Експерти UIF назвали 4 сценарії санкційних переговорів США та ЄС

Матеріал був опублікований у виданні “Європейська правда“

Автори: Ілія Куса, Андріан Прокіп

Компанії, які беруть чи братимуть участь у будівництві газопроводу “Північний потік-2” в обхід України, можуть потрапити під дію санкцій США. Новина про серйозність обговорення адміністрацією США такого покарання викликала хвилю оптимізму у багатьох співвітчизників, які побачили у цьому шанс для захисту національних інтересів України.

Однак такий сценарій матиме низку вразливих моментів. Перш за все, в намір США запровадити санкції вкладається бажання не лише стримувати РФ, але й збільшити власну політичну вагу в Європі. Саме тому запровадження санкцій стане справжньою політичною бурею для усіх сторін, залучених у будівництво, а також для самих США.

Запровадження санкцій з боку Вашингтона проти п`яти великих європейських газових гігантів (компаній “Uniper”, “Wintershall”, “Royal Dutch Shell”, “ENGIE” та “OMV”) вірогідно призведе до катастрофічного політичного конфлікту між США та п’ятьма найбільшими європейськими країнами-учасницями проекту. Це Франція, Австрія, Велика Британія, Німеччина та Нідерланди.

Трансатлантичні відносини й без того перебувають у стані кризи, переважно через політику Трампа по лінії НАТО.

Американський президент із самого приходу до влади поставив під сумнів зв’язки з ЄС у НАТО та не зміг надати гарантії своїм союзникам у Європі. У свою чергу, розбіжності між США та Європою щодо витрат на оборону та антагонізм Вашингтона щодо питання створення в ЄС єдиних силових структур лише погіршили ситуацію і поглибили структурну американсько-європейську кризу.

Важкими ударами по системі стали рішення США по Ірану та торговій політиці. Односторонній вихід США з іранської ядерної угоди, який не підтримали ЄС, Росія та Китай, а також запровадження три дні тому імпортних мит проти своїх союзників Канади, Мексики та Європи ще більше торпедували трансатлантичні зв’язки, кинувши тінь на усю повоєнну систему американсько-європейської співпраці.

Звісно, це не означає розриву відносин між Вашингтоном і Брюсселем, але це точно поховало традиційне для усіх повоєнне сприйняття США та міцності союзу Європи та Штатів. Заява канцлера ФРН Ангели Меркель у ході її візиту до Вашингтона наприкінці квітня цього року про те, що настав кінець старому світовому порядку, якраз свідчить про завершення епохи американсько-європейських стосунків у тому вигляді, в якому вони існували останні 70 років.

Євросоюз змушений покладатися виключно на себе і сформувати окремий центр тяжіння у світі, особливо на тлі внутрішніх проблем, кризи самого ЄС і піднесення правих популістів та інших позасистемних гравців.

В усій цій схемі запровадження Штатами санкцій проти п`яти великих європейських компаній, які відіграють далеко не останню роль у своїх країнах і мають значну політичну вагу серед європейських еліт, лише поглибить розкол між США та ЄС і призведе до прямого протистояння. Разом із анонсованою Євросоюзом відповіддю Трампу на його імпортні мита на сталь та алюміній європейці не залишать потенційні обмеження з боку США щодо проекту “Північний потік-2”. Насамперед, це стосуватиметься тих країн (ФРН, Франція, Нідерланди, Австрія), які отримують пряму вигоду від реалізації цього проекту.

Для Німеччини “Північний потік-2” – це взагалі питання національних інтересів, яке має надзвичайну геостратегічну цінність. Дуже сумнівно, що Берлін просто проковтне такий крок Дональда Трампа, як санкції.

Іншим можливим наслідком санкцій стане посилення правих популістських сил, чимало з яких підтримують будівництво газопроводу.

На тлі погіршення стосунків зі США традиційні європейські еліти зазнають удару по їхніх рейтингах, а їхні вороги отримають козир у вигляді аргументу: “Ви підтримували зближення зі США, і самі завели нас у таку ситуацію”.

Цілком імовірним здається посилення позицій право-консервативної проросійської партії “Альтернативна для Німеччини” та правої коаліції в Австрії, не кажучи вже про хитку коаліцію Марка Рютте у Нідерландах і небезпечну перспективу падіння рейтингів Еммануеля Макрона, який має власні проблеми вдома з реалізацією реформ.

Чимало європейських еліт, які нині все ще стоять на чолі ЄС, спираються у своїй внутрішній легітимності на тіснi зв’язки зі США. Втрата Вашингтона змусить їх або поступитися місцем іншим політичним силам (як це сталося, наприклад, в Італії, Словенії або Австрії), або знайти альтернативних союзників. Такими можуть стати Росія, Китай, Індія, країни Африканського континенту.

Зрештою, запровадження санкцій поки не сталося, і незрозуміло, які саме санкції і проти кого саме запровадять.

Крім того, єдиної позиції щодо санкцій по “Північному потоку-2” в адміністрації Трампа немає. Так само не знають, що робити після того, як заблокують проект, якщо його дійсно заблокують через санкції.

Чи будуть європейці застосовувати до санкцій той же механізм, який планують запустити щодо Ірану та який вже використовували для обходу санкцій США по Кубі? Яку альтернативу можуть запропонувати Штати? Якою буде ціна питання і ймовірна реакція з боку Євросоюзу?

Аналізуючи ймовірність запровадження санкцій проти “Північного потоку-2” та публічні заяви представників США, можна виділити кілька сценаріїв ситуації:

Сполучені Штати запроваджують повноцінні санкції проти європейських газових компаній. Це призводить до прямої конфронтації з Німеччиною та її союзниками, погіршує трансатлантичні стосунки, поглиблює структурну кризу по лінії НАТО і спонукає ЄС відмежовуватися від США, шукаючи власне геополітичне місце у новому світовому порядку, посилюючи відносини з іншими альтернативними центрами світового впливу.

Сполучені Штати запроваджують обмеження на короткий час, лишаючи можливість одразу скасувати їх після певних торгів. У цьому випадку, відносини між США та ЄС все одно погіршаться, але принаймні може бути знайдений компроміс, а обидві сторони зможуть вийти з кризи, зберігши обличчя.

Сполучені Штати не запроваджують санкції після домовленостей з європейцями. Вони погоджуються відмовитися від ідеї блокування або затягування проекту “Північний потік-2” в обмін на політичні або торговельні поступки з боку ЄС. Це, власне, той варіант, який є найбільш вірогідним для України.

Дональд Трамп набиває собі ціну через шантаж і залякування, змушуючи європейців сісти за стіл переговорів і виконати ряд вимог на користь США.

Сполучені Штати нічого не роблять. У цьому випадку, якщо все лишиться на рівні погроз і пафосних заяв, відносини між США та ЄС не впадуть настільки низько, як могли, але це вдарить по рейтингах Дональда Трампа та його команди.

Для США це найбільш програшний варіант, особливо напередодні проміжних виборів до Конгресу в листопаді цього року.

Як би там не було, новий конфлікт навколо “Північного потоку-2” не лише дає надію на блокування небезпечного для українського транзиту будівництва, але й створює нові ризики погіршення відносин із нашими союзниками.

У такій ситуації Україна має наполягати на включенні у процедури співпраці союзників з питання “Північного потоку-2” та майбутнього українського транзиту.