Напередодні 9 травня починаються суперечки про спадщину Другої світової війни, повагу до її учасників. Уряд, місцеві органи влади вважають своїм обов’язком «згадати про ветеранів», ветеранські організації – нагадати про себе. Але ось дивно, кажучи про «пам’ять», сторони не можуть зійтися навіть в елементарному – оцінці кількості тих, кого «пам’ятають». Дивна ситуація, особливо, якщо врахувати, що за кожним «ветераном» прописані кілька пунктів витрат бюджетів різних рівнів. Спробувавши розібратися з цифрами, я прийшов до дивних висновків – точних даних у країні немає. Зате є регулярні виплати та політична гра на темі війни.
Давайте розбиратися зі статистикою
Журналісти видання «Новинарня» відіслали запити в Мінсоцполітики та Пенсійний фонд України з проханням дати цифри – кількість ветеранів та осіб, прирівняних до них. Відповіді, наприклад мене, дещо збентежили:
● Згідно з даними Міністерства соціальної політики України кількість ветеранів війни в країні (за станом на 01.04.2017) становило 1 230 778 (один мільйон двісті тридцять тисяч сімсот сімдесят вісім осіб). Ще 2381 осіб підпадають під категорію «жертви нацистських переслідувань».
● Пенсійний фонд дає трохи інші цифри – 811 826 осіб, на яких поширюється дія закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З них: інваліди війни та особи, прирівняні до них 117 897 осіб; учасники бойових дій – 128 421; інші категорії, на яких поширюється дія Закону – 196 141 осіб (+ декілька десятків громадян, які отримують пільги за заслуги перед Батьківщиною).
Два відомства дають цифри різного порядку: 1,23 млн., як не крути, але більше, ніж 0,81 млн. осіб. Це пояснюється специфікою українського законодавства. В Мінсоцполітики особливо підкреслили, що не мають інструментарію виділення ветеранів Другої світової із загальної статистики, оскільки при видачі ветеранського посвідчення не передбачена вказівка: ветераном якого конфлікту є людина. Процес регулюється відповідним Положенням, прийнятим Кабінетом Міністрів. Даним положенням, як зазначає Мінсоцполітики, «не передбачено проставляння відмітки у посвідченні ветерана війни про пункт статті Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхього соціального захисту», за яким їм встановлено відповідній статус, что не дає можливості виокремити із загальної кількості ветеранів війни, зокрема ветеранів Другої світової війни».
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту» – документ у 1993 році намагалися створити універсальним, який би не поділяв ветеранів різних воєн на категорії. Ввели прості поняття «ветеран війни», «учасник бойових дій», при цьому спірні моменти (як, наприклад РККА і УПА) віддали «на відкуп» Кабінету Міністрів.
Теоретично можна оцінити кількість ветеранів Другої світової хоча б за віковим критерієм. Тим більше, що дата останнього призову в РККА відома – листопад 1944 року. Забирали осіб, які досягли 18 років. Це означає, що тим, хто теоретично мав військову форму станом на 09.05.1945 року має бути сьогодні 90 років і більше (дітей полку, насправді, було не більше тисячі на всю багатомільйонну армію). Але на шляху верифікації кількості нас чекає ще один неприємний сюрприз – Укрстат не дає в табличному форматі дані по населенню країни за роками народження. Принаймні, я не знайшов. Є лише віково-статева піраміда населення з даними по 2016 рік включно. Взявши калькулятор в руки, підрахував, що за станом на 01.01.2016 року в Україні проживало 180 397 осіб у віці 90+. З них лише 41819 чоловіків.
Тепер порівнюємо дати. Пенсійний фонд дає 117897 інвалідів війни –тих, хто отримав інвалідність унаслідок участі в бойових діях (або попадання в зону бойових дій). І ще 128 421 учасників бойових дій-пенсіонерів. У сумі отримуємо 246 318 осіб. Але в Україні залишилося живих лише 180 397 потенційних учасники війни. Це якщо вважати, що не було УПА, а все населення країни, залишивши дітей, пішло на фронт. Мені одному здається дивним, що кількість ветеранів, які отримують пенсії та допомоги, дещо більша, ніж кількість українців, які залишилися живими та які теоретично могли стати ветеранами?
Всі ці 246 тисяч називаються ветеранами. І всі вони до 9 травня очікують на подарунки, повагу, квіти. Вони ж виступають перед дітьми та дорослими, розповідаючи про героїчну молодість.
Ці ж люди отримують і «виплати» до святкової дати. Наприклад, інваліду війни покладена разова допомога в 2700 – 3500 гривень, учаснику бойових дій – 1200 гривень. Усереднюємо суму, звівши її до 2000 гривень і множимо на різницю кількості «ветеранів та інвалідів» з тими, хто теоретично міг встигнути взяти участь у війні (65291). Виходить, що до 9 травня Кабінет Міністрів під виглядом допомоги учасникам Другої Світової виплатить не менше 130 582 000 (сто тридцять мільйонів п’ятсот вісімдесят дві тисячі гривень) тим, кому ці гроші не покладені. Сто тридцять мільйонів гривень у країні, яка воює. Україна – воістину багата держава!
Мені зараз заперечать, що, мовляв, не всі з 246 тисяч брали участь у Другій Світовій. Справедливо. Як справедливо і те, що розділити «ветеранів» за категоріями сьогодні неможливо. Проте ці люди отримують державні виплати за ті дії (перемогу над фашизмом), до яких не мають відношення. Більше того, серед цих 246 тисяч (як і учасників бойових дій, так і молодшого віку) є ті, хто отримав статус за участь у військових злочинах. У тому числі, за війну проти миротворчого контингенту ООН під час війни в Кореї. Норма, зафіксована, природно, у підзаконних актах. У 2014-15 роках, коли йшли суперечки про включення в текст закону рядків про учасників АТО, нормативний акт змінили, а ось постанову Кабміну, традиційно, забули. Я не полінувався підняти дані й, чесно кажучи, був шокований. Ветеранами війни, відповідно до даного закону є, крім усього іншого:
● учасники бойових дій в Західній Україні, Білорусі, Латвії та Литві – так звані борці з бандитизмом. Тобто ті, хто знищував антирадянське підпілля та партизанський рух (УПА, Чорний Кіт і БВА в Білорусі, Лісових Братів у Литві і т.д.);
● учасники «визвольного походу» до Західної Білорусі та України 1939 року, коли РККА в союзі з нацистською Німеччиною розділила Польщу;
● учасники придушення антирадянського повстання в Будапешті (1956 рік) – ті самі, які з танків розстрілювали житлові будинки;
● учасники бойових дій в Північній Кореї в 1950-1953 роках. Нагадаю, що тоді радянська армія (якої «там не було») воювала проти Миротворчого контингенту ООН (!!!);
● учасники бойових дій в Камбоджі 1970 року, у результаті яких до влади остаточно прийшли «червоні кхмери», які знищили ні багато ні мало – 2,75 мільйони осіб;
● учасники придушення повстання в Чехословаччині 1968 року та подальша окупація цієї країни.
Цікаво й інше – в силу політичних віянь українські чиновники сьогодні говорять про «ветеранів Другої світової війни». Але, панове, у законі цього терміна немає – є Велика Вітчизняна – війна з 1941 по 1945 роки. Можливо, тому, серед ветеранів в Україні не визнаються учасники війни Польщі та Чехословаччині проти Німеччини та її союзників в 1938-1939 роках, антинацистського партизанського руху на території західних регіонів країни в 1939-1941 роках.
Де ви, герої декомунізації?
Сказати, що я був шокований, прочитавши це, – не сказати нічого. Два роки тому я писав невеликий текст «Коли закінчилася Велика Вітчизняна війна», аналізуючи російське законодавство. Там теж є перекручування історії та спроба записати у ветерани за допомогою додатка до закону, учасників цілої низки конфліктів. Але навіть у Росії не додумалися зрівняти ветеранів ВВв і військових злочинців Камбоджі. Немає там згадок про чеський похід. Зате це є сьогодні у сучасній демократичній Україні, яка веде політику «декомунізації». На жаль, розчарую любителів перейменовувати вулиці й радісно спочивати на лаврах, – декомунізація повинна означати трохи більше – копітке копання в законах, щоб зробити неможливими маніпуляції з історією. Але це, звичайно, не цікаво – просто перейменувати виходить швидше й красивіше. А там і медальку можна на груди причепити. Тим часом країна буде продовжувати витрачати колосальні гроші на підтримку «ветеранських організацій».
Рахуємо гроші
Наприклад, цього року Кабмін виділив 882 мільйони гривень на допомогу учасникам Другої світової війни – це разові виплати. Не менша (а то йбільша) сума закладена в бюджетах різних рівнів на підтримку місцевих організацій ветеранів. Що не дивно – ті, хто активно апелюють до своєї чисельності, кричать про пам’ять, боротьбу з фашизмом і так далі. В уряду та політиків у Верховній Раді немає або політичної волі та навичок арифметики, щоб просто порівняти цифри. Судіть самі. На сайті київської організації ветеранів говориться, що по Україні на обліку перебуває 2 080 060 (два мільйони !!!) учасників війни і ще 9 мільйонів ветеранів праці (тобто, практично всі пенсіонери в Україні є ветеранами праці, що абсурдно само по собі). Правда, у 2016 році дана організація привела інші цифри: у газеті «Ветеран України» (№ 6 (524) березень 2016 року) говориться, що на 1.01.2016 в організації було 932.276 учасників війни. Те, що на 1.01.2016 в Україні проживало лише 180 397 осіб (і лише 41 тисяча чоловіків), які в 1941-1945 могли потрапити в армію, – ветеранську організацію бентежить мало.
Причина в політичній вазі і бюджетних грошах. Точніше кажучи, причина просто в грошах. Не секрет, що різні масові заходи проходять за рахунок місцевих і державного бюджетів. Ціна питання (тільки підтримки ветеранських організацій та розподіл допомоги через них) – не менше 1 мільярда гривень на рік. Ще приблизно стільки ж іде опосередковано (безкоштовне надання приміщень, послуг транспорту і так далі). Влада ж не може «відмовити мільйону ветеранів ВВв». Те, що таких не може бути більше 180 тисяч, якось ніхто особливо не замислюються. Типовий приклад додавання місцевих грошей до державної скарбниці – інформація з сайту Полтавської ОДА з анонсом виплат ветеранам Другої світової «Цього року грошову допомогу всього отримають близько 55 тисяч ветеранів війни, які проживають на території Полтавської області». П’ятдесят п’ять тисяч ветеранів в одній тільки області – оце масштаб обліку мертвих душ! Заради справедливості, варто зауважити, що така ситуація спостерігається в багатьох інших містах.
У результаті щороку з державного і місцевих бюджетів спливають сотні мільйонів гривень. Мільярди гривень ідуть на підтримку псевдо-ветеранів. Моїх грошей, як платника податків, ваших грошей. І поки борці з комунізмом сперечаються про назви сіл і містечок, бюджет, затверджений за їхньою участю, продовжує спонсорувати виплати та пільги учасникам, в тому числі – військових злочинів. Можна випустити значок з маком і датою 1939-1945, але «забути» змінити закон, в якому НЕМАЄ «Другої світової», а є «Велика Вітчизняна 1941-1945» і «боротьба з бандитизмом в Західній Україні», але немає, наприклад, борців з фашизмом 1939-41 років, не кажучи вже про УПА.
Я розумію необхідність подяки ветеранам. Я однозначно згоден, щоб частка моїх податкових відрахувань (значна частка) потрапила до гаманця борця з фашизмом. Але я категорично проти, щоб мої гроші йшли за «списками ветеранських організацій», або «зведеними таблицями Кабміну».
Відгримлять свята – пора змінювати закон і починати рахувати гроші платників податків. Прошу вважати цей текст офіційною вимогою до депутатів з боку того, хто платить їм зарплату – платника податків.
P.S. А відрізнити справжнього ветерана легко. У 1985 році орденом Великої Вітчизняної війни 2 ступеня нагородили всіх, хто був у формі (в тому числі – тилові частини) в 1941-1945. Якщо орденів на грудях ветерана 2 і більше – значить це учасник війни (до 1985 року нагорода давалася за подвиги на фронті). Крім орденів, у ветерана повинна бути медаль «За перемогу над Німеччиною» (давалася всім), або «За перемогу над Японією» (учасники Японського походу 1945 року). Якщо перед вами людина з такими медалями, орденами, скажіть їй спасибі, уклоніться. Якщо немає – пройдіть мимо та сплюньте – ви побачили рядженого.