Щодо законопроектів про політико-правові рішення та про заборону на зупинення санкцій РНБО

У зв’язку з оприлюдненням проектів законів про фактичну заборону зупинення в судах дії накладених РНБО санкцій (“Законопроект щодо санкцій РНБО”) та про право Президента України звільняти для обмінів затриманих та підсудних осіб (“Законопроект про політико-правове рішення”), необхідно висловити наступні основні зауваження.

По Законопроекту щодо санкцій РНБО.

Однією з основних новел вказаного законопроекта є наступна: “Оскарження до суду рішень, прийнятих Радою національної безпеки і оборони України відповідно до цього Закону, не зупиняє застосування передбачених ними санкцій”.

Як відомо, рішення РНБО вводяться в дію відповідним указом Президента України.

Справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, відповідно до чинного законодавства, розглядаються Верховним Судом.

При цьому, забезпечення позову шляхом зупинення актів Президента України чинним законодавством не допускається.

Враховуючи вказане, викликає питання необхідність введення нової норми, яка, по суті, дублює вже встановлені законом правила та обмеження.

По Законопроекту про політико-правове рішення

Вказаним законопроектом пропонується:

запровадити норму, відповідно до якої “давність не застосовується у разі вчинення тяжкого чи особливо тяжкого злочину на тимчасово окупованій території України”;

ввести новелу, відповідно до якої “Президент України може ухвалювати політико-правове рішення як винятковий кримінально-правовий захід” а саме, звільняти затриманих або підсудних осіб для обміну.

Щодо першої пропозиції необхідно відмітити її явно дискримінаційний та, відповідно, незаконний, неконституційний, характер.

Адже, фактично, при можливій однорівневій суспільній небезпеці вчинених правопорушень (наприклад, вбивства) пропонуються різні умови притягнення до кримінальної відповідальності (аж до звільнення від кримінальної відповідальності за давністю за вбивство на неокупованій території) виключно за географічною ознакою скоєння правопорушення.

Чи відрізняються за суспільною небезпекою та негативними наслідками ті ж вбивства проросійськими бойовиками на окупованих та неокупованих територіях? Вочевидь, питання риторичне.

Щодо другої пропозиції, необхідно відмітити, що повноваження Президента України визначені виключно і обмежено в Конституції України.

В Конституції України відсутні повноваження Президента щодо ухвалювання політико-правового рішення як виняткового кримінально-правового заходу. Таким чином, пропонується неконституційне розширення повноважень Президента України.

Крім того, фактично пропонується запровадити дублювання вже існуючого правового механізму — помилування. Як ми знаємо, помилування – акт Президента України, за яким певна особа (чи кілька осіб) повністю або частково звільняється від відповідальності або покарання (незалежно від тяжкості злочину скоєного ними).

При цьому, як запропонована новела, так і існуючий механізм не вирішують питання правового статусу осіб, які, будучи під слідством або в очікування вироку суду, передаються Україною за наших полонених. Адже фактично вони є особами, які переховуються від органів влади.

Крім того, викликає питання норма новели щодо того, що обмін через політико-правове рішення може бути застосований виключно до громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які на законних підставах захищали незалежність і територіальну цілісність України. Це питання є надто вважливим враховуючи факт того, що деякі добровольчі підрозділи, в силу невизначеності державою їхнього правового статусу, до сих пір підпадають під ознаки незаконних збройних формувань.

Враховуючи вказане, при підтримці необхідності вирішення правовим шляхом питань як накладання санкцій з боку РНБО, так і статусу осіб, що передаються за наших полонених, говорити про підтримку запропонованих у вказаних законопроектах шляхів вирішення вказаних питань неможливо.

Олександр Чебаненко, директор програми “Право” Українського інституту майбутнього

Джерело: Цензор.нет