Продукти Аналітика

Консервативна революція у Франції: чому новим президентом може стати друг Путіна

25 листопада, 2016 0 1578

Консервативна революція у Франції: чому новим президентом може стати друг Путіна

Консервативна революція у Франції: чому новим президентом може стати друг Путіна

Автор:
25 лист. 2016 14:08

Автор: Надія Коваль, спеціально для Європейської правди

На вчорашньому вирішальному раунді дебатів між основними кандидатами від правих та центристських партій, а по суті – між консервативною та центристською платформами однієї партії – "Республіканців", останнє питання прозвучало наступним чином: "Чим найбільше запам’яталася вам ця кампанія?".

Відповідь Алена Жюппе, який з весни поступово, але незворотно втрачав своє лідерство і до вчорашніх дебатів підійшов у статусі наздоганяючого (28,6% голосів у першому турі порівняно з 44,1% у Фійона), була доволі непереконливою і сконцентрувалася на його помилках.

Франсуа Фійон же з видимим задоволенням проголосив: "Я виграв ідеологічну битву". Він має право так сказати.

На підтримку Фійона у другому турі виступили практично всі лідери партії, включаючи Ніколя Саркозі та голову партії Льорана Вокєза, ряд праворадикальних політиків та колишній президент Валері Жискар д’Естен.

За опитуваннями, до 75% партійців у другому турі підтримують власне Фійона. Серед кандидатів першого туру на підтримку Жюппе виступила лише Наталі Косюко-Морізе (2,5% голосів у першому турі).

Електоральне поле правих у Франції містить чимало гравців, які ведуть війну за електорат на всіх фронтах. Марін Ле Пен залізною рукою намагалася втиснути свою партію в рамки прийнятного і переманити виборця "Республіканців". Як так сталося?

Ніколя Саркозі діяв у діаметрально протилежному напрямку, вихваляючись, що в деяких питаннях безпеки та ідентичності він переплюнув навіть зреформований "Національний фронт".

Ален Жюппе намагався не лише захопити монополію у центристській базі, а й навіть відкусити щось у соціалістів. А позірно непримітний Франсуа Фійон зробив ставку на чистоту і відданість консервативній ідеї. Наразі це спрацювало.

У першому турі проти Саркозі, попри наявність твердого ядра "саркозистів", зіграла комбінація особистого антирейтингу та правил проведення праймеріз.

Відкритість праймеріз означала, що хто завгодно може прийти, заплатити два євро, підписати заяву про відданість цінностям "Республіканців" і з важким чи легким серцем проголосувати хоч за чорта, аби не за Саркозі. Таких за різними підрахунками було до 15%.

Фійон не є настільки контраверсійною фігурою, щоб мобілізувати когось на масове голосування проти себе в другому турі. Більше того, в останньому раунді дебатів він намагався максимально пом’якшити свої доволі радикальні погляди у питаннях абортів та одностатевих шлюбів, щоб позбутися іміджу "середньовічного" кандидата та небезпеки протестного голосування, неодноразово наголошуючи, що супротивники намагаються карикатуризувати його позиції.

Загравання Жюппе з центристською і частково лівою базою коштувало йому суттєвої частини внутрішньопартійної підтримки. Остаточного удару за кілька днів до першого туру праймеріз йому завдало висування в президенти колишнього міністра економіки в уряді Мануеля Вальса і особистого протеже президента Олланда – Емманюеля Макрона.

рацюючи в соціалістичному уряді, колишній інвестиційний банкір Макрон намагався провести значно поміркованіші реформи, аніж ті, що пропонує Фійон, втім суспільний опір і нерішучість президента звели це все нанівець.

Макрон таким чином не лише погіршив перспективи соціалістів – Олланд його ініціативу розцінює не інакше як зраду, – а й вступив в битву з Жюппе за (ліво)центристський електорат.

Фійон же зміг консолідувати внутрішньопартійну підтримку, пожавши при цьому плоди діяльності Саркозі.

Саме невтомний Саркозі почав виводити консервативну платформу голлістських сил на перший план. Він першим усвідомив, що середній французький виборець значно консервативніший, аніж це прийнято визнавати, і якщо правоцентристи продовжать діяти помірковано, то їхні електоральні перспективи поступово "з’їсть" Національний фронт.

Складнощі Жака Ширака, який хоч і переміг Жана-Марі Ле Пена у другому турі президентських виборів 2002 року, втім, набрав небезпечно мало у першому турі, переконали його у правильності стратегії. Саркозі вдалося здобути владу у 2007-му.

Втім, за час перебування на посаді він настільки поляризував суспільство навколо власної фігури "гіперпрезидента", що у 2012-му феєрично програв.

Успіх Фійона однак показує, що загальний розрахунок Саркозі виявився правильним.

Формулу ідеологічної перемоги Фійона можна окреслити наступним чином: консервативна платформа в культурно-соціальних питаннях + жорстко ліберальна економічна платформа + курс на "велику Францію" у зовнішній політиці.

Саме по лінії консервативної культурної та соціальної політики проходить найбільший вододіл між двома кандидатами.

Жюппе можна вважати останнім могіканином власне республіканського підходу – він відстоює інклюзивність французького суспільства, позиціонування різноманітності, толерантність, світськість, історію як науку, а не як засіб індоктринації, тощо.

Франсуа Фійон, натомість, наполягає на асиміляції мігрантів, боротьбі з ісламським тероризмом, вивченні національного історичного наративу в школах, гальмуванні законодавства про одностатеві шлюби та усиновлення.

Консервативна революція в межах партії, яка іронічним чином перейменувала себе торік у "Республіканців", як видається, дійшла свого логічного кінця.

В економічній же політиці обидва кандидати дивляться в одному напрямку, наголошуючи на необхідності глибоких структурних реформ, інакше в країні визріє революція.

Різниця полягає в основному у пропорціях: якщо Фійон пропонує звільнити 500 тис. "бюджетників" і скоротити бюджетні витрати на 100 млрд євро, то Жюппе прагне звільнити "лише" 250 тис. і зекономити від 85 до 100 млрд.

Якщо Фійон пропонує зняти обмеження на години робочого часу з 35 до 48 годин на тиждень і підвищити пенсійний вік до 65 років, то Жюппе відстоює менш амбітні (39 годин) і більш поступові (підвищення пенсійного віку) кроки. За Фійоном, ПДВ треба підвищити до 22%, за Жюппе – до 21%.

Відповідно, Фійон наголошує, що він пропонує справжні, радикальні реформи, які зможуть вивести Францію з глухого кута, і звинувачує свого опонента в бажанні косметичного ремонту системи.

Жюппе напирає на те, що його програма не лише реформаторська, а й реалістична, а Фійон просто обманює виборців.

І небезпека тут, власне, в тому, що дискурс змін все ж має більшу мобілізаційну силу, аніж дискурс "покращення".

Відмінності у зовнішній політиці хоч і принципові, однак не взаємовиключні.

Певні варіації на тему Make France great again можна почути в обох кандидатів: власне необхідність відновлення впливу Франції на міжнародній арені сприймається в правих колах як аксіома.

Найбільш поляризуючими питаннями залишаються Росія та Сирія.

Жюппе виступає за діалог з Росією і навіть за створення інклюзивної системи європейської безпеки за участі Росії, проте виступає за дотримання принципів міжнародного права, утримання санкцій до втілення Мінських домовленостей та проти будь-якого визнання влади Башара Асада.

Протягом усієї кампанії Фійон, за яким тягнеться доволі довгий шлейф проросійських заяв, дій і навіть дружніх стосунків з президентом Путіним, чітко виступає за примирення і діалог з Росією, відміну санкцій та спільну боротьбу з Ісламською державою, яку Фійон вважає найбільшою небезпекою для Франції.

Говорячи про те, що він не підтримує анексію Криму, Фійон не забуває водночас наголосити, що так само не підтримує незалежність Косово та наполягає, що Росію спровокувала неправильна поведінка Європи, США та президента Олланда.

Щодо виконання Мінських домовленостей, то на вчорашніх дебатах Фійон чітко наголосив, що українська сторона повинна виконати власні зобов’язання і надати автономію "регіону Донбас". В дебатах щодо цього питання

Жюппе намагається грати в манері Клінтон проти Трампа, підкреслюючи власне здивування, що "вперше очільник Росії вибирає свого кандидата".

Однак у США така тактика себе не виправдала, та й сам Фійон не поступається власними позиціями в цьому питанні ані на міліметр, не вважаючи їх такими, що можуть завадити його обранню.

Підсумовуючи, соціальна і електоральна динаміка у Франції складається таким чином, що доволі ймовірним є те, що у неділю ми дізнаємося не лише ім’я кандидата у президенти Франції від однієї з партій, а власне ім’я самого президента.

І починати працювати над коригуванням франко-українських відносин в цьому контексті варто вже сьогодні.

Підписатися на новини