Чому південний Ірак охоплений протестами і як вони можуть розвалити країну?

         Прем`єр-міністр Іраку Хайдер Аль-Абаді відсторонив від посади свого міністра з питань електроенергії Касема Аль-Фагдауї на тлі масштабних протестів на півдні країни, які тривають вже три тижні. У результаті антиурядових виступів південна частина Іраку була практично паралізована, за виключенням основних нафтових підприємств, а у сутичках з поліцією загинули 14 людей, а понад 300 були затримані. Втім, пізніше більшість з них відпустили.

         Протести на півдні Іраку спалахнули 15 липня у великому нафтоносному промисловому місті Басра. Дуже швидко вони перекинулися на сусідні провінції, а потім охопили весь регіон. Загроза протестів навіть поширилася на столицю Багдад і на північ. До цього моменту південні регіони Іраку, які вважаються найбільш заможними через великі поклади нафти, були відносно тихими, а війна з терористами «Ісламської держави» їх узагалі обійшла стороною: тут не було боїв і терактів, а увесь тягар війни був зосереджений на півночі та заході країни. Аж раптом у середині липня, за рік після завершення війни з бойовиками «ІД», південний Ірак зайнявся і поставив на коліна уряд у Багдаді, загрожуючи перебити експорт нафти та привести до відставки прем`єр-міністра.

         Основним підґрунтям протестів на півдні Іраку стали соціально-економічні проблеми, які цього літа остаточно вивели з себе більшість мешканців цих регіонів. Вся справа, як це не дивно на перший погляд, у кліматі. У більшості південних регіонів Іраку, значна територія яких – це пустелі, температура влітку досягає 45-50 градусів за Цельсієм. А з урахуванням аномальної спеки, яку часто спостерігають останніми роками на Близькому Сході та в Азії через глобальні зміни клімату, ситуація може бути й гіршою. У таку спеку працювати, а тим більше на нафтових підприємствах чи заводах, просто неможливо. Єдиною відрадою лишалися вентилятори або кондиціонери в офісах і будинках, які рятували людей від жахливої спеки.

         Але тут ми підходимо до іншої проблеми – енергетична криза. Усі південні провінції Іраку на 80% залежні від централізованої системи подачі електроенергії. У Іраку вже багато років проблема з виробництвом електроенергії, і він змушений імпортувати його, переважно з Ірану. Застарілість інфраструктури, корумпованість місцевих еліт, зношеність системи постачання електроенергії – все це не давало можливості місцевим жителям отримувати ані достатньо світла, ані питної води (про це пізніше). А коли Іран місяць тому раптом припинив експорт електроенергії до Іраку через борги останнього, почалися масові віялові відключення. Світла у будинках не було до 12 годин в день, і це посеред літа.

         Та навіть ця криза не стала останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння. Критичною стала проблема з питною водою. Іригаційна система південного Іраку, якій уже багато сотень років, останнім часом переживає не кращі часи. Більшість регіональних насосних станцій і каналів для зрошування земель були збудовані у 1970-х роках і з того часу ними серйозно не займалися. Понад 60% жителів регіону залежать від сільського господарства, зосередженого уздовж річки Тигр. Наприклад, у провінції Бабіль більша частина населення зайнята у цій галузі. Зношення інфраструктури та зростання рівня солоності річки Тигр призвели до зменшення урожаїв і дефіциту питної води. У кожній з південних провінцій Іраку як мінімум чверть населення не мають стабільного постійного доступу до води. Через це чимало жителів починають купляти воду у спеціальних каністрах у приватних перевізників. А ті у свою чергу задирають ціни до космічних рівнів, що часто викликає невдоволення людей. Власне, 15 липня, коли спалахнули протести у місті Басра, приводом до них стала суперечка між жителями одного селища північніше міста та приватним перевізником через високі ціни на воду.

         Нинішні протести в Іраку спалахнули у, мабуть, один з найтяжчих моментів для центральної влади. У Багдаді вже третій місяць тривають коаліційні переговори по результатах парламентських виборів 14 травня. Повноваження нинішнього складу парламенту завершилися, а продовжити собі мандат депутати не спромоглися. У країні важка економічна ситуація через виснажливу та спустошливу 4-річну війну з терористами «Ісламської держави». Загострилося політичне протистояння в Багдаді між основними переможцями та лузерами на виборах. Протести на півдні стали прямим ударом по позиціях прем`єр-міністра Іраку Хайдера Аль-Абаді. Він також бере участь у коаліційних переговорах і дуже хоче лишитися на посаді, попри те, що його партійний блок «Аль-Наср» зайняв на виборах лише третє місце. Протести б`ють по його рейтингах і переговірній позиції. Його опоненти використовують факт демонстрацій проти нього, вимагаючи поступок при формуванні коаліції. Аль-Абаді намагається якомога довше тягнути з кадровими перестановками в уряді та не хоче нікого звільняти з міністрів через протести на півдні. Адже це означатиме, що він розпишеться у власній поразці та відповідальності за те, що коїться у південних регіонах. Такий сценарій може призвести навіть до голосування за вотум недовіри уряду.

         З іншого боку, протести на півдні активно використовуються і іншими політичними гравцями. Оскільки південні регіони переважно шиїтські, то основна боротьба розгорнулася між основними шиїтськими політичними силами: місцевими мейнстримними партіями, які звинувачують у корумпованості та на які покладають провину за кризу, та новими партіями, які стоять на засадах технократичного уряду без релігійно-етнічного відтінку. Технократично-комуністична коаліція «Саірун», яка перемогла на парламентських виборах в Іраку 14 травня, отримала найбільше голосів саме на півдні. Тому зараз вони активно підтримують вимоги протестувальників і намагаються очолити цей рух, щоб дискредитувати своїх опонентів з числа регіональних еліт. Сюди насамперед зараховують правлячу партію «Ад-Дава», до якої належить прем`єр і його попередник, а нині генеральний секретар партії Нурі Аль-Малікі.

         Не обійшли протести стороною і зовнішні гравці. Саудівська Аравія, до якої прилягають три південні іракські провінції, намагаються розкачати ситуацію у місті Басра, де проживає значна сунітська меншість. Для саудитів дуже вигідно дискредитувати регіональні шиїтські еліти, які часто зав`язані на грошах Ірану. У свою чергу, Іран намагається стримувати протести, спрямовуючи гнів людей не на місцеве шиїтське духовенство чи про-іранських політиків, а на центральну владу в Багдаді, яку Тегеран давно мріє замінити на лояльних урядовців. Ставку у цій грі Іран робить на переможців виборів – коаліцію «Саірун». Остання нещодавно уклала коаліційну угоду з про-іранським політичним блоком «Аль-Фатх», який посів на виборах друге місце.

         Протести на півдні Іраку викрили кілька фундаментальних проблем нинішньої соціальної системи в країні. Вони засвідчили, що вона вже не працює, а етно-релігійний фактор стає все слабшим у політиці, особливо для молоді. Усіх без винятку іракців, не залежно від їхньої релігійної чи етнічної належності, об`єднують спільні проблеми: енергетична криза, нестача води, застарілість інфраструктури, корумпованість влади та постійна нестабільність державних інститутів. Саме цим пояснюється те, що на виборах перемогли комуністи і технократи з блоку «Саірун», а не багаторічні мейнстримні партії, які керують Іраком з 2005 року.

         Для Іраку демонстрації на півдні стали першим дзвіночком для розуміння необхідності змін. Якщо нова влада, яка сформується у найближчі місяці, не зможе реформувати енергетичний сектор, систему охорони здоров`я і сільське господарство та провалить зусилля з реконструкції країни після війни, Ірак цілком може чекати розпад на кілька ворогуючих анклавів: шиїтський південь і центр (які ображені на те, що саме їхні жителі віддавали життя у війні з терористами на півночі та заході), сунітський захід і північ (які стали ядром формування «Ісламської держави» і до сьогодні мало представлені у парламенті) та курдський північний схід у межах Іракського Курдистану (де нині триває повний хаос на тлі протистояння курдських партій між собою після провального референдуму про незалежність у вересні 2017 року). Такий сценарій стане початком кінця регіональної системи, яка постала на руїнах Османської імперії завдяки європейцям 100 років тому.

Ілія Куса, Український інститут майбутнього, для “Хвиля”

Команда UIF

Адміністрація