08 лист. 2017
Коментарі Міжнародна політика Аналітика Ігар Тишкевіч

Волкер шукає вигідні умови компромісу з Росією

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 861
Волкер шукає вигідні умови компромісу з Росією

Волкер шукає вигідні умови компромісу з Росією

Автор: Ігар Тишкевіч
08 лист. 2017 10:22

Ігар Тишкевич, аналітик Українського інституту майбутнього, "Хвиля".

Спецпредставник США з питань України Курт Волкер озвучив пораду українській владі не виступати з власним проектом резолюції ООН. Крім того, американський політик заявив, що сам факт введення миротворців ООН може "створити умови" для наступних кроків України в Мінському процесі, наприклад, для місцевих виборів до ОРДЛО.

Ці заяви вже викликали обурення у низки політиків, журналістів і громадських діячів. А даремно — це лише черговий приклад того, що час знімати "рожеві окуляри", про що, до речі, доволі докладно писав у вересневому тексті "Чому українцям краще позбутися ілюзій про миротворців вже зараз".

Нас зливають?

Поради щодо української резолюції, розмови про вибори, природно, наводять на роздуми "а чи не "зливають" Україну?". Поглянемо на це з позиції типових українських гойдалок "зрада-перемога".

Отже, сьогодні є пропозиція РФ щодо миротворців, є бажання Кремля поторгуватися, є процес у вигляді зустрічей Волкера з Сурковим. Є бажання України, яке всередині держави переростає в дивовижну картину, де миротворці заходять на Донбас, беруть під контроль кордон, міста і села так званих "ЛНР" і "ДНР", формують тимчасову адміністрацію. Далі дивовижним чином раптово і відразу, можна сказати на плечах миротворчого контингенту, до регіону входить Україна зі своїми законами, проводить вибори, в яких беруть участь (і збирають свої голоси) українські парламентські партії під жовто-блакитними та навіть червоно-чорними прапорами. Природно, бойовики кудись зникають, в регіоні чинна заборона на трансляцію російських каналів, ЗМІ під контролем Києва, а на всю цю красу західні "союзники" України щедро дають гроші.

Ідея, звичайно, чудова, але назвіть мені хоча б один конфлікт, який проходив за описаним вище сценарієм? Я, особисто, пригадати настільки успішний кейс не можу, а ось кілька кейсів, які чудово демонструють інший бік медалі. Одразу спадають на думку миротворці ООН на Кіпрі та на Голанських висотах. І там, і там вони забезпечили розведення сторін, щоб ситуація залишилася замороженою упродовж десятків років.

 

Очевидно, що перспективи ухвалення української резолюції в ООН мізерні. Річ у тому, що рішення щодо введення миротворців ухвалюється Радою Безпеки. Росія — член Ради Безпеки з правом вето і водночас належить до п'ятірки основних спонсорів миротворчих операцій у всьому світі. До речі, питання спонсорування миротворчої місії — одне з головних, оскільки місія ООН в Україні обіцяє бути унікальною через характер конфлікту. За оцінками фахівців, її масштаб коливатиметься від 25 до 40 тисяч осіб, що потребують серйозної фінансової та організаційної підтримки з боку ООН. При цьому США зараз серйозно скоротили фінансування цієї організації. Тому для запуску миротворчої місії ООН на Донбасі буде потрібна особлива підтримка як США, так і Росії.

Звідси очевидно, що як відбудеться голосування щодо резолюції, яка не влаштовує Кремль. Про це можна судити на прикладі документа, щодо подальшого розслідування застосування хімічної зброї в Сирії.Росія просто ветуваларезолюцію. І все — ніхто вже нічого не розслідує (принаймні під егідою ООН).

У ситуації з Україною ми чомусь вважаємо, що Кремль погодиться на надзвичайно невигідні для нього формулювання. Звичайно ж, це вкрай наївно. Це перший аспект.

Другий полягає в тому, що мандат миротворчої місії підписують (дають свою згоду на їхню роботу) дві сторони. Одну ми знаємо — це Україна. Другий підпис — предмет дискусій. Підписують сторони конфлікту і, якщо очікувати, що Кремль виступить підписантом до того, як буде визнаний такою стороною, м'яко кажучи, наївно.

Очікувати, що Москву будуть заганяти в кут простим тиском, без пропозиції компромісів теж наївно — Російська Федерація, повторюю, член Радбезу, країна з ядерною зброєю, яка залучена ще в десятку не менш важливих для Заходу криз. Перелічу заради інтересу лише кілька тем:

• РФ має вплив на КНДР, а ситуація на Корейському півострові сьогодні є однією з основних на радарах Вашингтона.

• Росія є серйозним важелем впливу в Середній Азії, де вона в міру своїх сил служить гальмом для розширення зони впливу Китаю та Ірану. При цьому Росія вимиває трудові ресурси на свою територію, зменшує соціальну напруженість. ЄС і США, природно, не дуже жадають появи нової точки напруженості і джерела біженців за прикладом Сирії-Іраку-Афганістану.

• РФ як держава з сировинною економікою продовжує бути важливим постачальником ресурсів для цілої низки розвинених країн. Насамперед, Європи.

• Вплив Росії в Африці істотно ослаб, але вона там продовжує існувати в таких специфічних сегментах як, наприклад, торгівля зброєю.

• Значно більший вплив Росія отримала сьогодні на Близькому Сході, відіграючи найважливішу роль в Сирії, посилюючи присутність в Єгипті, Лівії, Іраку та Ємені.

• Нарешті, російська гра на Балканах загрожує дестабілізувати ЄС на південному фланзі, беручи до уваги активність Кремля в Сербії, Чорногорії, Македонії. Прикладів тому безліч.

Тому, говорячи про українську кризу, варто пам'ятати, що США, домовляючись щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, домовляються з Кремлем, маючи на увазі принаймні список з ще 5-6 дуже важливих для них тем. Така ж ситуація з країнами ЄС.

Тому уявити, що на Путіна будуть "тиснути до останнього", заганяти його в кут, примушувати, забувши про інші кризи, більш ніж наївно. Поступка Росії в українському питанні зі значною імовірністю означатиме поступки для РФ за іншими напрямами і навпаки. Таким чином, ми упираємося в розуміння рівноваги на своєрідній чаші ваг і сприйнятті партнерами ваги України в світовому (а не регіональному або просто як "захисника Європи від російських варварів") масштабі. Саме тому Курт Волкер попросив Україну не вносити свою резолюцію в ООН як альтернативу російській. США чудово розуміють, що в такому разі компроміс з Росією буде знайти значно важче. А те, що компроміс шукати доведеться, у Вашингтоні відмінно розуміють. З усього вищесказаного випливає ще один логічний висновок: другою стороною, підписантом мандата миротворців, будуть ЛНР і ДНР, вже без лапок, оскільки Росія не захоче брати на себе відповідальність за війну. Хоча ніхто не має жодних ілюзій щодо її участі в конфлікті на Донбасі, на чому той самий Волкер неодноразово наголошував. Тому складно уявити, що керівництво ЛДНР не стане "учасником міжнародного миротворчого процесу", якщо США і Росія прийдуть до консенсусу щодо Донбасу.

 

Волкер говорив про вибори. Зрада?

Не менш важливо, що Курт Волкер дійсно говорив про місцеві вибори в ОРДЛО, які можуть пройти після введення миротворців. Це, на жаль, реальність, оскільки:

  • Будь-яка миротворча місія передбачає замороження конфлікту на певний час для вироблення політичного рішення.
  •  Будь-яка миротворча місія має мандат, що підписується двома сторонами. У нашому випадку це означає, що, крім Президента України, під документом має поставити підпис ще хтось: РФ або "ЛНР" з "ДНР".
  • У роботі будь-якої миротворчої місії важлива наявність місцевої влади з хоч якимись зачатками легітимності, яка буде забезпечувати життєдіяльність регіону. Українська влада не може бути такою, оскільки, читаємо п.1, йдеться про замороження конфлікту на певний час. Тобто принаймні місцеві вибори (або інший спосіб формування місцевої влади) — наступний крок після появи і початку роботи "блакитних касок". Навіть тимчасова міжнародна адміністрація все одно формуватиме ті чи ті управлінські структури та рано чи пізно буде проводити вибори за участі всіх (а не тільки проукраїнських) сторін, в умовах замороження інформаційного поля (насадження українських медіа з одночасним обмеженням місцевих і російських джерел інформації буде сприйматись як порушення мирного процесу, провокація).

Нарешті, згадаємо слова Президента України Петра Порошенка. Він справедливо говорив, що Київ може піти на виконання Мінських угод лише за одним алгоритмом, в якому спочатку буде реалізовано пункти щодо безпеки і лише потім — політичний блок.

Але Петро Порошенко, говорячи про миротворців помічав, що "це один з інструментів встановлення миру в моїй країні, інструмент, який є елементом пакета безпеки".

Далі звичайна логіка:

  • Ви вимагали безпеку, обіцяючи потім політичний блок угод.
  • Ви заявляли, що миротворці — елемент пакета безпеки.

Миротворці є, значить час говорити про реалізацію (спочатку часткову) політичного блоку, в якому є вибір із виборів (вибачте за тавтологію) — місцевих, для формування влади на цій території та введенні "лідерів регіону" до парламенту.

Таким чином, місцеві вибори, як найменше зло і найбільш актуальна потреба після введення миротворців (в будь-якому форматі) ризикують відбутися. Визнавати результати цих виборів Україну, на жаль, але будуть примушувати.

У цьому контексті варто відзначити ще одну тональність, яка пролунала в сьогоднішній заяві Волкера: "У Росії є два варіанти дій на Донбасі. Якщо вони хочуть створити заморожений конфлікт, як в Абхазії, Південній Осетії чи Придністров'ї, то це обійдеться їм дорогою ціною. Однак, якщо вони захочуть, вони зроблять це попри великі витрати", сказав спецпредставник США з питань України. Він також зазначив альтернативний варіант: "Альтернатива — це коли Росія виведе свої сили і буде сприяти розміщенню миротворців ООН, принесе мир і дозволить реалізовувати мінський процес. Це — другий сценарій", — підкреслив Волкер. З цих слів випливає, що Вашингтон не хоче на десятки років затягувати ситуацію на Донбасі за Кіпрським сценарієм, але при цьому в заяві Волкера пролунав для України важливий акцент — США не мають наміру закривати очі на присутність російської армії на Донбасі, тому питання виведення армії РФ є принциповою позицією Держдепу. При цьому трактування Вашинтона щодо виконання умов з безпеки близьке до тієї позиції (спочатку виведення військ і контроль над кордоном, потім вибори), що має українське керівництво.

Той факт, що США посіли досить жорстку позицію зазначає екс-посол США в Росії Олександр Вершбоу: "На сьогодні Путін зрозумів, що санкції не будуть скасовані просто так, а трансатлантичну єдність не так просто розколоти. Крім того, йому доводиться зважати на можливість того, що США передадуть зброю Україні. А цей фактор робить неможливими подальші дії без ризику зазнавати значних збитків, що негативно позначиться на режимі Путіна вдома. Нещодавні миротворчі ініціативи російського президента можуть бути ознакою того, що американська стратегія працює. Втім навряд чи Путін буде ухвалювати рішення щодо миротворців на Донбасі до виборів 2018 року", — сказав він.

Резюме

В останніх заявах Курт Волкер не сказав нічого нового. Його завдання полягає в тому, щоб знайти максимально вигідні для США і, тут нам пощастило, України (хоча на першому місці для американського політика, природно, інтереси Штатів) умови компромісу з Росією. У цьому полягає його робота, тому він зустрічається з Сурковим, тому регулярно контактує з Порошенком. Американський політик всього лише м'яко назвав речі своїми іменами та позначив логіку процесів в ООН, на лінії США-РФ і у справі щодо закінчення війни на Донбасі.

Українців можуть обурювати слова американця, вони можуть вимагати більшого — така поведінка, без сумніву, знайде розуміння в суспільстві. Однак, Україна, як і раніше, занадто залежить від зовнішньої підтримки, щоб диктувати свої умови.

Є інший шлях: розуміючи реальний стан, вивчати варіанти дій, виходячи зі сценаріїв розвитку відносин між іншими гравцями, шукати можливості, виробляти алгоритми того, як негативний сценарій своїми зусиллями можна перевести в прийнятний або бажаний. Такий підхід може не сподобається значній частці "телеглядачів" і "коментаторів" у соціальних мережах.

Нарешті, існує ще одна різниця в підходах: коли нарешті станеться найгірше, за першим сценарієм будуть кричати "зрада", але щось зробити не зможуть. Якщо буде реалізовано другий підхід, гіршого варіанту можна уникнути, принаймні країна може мати готовий план дій щодо поліпшення ситуації.

Підписатися на новини