Чотири незручні питання, пов’язані з рейдом по Курській області

Ігар Тишкевич, експерт зовнішньої та внутрішньої політики УІМ

Тривають рейдові дії ЗСУ у Курській області. На цей момент, попри запевнення Генштабу рф, зона контролю ЗСУ розширюється. Про цілі настання у російському прикордонні керівництво України не говорить. Слова президента «про перенесення війни на територію агресора» лише характеризують ситуацію, що склалася. Проте існує кілька сценаріїв розвитку подій, як мінімум два з яких передбачають довготривалий контроль над зайнятими територіями. І, як наслідок, створюють нові дзвінки. Про це пропоную поміркувати.

Декілька сценаріїв розвитку подій у Курській області.

Станом на сьогодні можна говорити про рейд ЗСУ, який уже досяг кількох політичних цілей. Зокрема:

• Послужив хорошим мотиватором для населення України, повністю перебивши негативний порядок денний просування ЗС рф у Донецькій області. З одного боку результат позитивний, з іншого (що відзначають частина військових та волонтерів), Торецьк, Покровськ та Годинник Яр йдуть з інформаційного порядку денного.

• Створив виклик для внутрішньоросійської повістки. Вперше з 1944 року війська іншої держави зайняли частину суверенної території рф . І, що важливо, це війська України — держави, яка в уявленнях кремлівської верхівки є «штучним». Відповідно неможливість відбити ці території — політичний виклик особисто для путіна;

• Руйнує міф про ОДКБ та союзників росії. путін остерігся навіть називати те, що відбувається, «агресією» або «війною», оскільки такі визначення вимагають реакції союзників щодо ОДКБ. А у випадку з Білоруссю не лише в рамках згаданої організації, а й у рамках «Союзної держави». Однак ймовірність того, що «союзники» виступлять «на допомогу» росії, вкрай мала. А ось ймовірність того, що вони знайдуть тисячу причин, нічого не робити велика. І якщо це відбувається, виявляється нікчемність ОДКБ і, як наслідок, нікчемність російської політики щодо створення навколо себе військово-політичних блоків.

• Геополітичний порядок денний. Вперше в історії свого існування не лише росія намагається окупувати чужі території, а й сусідню державу окупує частину російської області. Україна продемонструвала, що заяви росії про свою військову міць і готовність до жорсткої відповіді є скоріше блефом, ніж реальністю. Якщо раніше послідовно переводилися окреслені Кремлем «червоні лінії», що стосуються окупованих територій, то зараз мова йде про території самої російської федерації в межах 1991 року. За ситуацією активно спостерігають інші держави та висновки для кожного свої. Для країн Близького Сходу та Африки рф втрачає імідж «наддержави», яка має потужну силову компоненту. Адже Кремль не здатний захистити свою територію (і чим довше триває утримання районів Курської області, тим сильніший ефект). Для США та КНР поточні події наочно свідчать, що можна аналізувати варіанти навіть розпаду росії й цей аналіз не є фантастикою, а роботою над можливими (нехай і не найімовірніший сьогодні) сценаріями розвитку подій. Ну і, нарешті, ця тема є вкрай цікавою для держав, які мають (навіть теоретично) територіальні претензії до росії.

кремль зараз створює ударне угруповання для того, щоб повернути контроль за втраченими територіями. Для цього вже почалося перекидання боєздатних частин з інших ділянок фронту. І для цього активно обговорюється тема залучення солдатів термінової служби до війни проти України.

Відповідно, є кілька сценаріїв розвитку подій з погляду українських інтересів. Вони взаємопов’язані один з одним і можуть реалізовуватися як окремо, так послідовно, коли логіка одного сценарію змінюється логікою іншого:

• Рейд залишається рейдом. Після того, як російські війська розпочинають операцію в Курській області, ЗСУ проводять операцію з деокупації раніше зайнятої РФ української території. При цьому відведення частин з території росії допускається як логічне завершення рейду.

• Розширення зон контролю та переведення війни в тому числі на інші регіони рф. Тобто, Україна намагається провести операції, спрямовані на розширення наявної зони контролю, включаючи захоплення територій в інших областях.

• Варіант переговорів, за якого наявність зони контролю на території рф виступає гарантом того, що Кремль не спробує «винести за дужки» обговорення майбутньої низки окупованих українських територій. Наприклад згадайте Мінський процес і задайте собі питання «а де там питання Криму?».

• Гра в “Курську народну республіку”. Простіше кажучи, створення російської держави, де у владі знаходяться політичні противники путіна.

Тепер питання, про які поки що не думали

Усі перелічені сценарії передбачають збереження контролю над зайнятими територіями деякий час. І тут уже через тиждень-другий перед нашою стороною постає питання «що робити з мирними жителями». Адже підвезення води немає, харчових продуктів так само немає. Медичне обслуговування навряд чи. Комунальні служби не працюють. А це не лише електроенергія, а й водопостачання, газ, каналізація. І відсутність політики роботи з цими викликами через якийсь час може створити політичні виклики для України. рф не буде зацікавлена ​​у підтримці мирної інфраструктури на цих територіях. Адже таким чином, Кремль отримує ситуацію, коли звинувачуючи Україну в небажанні подбати про життя цивільних осіб, можна спробувати збалансувати звинувачення на адресу рф, які стосувалися весни 2022 року. У тому числі віддзеркалити звинувачення у порушенні міжнародного гуманітарного права. Це не призведе до зміни позиції партнерів України, але вплине на держави, які прагнуть зберегти нейтралітет і надасть аргумент політичним силам у ЄС, які виступають за припинення війни з досить швидким поверненням до режиму співпраці з російською федерацією.

Три завдання на найближчі тижні

Таким чином, перше завдання, яке виникне вже за кілька днів, — організація «зелених коридорів». Тобто давати частині мирних мешканців виїхати. Хороший політичний трек, але є одне «але» – росія, погоджуючись на словах, може всіляко гальмувати цей процес. Політично правильно через деякий час самим ініціювати такий процес. Тобто продемонструвати турботу (на відміну від кремля) про мирних жителів. І, нарешті, путін змушений буде погоджуватися на пропозиції України щодо «росіян». У разі саботування російською стороною питання є сенс розглянути можливість евакуації частини цивільних на українську територію. Але тут свої складнощі – це громадяни держави агресора. І це евакуація на території, що безпосередньо постраждали від російського вторгнення. Тобто окрім логістичного завдання постає завдання політичне та гуманітарне, яке полягає у демонстрації здатності до гуманітарного та гуманного реагування. Ну і, нарешті, пропагандистський момент «росіяни тікають із росії в Україну».

Наступне завдання – забезпечити роботу інфраструктури на окупованих територіях. Хоча б її мінімальний набір. І це питання не лише мирних мешканців, а й бійців Сил Оборони України. Адже навіть для ефективної оборони бажано мати тил, з наявністю зв’язку, води, електрики тощо. І тут питання полягає в тому, а чи буде можливість використовувати на даному етапі російські ресурси (газ, електрику), запустити систему водопостачання.

Паралельно із цим необхідно вирішити завдання доставляння гуманітарних вантажів на підконтрольну Україні територію. Запаси їжі у місцевого населення закінчуватимуться вже за кілька днів. І тут постає питання: хто їх годуватиме? Принаймні найближчі тиждень-два. На місці це вирішується роздачею продуктів українськими військовими, але варто пам’ятати, що військовослужбовці будуть роздавати те, що їм призначено. Таким чином постають питання: «як провести хоча б побіжний облік тих, хто залишився», «де взяти продукти», «як їх доставити й хто відповідатиме за процес».

Утримувати довго = створювати місцеву владу

Перелічені вище завдання актуальні у логіці рейду, за умови, що українські війська мають намір незабаром залишити зайняту територію. Але якщо контроль зберігається, ми переходимо до логіки окупації території та роботи окупаційних адміністрацій. І це не лише політичне питання. Ситуація, коли на місцевому рівні є деякі структури, що займаються місцевими проблемами, запущена, нехай на низовому рівні, місцева економіка, зменшує витрати на утримання цієї території.

І тут ми маємо три ключові варіанти дій.

1. Режим окупації з повнотою влади військових. Простіше кажучи, в тилу створюються комендатури, які, окрім рішення, власне військових завдань, займаються проблемами забезпечення можливості життєдіяльності місцевого населення.

Безперечним плюсом цього підходу є повний контроль над процесом та відсутність необхідності приймати політичні рішення у Києві. Простіше кажучи, військові виють, але окрім цього керують ремонтами ЛЕП, водопроводу та каналізації, доставкою та розподілом харчових продуктів, медичним обслуговуванням. У такому форматі може навіть не знадобитися участь місцевих жителів — необхідні фахівці привозяться (під завдання або вахтовим методом) з території України.

Мінус підходу – його надзвичайна дорожнеча. Простіше кажучи, за все Україна платить сама. Військові відволікаються на нетипові їм функції. І, нарешті, питання безпеки привезеному цивільному персоналу.

2. Створення місцевої військово-цивільної окупаційної адміністрації. Тобто без політичних декларацій про майбутнє зайнятих регіонів та у форматі, коли місцеві фахівці перебувають у прямому підпорядкуванні у військових. Цей підхід вимагатиме запуску залучення структур, здатних виявити серед місцевих жителів готових до співпраці, проаналізувати потреби в персоналі та ресурсах для мінімального запуску громадянської інфраструктури та, можливо, економіки. Але так само це вимагатиме створення, якщо не нормативної бази, то як мінімум деяких легальних рамок, в яких існуватиме місцеве населення. І органів, які гарантуватимуть їхнє виконання. Зокрема, якщо запускається якийсь аналог «мирного життя», потрібна не лише медицина, а й поліція.

Плюси такого варіанту — економія коштів і можливість (у разі успіху) демонструвати, що на зайнятих Україною територіях йде «нормальне життя».

До мінусів належать складність у пошуку місцевих колаборантів. Особливо з огляду на відсутність політичних декларацій про майбутнє територій. На якомусь етапі потрібно буде дати таким людям відповідь, що з ними буде, якщо Україна піде.

3. Створення політичної влади. Це може бути гра в логіці «ЛДНР», коли місцеві окупаційні адміністрації протягом кількох місяців перетворюються на якусь подобу державних інституцій. Або створення таких спочатку. Шляхом запрошення частини російських політиків, опозиційних путіну до управління цією територією. Політично це може бути як аналог ЛДНР 2014-15 років з декларацією можливості реінтеграції з рф при зміні російського законодавства та зміні влади у рф. Або умовна «росія без путіна» – тобто сценарій, за якого сформований політичний центр заявляє про прихильність до політики «єдиної та неподільної росії (у межах 1991 року)» і своїх амбіціях до експансії аж до захоплення всієї території рф.

Плюс такого варіанта — територія існує, хай і за постійної підтримки України, але все ж таки коштом власних ресурсів. І громадянам рф демонструється “альтернативна росія”. Що може призвести в перспективі до деяких міграційних процесів та можливого стимулювання громадянського конфлікту в росії.

Мінусом такого варіанта є потреба підтримки території навіть після формального завершення війни. Або прийняття у себе хвилі «біженців з умовної КурНР або «росіїБезПутіна». Крім того, гра в аналог ЛДНР створює додаткові зовнішньополітичні ризики для України. І розіграш такої картки може позбавити нас частини зовнішньої підтримки. Варіант із «незалежною державою» також ризиковий, хоч і меншою мірою. Хай там як, але в новітній світовій історії є кейси колишніх республік Югославії, Косова, Південного Судану та інших держав. Але необхідною умовою для реалізації цього сценарію є затягування війни як мінімум на півтора року — час, необхідний для створення та зміцнення влади у новому протодержавному формуванні.

Замість висновків

Рейд ЗСУ на території рф на цю мить є успішним. І є реальні шанси, що він і буде таким далі. Однак, з кожним днем ​​боїв у Курській області зростає потреба у вирішенні завдань, які безпосередньо не пов’язані з війною. Що лежать у галузі гуманітарного права, зовнішньої політики. Для їх вирішення необхідні додаткові ресурси та плани використання сил, які безпосередньо не пов’язані з подіями на фронті — спецслужб, медичного персоналу, МНС, поліцейських сил і, нарешті, суто цивільних фахівців.

Від вирішення цих завдань безпосередньо залежатиме успішність операції біля росії. Єдиного варіанта дій немає – є безліч алгоритмів дій. Але кожен із них вимагає усвідомлення завдань, планування та залучення ресурсів.

Сподіваюся, найближчими днями ми побачимо який із варіантів починає реалізовуватися на Курщині.

Джерело інформації: https://www.patreon.com/posts/chetyre-voprosa-110075782