За крок до прірви беззаконня

Життя доводить, що гра з вогнем завжди рано чи пізно закінчується трагічно. Насамперед для тих, хто цим займається.

Вже третій рік поспіль з екранів телевізорів лунають заяви як міністрів, політиків, так і активістів про корумпований та поганий суд, який не вартий того, щоб йому довіряти. Тільки їм, істинним представникам народу, можна вірити. Всі інші, хто під присягою (держслужбовця, працівника поліції чи судді), на їхню думку, цього не заслуговують. Бо судді у всьому винні! Або, як варіант, поліція. Має ж бути хтось винен в тому, що ми погано живемо? Їх потрібно реформувати. І дуже шкода, але часто в розуміння слова “реформувати” вкладається значення не перетворення з метою покращення, а знищення. А далі що?

Результати такої медіа-активності не змусили себе довго чекати. Судові засідання в резонансних справах дедалі частіше перетворюються на шоу, такі собі майданчики для політичних видовищ. Принижені та позбавлені захисту суди опинились сам на сам з плодами тотального цькування судової гілки влади. Яскравим прикладом слугує нещодавня ситуація зі спробою захоплення Святошинського районного суду м. Києва. Слабкість спровокувала насилля. І справа не в розбитих вікнах чи поламаних стільцях. За бажання, їх можна відновити наступного ж дня. Відчуття вседозволеності та тотальної безкарності — ось те, чого так швидко не виправиш. “Хто сильніший, той правий”, “око за око, зуб за зуб”, “за батька відповість син…вендетта”. Закони вулиці поступово починають заміщувати закони держави. Наступною стадією плекання недовіри до суду може стати вуличне правосуддя. Простіше кажучи, самосуд. Спочатку радикальні угруповування, а за їх прикладом і мирні люди, почнуть з’ясовувати стосунки самостійно, керуючись “високим почуттям” справедливості, яка як відомо у кожного своя. Чим це скінчиться? Трагічні події травня 2014 року в Одесі продемонстрували якими жорстокиПроми можуть бути вуличні методи “відновлення” справедливості. Скільки людей ще мусить загинути, щоб суспільство збагнуло загрозу злочинних дій агітаторів до самосуду та не менш злочинної бездіяльності апарату державного примусу?

Новый Верховный Суд: Кто? Как? Зачем?

Головний сенс та завдання будь-якої держави — утвердження безпеки ЛЮДИНИ, її життя, здоров’я прав та майна. Для досягнення мети держава зобов’язана запровадити межу між дозволеним та недозволеним, вживати заходи примусу до суб’єктів, чия поведінка відхиляється від загальноприйнятих правил. Коли механізм державного примусу дає збій виникає безправ’я, нав’язування іншим своєї волі, у багатьох представників суспільства виникає бажання судити! Спочатку в Фейсбуці, потім в сім’ї, пізніше — на вулиці.

І якщо Кримінальний Закон передбачає покарання за доведення до самогубства, то чому не встановлює покарання за доведення до самосуду? Об’єктивна сторона правопорушення може характеризуватись діянням у формі систематичного публічного приниження репутації суду та суддів, закликами до протиправних дій та негативними наслідками у вигляді захоплення приміщень суду або вчиненням злочинних дій, відносно інших людей, які мають статус підозрюваних або обвинувачених. 

Між набожністю та невіглаством: суддівський кейс

А поки нас продовжують безкарно штовхати в обійми вуличного правосуддя і повного безладу, єдиним способом вберегтись від гріха та беззаконня, залишається взяття за звичку перевіряти все почуте та прочитане на предмет правдивості. Наприклад, лунає заява з телеекрану: “Рівень довіри українців (тобто наш з вами) до судової влади 5 %”. Знаходимо дані останніх соціологічних опитувань. Так, за дослідженням Центру Разумкова цей показник складає 8 %, а за даними USAID взагалі 12% (!). Упс, заява-фейк. Хто вигодонабувач? Точно не Український народ. Звучить чергова казка про те, що судова реформа стоїть на місці — відкриваємо офіційні сайти установ судової влади. Читаємо: завершився відкритий конкурс до нового Верховного Суду, прийнято нові процесуальні закони, розпочато масштабну перевірку діючих суддів, проведено відбірковий іспит для кандидатів на посади суддів місцевих судів, оголошено конкурс до новоствореного спеціалізованого суду. Упс. Знову брехня? Щось таки відбувається! Звісно, всі зміни лише в зародку, результати їх впровадження буде відчутно значно пізніше. Але саме цим і користуються особи, які для підвищення власних політичних рейтингів, кількості фейсбучних лайків та отримання грантів впереміш з псевдозмістовними мультиками не гребують нічим. Вони продовжують гратись з вогнем суспільної недовіри до інституцій судової влади, підливаючи в нього то олію, то керосин… свідомо чи не свідомо знищуючи своїми діями Українську державу.

Без висновку.

Він і без того очевидний.

Джерело: “Обозреватель”.