Угода на розподіл продукції vs угода на передачу корисних копалин: які є альтернативи?

Ігнатьєв Станіслав,
доктор технічних наук, професор Національного університету “Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка”, начальник департаменту науково-технічного нагляду за експлуатацією та розвитку ПСГ філії «Інститут транспорту газу» АТ «Укртрансгаз», почесний професор Європейського університету подальшої освіти (Словацька Республіка), асоційований експерт Українського інституту майбутнього

3 лютого президент США Дональд Трамп заявив, що хоче укласти з Україною угоду про надання допомоги в обмін на гарантії доступу до рідкісноземельних металів. Сьогодні відбуваються активні дискусії щодо вимоги від США із передачі українських надр у користування на суму у 300 млрд. доларів. Вважаю, що пропозиція від США є унікальною можливістю для України щодо ефективного освоєння надр, створення нових робочих місць, наповнення державного бюджету та розвиток супутніх бізнесів, що створюють додану вартість сировині. Але я дуже сподіваюся, що ми віддамо під адекватну угоду про розподіл продукції більшість своїх родовищ і домовимося про локалізацію великого відсотка супутніх видобутку підприємств і технологій в Україні. Що таке угоди на розподіл продукції у надрокористуванні, які є успішні кейси та чи є перспективи у країни, розглянемо у даній публікації.

Що таке угода на розподіл продукції?

Угода про розподіл продукції — особливий вид договору про заснування спільного підприємства. Зазвичай угода про розподіл продукції є договором про розподіл природних ресурсів, укладеним між зарубіжною видобувною компанією (підрядником) і державним підприємством (державною стороною), уповноважує підрядника провести пошуково-розвідувальні роботи і експлуатацію в межах певної області (контрактна територія) відповідно до умов угоди.

Суть угоди про розподіл продукції полягає у тому, що одна сторона (держава) доручає іншій стороні (інвестору) проведення упродовж узгодженого між ними строку пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр і ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язаний виконати доручені роботи своїм коштом і на свій ризик з наступною, компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції. Сторонами угоди виступають інвестор і уряд держави або орган місцевого самоврядування, на території якого розташована відповідна ділянка надр. Учасниками угоди можуть бути кілька інвесторів за умови їх відповідальності солідарної за передбачені цією угодою зобов’язання. За своєю правовою природою угода про розподіл продукції є інвестиційним договором комплексного характеру, який охороняє цивільно-правові (приватні) й владні (публічно-правові) відносини.

Хоча вперше концепцію розподілу продукції застосовували в Болівії на початку 50-их, першу угоду про розподіл продукції в сучасному розумінні підписали в серпні 1966 року в Індонезії.

Успішний кейс угоди про розподіл продукції Тенгізшевроіл

Як близький приклад використання угоди про розподіл продукції – Республіка Кахастан – родовище Тенгіз і спільне підприємство «Тенгізшевроіл», яке вже майже 30 років є бюджетоутворювальним підприємством Казахстану, перетворилося вже на нафтохімічний кластер світового рівня і згенерувало навколо себе розвиток супутнього казахстанського бізнесу на мільярди доларів.

Запаси нафти Тенгізського і Королівського родовищ, які розробляються за угодою про розподіл продукції, складають 1,4 мільярда тонн (11,5 мільярда барелів). Тенгізське родовище – це найглибше у світі нафтове родовище-супергігант, верхній нафтоносний колектор якого залягає на глибині близько 4000 метрів. Тенгізький колектор простягся на 21 кілометр (13 миль) у довжину та 20 кілометр (12 миль) завширшки, а висота нафтоносного пласта становить 1,6 кілометра. В угоді про розподіл продукції ТОВ «Тенгізшевроіл» беруть дольову участь:
• Державна компанія «КазМунайГаз» – 20%.
• Транснаціональна компанія «Chevron» – 50%.
• Дочірнє підприємство корпорації ExxonMobil «ЕксонМобіл Казахстан» – 25%.
• Російська приватна нафтова компанія «Лукойл» – 5%.
Прямі виплати до державного бюджету Республіки Казахстан у 2024 р. становили 11 млрд. доларів США на рік, а з початку дії угоди на розподіл продукції (укладеного в 1993 році) становлять 201 млрд. доларів США.

Угода про розподіл продукції – український варіант

Текст угоди про розподіл продукції між Україною та корпорацією Shell жваво обговорювався на найвищих експертних майданчиках. Експерти сходились, що угода про розподіл продукції – УРП – має низку переваг порівняно із спецдозволами на користування надрами.

По-перше, УРП мають більшу тривалість – 50 років проти п’яти-семи років для спеціальних дозволів.

По-друге, в рамках УРП можна отримувати право вести розвідку і видобуток на значно більших площах, ніж звичайний спецдозвіл. В законі навіть прописаний алгоритм, який дозволяє об’єднати кілька спецдозволів в одну ділянку.

По-третє, щодо інвесторів, які беруть участь в УРП, застосовується так зване правове заморожування. Це значить, що інвестор може спиратися тільки на ту нормативно-правову базу, яка діяла на момент укладання угоди. Тобто, якщо раптом в парламенті буде переглянуто розмір податку на прибуток або ПДВ в бік підвищення, то учасників угоди ці зміни не стосуватимуться. Якщо ж прийматимуться законодавчі зміни на користь інвестора, то вони будуть діяти.

По-четверте, видобуті в рамках УРП вуглеводні не підпадають під цінове регулювання як нафта або газ внутрішнього видобутку. Це означає, що ні компанія-оператор, яка буде утворена – “Шелл експлорейшн енд продакшн юкрейн інвестментс (IV) Б.В.”, ні учасники ТОВ “Надра Юзівська” не мають цінових обмежень. Тобто всі вуглеводні, видобуті в рамках УРП, будуть продаватися за вільною ринковою ціною, а не за ціною газу внутрішнього видобутку.

Ще один приємний бонус – можливий експорт вуглеводнів не підпадатиме під чинні обмеження. Як відомо, згідно з постановою Кабміну №1201 від 19 грудня 2012 року “Про затвердження переліків товарів, експорт та імпорт яких підлягає ліцензуванню” встановлено нульову квоту на експорт української нафти. Квота на газ встановлюється відповідно до прогнозного річного балансу надходжень і розподілу ресурсу, який затверджує уряд. Всі компанії мають право експортувати видобуті в рамках УРП газ чи нафту, якщо це буде комерційно вигідно.

По-п’яте, на всі сторони угоди не поширюються обмеження щодо валютної виручки, яку вони отримують в рамках угоди. Як відомо, із 15 листопада 2012 року діє закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок”. Документ зобов’язав суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності продавати половину валютної виручки впродовж 90 днів.

В угоді про розподіл продукції закріплені паритетні частки учасників: “Шелл експлорейшн енд продакшн юкрейн інвестментс (IV) Б.В.” – 50%, ТОВ “Надра Юзівська” – 50%.
Принциповими є поняття компенсаційної та прибуткової продукції. Припустимо, на Юзівській ділянці почали видобувати вуглеводні. Але спочатку відбувається процес компенсації витрат сторін за рахунок видобутку. Це компенсаційна продукція. Її максимальна кількість, закріплена в угоді, становить 65%. Це значить, що з першого мільйона кубів газу розподіл відбудеться не за принципом 50 на 50. Від мільйона спочатку віднімуть 650 тис кубів, які віддадуть інвестору як компенсацію. Інші 350 тисяч кубів поділять між сторонами, виходячи з розрахунку так званого R-фактору.

Сама формула виглядає так:
R = (X+Y)/Z, де
Х – це вартість компенсаційної вуглеводневої продукції, накопиченої з першого облікового періоду до 31 грудня договірного року, який передує даті розрахунку Р-фактора. Тобто це вартість усіх вуглеводнів, які призначені для компенсації витрат інвесторів на розвідку і розробку від початку дії угоди.
У – це вартість частки інвестора у прибутковій вуглеводневій продукції після оподаткування, накопиченої з першого облікового періоду до 31 грудня договірного року. Простіше кажучи – вартість усіх вуглеводнів, які інвестор отримав як прибуток після сплати всіх податків з початку дії угоди.
Z – це всі витрати на ведення нафтогазової діяльності з початку дії угоди.
В угоді зафіксовано три ключові значення R-фактора, які впливають на розподіл прибуткової продукції (рисунок 1).

Рисунок 1 – Значення R-фактора, які впливають на розподіл прибуткової продукції

Розрахунок R-фактора за цією формулою означатиме, що допоки інвестори повністю не компенсують свої витрати на розвідку та видобуток, а також не отримають таку ж суму прибутку без врахування сплачених податків, державна частка буде залишатися мінімальною – 31%.
Якщо припустити, що умовна вартість тисячі кубів газу становить 100 доларів США, то розподіл цих коштів виглядатиме наступним чином – рисунок 2. Оскільки видобуток почнеться після 1 січня 2014 року, ставки ПДВ та податку на прибуток становлять 17% та 16%.

Рисунок 2 – Розподіл прибутку в рамках договору про розподіл продукції

Тобто після розподілу цієї тисячі кубів на компенсаційну частину та прибуткову, остання становитиме 35 дол. З них держава отримуватиме 10 доларів США продукцією і 9 доларів США через податки. Реальна частка держави у прибутковій продукції становитиме близько 53%, хоча за розрахунками R-фактора вона становить лише 39%.
Після повної компенсації витрат інвесторів з початку дії угоди, коли вони отримають ще стільки ж коштів у вигляді прибутку без врахування податків, відбудуться зміни. В цей період формальна частка “Надра юзівська” становитиме 40%.
Реально, з урахуванням утриманих податків державна частка становитиме дещо менше 60%. За розрахунками, при вартості тисячі кубів газу 100 доларів США держава отримуватиме близько 58 доларів США, а інвестор – менше 40 доларів США. Коли ж прибуток інвестора перевалить за 200%, частка “Надра Юзівська” формально збільшиться до 60% (рисунок 3).

Рисунок 3 – Формування частки інвестора в угоді про розподіл продукції

Також можуть бути застереження через нетрадиційність вуглеводнів, які передбачається видобувати за УРП. Баланс витрат і прибутків при розробці традиційних вуглеводнів від початку розвідки виглядає приблизно так. У випадку газом нетрадиційних покладів видобуток пов’язаний з необхідністю бурити більше свердловин, що не є дешевим задоволенням на високих глибинах. Одночасно “нетрадиційні” свердловини хоча і можна бурити кущовим методом, проте вони швидше вичерпуються. Тому є ризик, що витрати, позначені червоним, будуть більши ми і більш рівномірно розтягнуться у часі, а чорні стовбці прибутку будуть нижчими, і їх низхідна буде крутішою.
Іншими словами, видатки на буріння можуть бути вищими порівняно з “традиційними” і більш рівномірно розподілятися на весь період експлуатації ділянки. Прибутки від свердловин будуть нижчими через коротший строк експлуатації і продуктивність.

Саме тут можуть зійтися два названі недоліки української моделі: негнучкість R-фактора і більша потреба у видатках на буріння нових свердловин. Цілком можливо, що через це R-фактор буде довше знаходитися в діапазоні значень, нижчих за 2, тому, компенсувати витрати інвестора доведеться кілька десятків років.

Виклики та можливості для України від угоди про розподіл продукції із США

Рідкісноземельні елементи (РЗЕ), про які іде мова в угоді, запропонованої з боку США, – це 17 елементів таблиці Менделєєва: Sc – скандій, Y – ітрій, La – лантан, Ce – церій, Pr – празеодим, Nd – неодим, Pm – прометій, Sm – самарій, Eu – європій, Gd – гадоліній, Tb – тербій, Dy – диспрозій, Ho – гольмій, Er – ербій, Tm – тулій, Yb – ітербій, Lu – лютецій.

Люди стикаються із цими рідкісноземельними елементами щодня, вони є у телефонах, електромобілях, сонячних батареях. РЗЕ використовують для створення покриттів всередині люмінесцентних лампочок, які відповідають за колір випромінюваного світла. Ці елементи важливі для оптики, лазерів, авіаційної галузі, ядерних реакторів, навіть хімічних каталізаторів для переробки нафти. І звісно вони є необхідними для військової промисловості.

Наразі світовим монополістом є Китай, який поставляє рідкісноземельні елементи на світовий ринок та тривалий час демпінгував ціни, щоб конкуренти не розвивались. Зокрема й Україна. Коли, внаслідок торгівельної війни з США, Китай заявив, що перестане продавати рідкоземельні елементи, то всі країни, серед них і США, заопікувались тим, щоб мати власні ресурси. Саме через конкуренцію з Китаєм та прагнення незалежності від монополіста США активно шукає нові родовища рідкісноземельних металів. Окрім Китаю, поклади рідкісноземельних елементів є у Австралії, Росії, Бразилії, Гренландії, Канаді, В’єтнамі, нещодавно у Норвегії відкрили велике родовище (10% світових запасів). Локалізація українських ліцензійних площ рідкоземельних металів наведена на рисунку 4.
З погляду геологічної структури, Україна отримала скарбницю мінералів вигляді Українського кристалічного щита, який багатий на цінні мінерали, та Донецько-

Дніпровську западину із покладами вуглеводнів. Структурно, можна виділити Український кристалічний щит, Донецьку складчасту область та Причорноморську западину. Кристалічний щит – це, переважно, – мінерали, як металів, так і металоїдів (напівметалів). Впадини багаті на вуглеводні – вугіллям, газом, нафтою, а складчаста область – і вуглеводнями, і металами.

Рідкоземельних металів на підконтрольній території у нас не так і багато, а ось окуповане росіянами Приазов’я дуже багате на рідкісні і рідкоземельні метали (рисунок 5): там є перспектива промислового видобутку. Наприклад, Мазурівське родовище рідкісноземельних та рідкісних металів: цирконію, гафнію, ніобію, танталу. Там же Мазурівське родовище нефелінового сієнта – це субпаралельні жили з великим вмістом рідкісних мінералів, що було промисловою базою Донецького хіміко-металургійного заводу. Геологи називали Мазурівське родовище – еталонним. Взагалі, все Приазов’я – це цінний ресурс у контексті рідкісних та рідкісноземельних металів, оскільки Приазовський майданчик знаходиться на південно-східному мегаблоці Українського щита. Але Мазурівка – це Волноваха, а отже, під окупацією росіян.

Рисунок 4 – Локалізація ліцензійних ділянок рідкоземельних металів в Україні

Рисунок 5 – Залягання покладів рідкоземельних металів на території України

В цілому, для України це був ресурс перспективної розробки, тому що в старому технологічному укладі він був у нас не затребуваний, а до нового техноукладу ми ще не підійшли. Наразі це освоєння не реальне, оскільки територію окуповано. До речі, цілком можливо, що Росія запустить освоєння цих природних ресурсів з урахуванням підконтрольних їй промислових активів Донбасу. Ще й не забуваємо щодо величезних покладів газу ущільнених пісковиків, які «в народі» називали сланцевим газом. Чим Україна ще цікава США у контексті ресурсів?

Експерти виділяють кілька напрямків:
1. Видобуток урану.
2. Видобуток титану.
3. Графіт та германій – металоїди.
4. Літій – лужний метал.
5. Цирконій – перехідний метал.

Але, навіть, усе це разом узяте не зможе відшкодувати витрати США на допомогу Україні, тим більше, що це дорогі в експлуатації та технологічно складні родовища. До речі, в оціночній вартості наших природних ресурсів у 10 трлн доларів США, майже половина – це вугілля, яке Америці не потрібне, як вже й було ви через руйнування більшості теплових електростанцій (на рівні 92 % від встановленої потужності). Географічно, майже, половина родовищ природних ресурсів – окупована. Тільки в рамках абсолютно фантастичного проекту “переробки Українського щита” на складові його мінерали можна вийти на суму в кілька сотень мільярдів доларів. Але собівартість такої “утилізації” Кристалічного щита буде порівнянна з виручкою, якщо не вкотре її перевищить. Що в Україні є у швидкому доступі – так це залізна та марганцева руда. Ці запаси контролюють українські олігархи та трансконтинентальні компанії. Приблизно 5-7% Полтавського ГЗК (у нього найкраща за якістю залізна руда) вже належить американській Blake Rock.

Джерело НГУ: https://oil-gas.com.ua/statti/uhoda_na_rozpodil_produktsii_vs_uhoda_na_peredachu_korysnykh_kopalyn_yaki_ye_alternatyvy?fbclid=IwY2xjawI3x9lleHRuA2FlbQIxMQABHfsOPS1duHX_NWvIZBPKZ9I3e97hUbyyNqEvnupg6KJ9m675M5fmEfqG1g_aem_8XmZly0oZszfpwUbOBe7RA