Серія «Анатомія імперії» | Український інститут майбутнього
Матеріал підготовлено в рамках роботи над «Атласом російського імперіалізму і колоніалізму» — виданням УІМ, що виходить цього року
У цьому матеріалі ви знайдете відповіді на питання:
→ Що Черчилль і Сталін насправді записали на «відсотковому аркуші»
→ Як СРСР встановлював комуністичні уряди через підроблені вибори
→ Чому Угорщина 1956-го і Чехословаччина 1968-го — це один метод
→ Як СРСР утримував «союзників» — і що відбувалось, коли хтось намагався піти
→ Чому Захід і сьогодні схильний «домовлятись» з Москвою через голови малих країн
Час читання: ~9 хвилин
Аркуш паперу, що вирішив долю мільйонів
Жовтень 1944 року. Москва. Черчилль і Сталін зустрічаються в Кремлі.
Черчилль витягає аркуш паперу і пише колонку цифр:
- Румунія — 90% Росія, інші —10%.
- Греція — 90% Великобританія (зі США), 10% — Росія.
- Югославія — 50/50.
- Угорщина — 50/50.
- Болгарія — 75% Росія, інші — 25%.
Сталін бере синій олівець і робить позначку.
Черчилль напише пізніше: «Чи не занадто цинічно виглядатиме, якщо виявиться, що ми вирішили ці питання, такі важливі для мільйонів людей, начебто в кегельбані? Давайте спалимо цей аркуш».
Сталін відповів: «Ні, залиште».
Цей документ — «відсоткова угода» — ніколи не мав офіційного статусу. Але він точно відображав логіку, за якою діяли обидва лідери: майбутнє народів як арифметика між двома великими гравцями.
Ялта: дозвіл на встановлення контролю
Лютий 1945 року. Ялта. Рузвельт, Черчилль, Сталін.
СРСР уже контролював більшу частину Східної Європи — радянські армії просувались на Захід, і питання полягало не в тому, чи СРСР там буде, а в тому, на яких умовах.
Декларація про визволену Європу, укладена у Ялті, обіцяла «вільні вибори» у звільнених країнах. Сталін її підписав.
Але паралельно домовились: уряди «звільнених» країн мають бути «дружніми щодо СРСР». Ця фраза — «дружні до СРСР» — стала практичним змістом Ялти. Що означає «дружній» — визначала Москва.
Рузвельт і Черчилль погодились, тому що мали практичні міркування: СРСР мав вступити у війну проти Японії, і їхні жертви на Східному фронті були незрівнянними.
Але наслідком стало те, що народи, які нацисти окупували, а союзники звільняли, опинились у новій залежності. Просто прапор окупанта змінив колір.
Як встановлювались «дружні» уряди
Метод відпрацювали спочатку в Польщі, потім повторили скрізь.
СРСР підтримував «Люблінський» уряд — підконтрольну Москві структуру, складену з польських комуністів, що весь час провели в Москві. В Ялті домовились включити в нього декількох членів польського уряду в еміграції — щоб надати вигляд коаліційності.
Але «вільних виборів», обіцяних у Ялті, не відбулось. У 1947 році, через фальсифікації і репресії, комуністи отримали переможний результат.
Чехословаччина — дещо інша версія, але та сама логіка. У лютому 1948 року комуністи контролювали ключові міністерства — передовсім внутрішніх справ і, отже, поліцію. Коли некомуністичні міністри подали у відставку, сподіваючись на президентське втручання, комуністи скористались цим, щоб повністю захопити владу.
Ключову роль відіграли профспілки і «народна міліція», підпорядковані комуністичній партії. Президент Бенеш здався. Країна, яка до 1938 року була найрозвиненішою демократією в регіоні, стала радянським сателітом.
У Болгарії, Румунії, Угорщині, Східній Німеччині — схожі сценарії з місцевими варіаціями.
У вересні 1947 року у польській Шклярській Порембі відбулась установча зустріч Комінформу — координаційного органу комуністичних партій. Очільник радянської пропаганди Жданов виголосив промову про два табори: «демократичний» і «імперіалістичний». Зустріч формалізувала те, що вже відбулось: створення підпорядкованого Москві блоку.
Коли намагались піти: Угорщина і Чехословаччина
Ялтинська система трималася до першої серйозної спроби виходу.
Угорщина, 1956. Після смерті Сталіна і «відлиги» угорські комуністи-реформатори на чолі з Імре Надем зажадали справжніх змін: вихід з Варшавського договору, нейтральний статус, вільні вибори.
4 листопада 1956 року радянські танки увійшли до Будапешта. Протягом кількох тижнів повстання було придушено. Загинуло близько 2500 угорців. Надь утік в югославське посольство, звідти його виманили обіцянкою безпеки — і стратили 1958 року.
Захід не втрутився. Саме тоді відбувалася Суецька криза, і британська та французька увага була зосереджена в іншому місці.
Чехословаччина, 1968. «Празька весна» — спроба Александра Дубчека побудувати «соціалізм з людським обличчям»: свобода преси, реальна федералізація, послаблення цензури.
21 серпня 1968 року — вторгнення військ Варшавського договору. 500 тисяч солдатів, 2000 танків. Дубчека вивезли до Москви, примусили підписати «Московський протокол», потім повернули — і поступово відстороняли від влади. Він прибирав листя у парку до кінця Холодної війни.
Брежнєв сформулював «доктрину обмеженого суверенітету»: соціалістичні країни можуть бути суверенними лише в тій мірі, в якій це не загрожує «соціалістичній спільноті».
Іншими словами: суверенітет є, доки Москва не вирішила, що його нема.
Чому Захід обирав компроміс
Є пояснення, чому Захід у 1945–1968 роках не рятував тих, кого обіцяв рятувати.
По-перше: ядерна зброя. Після 1949 року СРСР мав атомну бомбу. Будь-яке пряме втручання могло означати ядерну війну.
По-друге: втома після Другої світової. Суспільна підтримка нових воєн була мінімальною.
По-третє — і це найважливіше: Захід звик сприймати Росію як велику державу з «природною сферою впливу». Те, що відбувалось в Угорщині або Чехословаччині, трактувалось як «внутрішня справа» цієї сфери.
Саме ця логіка — «природні сфери впливу», «домовлятись через голови малих країн» — відтворюється і сьогодні, коли Захід обговорює «гарантії безпеки для Росії» або «поступки» для припинення вогню в Україні.
Ялтинська психологія не зникла разом із СРСР. Вона живе в кожній дискусії про те, що «великі держави мають особливі інтереси».
Що ця система породила
Радянський блок у 1945–1989 роках — це не просто «союзники». Це залежні держави, чия внутрішня і зовнішня політика визначалась Москвою.
Єдина держава, що вийшла з блоку на власних умовах — Югославія Йосипа Броза Тіто. Сталін намагався організувати його знищення, але не вдалось. Після смерті Сталіна Хрущов їздив миритися з югославами.
Усі інші — від НДР до Румунії — були прив’язані до СРСР системою договорів, економічних залежностей (РЕВ — Рада економічної взаємодопомоги), військовою присутністю і партійним контролем.
Коли система впала у 1989–1991 — впала всюди одночасно. Тому що її тримала не органічна підтримка, а примус. І коли примус зник — зникло всe.
Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія, Болгарія — всі вибрали інший шлях, щойно отримали можливість.
Це теж відповідь на питання про «природні сфери впливу»: народи, живучи в них, при першій можливості голосують ногами.
Матеріал із серії «Анатомія імперії». Серія створена на основі «Атласу російського імперіалізму і колоніалізму». «Текст адаптовано за допомогою інструментів ШІ. Оригінальний текст “Атласу” може стилістично відрізнятися».
Проєкт реалізується за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Публікацію матеріалу створено ГО “Український інститут майбутнього” за підтримки Фонду «Аскольд і Дір», що адмініструється ІСАР Єднання в межах проєкту «Сильне громадянське суспільство України – рушій реформ і демократії» за фінансування Норвегії та Швеції. Зміст публікації є відповідальністю ГО “Український інститут майбутнього” та не є відображенням поглядів урядів Норвегії, Швеції або ІСАР ⼀Єднання.
