10 січ. 2018
Коментарі Міжнародна політика ​Юрій Романенко

Юрій Романенко презентував політичний прогноз на 2018 рік

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 1879
Юрій Романенко презентував політичний прогноз на 2018 рік
Романенко презентував політичні глави аналітичного прогнозу "2018: виклики та можливості" від UIF

Юрій Романенко презентував політичний прогноз на 2018 рік

Автор: ​Юрій Романенко
10 січ. 2018 14:18

Директор програми Політика Українського інституту майбутнього Юрій Романенко презентував політичний прогноз на 2018 рік для України та світу.

Презентація відбулася в аналітичному центрі Український інститут майбутнього 26 грудня 2017 року. Uifuture публікує повний текст і відео презентації.

-Почнемо з того, що буде визначальним 2018 року.

Методологія схеми "Миротворець" 2017 року актуальна в цьому і в наступних роках. За оцінками експертів UIF, наступний рік не становитиме інтересу для типового українського обивателя, що звик до різноманітних скандалів і шоу. Не буде нічого інноваційного, а сам майбутній рік є консервативним, проте дуже важливим. Так, дедалі виразніше вимальовуються три зловісні тіні, що формують революційну ситуацію в Україні, і ці тіні — принципово нові фактори в українській новітній історії.

Перший фактор, як вже зазначили, це демографія. Ніколи в своїй історії Україна не стикалася з тією демографічною кризою, яку вона має зараз. З 1992 року демографічна крива падає, і ми скорочуємося офіційно на 0,4-0,5% в рік. Це не так стрімко, як у реформованій Грузії, де народжуваність падає на 1,2-1,5% щороку, проте жахливо з огляду на реальні показники в Україні. Де-факто в країні проживає приблизно 35 мільйонів осіб, і цей факт визначає подальші дисбаланси в економіці, політиці та інших сферах, які постануть перед нами протягом наступних років. Друга цифра — близько 3-8 мільйонів осіб продукують додаткову вартість. Решта є соціальним баластом, а обмежена кількість людей фактично тягне на собі всю економіку.
Далі набуває сили наступна тенденція — втеча тих найактивніших людей в сусідні країни, насамперед у Європу, здебільшого в Польщу. Якщо раніше міграція була рівномірною — половина на Захід, половина в Росію — сьогодні ми бачимо принципову зміну ситуації. Дослідження показують, що 40-45% мігрантів з Південної та Східної України, наприклад, з Херсонської області, їдуть одразу саме в Польщу. Розпочате восени дослідження UIF щодо Донбасу показує, що навіть в таких профіцитних містах, як Маріуполь, з погляду наявності робочих медкомбінатів, що регенерують додаткову вартість (профіцитний бюджет близько 1 мільярда гривень) справи йдуть добре, спостерігається значна нестача робочої сили. Навіть на комбінатах Рената Ахметова брак зварників, слюсарів, а також представників інших подібних професій становить 600 осіб за умови достатньо високих для України зарплат.

Якщо не зупинити міграційний і економічний колапси, ми опинимося без ресурсів для будь-якого розвитку. Питання "Що буде, якщо Україна поверне Донбас?" стане не актуальним в такому разі.

Згідно з соціологічними дослідженнями Ірини Бекешкіної, близько 50%-60% мігрантів, які сьогодні переселилися, не хочуть туди повертатися. Тому вперше в українській історії питання людини є головним. Немає людини — немає нічого.

На цей виклик український бізнес може відповісти 4 способами:

Перший. Збільшення вартості робочої сили. В останньому інтерв'ю віце-прем'єра Геннадія Зубка пролунало, що мінімальний рівень доходів в Україні має зрости до 15-16 тисяч гривень. Це та формула, про яку я говорив у жовтні. Вона полягає в тому, що ми повинні вийти на таку ж зарплату, як у Польщі, мінус 200 євро на житло та їжу. 500-600 євро — те, що забезпечить зменшення відтоку, про зупинку якого поки що не йдеться. На підході Німеччина та інші країни Європи, які розуміють цінність невибагливої української робочої сили, що легко інтегрується. Коли країни Європи "увімкнуть свій пилосмок", ми ризикуємо залишитися ні з чим. Боротьба за людський капітал буде одним з основних трендів, що визначатимуть долю регіону упродовж усіх наступних десятиліть.
Збільшення вартості робочої сили означає подорожчання експорту, що призводить до падіння конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. Питання в рішенні другої проблеми.

Другий. Зменшення корупційної ренти, яка становить $ 15-25 мільярдів. Якщо поглянути на економіку України, можна побачити 2 шари. Перший шар — біла економіка, що становить близько 100 мільярдів, другий шар — сіра або темна економіка, яка становить 50%. Соціологічні дослідження UIF показують, що 35% робочого населення працює в економіці, тому розмови про те, що тіньова економіка становить $40-50 мільярдів — наша реальність. Звідси випливає, що зменшення корупційної ренти для бізнесу є найважливішим завданням для збереження своєї "живучості". Якщо корупційна рента не зменшується, позиції на зовнішніх ринках вбиваються, оскільки підвищення заробітної плати є неминучим. Відомо, що у "Рути Дар" на підприємствах на 70% підвищили заробітні плати цього року, а весь великий бізнес рухається в цьому напрямі. Це означає, що зменшення корупційної ренти є тією стратегією і мотивацією, що підштовхуватиме бізнес до політичної реорганізації держави.

Модернізація. На тих самих комбінатах Ахметова можлива модернізація, але для цього потрібні гроші. Для зниження залежності від демографічного чинника бізнес буде змушений шукати ресурси для модернізації. Так, стане можливим зменшення кількості робочих з 40 тисяч до 7-10 тисяч. Замість двох величезних комбінатів побудують один сучасний, що в сумі дає такі самі показники виробництва. У 2013 році я був на "Бау-Стиль" у Шанхаї, де на той момент виробляли 40 мільйонів тонн сталі. Це перевищує сумарні показники виробництва української металургії 2013 року, обсяг 30-32 мільйонів тонн.

"Дилема 1348" — зростання капіталізму та повторне закріпачення через брак людських ресурсів для оброблення земель, що призвело до масових повстань Богдана Хмельницького й інших подій Східній Європі.

Такий варіант теж можливий, оскільки керівний фланг шукатиме способи утримання робочої сили. Однак в умовах революції мобільності, а також за наявності зацікавлених гравців це є малоймовірним.

Крім цього, відзначимо наступні фактори, що впливають на розвиток України.

Зношування інфраструктури. Так, 90% мостів потребують ремонт, 30% — капітальний ремонт; 70% перебувають в аварійному стані та потребують глибокої модернізації. Також модернізацію потребує енергетика. Наприклад, у Великій Британії 58% геренувальних потужностей вугільних електростанцій вже є збитковими. До 2030 року збитковість цих енергоблоків досягне 98%. В Україні ситуація значно гірша з огляду на загальний стан енергетики. Після 2022 року в нас почнуть вивалюватися атомні енергоблоки, які дають 50% електроенергії. Тому питання того, що ми матимемо до 2030 року залишається відкритим. Для заміни цих енергоблоків будівництво необхідно почати вже зараз. Новий енергоблок коштує близько $ 10 мільярдів і будується приблизно 10 років. На сьогодні є тільки одна альтернатива — добудувати 2 енергоблоки в Хмельницькому, які готові на 30-60%, паралельно розробляючи альтернативну енергетику.

Зношування фізичних інфраструктур накладається на зношування людського капіталу. Система освіти в down, щорічно в Польщу їдуть не менш як 50-60 тисяч наших абітурієнтів, а колапс системи освіти фактично робить її неактуальною. Все настільки швидко змінюється, що більшість методик навчання безперспективні.

Третє питання — тиск, про який ми вже згадували в торішніх сценаріях. Змінюється зовнішнє середовище, і кожен прагне захистити свої інтереси. Так, Трамп знехтував зоною Тихоокеанської торгівлі, яку вибудовував Обама, оскільки в цьому була виявлена загроза для внутрішнього ринку.
На наших очах відбувся злам Близького Сходу, і це тільки початок тенденції. Події в Сирії, Ємені, Саудівській Аравії — спроби знайти ті чи ті форми модернізації або закриття від світу, що модернізується, шляхом архаїки. Про це свідчать режими з ненавистю до людини, такі як ІГІЛ, вплетені в гру великих акторів.

Розуміння подій на зовнішніх майданчиках критично важливе, оскільки ми залежимо від цих майданчиків. Як сказав Анатолій Амелін, небагато-хто з обивателів думає про політику ФРС — підвищиться ставка на 0,25% або 0,5%, а це величезні суми для ринків, що розвиваються.
Минулого року експертами UIF були сформовані 3 базові сценарії, які можуть розвиватися на глобальному рівні.

Перший сценарій — "Миротворець". Ми говорили про його актуальності в першому півріччі. За таким сценарієм великі гравці домовляються між собою щодо головних майданчиків Східної Європи та Далекого Сходу. Таким чином реалізується пакет опцій щодо України, яка зобов'язана імплементувати норми Мінських угод і діяти в форматі нав'язаних їй варіантів. Де-факто всі основні гравці її до цього примушують.
За нашими оцінками, перший сценарій почне розвиватися на початку року, після чого все повернеться на круги своя. Проблеми між основними гравцями настільки серйозні, що для їхнього вирішення має визріти певна ситуація, що малоймовірно в 2018 році.

Перейдемо до прагматичного сценарію.

Такий сценарій характеризується тим, що кожен грає, як уміє. На одних регіональних майданчиках досягаються компроміси, на інших — тривають конфлікти, під час яких посилюється протекціонізм, заходи, спрямовані на досягнення внутрішньої стабілізації. Саме це ми спостерігали упродовж 2017 року.

Ми передбачали, як яструби в оточенні Трампа посилювали свій вплив, і передбачили ситуацію з летальною зброєю. Події в європейському напрямі розвиваються навіть більш позитивно, ніж очікувалося. У Німеччині, як і прогнозувалося, перемогла Меркель, у Франції — одна з досить поміркованих фігур. Стан "ні війни, і ні миру" 2017 року, що переходить в 2018, дозволив не злити Україну. У такій ситуації ми можемо лобіювати. У 2017 підтримали антиізраїльську революцію, зараз — на прохання США займаємо нейтральну позицію щодо Єрусалима, і всі чудово усвідомлюють, що це природний стан України, причини якого зрозумілі.

Цей сценарій переходить на наступний рік. Знову бачимо спробу розіграти миротворчий сценарій на 2018 рік, з'являються ініціативи з боку Путіна щодо досягнення примирення з Донбасу. Водночас Росія підвищує ставки і ситуація змушує обидві сторони підійти до компромісу. Добігає кінця старий уклад, де величезну роль грали нафта, газ та інша вуглеводнева сировина. Росіяни розуміють, що в разі продовження санкцій існує ризик залишитися без ресурсів. Виникають проблеми в довгостроковому плані, а прагматичні інтереси еліти спонукають до виходу з цієї ситуації. У Росії з жахом очікують 2 лютого, коли Мінфін США оприлюднить список осіб, причетних до Путіна, що потрапляють під санкції, і шукають шляхи вирішення цієї проблеми. Паралельно США теж підвищують ставки. Так, Волкер спілкується з Сурковим, наші вкотре запускають качку з законом щодо окупованих територій Донбасу. Під час роботи над законом з'ясовується, що не взята до уваги реакція Заходу. У підсумку за нього не проголосували.
Звідси можна передбачити, що в 2018 році кожен буде відстоювати власні інтереси.
Європа
не хоче розпаду Європейського союзу і 24 листопада на Саміті Східного партнерства чітко заявила, що країни Східної Європи, зокрема й Україна, повинні самостійно задовольняти свої потреби, умови для чого вже надані.

Україна для США — другорядний, але важливий гачок для управління процесами в Східній Європі та впливу на Європейський союз. Завдання англосаксів — не дати з'явитися економічному блоку Китаю, Росії та Німеччини, які дозволять перевершити англосаксонський блок. Штати активно працюють в цьому напрямі.

Росія не гратиме широкомасштабну конфронтацію, про яку говорять в деяких прогнозах. З-поміж причин такої політики президентські вибори та Чемпіонат світу з футболу. І, якщо з першим все і так ясно, зупинимося на другому. Чемпіонат важливий для федерації як демонстрація символічних перемог, оскільки останнім часом там дотримуються концепції медоїда. Концепція має на увазі наявність маленького небезпечного хижака, якого бояться більшість гравців з огляду на непередбачуваність його дій. Він всіляко показує, що готовий так збільшити витрати, що це стане небезпечно для інших гравців. Саме це сталося на сирійському майданчику. Росія підвищила ставки.
Хоча на Заході стався провал, адже надії на Трампа не виправдалися, на Сході ситуація склалася непогано, почасти завдяки переданим ракетним технологіям. Звідси випливає, що в першому півріччі року Росія не матиме мотивацію грати широкомасштабну ескалацію.
Оскільки в 2019 році в Україні також президентські вибори, для сторін вигідно зіграти перемир'я і перевести все в площину економіки, соціального протистояння. Таким чином можна вирішити питання переформатування політичного режиму в Україні в 2019 році. Тому імовірність значної угоди щодо Донбасу досить висока.

Проте експерти UIF дотримуються думки, що в наступному році ситуація закінчиться в тому ж ключі, що і зараз — "ні війни, ні миру" — через особливості міжнародної політики.

Що буде визначальним в межах політичної гри на 2018 рік?

Гравці, які контролюють сьогодні політичну систему, провадитимуть консервативну гру, продовжуватимуть політику утримання й концентрації ресурсів, що потрібні на 2019 рік. Це спосіб збереження доступу до бюджету та продовження гру. Вони не зацікавлені в умовах гострого конфлікту. Проблема перевиборів менш актуальна, ніж в першому півріччі 2017 року — усі придивляються один до одного, формуючи коаліцію.
Питання українського Макрона: яким чином гратиме активна частка населення, політично неструктурований міський середній клас, представлений учасниками Майдану? Дуже важливо виставити свого кандидата й свою політичну силу, зробивши це в організованому ключі. Розмови про те, чи піде Вакарчук на вибори та що за цим піде, не мають ніякого значення, якщо є організаційна інфраструктура та медіаресурси, що дозволяють вибудувати регіональну мережу. Таким чином злетить абсолютно будь-який кандидат. 2018 рік — рік самовизначення міського середнього класу, активної частки населення. Варто відповісти на питання, чи потрібно це, і, якщо так, як перейти рубікон 2019 року максимально швидко. Це головне завдання 2018 року.

Базовим буде сценарій керованої дестабілізації, як і на 2017 рік. Він буде консервативно прагматичним, але це не означає, що потрібно розслаблятися. Навпаки — настав час мобілізуватися.

Після презентації тез політичного прогнозу на 2018 рік гості презентації поставили запитання доповідачу. Публікуємо деякі з запитань.

Богдан Яцун, представник реанімаційного пакета реформ:

Ми спостерігаємо за реформаційних процесом в Україні. Трохи його супроводжуємо і бачимо, що чинна влада, зокрема Президент, коаліція ББП і Народного фронту, фактично не відповіла на цей модернізаційний антикорупційний виклик, виклик Майдану, і зараз в Україні провадяться зміни завдяки позиції західних партнерів, зокрема США. Чи можна сказати, що вони є локомотивом того, щоб Україна змінювалася, ставала конкурентною державою? Які шанси появи нового суб'єкта, про який Ви говорите, з огляду на те, що сьогодні політичний клас не дуже зацікавлений в наявному суб'єкті? З Вашого виступу я почерпнув думку про те, що ситуація розвивається таким чином, що всі будуть змушені змінюватися не за власним бажанням. Це станеться скоріше тому, що іншого виходу не буде.

Юрій Романенко:

- А це і є революційний рух у визначенні класиків: верхи не можуть, низи не хочуть. Олігархи, можливо, і хотіли б жити, як раніше, але ресурси вичерпуються, а конкурентоспроможність падає. Як наслідок, усі ми підходимо до необхідності раціоналізації і нашого повсякденного життя, і політики. Це тягне за собою визначеність, ситуацію, коли можна буде чітко сказати, коли закінчиться криза в Україні, хто Ви і я такі. Не можна буде сказати, "в Україні немає незалежних аналітичних центрів, тому що за кожним хтось стоїть". Така суб'єктність відштовхується, оскільки всі звикли до того, що є якийсь господар.

Проте з'являються паростки нового. Ми є тими паростками, які здатні грати свою власну гру та залучати власні ресурси. Це важко, але необхідно. Ніяка Ангела Меркель і Дональд Трамп не потягнуть цю просту й водночас складну місію. 

Жодна країна в світі не проривалася вгору зусиллями інших країн. Японія не зробила б революцію Мейдзі лише тому, що цього дуже хотіла Британія, аби врівноважити Росію. Вирішальним фактором стало внутрішнє усвідомлення елітою необхідності та неминучості змін, що підштовхували робити правильні речі: вчиться в Британії та інших країн, робити кроки, які до XX століття привели Японію в першу лігу. 

У нас усе так само. Нас ніхто не витягне за вуха, поки Україна сама цього не захоче. Ангела Меркель чітко сказала: "Німеччина не рятуватиме Україну більше, ніж це робитимуть самі українці". 

Коли активна частка суспільства зрозуміє цю просту істину — за нас ніхто не буде вирішувати завдання, — ми зможемо вийти зі стану подвійності, невизначеності та постійних конфліктів".


Повний текст аналітичного прогнозу "2018: виклики та можливості" можна буде прочитати і скачати на офіційному сайті Українського інституту майбутнього з 11 січня 2018 року.

Підписатися на новини