28 вер. 2017
Коментарі Міжнародна політика Аналітика Ігар Тишкевіч

Навчання "Захід-2017": що залишилося за лаштунками

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 1084
Навчання

Навчання "Захід-2017": що залишилося за лаштунками

Автор: Ігар Тишкевіч
28 вер. 2017 09:49

Експерт Ігар Тишкевич вважає, що маневри "Захід-2017" набули форму напівприхованого протистояння між Росією та Білоруссю.

Навчання "Захід-2017", до яких була прикута увага преси та політиків цілого регіону, закінчилися, російські війська залишають Білорусь, офіційні особи оголосили про успішну реалізацію сценарію маневрів. Однак є те, що "залишилося за кадром": процеси, які відбулися в білорусько-російських відносинах на тлі навчань і залишися поза пильною увагою ЗМІ.

Росія на тлі "Заходу" провела кілька атак в інформаційному полі, а Білорусь не надто затягувала з асиметричними відповідями. Динаміка процесів, підвищення ставок у грі та різкість реакцій дозволяють стверджувати, що навчання союзників стали новим яблуком розбрату між Мінськом і Москвою.

Події до "Заходу" та початок інформаційної гри

Білорусь не підтримала Російську Федерацію в її "українських операціях", що призвело до, м'яко кажучи, роздратування в Кремлі. На початку 2014 року, поки були надії на швидкий успіх в Україні, Москва не звертала на це уваги, а до осені створити ще одну точку напруги в регіоні (зокрема там, де проходили переговори) дозволити собі вже не могла. Залишалася можливість впливати політично, використовуючи свою сильну позицію в білоруському інформаційному просторі. Але такі атаки мали лише частковий успіх, а "накатка" 2016 року напередодні парламентських виборів була нейтралізована через винесення білорусами російського прапора па паралімпіаді в Ріо, — ця проста акція зробила вкрай недоречною інформаційну атаку під час парламентських виборів в Білорусі. На зміну критиці "зрадника Лукашенка" за три дні до початку голосування прийшли "сльози розчулення", а закінчилося все одами "союзникам" за тиждень після підведення важливих для Лукашенка підсумків.

Ще однією проблемою для Росії була повна відсутність у Білорусі значних проросійських рухів. На тлі "дружби" з сусідом Лукашенко дуже ревниво ставиться до спроб створити більш-менш потужну силу, орієнтовану на "союзника". Якщо до умовно "прозахідної" опозиції починають застосовуватися репресії проти лідерів, то для "просхідних" груп спецслужби працювали на знищення структури як такої. Як жартують в Білорусі, "любити Росію в нашій країні може лише одна людина — а решта діють в зазначених межах". У 2009-2011 і в 2014-2015 роках серед керівництва Білорусі були проведені серйозні кадрові перестановки, внаслідок яких багато впливових осіб, що мали підтримку Кремля, позбулися своїх посад. Більш докладно логіка розвитку подій і навіть схема впливів в оточенні Лукашенка описані у великій доповіді Українського Інституту Майбутнього "Білорусь: стан, загрози, можливості взаємодії".

Тим часом політика офіційного Мінська з 2014 року була спрямована на розвиток співпраці з Києвом і нормалізацію відносин з ЄС і США. Про розрив з РФ говорити, звичайно, не доводиться — Білорусь критично залежить від імпорту російської нафти та російського ринку як місця збуту своєї продукції (на неї припадає від 37 до 42% білоруського експорту). Проте озвучені й зафіксовані в затверджених планах уряду цілі, спрямовані на урівноваження до 2020 року дисбалансів імпорту та експорту за "третиною" на частку ЄС із США, ЄАЕС і країн "Далекої дуги" (країни, що розвиваються) — тривожний сигнал для Кремля, оскільки економіка — чи не єдиний доступний для нього важіль тиску на Мінськ.

Варто зазначити, що аналогічна ситуація вже спостерігалася в 2008-2010 роках, коли Білорусь, працюючи над зближенням із Заходом, відмовилася визнавати Абхазію та Південну Осетію, попри настійні прохання Росії. В економіці тоді відбувалися аналогічні зміни — країна зробила ривок у рейтингу Doing Budiness Всесвітнього Банку, а Мінськ не прагнув входити до Митного Союзу на умовах Москви. Тоді через інформаційне розгойдування напередодні президентських виборів вдалося викликати нервову реакцію Лукашенка та спровокувати його на силовий розгін акцій протесту (деякі білоруські аналітики вважають, що брутальний розгін був спровокований проросійськими силами як серед учасників протесту, так і серед силовиків). В результаті Білорусь потрапила під посилення санкцій із боку ЄС і Росія змогла настояти на підписання документів про створення Митного Союзу.

Ми ж повернемося до справ сьогодні. У чутливій темі "альтернатив для Мінська" знайшлося місце й для українських ініціатив. Восени 2016 років Київ запропонував Мінську спільні проекти, серед яких, зокрема, були:

  • перероблення "української нафти" за давальницькими схемами на Мозирському НПЗ із постачанням сировини трубопроводом Одеса-Броди. Йдеться про обсяги, які в перспективі можуть становити 3-4 мільйони тонн сирої нафти (Білорусь імпортує з РФ від 20 до 24 мільйонів тонн, а її НПЗ здатні переробити до 28-30 мільйонів тонн);
  • розвиток європейського водного коридору Е-40: від Балтійського моря річками Польщі, Білорусі, України до Чорного моря. Надзвичайно важливий напрям, оскільки Білорусь не має свого виходу до моря, а найбільшими покупцями, наприклад, калійних добрив (Білорусь контролює до 20% світового ринку) є Китай і Індія;
  • розвиток промислової кооперації, зокрема для виходу на ринки третіх країн, а також створення та виробництва військової техніки й техніки подвійного призначення.
  • Перші два напрями в перспективі здатні істотно зменшити залежність Білорусі від Росії (і збільшити цінність України як партнера) як у постачанні сировини, так і в логістиці експортного постачання. Третій напрям посилює обороноздатність України та дає альтернативи пошуку партнерів для підприємств білоруського ВПК.

    На тлі неприємних для неї тенденцій, ближче до листопада 2016 року Росія почала нову серію інформаційних атак на Білорусь. Тільки, на відміну від попередніх спроб, ареною для більшості "вкидань" став інформаційний простір третіх країн, насамперед України. Білоруські медіа в цьому випадку лише ретранслювали відгомони суперечок сусідів. Основні тези були щодо навчань "Захід" і військового співробітництва двох країн:

  • У листопаді 2016 року піднімається тема 4 тисяч вагонів для перекидання російських солдатів до Білорусі.
  • На її основі в ЗМІ, насамперед в Україні, розгортається дискусія не про можливість, а про терміни анексії Білорусі Росією;
  • Навесні на тлі протестів, що охопили низку регіонів країни, вводиться нова теза — про російський контингент, який з'явиться в межах (або внаслідок) політичної кризи в Білорусі;
  • До червня формується третя тема висвітлення навчань — можливість того, що частина російських військ залишиться в Білорусі на постійній основі.
  • Липень: піднята тема військової бази в межах спільного угруповання військ ППО — нібито Путін подав відповідний законопроект на розгляд Держдуми (хоча йшлося про зміну термінології чинного з 2010 року документа).
  • Про те, що це був інформаційний "вкид", говорить алгоритм появи теми в широкому обговоренні. Спочатку дається інформація на російських офіційних ресурсах (вагони, законопроект Путіна), потім передруковується в блогах, на кількох російських "аналітичних" ресурсах (зокрема з сумнівною репутацією). І вже далі тему підхоплює декілька серйозних видань або "лідерів громадської думки". Після цього тема живе сама собою. Весь цей час російські ЗМІ й офіційні особи мовчать, а перша реакція з'являється "у відповідь" на інформацію, розміщену вже в українських або західних медіа.

    Перед початком навчань РФ від інформаційних атак переходить до прямих провокацій:

  • Організовується викрадення українця Павла Гриба (про особливості цієї операції я писав у замітці "Навіщо ФСБ викрадення Павла Гриба")
  • У РФ анонсується хресна автохода "Велика Росія", причому територіями Білорусі вона має пройти (і пройшла) якраз під час навчань.
  • Самі навчання починаються з повідомлення на сайті МО РФ про те, що 1 танкова армія піднята за тривогою та буде перекинута на Білорусь. Інформація не була змінена або видалена навіть після спростування від МО Білорусі.

  • Аудиторія інформаційних атак
    Говорячи про цільову аудиторію інформаційних атак, складно виділити одну країну. Шум із приводу навчань (і не тільки) має кілька цілей і кілька цільових груп:

  • Білоруський напрям — продемонструвати, що "Лукашенко не контролює ситуацію", посилити нервозність білоруської політичної еліти і, що дуже важливо, посилити ворожнечу та недовіру між силовиками. Білоруська система тримається на тезі про всі нитки управління, зосереджені в руках президента, і, якщо вдасться показати його слабкість (як це було в 2010 році), то, з одного боку, можна очікувати зростання протестів опонентів Лукашенка, а з іншого — нервозності та непродуманих рішень оточення білоруського диктатора, насамперед силовиків.
  • Український напрям — продемонструвати, що Білорусь не є надійним партнером, посилити недовіру між Мінськом і Києвом, в ідеалі зірвати або загальмувати роботу над спільними проектами.
  • "Західний" напрям не був основним. Завдання було підняти хвилю в пресі, дати трохи аргументів своїм політичним союзникам (на кшталт "нерозумно відмовлятися від співпраці з сильною у військовому та політичному сенсі Росією"), а також оцінити, наскільки НАТО готова посилити свій військовий потенціал у регіоні і як блок буде спостерігати за перегрупуванням сил, навчаннями альянсу й окремих країн. Але інформація в пресі ЄС і США все ж була базою для більш важливої інформаційної операції — роботи на "внутрішній ринок".
  • внутрішньоросійський напрям — в цьому випадку будь-яка істерія за межами РФ була корисна, оскільки демонструвала "страх" сусідів перед "міццю" Росії. Надзвичайно важливий фактор, якщо брати до уваги життєздатність старої радянсько-російської приказки "бояться — значить поважають". Для російського обивателя цілком нормально не зважати на якість державних сервісів і навіть якість свого життя, поки держава "генерує гордість". У Кремлі це розуміють — звідси і пишні паради, погрози війною, прагнення демонструвати політику сили на міжнародній арені. У 2018 році в РФ будуть вибори, а значить, ще одна доза "гордості" для вдячного електорату не завадить. Додатковий напрям — факт "спільності" навчань: на тлі війни в Україні та "особливої позиції" Мінська щодо цього конфлікту важливо було продемонструвати те, що Білорусь залишається "союзником" Росії.
  • Білоруська відповідь і підвищення ставок

    Білоруський режим так-сяк навчився працювати з інформаційним тиском Російської Федерації, організовуючи точкові акції для того, щоб звернутися до "гордості" і емоцій, завдяки чому час від часу Лукашенку вдається зупинити інформаційні атаки через поребрик.

    Але в кінці 2016 і в 2017 році Білорусь "проспала" початок атак і продемонструвала нездатність різко, швидко реагувати в інформаційному полі інших держав, зокрема України

    Мінськ також не міг собі дозволити різкої антиросійської риторики, звинувачень "союзника" в інформаційних атаках (принаймні до брифінгу МО Білорусі 14 вересня з приводу згаданого вище повідомлення на сайті російського МО), але це не означає, що білоруська сторона нічого не робила.
    Білоруську відповідь можна з повною впевненістю назвати "асиметричною". Якщо говорити безпосередньо про навчання "Захід-2017", то було зроблено наступне:

  • Під час обговорення формату навчань і їхнього сценарію Білорусь на правах господині маневрів наполягла на використанні нехай менш зручних, але найбільш віддалених від українського кордону полігонів.
  • До легенди навчань були введені теми "гібридної війни" — фактично провадилось відпрацювання протидії "донецькому сценарію".
  • Лукашенко та Міністр закордонних справ Макей відвідали практично всі столиці суміжних держав, де заявили про гарантії безпеки з боку Білорусі до й після маневрів.
  • Але цим справа не обмежилася. Помітивши, що РФ працює над створенням проросійських груп за допомогою православної церкви, яка користується в Білорусі закріпленими законодавчо привілеями, Мінськ послав клірові недвозначні сигнали:

  • З осені 2015 року в пресі (насамперед державній), у зведеннях про правопорушення досить часто публікується інформація щодо проступків священиків. Причому підкреслюється їхня приналежність до РПЦ і (якщо таке є) російське громадянство.
  • Влітку 2017 року засуджується за незаконне зберігання зброї заарештований кілька місяців тому священик, колишній духівник РНЄ. У висвітленні процесу акцентують на захопленні "панотця" символікою Третього Рейху, татуюваннях свастики на його тілі. У ЗМІ фігуранта справи називають не інакше як "піп зі свастикою".
  • За 2 тижні після оголошення вироку "попа зі свастикою" білоруська міліція затримує ще одного російського священика — цього разу разом із повіями, яких той намагався вивезти попрацювати до Санкт-Петербурга. "Панотцю " тепер загрожує звинувачення в "торгівлі людьми" та "сутенерстві".
  • Ще за 2 тижні затримують священика при спробі обміняти фальшиві російські рублі. Причому державне інформаційне агентство БЕЛТА наголошує, що купюри не кустарні, а "виготовлені не на підприємстві, що здійснює випуск грошових білетів Банку Росії".
  • Священики натяки зрозуміли та Білоруський екзархат РПЦ (православна церква в Білорусі не має самостійного статусу) заявив про безумовну підтримку державності Республіки Білорусь. А 18 вересня на цій же підставі учасникам "аврозабігу-хресної ходи" "Велика Росія"було відмовлено в проведенні молебню. Як зазначив голова синодального інформаційного відділу БПЦ протоієрей Сергій Лепін, "ми уникаємо тих, хто не визнає самостійність нашої держави".

    Але найбільш різкою була реакція офіційного Мінська на провокацію з Павлом Грибом. Ще на початку інформаційної атаки у західному напрямі в грудні 2016 року в Білорусі була затримана вся місцева редакція російського ресурсу "Регнум.ру". А 29 серпня, в розпал кризи з викраденням українця Мінськ посилає Москві недвозначний сигнал: усім трьом затриманим висунуто максимально серйозне з можливих звинувачень — розпалювання міжнаціональної ворожнечі групою осіб до передбаченої КК санкцією від 5 до 12 років позбавлення волі. Щодо четвертого "редактора білоруського напряму" Юрія Баранчика, що перебуває в Москві, оголошується міжнародний розшук.

    І, нарешті, вінцем усього стала відмова Лукашенка від попередніх планів інспектувати разом із Путіним війська на одному з російських полігонів. Спочатку це було заплановано на 16 вересня. 18 вересня російський президент без присутності хоч дещо значущих гостей із Білорусі спостерігав за навчаннями на полігоні "Лужский" під Санкт-Петербургом. Лукашенко ж інспектував війська 20 вересня в Білорусі, також в гордій самотності — "союзника" при ньому представляв аж цілий посол РФ. При цьому Лукашенко не впустив можливості потролити російського колегу, згадавши про інцидент із вертольотами на "Лужском": "якщо снаряд в одне місце — двох відразу не стане" — пожартував білоруський президент, говорячи про причини відсутності союзника на полігоні.

    Таким чином, навчання "Захід 2017" стали першими маневрами, під час яких керівники Білорусі та Росії демонстративно не приїхали "в гості" один до одного. Замість демонстрації єдності, спільні маневри стали маневрами розбрату, особливо, якщо звернути увагу на те, що відбувалися навколо цих події.

    РФ не досягла своєї мети перешкодити розвитку білорусько-українських економічних проектів. Російська пропаганда також дала збій в білоруському напрямі, де Мінськ підвищив ставки та послав недвозначні сигнали у вигляді арештів і посадок. А значить, упродовж найближчих місяців можна очікувати новий виток інформаційних атак, що неминуче зачепить український медіапростір.

    Джерело: інформаційний портал "ЛІГА.net".

    Підписатися на новини