Ракетна атака Ірану. Десять перших тез

Ігар Тишкевич, експерт внутрішньої та зовнішньої політики UIF

Після ізраїльських ударів по цілях у Лівані, очікувалася відповідь Ірану, яка сьогодні була реалізована. Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) здійснив масований ракетний обстріл Ізраїлю, випустивши приблизно 400 балістичних ракет. Це призвело до перевантаження системи протиповітряної оборони «Залізний купол», через що постраждали важливі об’єкти на території Ізраїлю – вперше за кілька десятиліть.

Ця ситуація, ймовірно, призведе до відповідних дій з боку Ізраїлю, і можна прогнозувати розвиток ізраїльсько-іранського конфлікту. У гіршому випадку це може перерости в ширший регіональний конфлікт, до якого будуть залучені кілька держав, якщо основні партнери Тегерана та Тель-Авіна не зможуть втримати сторони в найближчі 24 години.

Що це означатиме для регіону та для світу?

1. Червоні лінії в сфері регіональної безпеки фактично стерті.  Ще два роки тому можна було говорити про якусь систему негласних домовленостей, які запобігали війні в регіоні. Ізраїль дуже обережно підходив до вибору цілей для своїх превентивних ударів та ударів відплати. Намагаючись без зайвої необхідності безпосередньо не атакувати силові структури країн регіону (йдеться саме про офіційні армії, поліцію, спецслужби тощо). У відповідь навіть держави, які вважають себе ворогами Ізраїлю, утримувалися від прямих атак його території, використовуючи для цього проксі-сили.

На сьогодні цієї системи більше не існує. Якщо підтвердиться інформація про удари по авіабазах та військових об’єктах у низці ізраїльських регіонів, це також підірве уявлення про невразливість Ізраїлю. Це твердження, важливе в контексті історії арабо-ізраїльських конфліктів, було ключовим елементом, що стримував початок масштабної війни в регіоні.

Ця ж теза змусить Ізраїль вдатися до масштабного удару у відповідь по іранській території. Тобто можна говорити про, як мінімум, початок ірано-ізраїльської війни.

2. Масштабування конфлікту. Між Іраном та Ізраїлем немає кордону, а це означає, що будь-які наземні операції передбачають використання території (як мінімум або участь як максимум) інших держав. Тобто війна ризикує стати регіональною, де Іран апелюватиме до ісламського світу, Ізраїль вимагатиме підтримки США та європейських держав.

3. Кінець будівництву старої системи світу у регіоні. Пп. 1 і 2 означають, що подальшу реалізацію плану США щодо побудови осі співпраці Туреччина-Ізраїль-Йорданія-Саудівська Аравія провалено остаточно. Більше того, може бути провалена політика збереження американського впливу на Ірак. Місцевий уряд буде поставлений перед виборами: підтримати США, а значить Ізраїль і стати на межу нової ірано-іракської війни. Або підтримати Іран і отримати конфлікт у тому числі на своїй території (де ще зберігається американська військова присутність)

4. Проєкт транспортного коридору Север-Юг призупиняється, принаймні у його початковому форматі, що передбачав маршрут через Індію, Іран, Кавказ, росію та Скандинавські країни. Індія не публічно демонструватиме розширення співпраці з Іраном, а скандинавські країни остаточно вийдуть із процесу обговорення нового транспортного коридору. Початкова та фінальна точка відпадають, залишаються Росія та Іран.

5. Південний Кавказ: Трикутник Туреччина-Азербайджан-Вірменія. Спроби Єревана збалансувати тиск Туреччини через активізацію контактів з Іраном, будуть припинені. В іншому випадку Єреван може втратити політичну підтримку з боку європейських партнерів. Подальший розвиток подій у регіоні залежатиме від залучення Туреччини до конфлікту. Якщо так — посилиться спільний тиск Анкари, Баку та Москви на Єреван щодо зангезурського коридору та формату врегулювання відносин із Азербайджаном. Що може призвести до зміни вірменського керівництва. На задоволення Кремля.

Альтернативний варіант, якщо Туреччина тримає дистанцію, Єреван швидко виходить на нормалізацію відносин із Туреччиною та Азербайджаном та намагається дистанціюватися від РФ. Але це може призвести до гри Москви в ірано-азербайджанському прикордонні, наприклад, використовуючи карту азербайджанського населення регіону. Причому тут не важлива сторона, а важлива дестабілізація. Тобто це можливо як стимулювання деяких протестів, і підтримка репресій щодо азербайджанського меншини. А може бути й те й інше (як Москва 2020-го розіграла у Білорусі).

6. Менше ракет російським. На цьому тлі проявляється трек, який може бути сприйнятий як позитив частиною українських політиків. Під час війни Іран буде позбавлений можливості передавати або продавати росіянам велику кількість ракет. А це означає меншу інтенсивність обстрілів української території.

7. Україна йде з переліку пріоритетів. Тема російсько-української війни як мінімум на місяць йде навіть «з другої шпальти» світових ЗМІ, переходячи в категорію «різне». Тема України йде і з передвиборчих дебатів у США. Все це разом уже через місяць-два надзвичайно ускладнює нашу комунікацію з партнером.

Ідеальний для нас варіант — якщо сторони просто обмежаться серією ракетних ударів. Але ймовірність такого результату відносно мала. Ізраїльське керівництво буде змушене продемонструвати силу, що спричинить розкрутку спіралі ескалації.

8. Менше допомоги нам. У разі початку регіональної війни на Близькому Сході Україна ризикує зіткнутися з різким зменшенням обсягів військової допомоги принаймні з боку США. Як би там не було, але ізраїльське лобі у Вашингтоні набагато потужніше за українське, а політичний рівень відносин двох країн набагато розвиненіший. Тому на тлі обмеженості ресурсів для зовнішньої допомоги українська частина йтиме «після» виділення необхідного озброєння Ізраїлю.

Хороша новина — ми можемо отримати більш сучасну, далекобійну та досконалу зброю, щоб «якість компенсувала нестачу кількості». Тобто ймовірність дозволу використання західної зброї територією РФ зростає.

9. Ціни на нафту. На жаль, але вони зростають. Тут все просто — дивимося, де розташований Іран, і навіть якщо не враховувати його частку в нафтовому ринку, де розташовані інші ключові постачальники.

10. У разі початку війни Росія після декількох місяців спробує представити себе як «комунікатора», здатного домовитися з Іраном. Що може призвести до спроби виходу на «комплексну розмову зі США та ЄС», де тема завершення війни проти України буде «серед інших».

Альтернатива – США тисне на Ізраїль, КНР на Іран. І вони вже є ключовими сторонами, які забезпечують майбутній світ. У такому разі також можливі домовленості щодо кількох конфліктних майданчиків. Відповідно на нас тиснутиме Вашингтон, на російських Пекін. А це означає більша ймовірність реалізації якоїсь подібності «китайського плану».

Що відбуватиметься на нашому фронті? Загострення. Враховуючи все перераховане вище, Росія спробує забезпечити собі якомога комфортніші умови перед початком розмов про світ. Для нашої сторони актуальне те саме завдання. Тобто найбільше ефективно використовувати ті обсяги озброєнь і техніки, які є в розпорядженні.