Тепер вже Назарбаєв торгує картою Донбасу

Джерело: Обозреватель

Майданчик Мінських переговорів для Білорусі дуже важливий у спробі зав’язати тісніші контакти з країнами Євросоюзу, з США, і ніде правди діти – це певна надія на гарантію безпеки для Білорусі від активного втручання Росії в її справи. Для Мінська це нехай і крихкі, але хоч якісь гарантії безпеки, тому цілком логічно, що будь-які спроби “забрати” зі столиці Білорусі формат зустрічей з урегулювання кризи стикнуться з негативною реакцією.

З одного боку, в розмові Трампа і Назарбаєва йшлося про те, що сам формат Мінських переговорів зайшов у глухий кут – так воно і є. Справедливо і те, що необхідні нові зустрічі, в тому числі на високому рівні. З другого боку, регулярні зустрічі контактних груп залишають Білорусь у полі зору частини регіональних та міжнародних ЗМІ, дозволяють, спираючись на цей факт, намагатися запропонувати вже свої проекти, ідеї.

Саме тому Мінськ намагатиметься зберегти як мінімум контактну групу, спираючись на те, що це ближче, ніж Казахстан.

Що ж до зустрічей на високому рівні, то тут вибір не залежить ані від Лукашенка, ні від Назарбаєва – це справа сильніших гравців. Ті самі США, наприклад, визнають тупик Мінська, вони не проти нового майданчика, але місця не назвали. Для Вашингтона простіше використовувати країну, де більше виражені його інтереси, куди є сенс відправляти своїх дипломатів.

Інтереси Назарбаєва чимось дуже близькі до інтересів Білорусі. По-перше, включення в “мирний процес Донбасу” роблять Казахстан помітнішим на міжнародній арені, а по-друге, це дозволить Казахстану розігрувати свою карту в контактах зі США і ЄС на вигідніших позиціях.

Казахстан, як і Білорусь, залежить від російського ринку і “друга” в особі Кремля. Це напружує країну і їй теж потрібні гарантії безпеки та зовнішньополітичні бонуси від участі в українському конфлікті. Тому мотивації Лукашенка і Назарбаєва однакові – елементарна конкуренція і бажання Казахстану виграти ті ж самі бонуси, які намагається отримати Білорусь.

Важливо розуміти, що Назарбаєву не потрібен результат, йому потрібен майданчик. Великою мірою, йому начхати – швидким буде результат чи ні, головне – зустрічі, присутність гостей, залученість у процес. Йому потрібно, щоб до Астани була прикута така увага, як і до Мінська, без прив’язки до казахстанських внутрішніх справ. Щоб звучала назва країни, і на цьому тлі зростав інтерес до неї. Ще раз повторюся, це буде хоч якийсь пункт у захисті  від надміру активного втручання Російської Федерації.

Але з погляду реалізації ініціативи Назарбаєва, Трамп справді не назвав майданчика. Однак підтвердив, що Мінський переговорний процес зайшов у глухий кут і потрібно зібратися в іншому місці. Хоча європейські та балканські країни значно ближчі для США, ніж далекий Казахстан.

Підтвердження можливої різкої реакції прийшло, коли готувався цей текст – міністр закордонних справ Білорусі, хороший дипломат В. Макей, досить недипломатично висловився про ідею Назарбаєва: “Переговори щодо України можна перенести хоч в Антарктиду, якщо буде впевненість у їх успіху. Але для появи цієї впевненості треба, щоб всі залучені в цей конфлікт сторони, а також нібито “сторонні”, але вельми зацікавлені держави були щиро націлені на припинення кровопролиття “.

Команда UIF

Адміністрація