Римський статут: бійтеся данайців, що дари приносять

ФОТО: znaj.ua 

           Заступник голови Офісу президента Руслан Рябошапка заявив про намір “нарешті ратифікувати” Римський статут Міжнародного кримінального суду.

       Спробуємо висунути контраргументи до тих тез, на яких зупинився Руслан Рябошапка, а також на інших, що були надані офіційними особами раніше як аргументи на користь ратифікації Україною Римського статуту та приєднання до юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

1. “Ратифікація Римського статуту Міжнародного кримінального суду є частиною Угоди про асоціацію з ЄС. Це міжнародне зобов’язання”.

            Це твердження не зовсім відповідає дійсності. Відповідно до Угоди про асоціацію України з Євросоюзом, сторони зобов’язались співпрацювати “з метою зміцнення миру та міжнародного правосуддя шляхом ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду 1998 року та пов’язаних з ним документів”.

            Україна, в рамках співпраці зробила цілий ряд кроків, а саме в 2006 році приєдналася до Угоди про привілеї та імунітет Міжнародного кримінального суду, прийняла на рівні Кабінету міністрів цілий ряд постанов для ратифікації Україною Римського статуту тощо.

            Таким чином, Україна постійно виконувала умови Угоди про асоціацію, співпрацюючи в тому, що стосується Римського статуту та пов’язаних з ним документів. Цей процес треба продовжувати і далі.

2. “Необхідність ратифікації Римського статуту прописана в Конституції України”.

Це твердження не зовсім співпадає з дійсністю. Відповідно до статті 124 Конституції України, “Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду”. І на цьому все.

3. “Злочини, скоєні на території України у зв’язку з війною, є юрисдикцією Міжнародного кримінального суду ”.

Це твердження не зовсім відповідає дійсності. До компетенції Суду входить переслідування осіб (включаючи керівництво держав), відповідальних за геноцид, воєнні злочини та злочини проти людяності. Як це не дивно, відповідальність за більшість з вказаних злочинів прописана в чинному Кримінальному кодексі України.

Водночас, основні злочини, в яких обвинувачується керівництво РФ та її посіпаки, – агресія та тероризм, під юрисдикцію Суду не підпадуть.

Саме поняття агресії з’явилося в Римському статуті тільки в липні 2018 року.  Закони, що встановлюють кримінальну відповідальність зворотної сили не мають. Таким чином, Суд зможе розглядати акти агресії, скоєні тільки після липня 2018 року.

А на злочини, пов’язані з тероризмом, повноваження Суду не розповсюджується. Таке поняття в Статуті просто відсутнє.

Крім того, слід пам’ятати, що, відповідно до норм Статуту, особа звільняється від відповідальності за, наприклад, воєнні злочини, якщо вона не усвідомлювала:

• незаконність наказів свого керівництва та/або
• що бере участь в збройному конфлікті між державами.

            Дуже зручна аргументація для тих, хто розказує байки пропаганди країни — агресора РФ про громадянську війну у нас, чи не так?

4. “Міжнародний кримінальний суд може притягнути до відповідальності будь-яких високопосадовців”.

За 17 років роботи Суд виніс єдиний вердикт військовому високопосадовцю з Демократичної республіки Конго Тому Лубангу Дьїло. Вирок — 14 років в’язниці той отримав за залучення до військових дій дітей молодше 15 років, насильницькі дії статевого характеру до неповнолітніх тощо. На цьому все.

При цьому Суд більше шести років розслідував справу проти президента Кенії Ухуру Кеньятті, який був звинувачений в загибелі більше ніж 2,5 тисяч осіб. В 2014 році всі обвинувачення були відізвані – через слабкість позиції Прокурора Суду.

Більше 10 років Суд переслідував президента Судану Омара аль-Башира за злочини в провінції Дарфур, через які тільки загиблих – більше 300 тисяч осіб. Весь цей час аль-Башир їздив по світу, навіть переобирався президентом, але до рук Суду так і не потрапив. Пояснюють це тим, що Судан не ратифікував Статут і тому не зобов’язаний виконувати його вимоги (до уваги, Росія теж не ратифікувала Статут, про що нижче).

Найбільш резонансною була справа Суду проти президента Кот-д’Івуара Лоран Гбагбо, якого звинувачували в злочинах проти людяності. В 2011 році той навіть був заарештований та переданий Суду. Але в 2019 році Суд так і не почав розглядати справу по суті, а повністю виправдав Гбагбо – через надто слабку позицію Прокурорів Суду. Більш того, під час розгляду цієї справи Прокурор Суду умудрився оприлюднити цілком засекречені дані про свідків, чим піддав їх смертельній небезпеці.

5. “Винних у злочинах проти людяності і військових злочинів громадян не притягають до відповідальності через відсутність доступу слідчих органів до підозрюваних, більшість з яких ховаються в РФ або на окупованих територіях”.

            РФ не ратифікувала Римський статут, а це означає, що Суд не зможе вести розслідування на території РФ, а РФ зможе ігнорувати Суд та його рішення. Вочевидь, що якщо Суд візьметься за справи проти верхівки РФ та її прислужників, вірогідність того, що РФ просто буде ігнорувати рішення Суду, дуже велика. При цьому, наявність виправдального вироку через слабкість позиції Прокуратури Суду, як показує попередня практика Суду, досить велика. Крім того, Суд знаходиться під значним впливом Ради Безпеки ООН. А в ній, як ми знаємо, у РФ право вето.

6. “Суд може розпочати провадження, коли національна правоохоронна система не може чи не хоче самостійно розслідувати найтяжчі злочини”.

Єдине твердження, з яким можна погодитись. Так записано в Статуті Міжнародного кримінального суду.

            Не зайвим буде вказати і на те, що ряд країн, в тому числі такі впливові геополітичні гравці, як США, Китай, Індія та Ізраїль, офіційно відмовились приєднатися до Римського статуту. Мотивація – діяльність Суду може нашкодити їхнім національним інтересам та суверенітету. Як бачимо, це — саме ті країни, які або беруть участь в міжнародних воєнних конфліктах, або мають невирішені територіальні питання. США ж прямо попередили про можливість застосування санкцій і перегляд двосторонніх стосунків до країн, що ратифікували Римський статут, якщо це може загрожувати інтересам США або їх громадян.

            Таким чином, Україні і в подальшому слід продовжувати співпрацю щодо Суду та Статуту, при цьому не припиняючи розслідування стосовно справ Євромайдану, Донбасу та Криму та пам’ятати про можливі інші (крім Міжнародного кримінального суду – при всій повазі до нього) судові органи для притягнення до відповідальності представників держави-агресора та її посіпак.

Вперше опубліковано: ЦЕНЗОР.НЕТ (публікуємо доповнений автором матеріал)

Олександр Чебаненко, експерт програми реформування правоохоронної та судової систем Українського інституту майбутнього