Аналітична записка
Протягом першого місяця війни в регіоні Близького Сходу основні події розгорталися в повітряному домені збройного протиборства. Крім того, ураховуючи високий рівень використання космічних засобів всіма сторонами (включно з союзниками) та перехоплення низки ракет поза межами атмосфери, є також підстави вважати, що мова фактично вже йде про повітряно-космічний домен.
З першим матеріалом серії публікацій про поточні воєнні дії у регіоні Перської затоки можна ознайомитися за сайті «Українського інституту майбутнього за посиланням.
Потенціал засобів повітряного нападу сторін
Початку воєнних дій передувало системне розгортання компонентів повітряних сил США власне в регіоні та активне залучення стратегічної і транспортної авіації для дій з аеродромів поза межами зони відповідальності Центрального командування ЗС США. Загалом станом на початок квітня угруповання ВПС ЗС США мало наступний склад та дислокацію (за оцінками моніторингових ресурсів):
Стосовно офіційної інформації, Центральне командування ЗС США оприлюднило наступний склад сил та засобів, які залучалися до операції:
Що стосується ударних можливостей Ірану, то за інформацією DW, на початок лютого країна мала у своєму розпорядженні близько 80 000 «Шахедів». Також у «мирний час» Іран виготовляв близько 10 000 дронів сімейства Shahed на місяць. Ізраїльські військові оцінювали кількість іранських балістичних ракет до війни приблизно в 2500, тоді як деякі незалежні експерти припускали, що їх може бути до 6000. На початку війни Іран міг виробляти близько 300 ракет на місяць, наразі у відкритих джерелах виробничі потужності оцінюють орієнтовно 40 ракет на місяць. У публікації зазначається про малу ймовірність того, що іранська програма балістичних ракет повністю знищена протягом операції США та Ізраїлю.
Також Іран мав певний потенціал тактичної авіації, але з огляду на швидке досягнення США та Ізраїлем повного панування в повітрі, дії «класичної» бойової авіації ВПС Ірану мали вкрай обмежений характер і в даній роботі детально не розглядаються.
Нижче наведені приблизні дальності ураження основними ударними засобами Ірану (за інформацією з відкритих джерел):
Динаміка ударів
За інформацією моніторингових джерел, іранська сторона стверджує, що за перший місяць з початку війни США та Ізраїлю проти Ірану з 28 лютого зафіксовано не менше 2 101 удару США та Ізраїлю. У відповідь Іран завдав понад 1 115 ударів по 16 країнах та територіях.
Водночас Центральне командування ЗС США станом на 10 квітня верифікувало 4171 об’єкт Ірану, по яких Ізраїль і США завдавали ударів. До цього переліку включені як промислові та цивільні цілі, так і критична військова інфраструктура: «ракетні міста», заводи з ланцюжка ядерної програми та центри управління КВІР.
Хоча слід визнати, що навіть такий безпрецедентний за масштабами вплив не допоміг повністю зруйнувати інфраструктуру Ірану та «обнулити» його боєздатність. Стратегія глибокого ешелонування та підземної інфраструктури (командних пунктів, ракетних баз, запасів ОВТ та МТС), яку Тегеран вибудовував десятиліттями, довела свою ефективність проти класичних засобів повітряного нападу.
Приблизно 30% ударів, ймовірно, могли бути завдані за хибними цілями, — порожніми ангарами та макетами техніки, які Іран масово виробляє для дезінформації супутникової розвідки США. Це підтверджує, що навіть за тотальної переваги в повітрі, «робота на землі» має також залишатися у центрі уваги розвідувальних органів.
Стосовно результатів війни з Іраном в експертних колах поширюється інформація, що запаси збагаченого урану не постраждали при ударах по ядерних об’єктах. Це означає, що як рік тому, так зараз ні США, ні Ізраїлю наразі не вдалося виконати головну мету дій проти Ірану. Стратегічний резерв матеріалів залишився недоторканим, що фактично зберігає за Тегераном статус «порогової» ядерної держави. Основні запаси гексафториду урану були зосереджені на об’єкті Фордо, який вирубано у гранітному масиві на глибині понад 80–90 метрів. Американські бетонобійні бомби GBU-57 MOP (Massive Ordnance Penetrator) при груповому застосуванні виявилися здатними лише «закрити» входи, але не гарантували знищення захищених камер зберігання. Після цього Іран, зважаючи на ризики, передислокував усі або частину запасів урану на більш захищені об’єкти.
У відкритих джерелах наведено наступну динаміка запуску ЗПН Іраном:
Ракети:
- тиждень 1: 875 (від 35 до 350 на день)
- тиждень 2: 240 (від 25 до 55)
- тиждень 3: 210 (від 20 до 50)
- тиждень 4: 205 (від 20 до 40)
- тиждень 5: 275 (від 30 до 50)
БпЛА:
- тиждень 1: 2445 (від 100 до 800 на день)
- тиждень 2: 660 (від 40 до 180)
- тиждень 3: 530 (від 45 до 95)
- тиждень 4: 480 (від 40 до 115)
- тиждень 5: 485 (від 50 до 100)
Ймовірно, після активності перших днів іранці визначили для себе більш «раціональний» режим пусків та дотримуються його протягом кількох тижнів:
Райони стартових позицій ударних засобів максимально розосереджені по всій території країни, в першу чергу в районах гірських масивів.
Довідково: Як приклад, 03.04.2026 Іран задіяв максимально широку географію стартових позицій від провінції Мазендаран на півночі до ракетної бази Лар на півдні. Прикметно, що пуски проводилися із «далеких» сховищ та майданчиків — об’єктів, максимально віддалених від Ізраїлю або ізольованих від основних баз.
Незважаючи на панування авіації США та Ізраїлю в повітрі, Ірану вдалося за короткий проміжок часу випустити близько 20 ракет, розподіливши по 1–2 одиниці на кожну із «зелених» зон. Тегеран продовжує тактику чергування цільових зон ударів в Ізраїлі. Після попереднього тижня інтенсивних ударів по південних та центральних районах, зазначені удари були зосереджені на півночі Ізраїлю. Паралельно зафіксовано удари по інфраструктурі союзників США у регіоні:
Кувейт: Уражені порт Шувайх, електростанція та опріснювальна установка. Нафтопереробний завод Міна-ель-Ахмаді атакований безпілотниками.
Бахрейн: Завдано удару по радіолокаційній станції Джабаль-ель-Духан.
ОАЕ: отримав пошкодження найбільший газопереробний завод країни — Хабшан.
На 21-й день конфлікту сили коаліції та країн Перської затоки перехопили від 1100 до 1300 іранських ракет. З огляду на середню ефективність систем ППО можна припустити, що загальна кількість пусків з боку Ірану склала від 3000 до 5000 одиниць.
Ця цифра значно перевищує довоєнні оцінки західних розвідок, які оцінювали іранський арсенал приблизно 2500 балістичних ракет. Така суттєва розбіжність може пояснюватися або недооцінкою виробничих потужностей підземних заводів Ірану, або включенням до статистики перехоплень великої кількості реактивних снарядів та дронів-камікадзе. Проте варто враховувати історичний аспект: у будь-якому великому конфлікті дані про кількість пусків та перехоплень часто виявляються завищеними в рамках інформаційного протиборства.
Розрив між розвідувальними оцінками (2500 ракет) та реальністю (до 5000 пусків) також побічно вказує на наявність прихованих ліній збирання в «ракетних містах», які продовжують функціонувати автономно і втрат від ударів не зазнали. Поточна стратегія Тегерана, крім ударів по нафтогазовій галузі (НПЗ, порти тощо), спрямована і на виснаження запасів дорогих перехоплювачів (Patriot PAC-3, THAAD) у країн Затоки за допомогою масованих залпів дешевих ракет, що в поточних умовах і при темпах, що зберігаються, може призвести до критичного виснаження ППО регіону.
Як приклад, загалом іранські удари вивели з ладу 17% експортних потужностей Катару зі зрідженого природного газу (ЗПГ), що, за оцінками, призведе до втрати річного доходу у розмірі 20 мільярдів доларів та створить загрозу для постачання до Європи та Азії. Про це агентству Reuters повідомив генеральний директор QatarEnergy та міністр енергетики Катару Саад аль-Каабі. Він заявив, що внаслідок безпрецедентних ударів було пошкоджено дві з 14 ліній з виробництва ЗПГ у Катарі та один із двох заводів з переробки газу в рідке паливо (GTL). В інтерв’ю він зазначив, що ремонтні роботи призупинять виробництво 12,8 мільйона тонн ЗПГ на рік на три-п’ять років. За словами Каабі, державна компанія QatarEnergy буде змушена оголосити форс-мажор за довгостроковими контрактами терміном до п’яти років на постачання ЗПГ до Італії, Бельгії, Південної Кореї та Китаю. Аналогічна ситуація спостерігається стосовно інших країн регіону.
Війна з Іраном була очевидним сценарієм для Центрального командування збройних сил США (CENTCOM), і можливості Ірану в області балістичних ракет і баражуючих боєприпасів були добре відомі. Але відсутність завчасно підготовлених підземних командних пунктів і сховищ, навіть бетонних бар’єрів між наметами (які були поширені на базах в Іраку та Афганістані) вказує на більш глибоку проблему в тому, як військові країн світу вивчають уроки з досвіду попередніх воєнних дій.
Оцінки та результати застосування ОВТ
За деякими складовими воєнні дії для сторін війни стали фактично симетричними, особливо щодо застосування далекобійної зброї, яка дозволила сторонам досягати рівня стратегічних ефектів.
Як зазначено з цього приводу у публікації The Wall Street Journal, США у війні проти Ірану вперше за довгий час активно використовують наземні ракетні системи, додаючи нові спроможності до своєї класичної повітряної компоненти.
У перші години конфлікту були застосовані новітні балістичні ракети Precision Strike Missile (PrSM) — вперше використані в бойових умовах, після чого були змінені акценти на удари переважно іншими ракетами. Ці ракети, що запускаються з мобільних установок HIMARS, дозволяють завдавати високоточних ударів на дальностях у сотні кілометрів з території країн Перської затоки. Застосування таких ракет призвело до значних втрат іранського флоту, включно з поразкою кораблів і катерів у пунктах базування. Нові балістичні ракети PrSM мають збільшену дальність та розглядаються також як ключовий елемент майбутніх операцій, у тому числі з можливістю ураження морських цілей на Індо-Тихоокеанському театрі бойових дій.
Приблизно аналогічні підходи застосування балістичних ракет використовував Іран. Зокрема, балістичні ракети середньої дальності Ghadr-H/F КСІР із дальністю понад 1750 км і швидкостями головних частин на термінальній ділянці порядку 10 Махов неодноразово проривали ізраїльську систему ПРО / ППО, що закономірно викликає питання розмірів запасів зенітних ракет для систем висотного перехоплення. Позиційні райони ПРО, розгорнуті з урахуванням екзоатмосферних перехоплювачів Arrow-3, часто не справлялися із відносно невеликими групами головних частин іранських ракет. Недостатньо ефективно працюють за ними і перехоплювачі THAAD. А коли бойові блоки спускаються в мезосферу, стратосферу і тропосферу, де THAAD та Arrow 3 не діють, комплекси David`s Sling та «Залізний купол» (навіть з урахуванням оновлення програмного забезпечення для боротьби з маневруючими балістичними цілями) не встигали їх перехопити.
З урахуванням наведеного, за даними західних джерел, запасів протиракет THAAD у ЗС США залишилося на півтора-два місяці обмеженого відбиття ударів іранськими балістичними ракетами середньої дальності. Щоб уникнути подальшого критичного виснаження арсеналів, Пентагон анонсував укладання нового контракту з BAE Systems і Lockheed Martin на виробництво цих екзоатмосферних перехоплювачів, що передбачає чотириразове збільшення темпів виробництва, але це вимагає значного часу.
Витрата від 2 до 3 зенітних ракет MIM-104F на кожну іранську БРСД Dezful і Haj Qasem, а також на оперативно-тактичні БР Zolfaghar і Fateh-110/313 призвела до того, що у CENTCOM виникла потреба в терміновому перекиданні батарей Patriot PAC-3, розгорнутих у Європі та АТР. З аналогічною проблемою зіткнулися протиракетні комплекси THAAD. Підготувати необхідну кількість перехоплювачів аналогічних типів у ЗС США швидко не вдається, тоді як кількість балістичних ракет у «ракетних містах» КВІР все ще велика і може становити тисячі одиниць.
Окрім того, загострення дефіциту малопомітних крилатих ракет JASSM-ER у разі продовження конфлікту перекладе завдання з нанесення високоточних ударів на різні модифікації «Томагавків», а можливо, і на крилаті ракети AGM-86C CALCM з більш важкими бойовими частинами. Що стосується тактичної авіації ВПС та ВМС США, то з проблемою епізодичного домінування ЗРК Majid та ЗУР Missile 358 вона в повному обсязі не впоралася, тому будь-які спроби бойової роботи на висотах менше 8,5 км будуть пов’язані з ризиками втрат авіапарку та льотного складу.
Також одна з причин неповного перехоплення балістичних ракет Ірану може полягати в тому, що КВІР не тільки вдалося зберегти виробництво та запаси БРСД, а й вивести з ладу частину найважливіших радарів X-діапазону на Близькому Сході. Радари X-діапазону критично важливі для виявлення балістичних ракет на великих дистанціях, але їхня головна функція — селекція цілей: здатність відрізняти реальні боєголовки від хибних цілей, суббоєприпасів та уламків. Виробництво РЛС коштувало мільярдів доларів і зайняло кілька років, тож за нинішніх темпів виробництва отримати аналогічну техніку буде проблематично.
Без цієї розвідувальної компоненти наявна концепція протиракетної оборони Ізраїлю може бути під сумнівом ще більше, ніж зараз. Унеможливлюється селективне використання перехоплювачів, внаслідок чого дорогий боєкомплект ракет систем першого ешелону витрачається марно, в тому числі, на хибні цілі. Це веде до стрімкого виснаження запасів протиракет, що й спостерігається вже тривалий час.
Також однією з проблем ізраїльської системи ПРО / ППО стало застосування Іраном ракет «Хоррамшахр-4» із модульною бойовою частиною. Використання суббоєприпасів резервувалося саме на той етап війни, коли можливості ідентифікації цілей у протилежної сторони були зменшені. У штатній ситуації системи інтелектуального розпізнавання дозволили б знищити «Хоррамшахр-4» ще до відділення бойової частини. Тепер же Ізраїль змушений реагувати фактично на хмару із суббоєприпасів та хибних цілей, і кожен такий елемент потребує знищення протиракетою.
Наведене дозволило Ірану частково досягти ситуації нелінійної переваги: ПРО / ППО противника втрачає спроможності швидше, ніж він встигає відновлювати ресурси.
Для Ізраїлю це пов’язано з додатковими ускладненнями: при кожному сигналі про запуск ракет, крім роботи ПРО / ППО, необхідно піднімати в повітря максимум авіації, щоб уникнути знищення літаків навіть в укріплених ангарах, які також уразливі для сучасних іранських суббоєприпасів. Це веде до додаткових витрат палива, зносу ресурсу двигунів, втоми пілотів і, зрештою, до зменшення загальної боєздатності
В експертному середовищі поширена думка, що якщо Іран збереже можливість до таких атак, то Ізраїль у разі відновлення активних воєнних дій буде змушений евакуювати авіацію на аеродроми третіх країн.
У ході протистояння Ірану зі США та Ізраїлем кілька типів іранських недорогих безпілотників, таких як «Араш-2», «Шахед-136» та «Хадид-110», показали відносно високу ефективність. Вони відрізняються великою дальністю, низькою вартістю, простотою виробництва і відносно високою точністю ударів, націлених на радіолокаційні станції, авіаційні бази та інші стратегічні об’єкти.
«Араш-2» виділяється як один із найбільш далекобійних ударних дронів. Його радіус оцінюється до 2000 км, бойова частина може досягати 250 кг, а швидкість варіюється в діапазоні 300–500 км/год. Він призначений для ударів по ключовій інфраструктурі, від РЛС до авіаційних баз, де навіть один успішний удар здатний порушити роботу всієї системи управління і розвідки.
«Шахед-136» також став символом масового застосування дешевих дронів. Його загальна вага становить близько 200 кг, маса бойової частини 40–50 кг. Конструкція допускає використання різних матеріалів, що знижує вартість та спрощує виробництво. Апарат може діяти автономно або за участю оператора, а масові пуски дозволяють перевантажувати ППО та підвищувати ймовірність прориву.
«Хадид-110» є високошвидкісним безпілотним дроном з низькою радіолокаційною та акустичною помітністю. Його швидкість перевищує 500 км/год, що ускладнює перехоплення. Незважаючи на обмежену дальність, він ефективний на ближніх дистанціях і змушує супротивника застосовувати дорогі кошти ППО, посилюючи тиск на оборону.
Хоча значна частина бойової та іншої авіації Ірану була уражена, ЗС США також отримали найвищий рівень втрат авіаційної техніки у порівнянні з іншими війнами та збройними конфліктами кінця минулого — початку нинішнього століття.
На інфографіці наведено основні втрати авіаційної техніки США (без урахування втрати 4 квітня двох MC-130J Commando II і чотирьох вертольотів MH-6M на території Ірану під час операції з пошуку та евакуації пілота збитого літака)
Американські експертні кола, а також ЗМІ, зрештою визнали вразливість своєї сучасної тактичної авіації 4-го, перехідного (4++) та 5-го поколінь перед іранськими мобільними ЗРК. Ці комплекси оснащені пасивними оптико-електронними системами виявлення та наведення з тепловізійними каналами, що забезпечує їм непомітність від літаків радіотехнічної розвідки RC-135V Rivet Joint та станцій попередження про опромінення, встановлених, наприклад, на F-22A та F-15E (AN/ALR-59 та AN/ALR-94).
Такі комплекси можуть працювати із засідки, використовуючи гірські укриття, споруди та інші об’єкти, що робить вкрай скрутним, а часом практично неможливим виявлення їх радарами AN/APG-81 винищувачів F-35 в режимі синтезованої апертури (SAR). Водночас ключовими проблемами такої архітектури ППО КВІР залишаються:
- низька швидкість зенітних ракет Missile-358/359, що становить 0,65–0,8 Маха, що дозволяє перехоплювати і наздоганяти лише цілі з малими дозвуковими швидкостями і унеможливлює ураження балістичних цілей;
- недостатня висота перехоплення цілей ракетами Missile-358/359, що досягає лише 8,5–9 км. Цього недостатньо для боротьби зі стратегічними бомбардувальниками B-1B та B-52H;
- недостатня потужність бойових частин легких зенітних ракет Missile-358 і AD-08 (масою 10 і 14 кг відповідно), чого не завжди вистачає для нанесення суттєвих пошкоджень аеродинамічних поверхонь і двигунів тактичної авіації.
Стосовно БпЛА, то найбільший рівень втрат серед літальних апаратів, які США використовує проти Ірану, має парк БпЛА MQ-9 Reaper. Також ще до початку воєнного конфлікту з Іраном було втрачено понад 12 БпЛА MQ-9, про що свідчать американські моніторингові ресурси, які ведуть підрахунок за наявними кадрами в медіа та своїми джерелами. Слід також пам’ятати, що при діях проти єменських хуситів було також збито кілька MQ-9.
З одного боку, втрати не видаються дуже великими. Парк MQ-9 ВПС США складає близько трьохсот машин. Тобто втрачено близько десяти відсотків. З іншого боку, орієнтовна ціна MQ-9 становить $30-35 млн. Тобто, фінансові втрати можуть наближатися до мільярда доларів.
Причини втрат MQ-9 можна розділити на три групи: недоліки обладнання, слабкі ЛТХ і мала дальність засобів озброєння.
Першу проблему американці спробували вирішити при розробці модифікації MQ-9A Block 5. У порівнянні з базовою версією (Block 1), авіоніку «п’ятірки» намагалися доопрацювати так, щоб MQ-9 перетворився з дистанційно керованого ЛА в авіаційний комплекс з високим рівнем автоматизації.
З недостатньо високими для виживання ЛТХ ситуація є складнішою: MQ-9 має крейсерську швидкість ~300 км/год (максимальна – 460-480 км/год). Маневреність у БпЛА мінімальна, тобто про протизенітні маневри мова не йде. Робоча висота MQ-9 — близько семи кілометрів. Це робить БпЛА уразливим від пусків ЗРК як середньої, так і малої дальності.
Мала швидкість і недостатня висота знижують дальність пуску / скидання боєприпасів. Так, заявлена дальність скидання керованої бомби GBU-38 JDAM становить 70 км. Але це при швидкості 900 км/год і висоті 12–15 км. Показники дальності в реальних умовах є меншими.
У більш новій версії MQ-9В зроблено спроби збільшити висотність і дальність застосування зброї. Розмах крил збільшено на чотири метри, а у складі озброєння є ракета AGM-158 JASSM із заявленою дальністю 370 км.
Проблема, однак, у тому, що новий MQ-9B має високу вартість. ВПС США, як найбільший експлуатант, закуповувати версію MQ-9B не поспішають, маючи намір чекати появи «безпілотних ведених» (Collaborative Combat Aircraft – CCA), бойові можливості яких забезпечать їм більше виживання, ніж має MQ-9.
Певну ефективність у протидії американським та ізраїльським БпЛА демонструють не тільки підрозділи КВІР, що мають мобільні ЗРК AD-08 «Маджид», баражуючі ЗУР «Missile 358» та самохідні ЗРК «Арман», а також союзники Ірану — підрозділи «Хезболи», які мають недорогі ПЗРК «Мізаг-1» для боротьби з дронами над Ліваном. ПЗРК «Мізаг-1» є модернізованим варіантом або точною копією китайського ПЗРК HN-5, створеного на базі радянського ПЗРК «Стріла-2» . Дальність дії ракети досягає 4,4–4,7 км, а максимальна висота перехоплення — 2,4–3 км. Швидкість польоту ракети може сягати 550–600 м/с. У ракеті використовується короткохвильова (1–3 мкм) інфрачервона головка самонаведення (ГСН) на основі фоторезистивного приймача, що не охолоджується, з сульфіду свинцю. ГСН першого покоління має низьку селективність та широке поле зору. Вона легко відволікається на більш потужні джерела тепла: сонце, наземні теплові об’єкти, теплові пастки, які відстрілюються літаками і гелікоптерами.
Втім, правильний ракурс при перехопленні малошвидкісних цілей з урахуванням метеоумов і положення сонця дозволяє досягти певної ефективності навіть з такими ПЗРК. Що стосується КВІР, то його підрозділи мають у своєму розпорядженні більш досконалі ПЗРК типу «Мізаг-2», ракети яких мають максимальну швидкість 880 м/с, дальність понад 5 км і нові біспектральні ГСН. Ймовірно, обидва типи ПЗРК зможуть ефективно використовуватися КВІР для протидії транспортній авіації КМП США у прибережній зоні Ірану та біля острова Харк у випадку сценарію морської десантної операції.
Поступово з’являється інформація, що окрім 850 ракет Tomahawk, оператори американських озброєнь із країн Затоки витратили понад 1000 дефіцитних зенітних перехоплювачів для захисту від іранських атак. До цього числа входять сотні ракет комплексів Patriot і THAAD, а також протиракети SM-3, запущені з есмінців класу Arleigh Burke. Запаси країн Перської затоки (Катару, Саудівської Аравії, Бахрейну та ОАЕ) до нападу на Іран оцінювали приблизно 1600 одиниць. Це означає, що союзники США у регіоні використали вже понад половину свого БК. Оперативно поповнити такі резерви важко, а по певній номенклатурі — неможливо. Очевидно, саме цим пояснюється екстрене використання транспортної авіації США, яка зараз перекидає протиракети в регіон.
Порівняльні характеристики та вартість деяких сучасних засобів ураження наведені в таблиці:
Також США майже вичерпують запас малопомітних ракет JASSM-ER у війні з Іраном, послаблюючи тим самим стримування Китаю та інших потенційних противників, за оцінками в публікації BBG їх залишиться 425 із 2300 одиниць. JASSM-ER має дальність понад 600 миль (понад 960 км) і призначена для ураження цілей на безпечній відстані поза зоною ППО противника. Разом із «коротшою» версією JASSM (радіус близько 400 км), близько двох третин американських запасів було виділено для війни з Іраном.
США також використали сотні крилатих ракет Tomahawk. До війни їх було близько 4000. У 2025 році виготовили близько 100 нових ракет і модернізували ще приблизно 240 до версії Block V. Ракети-перехоплювачі балістики також є проблемним питанням.
Незважаючи на високу активність ударів, за даними американської розвідки, попри п’ять тижнів щоденних ударів, приблизно половина іранських ракетних пускових установок досі залишається цілою, а в арсеналі країни є ще тисячі ударних дронів-камікадзе. Такі висновки містять останні оцінки американської розвідки, стверджується у публікації CNN з посиланням на власні джерела. До загальної кількості можуть входити і установки, які зараз недоступні для ударів — наприклад, ті, що були засипані в підземних сховищах і тунелях, але не знищені. За словами джерел видання, в Ірану залишилося близько 50% дронового потенціалу. Також значна частина берегових комплексів крилатих ракет, призначених для захисту узбережжя, залишилася неушкодженою. Саме ці ракети дозволяють Ірану загрожувати судноплавству в Ормузькій протоці. Ізраїльські військові оцінюють кількість боєздатних іранських пускових установок нижче — приблизно 20–25%. Різниця пояснюється тим, що вони не зараховують до боєздатних ті пускові установки та ракети, які опинилися під завалами або заховані в тунелях.
Одна з головних причин, чому багато пускових установок залишилося неушкодженими, — це розгалужена мережа тунелів, де Іран десятиліттями ховав свою техніку. Крім того, мобільні установки постійно переміщуються, що ускладнює їх виявлення. Тому США та Ізраїль все частіше завдають ударів по входах у тунелі та техніці, яка використовується для відновлення доступу до них (бульдозери, важка техніка).
Чинники високої точності ударів Ізраїлю
Міністр закордонних справ Туреччини Хакан Фідан, який раніше очолював турецьку розвідку на початку конфлікту зазначив, що якщо розглядати ситуацію через призму розвідки, безпеки, військових можливостей, оперативного планування та вибору моменту, то вимальовується чітка картина: ударні спроможності Ізраїлю, в першу чергу у складі ВПС — це система, доведена до виключно високого рівня досконалості. У таких галузях як кіберрозвідка, радіорозвідка, радіоелектронна боротьба, супутникове спостереження та попереджувальне виявлення, Ізраїль та його партнери досягли рівня абсолютної переваги над будь-яким противником.
Як зазначає з цього приводу ізраїльський політолог та президент Інституту «Східне партнерство» Авраам Шмулевич, за цією удаваною «легкістю» ховається складна, багаторівнева система, яку можна умовно розділити на кілька ключових етапів.
Перша — пріоритет на спроможностях з придушення систем протиповітряної оборони Ірану. Ізраїль десятиліттями вдосконалював тактику подолання сучасної ППО, включно з системами, створеними з використанням російських та китайських технологій. У перші години конфлікту значну частину іранської ППО було нейтралізовано. Це свідчить не про слабкість з боку Ірану, а демонструє перевагу військового потенціалу Ізраїлю, створеного завдяки довгостроковій та цілеспрямованій підготовці.
Другий етап пов’язаний з власне повітряними операціями. Масштаб і складність операцій Ізраїлю, які іноді координуються зі США, безпрецедентні. Йдеться про синхронізовані місії за участю сотень літаків, що діють на відстані до 1500 кілометрів від своїх баз. Справа не лише в техніці, мова йде про логістику, координацію та точність ураження. Навіть США стикалися з втратами та інцидентами під час таких операцій. Ізраїль, навпаки, показав практично ідеальне виконання.
Третім стовпом є розвідка, де Ізраїль давно займає лідируючі позиції. Це результат багаторічної систематичної роботи, що поєднує людський інтелект, технологічні інструменти та глибокі аналітичні здібності. Водночас важливо визнати, що значна частина інформації, оприлюдненої публічно, може бути частиною цілеспрямованої дезінформації. Проте успіх операцій свідчить про високий рівень проникнення та ефективності.
Четвертий чинник — це координація. Йдеться про безшовну інтеграцію всіх компонентів: збройних сил, спецслужб, ВПС, кіберпідрозділів та політичного керівництва. Саме ця синергія створила стратегічні ефекти впливу під час воєнного конфлікту.
Дискусії стосовно «Залізного Куполу»
Водночас воєнні дії в регіоні висвітлили низку проблем бойового застосування сучасних систем ПРО / ППО. Іран зробив спробу подолати «Залізний Купол» за допомогою висотних касетних суббоєприпасів і ця історія може позначитися на розвитку спроможностей протидії ППО іншими країнами За останні тижні конфлікту світ побачив тривожну нову тактику: відеозаписи, на яких іранські балістичні ракети на великій висоті скидають десятки суббоєприпасів. Цей метод виявився ефективним засобом подолання навіть передової ізраїльської системи протиракетної оборони «Праща Давида». Аналітики попереджають — цей підхід може змінити «правила гри» не лише на Близькому Сході, а й у потенційних конфліктах у всьому світі
Якщо перші іранські балістичні ракети несли одну потужну (моноблочну) боєголовку, то тепер Іран став оснащувати свої ракети касетними бойовими частинами. На заключному етапі польоту, на висоті в десятки кілометрів, така боєголовка розкривається та випускає від 20 до 80 суббоєприпасів, що розсіюються на великій площі. Скидання відбувається на великій висоті, ще до входу ракети в зону ураження систем ПРО ближнього радіусу дії, таких як «Праща Давида» або американський Patriot.
Такий підхід створює для ПРО / ППО кілька проблем:
- одна ціль перетворюється на десятки. Перехоплювачі систем ПРО націлені на знищення однієї великої цілі — ракети. Після скидання суббоєприпасів потрібно відслідковувати та знищувати десятки дрібних, швидких цілей, що технічно вкрай складно;
- висота скидання виводить із гри ключові системи. «Праща Давида» ефективна до висоти близько 15 км. Якщо скидання відбувається вище, ця система має обмежені можливості. Patriot працюють на ще менших висотах;
- складність виявлення. До моменту скидання практично неможливо відрізнити ракету з касетною боєголовкою від ракети із звичайною. Це заважає правильно розставити пріоритети перехоплення;
- виснаження дорогих запасів. Для перехоплення на середній ділянці траєкторії (ще до скидання) використовуються найдорожчі та найдефіцитніші перехоплювачі, такі як американські SM-3 або їх ізраїльські аналоги. Їхні запаси обмежені, а вартість кожного обчислюється мільйонами доларів.
Незалежні аналітичні звіти вказують на вразливість ключових американських авіабаз (наприклад, на Гуамі) перед атаками касетними боєголовками. Літаки на стоянках та сховища палива — ідеальні цілі для таких ударів «по площі». Китай, який має величезний арсенал балістичних ракет, безсумнівно, уважно вивчає цей досвід. Росія та Північна Корея також можуть запозичити таку тактику.
Поточні події підтверджують необхідність уточнення концепцій протиракетної оборони на перехоплення цілей на середній ділянці польоту (до поділу бойової частини на суббоєприпаси) та розвиток космічних платформ стеження та перехоплення. Також зростає важливість «запобіжних операцій» — кібератак, ударів по стартових позиціях та ланцюжках поставок для запобігання запуску таких ракет взагалі.
Вплив на Україну та наш інтереси
Воєнний конфлікт в регіоні, незважаючи на значну низку ризиків та викликів для України, одночасно став певним «вікном можливостей» для нашої держави, зокрема стосовно розширення оборонної співпраці. Українські фахівці вже допомагають місцевим військовим адаптувати системи ППО до масованих атак безпілотників, оскільки в країнах регіону оборона була орієнтована на балістичні ракети Ірану, але виявилася менш ефективною проти великої кількості БпЛА. Успіх наших військових створив умови для розширення зовнішньополітичних контактів. Наведене підтверджує недавнє турне президента В. Зеленського Близьким Сходом.
Вже підписано угоди про оборонне співробітництво із Саудівською Аравією, Катаром та ОАЕ, при цьому аналогічні переговори зараз ведуться з Бахрейном, Кувейтом та Оманом. Зазначимо, що це багаті країни з численними арсеналами сучасної зброї, зокрема комплексами Patriot.
Драйвером цього процесу є попит на український досвід і технічні можливості щодо ППО загалом, особливо щодо боротьби з БпЛА. Перспективним напрямом є обмін досвідом у тактиці застосування західних систем ППО. Як зазначають західні експерти, таку тактику Україна відпрацювала на найвищому рівні, що дозволяє мінімізувати втрати зенітних систем та оптимізувати їх використання, включаючи витрати боєприпасів.
Для України ці угоди несуть не лише геополітичні, а й прямі технологічні вигоди, відкриваючи шлях до створення спільних виробництв та отримання інвестицій в оборонний сектор. Перспектива України полягає не в продажах, наприклад, дронів-перехоплювачів, а в наданні комплексу оборонних послуг, зокрема щодо ППО, експорту безпеки загалом. Одночасно виникає можливість отримувати інвестиції від країн регіону і довгострокове відкриття ринків для України.
Висновки
Воєнний конфлікт не закінчено, однак він уповільнюється і, незважаючи на заяву Д. Трампа про нібито закінчення військової операції, подальші прогнози охоплюють діапазон варіантів від виходу на якусь компромісну домовленість до паузи з подальшим відновленням воєнних дій включно з наземним компонентом. Водночас попередні результати протиборства у повітряному домені вже зрозумілі.
Стосовно Ірану
Іранською стороною усвідомлено переваги і обмеження власної системи випуску ракет різного призначення. Тепер їхнє виробництво майже напевно буде масштабовано, а «ракетні міста» стануть фундаментом національної системи оборони.
Одночасно усвідомлено критичну важливість розвідданих для завдання точних ударів по об’єктах противника в регіоні.
Підтверджено уразливість практично всіх об’єктів протилежної сторони, навіть оснащених сучасними системами ППО / ПРО, перед масованими атаками.
Отримано досвід спільного застосування балістичних ракет та дронів-камікадзе.
Виявлено власні прогалини в ешелонованій ППО, гострий дефіцит сучасної бойової авіації та носіїв ПКР / КР великої дальності.
Стосовно США
Власне ключові військові цілі застосування ВПС та авіації загалом досягнуто. Військовий та промисловий потенціал противника отримав значний рівень втрат, досягнуто панування у повітрі. Хоча, незважаючи на високоточні удари і загибель вищого керівництва, уряд Ірану функціонує та продовжує опір.
У США заявляють про те, що в ході військової операції «Епічна лють» системи ППО Ірану виведені з ладу, стаціонарні об’єкти зазнали потужних ударів, а американські ударні групи авіації переміщуються по іранському повітряному простору з найвищим ступенем контролю ситуації з свого боку.
Інфраструктура розробки ядерної зброї отримала значні ураження. Водночас збагачений уран не вилучено і не знищено, він, як і раніше, залишається під контролем Тегерана.
Масовані удари крилатими ракетами та іншими засобами ураження не призвели до капітуляції чи повного паралічу обороноздатності Ірану.
Система ППО над базами у Бахрейні, Катарі, Саудівській Аравії та об’єктами в Ізраїлі не продемонструвала абсолютної надійності.
Отримано досвід застосування в бойових умовах сучасного озброєння, що дозволить провести корегування планів подальшого нарощування потенціалу ОВТ.
Стосовно Ізраїлю
Незважаючи на масовані удари Іран, системи ПРО / ППО загалом виконали поставлені завдання, військова та цивільна промисловість Ірану зберегли ядро своєї дієздатності. Руйнування та жертви серед місцевого населення мають місце, але вони не досягли критичного рівня.
Підтверджено нездатність вести війну такого масштабу в регіоні без прямої та масованої допомоги США.
Ізраїль оцінює, що Іран все ще має понад 1000 ракет, здатних досягти їх території, також арсенал Хезболли в Лівані включає до 10 000 ракет малої дальності.
Як пише з цього приводу професор міжнародних відносин і політичної теорії в Макалестер-коледжі доктор Ендрю Летем, з позицій власне військових цілей, американо-ізраїльська повітряна кампанія виявилася ефективною. Але він стверджує, що проблема полягає в тому, що військово-повітряні сили США роблять не те, що закінчує війни. Іран, як і раніше, завдає ударів, адаптується і продовжує функціонувати як держава. Всього за кілька днів США та Ізраїль знищили значну частину військової інфраструктури держави, що є значним результатом. Однак Е. Летем підкреслює, що результат війни не визначається знищенням ідентифікованих цілей. США та Ізраїлю вдалося домогтися колапсу збройних сил Ірану, але не знищити їх. Силові структури Ірану навіть адаптувалися до нових умов. Поки що немає ознак того, що операція проти Ірану переходить у щось більш масштабне. Але такий підхід у будь-який момент може обернутися відновленням воєнних дій в регіоні.
Загалом аналіз доступних даних дозволяє зробити висновок, що адміністрація США та Ізраїлю, зіткнувшись з неможливістю перемогти Іран силою переважно лише повітряної компоненти, віддала перевагу тимчасовій стратегічній паузі під своєрідним дипломатичним прикриттям.
Перед Вашингтоном та Тель-Авівом стоїть класичний вибір: ескалація до рівня повномасштабної війни з непередбачуваними наслідками чи пошук варіантів для тимчасового заморожування / виходу з конфлікту, залишаючи при цьому довгострокові політичні цілі незмінними. На даний момент вибрано другий варіант з очевидних причин. Пентагон усвідомлює потенціал іранських асиметричних дій у відповідь по всьому спектру американських інтересів у регіоні. Однак стабільність цього умовного перемир’я є вкрай сумнівною.
Якщо угоди не буде, ймовірно, відбудеться ескалація війни, яка міститиме нові масовані удари по іранській військовій та цивільній інфраструктурі (у тому числі як «відплату» за енергетичні та водні об’єкти в країнах Перської затоки) та перехід до більш активних дій у наземному та морському доменах. Ключова теза — на порядку денному є повернення до концепції масштабної «промислової війни». Якщо останні тридцять років США фокусувалися на точковому знищенні військ противника на полі бою, то зараз акцент зміщується на повну руйнацію оборонних потужностей, заводів, цехів тощо. Це викликано тим, що ворог навчився наповнювати свої сили дешевими дронами та ракетами, тому єдиний спосіб перемогти – знищити джерела їх виробництва, а не самі боєприпаси. Також американське командування усвідомило, що ловити мобільні пускові установки БпЛА у пустелі важко, якщо заводи випускають нові безпілотні апарати швидше, ніж їх встигають збивати.
Але, як зазначено з цього приводу в публікації Bloomberg, опоненти ескалації стурбовані тим, що іранська відповідь на нові американські та ізраїльські удари по інфраструктурі країни також буде руйнівною для нафтових та інших об’єктів країн Перської затоки, оскільки ракетних та інших запасів Ірану потенційно вистачить ще на місяці воєнних дій.
Думки, оцінки та висновки, викладені в цій авторській статті, є особистою позицією автора і не обов’язково відображають офіційну позицію Українського інституту майбутнього, його партнерів або донорів.
