Новий суспільний договір. Нам щось недоговорювали

Фото: Shutterstock.com

В університеті мене вчили, що це – угода між суспільством, бізнесом і владою.
Теорія суспільного договору, майже така ж стара, як сама філософія, це – точка зору, згідно з якою моральні або політичні зобов’язання людей залежать від договору або угоди між ними, формують суспільство, в якому вони живуть.
Чи є Конституція таким договором? За своєю природою, конституція – це саме “установчий документ” держави. Але в наших реаліях, де більше 50% українців ніколи в своєму житті не читали Конституцію, чи можна вважати її “суспільним договором”?
І як можна вважати Конституцію суспільним договором, якщо вона була прийнята не як Акт державності (установчий договір), а як закон. І не громадянами, а їх представниками – ВРУ. 28 червня 1996 року.
Таким чином, можна стверджувати, що суспільного договору немає і є лише негласні домовленості.
Причина в наступному. Ми не створювали державу з нуля. Нам дісталася вся інфраструктура, державна, ресурсна, освітня та інші від моделі СРСР.
Давайте уявимо, яким би був суспільний договір, якби українці – 40-50 млн людей не отримали в спадок країну, а спільними зусиллями створювали її з нуля на території сучасної України.

По-перше, ми б домовилися:

1. Про червоні кордони, які переступати не можна:

– людина, громадянин країни – головний вигодонабувач від нашого спільного об’єднання в державу. Ми всі маємо рівні права, рівні обов’язки і рівну відповідальність.

– людське життя священне, ніхто не має права його позбавляти.

– приватна, як і громадська (наша спільна) власність священна, ніхто не має права її забирати або завдавати шкоди.

– кордони нашої держави – непорушні, наша територія неподільна.

2. Про роль (функції) держави:

Держава – наш спільний інструмент: загального захисту, безпеки (національної, кордонів, інформаційної, життя громадян); регулювання рівних економічних прав і свобод; арбітражу в суперечках між резидентами країни; реалізації наших спільних гуманітарних інтересів (допомога слабким, розвиток дітей, невідкладна допомога для порятунку життів); просування наших загальних економічних інтересів; регулювання грошового обігу і фінансових ринків; захист громадян за межами нашої країни.

3. Наші обов’язки (чим ми жертвуємо заради благ від держави):

– чесно платити податки, які й забезпечують ефективне управління країною і наданням нам, громадянам, послуг;

– дотримуватися законів, правил, за якими живуть всі громадяни;

– поважати права й інтереси співгромадян і наші спільні інтереси, які реалізуються державою від нашого імені в наших інтересах;

– поважати і захищати інтереси нашої країни;

– допомагати і підтримувати один одного в складних ситуаціях (мені здається, взаємодопомога – потужний об’єднуючий клей), в тому числі за межами країни.

– застосовувати один до одного презумпцію довіри. Довіряти одне одному поки інше не доведено вчинком.

– допомагати нашій спільній державі (захищати країну, інформувати про порушення законів і правил, не брати участь в корупційних та інших кримінальних діях, розвивати нашу країну і посилювати її авторитет як всередині так і на міжнародній арені)

4. Наші права.

– найголовніше – право на свободу. Наша свобода обмежена тільки законами і правами інших громадян.

– право на отримання якісного сервісу від держави.

– право на бездоганну роботу правил і законів, а так само правоохоронної і судової системи.

– право на безпеку, де б ми не знаходилися, ефективну роботу поліції, попередження правопорушень, надійний захист кордонів.

– всі українці мають право на безкоштовну (за рахунок платників податків) базову освіту, невідкладну медичну допомогу та допомогу у врятуванні життя (в т.ч. складні і дорогі операції).

– доступ до всієї інформації про використання наших податків і доступ до всіх державних документів, крім тих, які пов’язані з національною безпекою.

– право на підтримку держави для просування української продукції за межами України (за умови, що це вигідно країні і платникам податків).

– право на гідне медичне обслуговування (держава не фінансує медицину, крім невідкладної, але вона регулює якість і баланс інтересів між громадянами і медиками)

– право вчитися все життя.

Це основні (не всі, звичайно) пункти можливого суспільного договору українців, з якого можна починати будувати нову Україну.
Ми можемо нескінченно довго сперечатися, хто буде наступний президент або яким буде наступний парламент, але ситуація кардинально не зміниться, поки у нас не зміняться стосунки між собою. Поки ми не домовимося і не приймемо свій “Білль про права”, з якого почалася американська державність.

Анатолій Амелін, директор економічних програм UIF

Оригінал матеріалу було опубліковано на ресурсі Новое время

Команда UIF

Адміністрація