14 лют. 2017
Коментарі Микола Скиба

Привид Університету

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 1440
Привид Університету

Привид Університету

Автор: Микола Скиба
14 лют. 2017 15:43

Закон України «Про вищу освіту», ухвалений у червні 2014 року, належить до перших законодавчих ініціатив, націлених на системні зміни в постмайданній Україні. Однак на сьогодні його норм практично не дотримуються, або ж відкрито саботують. Зокрема, автономія університетів, яка була одним з головних здобутків ініціативи, нівелюється й розмивається як зсередини фахового середовища – через бажання зберегти ручний і непрозорий режим керування, так і органами управління - через надмірну бюрократію. Але й в одному, і в іншому разі дається взнаки взаємна недовіра згаданих гравців та нерозуміння, як можна діяти в інший спосіб. Схоже, саме з цієї ж причини так і не запрацювала передбачена законом Національна агенція забезпечення якості вищої освіти, а навколо особи голови секретаріату цього органу точаться політичні дискусії. Питання розвитку вищої освіти залишається одним із найслабших місць проекту Середньострокового плану дій уряду в частині «Розвиток людського капіталу».

З риторики, яка лунає і на урядових обговореннях, і на профільному комітеті Верховної Ради, університет постає статичним і майже абстрактним утворенням, для якого всі суспільні процеси - наче піна для острова блаженних. Отримати акредитацію бодай першого рівня для нинішніх вищих навчальних закладів (або вірніше таких, які ними вважаються) - це все одно, що пройти чистилище та отримати шанс на безсмертя.

На практиці ж у вищій школі бракує як науки, так і спроможності запропонувати її результати суспільству та бізнесу. Тож єдине, що на сьогодні продукують перевантажені схоластикою університети, залишаються дипломи – не підкріплені нічим, окрім «визнання державою». Але саме ця проблема практично не відображена у програмних документах ані Парламенту, ані Уряду.

Отже, для змін потрібна не лише політична воля, але й візія, що має відповідати викликам сучасності – як глобального, так і локального вимірів. В іншому разі реформа буде схожою на спробу перетнути сучасний Атлантичний океан по середньовічних мапах.

Спробуємо зорієнтуватися, які виклики роблять «погоду» в глобальному освітньому «океані» та як вони можуть вплинути на «тиху бухту» з українською освітою. Класичні університети належать до фундаментальних суспільних інститутів розвинутих країн. Упродовж трьох попередніх індустріальних революцій вони виконували щонайменше дві істотні функції: забезпечували спадковість цінностей та правил гри, вироблені модерними суспільствами, а з іншого боку - виступали одним із драйверів інновацій, насичуючи економіку висококваліфікованими кадрами. Однак, вироблені економікою знань правила гри почали підважувати роль вищої школи, яка свого часу спричинила появу цих правил. Четверта індустріальна революція достеменно змінила прерогативу на доступ до знань та формування фахових і громадянських компетенцій. Експоненційний розвиток технологій, поява нових інструментів соціальних комунікацій та нестандартних бізнес-моделей запустили процес кардинальної трансформації вищої освіти, що зачепила як систему управління, фінансування, так і місію університетів у сучасному світі.

Запит активної частини суспільства, зокрема лідерів змін, полягає в тому, щоб ці класичні інституції, які тривалий час були символом успіху та сталості, тепер проявили більше адаптивності у «плинному» (за визначенням Зігмунда Баумана) світі.

Із класичних університетів одним із перших зреагував Стенфорд, який ще в1970-80 роках був лідером не лише в наукових дослідженнях, але й комерціалізації їх результатів, заохочуючи створення стартапів на своїй базі. Тож коли фахівці з комп’ютерних наук Себістіан Трун та Пітер Норвіґ оголосили, що їхні початкові курси зі штучного інтелекту стануть доступними та безкоштовними для будь-якого користувача інтернету - це стало чимось накшталт «ефекту метелика», що просигналізував про зміну клімату. У 2011 році на перший курс записалося 10 тисяч осіб, а після того як «New York Times» розмістила матеріал про освітню новацію, число охочих сягнуло аж за 160 тисяч студентів із 190 країн.

За рік Себістіан Трун заснував онлайн-платформи Udacity, і майже слідом за цим з’явилися та Courséra, заснована професорами інформатики Ендрю Ін Дафна Коллер із того ж Стенфордського університету. За версією сайту TechCrunch, Cursera була визнана найкращим стартапом 2012 року. Намагаючись не відстати від тренду, Гарвард та MTI інвестували 60 млн. доларів у створення власної платформи EdX. Однак перший бум зі створення масових онлайн-курсів почав спадати після 2013 р., коли дослідженнями Пенсільванського університету з’ясувалося, що число тих, хто проходить курс до кінця, становить лише близько 4 %. Активізувалися розробки в напрямку змішаного навчання із використання цифрових платформ. Навесні 2013 р. Вісконський університет у плані експерименту запустив програму компетентнісно-орієнтованого підходу. Поява університету нового типу залишалася питанням часу.

Стартап Minerva Project із зірковим складом засновників, серед яких колишній сенатор від штату Небраска Боб Керрі, екс-міністр фінансів США, президент Гарварда Ларрі Саммерс і колишній декан Гарварда Стівен Косслін - став у царині освіти тим, чим є Uber на ринку таксі. Вартість навчання в новоствореному університеті на 50 % нижча за престижні університети США. Minerva використовує цифрові технології донесення контенту, проте студенти, на відміну від онлайн-курсів, працюють разом. При чому вони переміщуються в нове місто в іншій країні. Всього студенти відвідують за час навчання до 7 міст: Сан-Франциско, Берлін, Буенос-Айрес, Сеул, Бангалор, Стамбул і Лондон. Тут вони мешкають в орендованих квартирах та будинках групами в середньому по 19 осіб. Навчальна програма включає лише чотири дисципліни: «Критичне мислення», «Креативне мислення», «Ефективні комунікації» та «Ефективні (групові) взаємодії». Засновники заявляють, що готують їх до професій, «яких поки не існує».

Ще далі пішли засновники Університету Сингулярності, які зосередилися на підготовці учасників короткострокових програм («шкіл») до розв’язання найактуальніших і масштабніших викликів сучасності: зміни клімату, кібербезпеки тощо. Наявність диплома відіграє при цьому найменш значущу роль, як і при прийомі на роботу в такі компанії як McKinsey.

У Європі викликом для вищої школи стала поява нових технологічних університетів на кшталт «42», що готує програмістів високого класу на принципах peer to peer learning без участі викладачів та не видає жодного диплома. Натомість студенти двічі впродовж періоду навчання, який триває 3-4 роки, проходять практику в технологічних компаніях. Від 2016 року на правах франшизи від «42» в Україні діє UNIT factory. Також в Україні з 2014 року активно розвивається формат онлайн-курсів, зокрема, завдяки таким платформам як Prometheus та ВУМ-онлайн. І водночас з кожним роком зростає кількість студентів, що навчаються за кордоном (за даними аналітичного центру CEDOS у 2016 р. ця цифра складала близько 60 тис. осіб). Більшість із них прагнуть залишитися в інших країнах.

Коли ці тенденції не враховуються, а увага зосереджена на «привидах», тобто моделях, що втрачають актуальність у світовому контексті, енергія змін каналізується до малозначущих питань на кшталт «урегулювання діяльності вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації» та персони керівника Національної агенції забезпечення якості вищої освіти.

Проте, інтеграція України в європейський і світовий освітній простори полягатиме у відповіді на запитання: з якою унікальною і практичною пропозицією вийде наша країна у глобальний освітній ландшафт, який, нагадаємо, переживає тектонічні зсуви.

Підписатися на новини