Що буде з якістю освіти після виключення з переліку обов’язкових дисциплін фізики, хімії та біології?

Оприлюднений МОН проект Типового навчального плану для 10-11 класів викликав жвавий резонанс у різних спільнотах, адже це питання напряму стосується конкурентоздатності сьогоднішніх школярів, а в майбутньому – інтелектуальної спроможності суспільства. Оскільки до кінця січня триватиме обговорення згаданого документу УІМ вважає за потрібне підсвітити контекст і кілька ключових питань планованих змін.

Спершу про технічні деталі. На сьогодні навчальний план є основним нормативним документом закладів освіти, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу. Міністерство складає та затверджує типові навчальні плани. Школи пізніше формують на їх основі власні робочі навчальні плани. При цьому плани включають інваріантний складник – перелік предметів, викладання яких є обов’язковим, та варіативний – блок, у якому навчальні предмети може обирати школа. Той факт, що до інваріантної складової міністерством не включені певні предмети, зовсім не означає, що їх пропонується виключити з навчальних планів конкретних шкіл. Скоріше навпаки – у навчальних закладів з’являється можливість бути гнучкішими у формуванні навчального процесу. Тут вже залежить від профілю школи, а також – амбіцій і звичок і когнітивного горизонту педагогічного колективу керівництва. За розрахунками фахівців міністерства, завдяки введенню обов’язкової профільної школи значно зросте кількість шкіл, що профільно навчатимуть точних дисциплін.

Тепер щодо контексту. Згадані зміни, передбачені у Концепції Нової української школи, яка 14 грудня 2016 р. була затверджена Кабінетом Міністрів України як стратегічний документ, що визначає напрямок трансформації системи освіти Відповідно до Концепції до 2029 р. в Україні вводиться триступенева система середньої освіти завершальним етапом якої і має бути профільна школа, що закладає основи профорієнтації. Ключова ідея полягає у переході від школи знань до формування компетентностей.

До кінця лютого 2017 р. має бути напрацьовано нова редакція проекту Закону України «Про освіту», що минулого року пройшов перше читання в Парламенті. Але для здійснення кардинальних змін самих лише нормативно-правових важелів недостатньо. Не менш важливим аспектом є неформальна згода зацікавлених сторін щодо нових правил гри. На сьогодні ж в суспільстві, та й у професійному середовищі відсутній не лише консенсус щодо візії майбутнього освіти, але й достатнє розуміння компетентнісного підходу. Звідси – побоювання що полегшення обов’язкової сладової шкільних програм обернеться їх вихолощенням і призведе до погіршення якості знань природничих дисциплін. Звісно, нова освітня парадигми, а особливо – перехідний період, несе як переваги так і ризики. Оптимальний вибір може в результаті виявитися не полярним. Отже варто глянути на ситуацію крізь призму стратегічних дилем.

Одна з дилем полягає у тому яким має бути співвідношення між дисциплінарними методами у навчанні та мотивацією. Теперішній підхід до викладання переводять увагу з розуміння «як це діє у реальному житті» на формули, які необхідно просто запам’ятати і відтворити у схоластичних задачах. Про дослідницький метод, вміння формувати і обґрунтовувати гіпотези, а потім перевіряти їх експериментально – з чого і складається «велика наука» – за такої системи не йдеться. Відповідно процвітає копіпаст як «єдино вірний» метод навчання. Для проведення лабораторних досліджень та проектного підходу до навчання потрібна якісно нова матеріально-технічна база із сучасним лабораторним обладнанням. Це в свою чергу впирається в дилеми зміни способу управління шкільним господарством, зокрема – кадрами і фінансами.

Фахівці позашкільної освіти, які на сьогодні працюють з поглибленим вивченням природничих дисциплін у форматі наукових студій, зауважують, що в проекті винесеного на обговорення Типового плану простежується дуже поверхове бачення ситуації. Формулювання запитання – це вже частина відповіді. Можна, скажімо, скасувати обов’язкову фізику, запропонувавши при цьому такі опції як «фізика для програмістів», «фізика для фахівців гуманітарних наук», або «хімія для для інженера» чи «хімія базова». Можна включити і опцію «без хімії» чи «без фізики». Обов’язковим, у даному разі, стає момент вибору. Ще одним з рішень у такій ситуації могло би стати проведення навчання для самих вчительських колективів. Зокрема – з профорієнтації, STEM, мейкерства, міждисциплінарного і командного підходу до навчання, фандрайзингу, тощо. Без цих навичок запровадження компетнісного підходу несе більше ризиків, ніж переваг.

Дискусія щодо трансформації системи освіти по суті лише починається. В цій ситуації недостатнього розуміння ключових стратегічних дилем точкові зміни в частині «розвантаження» інваріантної складової навчального плану зависають у повітрі без належного смислового підґрунтя і технічної бази і готовності агентів змін.