Механізм акредитації навчальних програм як тест на майбутнє Нової української школи

Впровадження концепції Нової української школи передбачає зміну підходів як до навчання, так і до оцінювання якості освіти. Відповідно до нового Закону «Про освіту», цим питанням має опікуватися Державна служба якості освіти (ДСЯО), яка тепер створюється шляхом реорганізації Державної інспекції навчальних закладів України. Минулого тижня МОН передало до Кабміну проект Постанови про утворення відповідного державного органа. До повноважень ДСЯО, зокрема, належатиме акредитація навчальних програм (у разі, якщо ті відрізнятимуться від типових або розроблених на основі типових). 

Читайте також Освіта майбутнього: портфоліо замість стандартних оцінок

Закон «Про освіту» у ст. 44 потрактовує згадану процедуру як «оцінювання освітньої програми на предмет її відповідності до стандарту освіти, а також спроможності закладу освіти забезпечити досягнення здобувачами освіти передбачених в освітній програмі результатів навчання». Відповідно до закону, акредитація освітньої програми є добровільною і проводиться з ініціативи закладу освіти.

Читайте також Kyiv Maker Faire – майбутнє власноруч

З цього погляду, у пропонованому механізмі акредитації криється потенційна колізія. Адже одним із наріжних принципів Нової української школи проголошено академічну свободу вчителя, зокрема право на педагогічну ініціативу, розробку та впровадження авторських навчальних програм, проектів, освітніх методик і технологій, методів і засобів, насамперед методик компетентнісного навчання (ст. 54 Закону “Про освіту”).

Читайте також Реформа науки в Україні: дворовий футбол чи гра за “гамбурзьким рахунком”

Іншим базовим принципом реформи освіти в Україні є орієнтація на потреби учня і право на індивідуальну освітню траєкторію. Залишається чимало відкритих питань і ризиків. Зокрема, ризик, що ДСЯО не впорається із великою кількістю заявок на акредитацію нетипових програм – навіть враховуючи можливість делегувати проведення акредитації фаховим громадським об’єднанням. А як бути у разі відмови? Чи будуть випадки роботи шкіл за неакредитованими програмами потрактовані як порушення? А як бути, якщо, працюючи з акредитованими програмами і дотримуючись принципу орієнтації на учня, педагоги стикаються із ситуаціями чи потребами, що не були враховані у затвердженій програмі? Якщо вчителі чи адміністрація школи відчуватимуть стосовно себе дію презумпції винуватості, вони швидше за все відмовляться від інноваційних підходів.

Отже, підходимо до одного з поворотних моментів, коли рішення МОН та уповноважених ним органів, включно з ДСЯО, можуть як створити інституційну основу для Нової української школи, так і знівелювати її основні положення, звести до розряду політичних гасел.