисдикції зовсім не свідчать про його конституційний статус».

«Водночас прикро про це говорити, але з 1 липня 2018 року судді конституційно створеного Верховного суду позбавлені будь-якого фінансування, що є немислимо в правовій державі. Третя хвиля пандемії ковіду — суддям не виплачено лікарняних на 2 мільйони гривень. Це є ганебна практика і найвищий прояв зневаги до людей, які перебувають на службі в держави, позбавити їх — ми підкреслюємо це в першу чергу – права виконувати свій конституційний обов’язок як суддів. Окрім всього, ліквідатор діє за підробленою печаткою для розпорядження державними коштами, чого ще не було в історії» – додав Богдан Пошва.

Cуддя Верховного Суду України Олег Кривенда зазначив наступне:

«Реформа 2016 року, яка начебто була в межах судової реформи, була, на жаль, направлена на знищення Верховного Суду України як конституційного органу. Реєстрація Верховного Суду України від 1994 року не могла і не може бути скасована. Зміни до Конституції передбачали лише перейменування цього органу. Цей Закон пройшов Венеційську Комісію, яка не була проти перейменування. Але Закон №1402, який заклав підвалини для ліквідації Верховного Суду України, до венеційської Комісії не направлявся, оскільки там були положення, які прямо суперечать статті 125 Конституції України.

На момент прийняття Закону №1402, ніяких правових підстав для ліквідації Верховного Суду України не було. Конституційний Суд проявив бездіяльність і поставив під загрозу конституційний лад, не розглядаючи подання Верховного Суду України до Конституційного суду України, яке містило всі проблемні питання, протягом 3,5 років після подання і легітимізуючи існування двох Верховний судів і ситуацію, коли судді Верховного Суду України були в неконституційний спосіб позбавлені права здійснювати правосуддя з 15 грудня 2017 року.

Коли ж Конституційний Суд все-таки розглянув це подання, його рішення підтвердило, що Верховний Суд України як найвищий суд в державі продовжує діяти під назвою Верховний Суд, а всі ці положення, які стосувалися утворення Верховного Суду, конкурсних процедур, прийняті лише з метою удосконалення роботи конституційного органу, який діє під назвою Верховний Суд. На даний час нагальне питання в тому, яким чином відновити справедливість, принцип правової визначеності, долю суддів Верховного Суду України і працівників Апарату, дати суспільству чітку відповідь, скільки Верховних Судів в Україні є і яким чином діяти далі, на що можна розраховувати. Та чи не буде ситуації, коли рішення Верховного Суду, які приймаються зараз, будуть переглядатися ще раз і цим буде підриватися принцип правової визначеності».

Своєю чергою Віктор Шишкін, суддя Конституційного Суду України (у відставці) та експерт програми «Право» UIF зазначив, що це дуже важливе питання з точки зору Конституції і Конституціоналізму і заявив, що Україна має повернутися до статусу-кво 2016 року, як і пропонувала команда Президента Зеленського.

«Перед другим туром президентських виборів під час презентації команди Зеленського пролунала пропозиція, якій я хотів поаплодувати. Це якраз в галузі законодавства повернутися до статусу-кво 2016 року, тому що весь бардак з Верховним судом почався з внесення паном Порошенка змін до Конституції 2016 року. Я розумію, що атака на Верховний суд відбувалася і раніше, поетапно обрізалися його повноваження, але крапку поставив пан Порошенко конституційними змінами 2016 року. І ось напередодні виборів хтось з команди Зеленського запропонував повернути правову ситуацію до законодавчих норм, які діяли до цих змін 2016 року. Чому я так ставлюся до цих змін? Не кажучи вже про юридичний аспект так званої “судової реформи” 2016 року, вона була недоцільною. Замість того щоб доробити судово-правову реформу 1992 року, в 2016 році перевернули все з ніг на голову і узурпували судову владу в лагідний спосіб внесення змін до Конституції України. Ці зміни антиконституційні як з точки зору матеріального права, адже 125 стаття Конституції України в редакції до 2016 року спеціально закладала недоторканість Верховного суду, так і з точки зору форми, адже не можна змінювати Конституцію за умов воєнного стану, який існував об’єктивно після окупації Криму та частин Донецької і Луганської областей. Пропозиція команди Зеленського повернутися до стану на 2016 рік була супер-влучна, але пан Зеленський та його команда ще нічого з тієї обіцянки не зробили. Тому зараз команда Зеленського має виконати те, що пообіцяли перед президентськими виборами і повернутися до статусу-кво 2016 року», – розповів він.

Також Павло Фролов, народний депутат України 9-го скликання зазначив про важливість судової реформи у країні та висловив свою позицію щодо питання Верховного Суду:

«Судова гілка відіграє вирішальну роль у житті суспільства. Я нагадаю, що в минулому році суди України розглянули 3,5 млн справ, тобто фактично мова йде про те, що від діяльності судової системи залежить життя мільйонів українців. Разом з цим, рівень довіри до суддів і системи серед громадян України залишається вкрай низьким. За останніми дослідженнями, рівень довіри від’ємний і становить -65%. Хоча заради справедливості додам, що рівень довіри до суддів серед громадян, які стикаються з судами, набагато вищий».

«Що ж до колізії з Верховним Судом України, то ця тема ключова, адже це вища судова інстанція в Україні. Потрібно сказати про зміни до Конституції 2016 року: дійсно, попередня влада зініціювала цю реформу не для того, щоб збільшити доступ українців до якісного судочинства, а саме для того, щоб більше контролювати діяльність судів, Вищої Ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Але вже новий Верховний суд за ці 3,5 роки розглянув більше 80 тис. справ, тому я дуже низько оцінюю шанси на ліквідацію новоствореного Верховного Суду. Я дякую шановному Віктору Шишкіну за цікаву ідею щодо правового шляху відміни цих змін до Конституції і за думку щодо відсутності прив’язки до формального оголошення воєнного стану в статті 157 Конституції України»,  – заявив депутат.

Дайнюс Жалімас (Dainius Žalimas), Голова Конституційного Суду Литовської Республіки розповів, що в деякій мірі подібна ситуація була 1992 року, коли в Литві було прийнято нову Конституцію, тобто на етапі переходу від тоталітарного режиму до демократичного, – тому він може поділитися й надати загальні рекомендації щодо вирішення ситуації в Україні.

«Литовський законодавець шляхом ліквідації одного Верховний Суд створив його правонаступника, вже за новою Конституцією. Десь у 2000 році Конституційний суд прийняв рішення, що ліквідація Верховного суду була антиконституційною. Згодом Конституційний суд прийшов певною мірою до компромісного рішення, пояснивши, що, хоча ліквідація Верховного Суду була антиконституційною і мала реалізовуватися іншими способами без ліквідації суду, проте ця судова реформа все ж таки була схвалена і має бути визнана як така, що здійснилася. Виходячи з балансу конституційних цінностей і керуючись інтересами стабільності всієї правової системи,  Конституційний суд Литви встав на позицію, це рішення про ліквідацію Верховного суду не порушило принципу незалежності суддів, зберегло правову визначеність і континуїтет або спадкоємність судової практики.  Водночас Конституційний Суд Литви затвердив, що у майбутньому Парламент не має права ліквідувати Верховний Суд. Отже, я б пропонував визнати помилки, але дивитися вперед і уникнути рішень, що приведуть до нестабільності судової влади», – розповів спікер.

Прочитати доповідь “Верховний Суд: з Україною чи без?” можна тут.