04 трав. 2018
Коментарі Внутрішня політика Микола Скиба

Закон про школу - Інтерсіті на дизельній тязі

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 1063
Закон про школу - Інтерсіті на дизельній тязі
Фото unsplash.com

Закон про школу - Інтерсіті на дизельній тязі

Автор: Микола Скиба
04 трав. 2018 15:27

У перших числах травня МОН винесло на публічне обговорення підготовану робочою групою версію проекту закону України «Про загальну середню освіту». Цей документ ще можна назвати «законом про школу», адже деталізуючи відповідні положення рамкового Закону «Про освіту», який дав старт реалізації концепції Нової української школи. Образно кажучи, якщо НУШ – це новий швидкісний потяг, то профільний закон – інфраструктура з колійним господарство і станціями. Від того як буде сконструйована остання багато у чому залежатиме чи зможе освітній «Інтерсіті» розігнатися до максимальної швидкості, чи простоюватиме у полях чи взагалі виїде з депо. Адже не секрет, що реформа освіти має не лише ініціаторів та прихильників, але й противників і значну масу учасників, які схильні рухатися за інерцією – особливо не замислючись про сенс, напрямок і наслідки. Про ризики інерційного розгортання подій в реформі сфери освіти мені вже доводилося писати у колективній доповіді Українського інституту майбутнього «2018: виклики і можливості».

Перше враження після знайомством з текстом законопроекту створює враження наче Інтерсіті хтось намагається причепити до старого дизель-локомотива.

Почнемо із глосарію. Наприклад, якість освітньої діяльності – «рівень організації та реалізації освітнього процесу, забезпечує здобуття особами загальної середньої освіти та відповідає вимогам, встановленим законодавством». Так наче йдеться про якийсь конвеєр, а не живих людей. Які опинилися у цьому процесі! Якщо ми погоджуємося, що в основі НУШ дитиноцентризм, то варто було би врахувати чи відповідає освітній процес запитам і потребам тих, хто навчає і навчається.

З повсякденними потребами пов’язане і таке поняття як «територія обслуговування». У законопроекті вона визначена як «адміністративно-територіальна одиниця (або її частина чи окремі будинки), визначена і закріплена відповідним органом місцевого самоврядування (або уповноваженим ним органом) за закладом освіти для забезпечення права кожної дитини, яка проживає на цій території, на здобуття початкової та/або базової середньої освіти у найбільш доступному та наближеному до місця проживання дитини закладі освіти». Однак. на практиці це зводиться до місця реєстрації, що дуже часто не співпадає з реальним помешканням у сучасному динамічному світі. Крім того, нерідко батьки воліють, щоби дитина навчалася ближче до місця їх роботи або там, де мешкають дідусі з бабусями або інші родичі. Від так було би логічно дати право батькам самим окреслити зручну для своєї родини територію обслуговування з огляду на щоденну логістику. Інструмент дуже простий – заяви, посвідчена підписом («мокрим» або цифровим). Перевага у тому, що у органів місцевого самоврядування з’явится інформація про центри тяжіння та їх щоденні маршрути. Це незамінні дані для планування міської /селищної інфраструктури, транспортних маршрутів, планів забудови, тощо.

Їдемо далі. Стаття 9: «Забезпечення рівного доступу до здобуття повної загальної середньої освіти» Із плюсів: визначено, що викладання навчальних предметів здійснюється способами, що є доступними для дітей відповідного віку, у тому числі з особливими освітніми потребами; використання засобів і методів навчання, що враховують особливі освітні потреби учнів». Однак, знову ж таки – як бути з простими потребами: фізіологічними, емоційними, інтелектуальними?

С. 10 «На кожному рівні загальної середньої освіти освітній процес організовується та здійснюється з урахуванням вікових особливостей, фізичного, психічного та інтелектуального розвитку дітей» - вже тепліше. Але без врахування індивідуального ЗАПИТУ, освітній процес перетворить на фарширування – тільки тепер вже не лише знаннями, але й компетентностями. А між тим Європейька комісія з 2011 року працює над поширенням inquiry-based learning (тобто навчання – заснованого на запиті) як провідного методу навчання, зокрема – математиці і природничим наукам.

Ну і апофеоз цієї педагогічної поеми «Виховний процес» (С.15) який тепер пропонується зробити невід’ємною складовою освітнього процесу у закладах освіти. І цей процес має спрямовуватися на формування:

відповідальних громадян, які здатні до свідомого суспільного вибору та спрямування своєї діяльності на користь іншим людям і суспільству; поваги до гідності, прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина; патріотизму, поваги та дбайливого ставлення до національних, історичних, культурних цінностей, традицій і надбань Українського народу; усвідомленої потреби в дотриманні Конституції та законів України, нетерпимості до їх порушення, проявів корупції та хабарництва, потреби захищати суверенітет і територіальну цілісність України; поваги до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України, дбайливого ставлення до історико-культурного надбання України та навколишнього природного середовища; нетерпимості до приниження честі та гідності людини, фізичного або психологічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками; громадянської культури та культури демократії; культури та навичок здорового способу життя, екологічної культури і дбайливого ставлення до довкілля; прагнення до взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами; почуттів доброти, милосердя, толерантності, терпимості, шанобливого ставлення до сім’ї, відповідальності за свої дії. Розуміння дитиною своїх потреб та невід’ємних прав та прав і потреб інших людей

Але у мене великий сумів, що можна виховати відповідального громадянина, що діятиме в інтересах суспільства, якщо такий громадянин з дитинства не зрозуміє у чому його власний інтерес, потреби, цілі, не розкриє свій потенціал і не навчиться критичному мисленню. Так ця навичка прописана у Держстандарті, але що на момент виховного процесу ми її відключаємо, виглядає. Ну і про Держстандарти – їх пропонується переглядати раз на 12 років. Це катастрофічно багато для теперішнього динамічного світу. Як мінімум варто переглядати стандарти і правила кожні три роки і робити їх максимально зрозумілими і легкими до виконання.

Ось така картина з новим законопроектом виходить. І це я ще тему індивідуальних освітніх траєкторій не чіпав...

Підписатися на новини