23 серп. 2017
Коментарі Внутрішня політика Аналітика ​Юрій Романенко

Юрій Романенко: Я не вірю в неорганізовані світанки

  • Коментарі: 0
  • Перегляди: 3922
Юрій Романенко: Я не вірю в неорганізовані світанки
Співзасновник Українського інституту майбутнього, директор політичних програм Юрій Романенко підготував маніфест напередодні Дня Незалежності України для сайту "Хвиля".

Юрій Романенко: Я не вірю в неорганізовані світанки

Автор: ​Юрій Романенко
23 серп. 2017 13:50

За три з половиною роки після Майдану Україною бродить привид – привид розчарування. Звідусіль лунають стогони народні про «зраду», «ворогів народу» і, звичайно ж, «прокляті виразки корупції». Усе це на тлі грандіозної картини там-сям колон державних інститутів, що падають. Це похмуре видовище колапсу вже не здатна приховати навіть найбурхливіша хвиля пропаганди на різного роду «Шустерах», що перетворилися в суцільні «У гостях у казки для дорослих».

Українці пристрасно жадають дива, що поверне їхнє життя на краще. Звідси ці надочікування, що "от-от з'явиться суперпатріот, який врятує країну", поки країна буде далі бити байдики, колупатися в носі й давати одне одному хабара. Тому, коли на політичному небосхилі з'являється черговий Парасюк, Савченко або Рабінович, то публіка з радістю дивиться на Спасителя або Спасительку. Потім знову нічого не відбувається, ті ж люди починають проклинати кумирів уже через кілька місяців, забувши про свої захоплені дифірамби стосовно «ворогів нації». І так до наступного сеансу самообману.

У цьому немає нічого нового для української історії, де схожі картини ми спостерігаємо протягом століть. Українці одночасно і хочуть, і бояться сильних лідерів. Хочуть, тому що сильні лідери можуть розірвати ланцюг «зрад». Бояться, тому що за силою лідерів найчастіше приховується нова «зрада». «Зрада» – продукт імпульсивності, емоційності й жадібності, які притаманні нашому національному характерові. Зради виникають там, де немає сильної організації і дисципліни. Ми часто мали сильних лідерів у нашій історії, але ці лідери не могли спертися на сильні організації. Сильна організація вимагає балансу інтересів. Це вимагає вміння домовлятися, а домовленості є продуктом довіри між сторонами. Коли ніхто не довіряє один одному, кожен прагне реалізувати свій інтерес тут і зараз. Тому українці так часто ставали заручниками злої волі своїх лідерів, які дбали про свої інтереси, а не про суспільні. Однак, харизма і воля без організаційної могутності швидко здуваються і поступаються місцем тим, хто має їх. Звідси століття окупації і перманентне ходіння по граблях національних помилок. Наші поразки є продуктом наших соціальних відносин. Ми слабкі доти, поки ми не здатні підставити плече таким же, як ми, а це неможливо зробити, коли ти чекаєш удару в спину. А удари в спину можливі, коли не отримують покарання: поки громадська мораль не засуджує зрадників, поки наша громадська філософія — слабка. Ми весь час не беремо до уваги, що за міццю Заходу ховається потужна філософія, без якої не була б можливою технологічна й організаційна міць.

Таким чином, для того щоб Україна вирішила свої базові проблеми і увійшла в число розвинених націй, вона повинна вирішити проблему власної неорганізованості, за якою маячить проблема довіри. Створивши довіру, нам належить створити сильні організації, на які зможуть опиратися сильні лідери, щоб реалізувати завдання модернізації країни. А проблема модернізації України сьогодні - це ключова проблема. Прірва між нами й розвиненими країнами поглиблюється настільки швидко, що якщо ми упустимо ще пару десятків років, то вона ризикує перетворитися в непереборну. Як говорив Едвард Демінг, «ви можете не змінюватися, виживання не є обов'язком».

Що таке завдання модернізації України?

Це така радикальна й системна зміна стосунків між людьми в Україні, державних інститутів, яка дозволить раціонально й ефективно використовувати потенціал ресурсів і людей, які в ній проживають.

Модернізація по суті спрямована на створення середовища, де кожна людина буде мати можливість реалізовувати свій потенціал, де відбудеться розширення свобод і зниження соціальної нерівності. Це однакові правила гри для всіх. Це здатність держави виконувати свої базові функції - безпеки, арбітражу, стратегування, забезпечення зв'язку між регіонами й світом. Це і вирішення проблеми власності, перетворення її у «священну корову», а України - в «тиху гавань» для капіталу. Загалом, модернізація - це приведення нашої соціальної, політичної, економічної, організаційної структури у відповідність до духу часу. У такій системі суспільний і приватний розвиток, ускладнення соціальної, економічної, політичної системи є пріоритетом. Нашою реальною метою має стати ускладнення самих себе.

Понад три роки після Майдану ми спостерігаємо спроби реформування державної системи. Ці спроби зустрічають шалений опір не тільки з боку старої еліти, а й значної частини українського народу. Це данина, яку нерозумно заперечувати. Українське суспільство перевантажене різними архаїчними уявленнями про світ і про себе. Смішно, коли більшість українців жахаються елементарних норм розвиненого світу (приватна власність на землю, легалізація легких наркотиків, захист прав сексуальних меншин), але при цьому називають головною цінністю... свободу. В Україні багато хто щиро впевнений, що тут можна побудувати Польщу або Сінгапур за 500 днів, якщо перестріляти «усіх ворогів» і т. д. Тобто, в Україні широко поширена ідея, що складні проблеми, з якими ми зіткнулися, можна вирішити за допомогою магічної формули «розстріляти, взяти, поділити». Ця формула живе в головах тут століттями й потрібні десятки років напруженої і системної роботи, щоб від неї позбутися, щоб забезпечити ривок України з третього світу в перший.

Хто ж може забезпечити поступовий і динамічний розвиток України?

Активна меншість. Ця меншість виокремилася під час подій на Майдані, коли була його ударною соціальною силою. Це представники міського середнього класу, у який входить дрібний і середній бізнес, "білі комірці", інтелектуали. Соціологи вважають, що така активна меншість в Україні становить майже від 2 до 4 мільйонів людей.

Після Майдану ці люди пішли на війну, стали волонтерами, пішли працювати до органів влади. Це різні люди. Багато з них були вкрай ідеалістичні, багато хто володів хорошим практичним досвідом і компетенціями, але зустрічалися і зустрічаються відверті покидьки.

Як і всі люди, учасники Майдану - не ангели. Однак, головна проблема полягала в тому, що ця меншість не була організованою. Тому незважаючи на пасіонарність, стала легкою здобиччю олігархічних сил, які повністю зберегли контроль над країною.

Ситуація після Майдану підтвердила просту істину: неорганізована сила завжди б'ється організовано. Тому проблема позитивних змін в Україні не буде вирішена доти, доки не буде вирішено питання організації активної патріотичної меншості.

Така організація потрібна для мобілізації розпорошених ресурсів, а вони потрібні, аби залучити на свою сторону більш пасивні соціальні групи.

Люди Майдану повинні зрозуміти, що перемога без залучення пасивної більшості неможлива. Але для цього необхідно визначитися навколо чого об'єднатися, потрібне розуміння цілей, а це вимагає розуміння ідеї, яка охоплює маси і "перетворюється на матеріальну силу".

Як я писав у статті «Як Майдану перемогти олігархів», тільки наявність потужної ідеології дозволяє компенсувати відсутність ресурсів, які є в олігархів. Тому що ідея залучає в активність маси, які будучи організованими, дають ресурс. Це і є надзавдання, яке сьогодні постало перед патріотичною меншістю. При цьому тільки вона здатна її вирішити. Олігархам не потрібні ідеї, оскільки вони утримують владу, використовуючи гроші. Захід вимушено працює з олігархами, оскільки не бачить організованої альтернативи. США і Європа активно підтримують цивільний сектор, але при цьому Захід також переслідує свої цілі щодо України. Ніхто не має наміру захищати інтереси українців більше, ніж на це готові самі українці. Тому сподіватися на підтримку Заходу також нераціонально, оскільки наші інтереси можуть не збігатися. Тому всю «брудну» і «чисту» роботу нам варто зробити самостійно й ключова роль в цьому покладається на український середній клас. По-суті, тільки він може дати відповідь на питання про перспективу України, оскільки у нього є мотивація до кардинальних змін. Бюджетники думають тільки про виживання, олігархи - про збереження своїх позицій. Відсутність змін протягом наступних років доб'є середній клас, який мільйонами біжить за кордон. Середній клас мріє про свободу, яка принесе самореалізацію і можливості кращого життя, порядок і правила гри, що дозволятимуть найкращим займати гідне місце в соціальній ієрархії і жити гідно. Свобода, гідність, достаток - ось три цілі буржуазно-демократичної революції в Україні, яку ми повинні закінчити через сто років потому.

З чого почати?

Для того, щоб вийти переможцем з цього столітнього конфлікту, авангард «середніх» повинен створити свій організаційний інструментарій. Для цього середній клас повинен відповісти на три базових питання:

1. Навколо яких ідей можна об'єднатися, щоб об'єднати весь народ?

2. Які форми організації, які люди, на яких умовах забезпечують мобілізацію ресурсів, щоб досягти цілей?

3. Як захистити свою організацію на шляху просування до цілей і з допомогою кого?

Таким чином, модернізація України неможлива без «інтелектуальної гегемонії», без передових візіонерських ідей. Українське суспільство повинно отримати розгорнуту систему координат, адекватну поточній ситуації у світі, де середні будуть виступати в якості авангарду. Тоді інтелектуальна гегемонія повинна бути конвертована в гегемонію організаційну, щоб у фіналі перетворитися в гегемонію політичну. Простіше кажучи, ідеї породжують ресурс, ресурс породжує владу, владу в руках авангарду породжує модернізацію України, успіх, самореалізацію.

Рух за такою логікою вимагає відповідної інфраструктури - організацій, які здатні виконувати завдання кожного етапу. Саме тому ми прийшли до розуміння, що базовою відправною точкою для ривка в майбутнє є створення не партії, а мозкового центру. Так, в травні 2016 року з'явився Український інститут майбутнього.

Для чого він потрібен?

Українці дуже погано себе знають. Це призводить до неадекватних і завищених очікувань і, як наслідок, до безлічі помилок. Всі чули, що українці входять до числа найбільш освічених націй у світі, але при цьому мало хто знає, що тільки 2,2% інформації українці черпають з книжок. Тільки кілька українських університетів потрапили в топ 1000 кращих світових університетів і то, починаючи з 401 місця (яке зайняв мій рідний ХНУ). Ми тішимо себе думками, що здатні виробляти ракети й літаки, але аналіз української економіки за методикою Гарвардського університету показує, що за 25 років наша економіка втратила свою складність більш ніж у 2 рази. Більше 40% українського експорту - продукція АПК, ще 20% - металургія. Загалом, без відповіді на питання «хто ми є», «що ми можемо» ми не отримаємо відповіді «ким ми будемо», «куди нам потрібно прагнути». Ми можемо придумувати найсміливіші й найбільш проривні ідеї, але без опори на реальні знання, реальних людей, реальні організаційні структури вони будуть утопічними.

Таким чином, мозковий центр необхідний для розгортання адекватної картинки світу для українців, але, перш за все, для еліт і авангарду. Правляча еліта мислить вузько, в рамках своїх кланових інтересів, а виклики Україні носять широкий системний характер. Мало хто намагається піднятися на рівень, коли держава сприймається як цілісність з усією сукупністю інтересів різних соціальних груп. Навпаки, кожен прошарок люто захищає свої інтереси, не розуміючи, що дірки в днищі в бортах корабля, врешті-решт, утоплять всіх.

У якійсь мірі, те, що ми робимо, є тим, що робили герої фантастичного роману Айзека Азімова «Академія». В умовах, коли крах галактичної імперії був очевидний, вчені створили на периферії галактики Академію, що сконцентрувала в собі знання людства, які послужили базою для формування нового порядку.

У наших умовах крах існуючої державної моделі й соціальних відносин в Україні також очевидний, він де-факто вже відбувся. Важливо, що буде потім, хто підстелить соломку, як зменшити шкоду від колапсу і, швидко відштовхнувшись від дна, забезпечити швидку модернізацію.

Тому-то Україна сьогодні потребує холодної і ясної картини процесів, що відбуваються, де мозковий центр необхідний для виконання п'яти ключових функцій:

Перша функція - передову частину суспільства потрібно вивести з коматозу популізму й ілюзій жорсткою картинкою реальності, щоб пробудити свідомі й конструктивні сили до дії.

Друга функція - полягає в розгортанні мети: образу бажаного майбутнього, моделі держави, соціальної організації, до якої Україна повинна прагнути в контексті процесів, що спостерігаються у світі. Безперспективно й навіть небезпечно будувати Україну поза глобальним контекстом.

Третя функція - оперативна. Сьогодні ми часто чуємо безліч заяв політиків з тієї чи іншої теми, але дуже часто за цими заявами немає ніякої реальної бази. Вони є маніпуляціями на догоду особистим інтересам. Розстановка правильних акцентів в поточній ситуації створює передумови для її зміни в майбутньому в кращий бік.

Четверта - формування пулу професіоналів за напрямками, які в майбутньому зможуть зайняти ті чи інші позиції на державній службі. Точніше кажучи, професіонали в потрібний момент займуть всі системні позиції, щоб забезпечити ривок країни вперед.

П'ята - створення інфраструктури фінансування на базі краудфандингу, яка дозволить на наступних етапах забезпечувати ресурсами більш масштабні проекти. Люди повинні повірити, що можна спільно досягати поставлених результатів. Це повинні бути кроки від меншого до більшого. Коли вони побачать успіх на прикладі маленьких проектів, то повірять у можливість здійснення великих завдань. Саме в спільній діяльності народжується довіра, що породжує прогрес.

Через рік після створення Українського інституту майбутнього (UIF) -Ukrainian Institute for the Future - ми можемо сміливо сказати, що кооперація дає великі плоди. Хоча активна фаза роботи почалася з вересня 2016- го, за минулий час UIF випустив безліч доповідей, провів десятки публічних заходів, мозкових штурмів, зробив два великих соціологічних дослідження. Ми почали вибудовувати системну комунікацію і взаємодію з дослідницькими центрами та органами влади як в Україні, так і за її межами. Така робота вже дає певні результати. Наприклад, Міністерство економіки прийняло в якості базового концепт промислової політики, розроблений UIF. У червні 2017 року авторитетне американське видання «Foreign Affairs» дало хорошу рецензію на доповідь UIF по Криму. Інститут майбутнього організував переклад на англійську мову колективної монографії Володимира Горбуліна та Інституту стратегічних досліджень, яка була презентована у Вашингтоні, Страсбурзі, Відні та потрапила на стіл практично до всіх профільних фахівців і політиків США та Європи. Наш аналітик Надія Коваль зробила переклад книги Генрі Кіссінджера «Світовий порядок» для видавництва «Наш формат». Таким чином, ми можемо констатувати, що перший етап становлення UIF пройшов успішно. Однак, все це було тільки першим підготовчим етапом.

Тепер ми виходимо на другий етап, де головним завданням ми бачимо розгортання чітких відповідей на питання «що робити» з профільних напрямків. Наприклад, економічний відділ під керівництвом Анатолія Амеліна розробляє стратегію розвитку економіки України на 20 років вперед. Освітній відділ на чолі з Миколою Скибою бере участь у розробці реформи системи освіти і т. д. І ось у зв'язку з цим мені прийшла в голову думка спробувати провести експеримент: почати збір коштів під конкретні проекти. До сьогоднішнього моменту UIF фінансувався за рахунок коштів засновників і представників середнього бізнесу, які підтягнулися до Інституту після його створення. Однак, ми впевнені, що без залучення представників середнього класу в підтримку таких проектів в Україні вкрай складно буде створити інфраструктуру по-справжньому незалежних від олігархів структур. В Україні просто відсутня відповідна культура, оскільки майбутнє завжди було вторинним по відношенню до минулого й теперішнього. Настав час починати змінювати пріоритети.

Залучення донорів до краудфандингу передбачає чітке пояснення: на що потрібні зібрані кошти.

Політичний відділ, який я очолюю, вже розпочав два великі дослідження, що взаємопов'язані між собою. Перше буде присвячене врегулюванню конфлікту на Донбасі, а друге - зміні балансу у взаєминах між центром і регіонами. Дві доповіді будуть пов'язані між собою, причому друга дасть розгорнуте розуміння структур влади на місцях, регіональних укладів, економічної бази еліт і соціальних груп, їхньої взаємодії і відносин з центром. По суті, це буде розгорнута картина того, як реально функціонує влада в Україні, що таке влада тут взагалі.

А починати ми будемо з вирішення проблеми Донбасу, в тому числі окупованого – ОРДЛО. Нижче представлений стислий опис доповіді по Донбасу, яку ми будемо запускати першою, але спочатку поясню, чому ми приділяємо таку увагу саме Донбасу.

По-перше, від того, як буде вирішена проблема ОРДЛО безпосередньо залежить доля України. Це визначальний фактор з точки зору впливу на формування нової моделі, яка встановиться в Україні в наступні роки. Доля Донбасу буде безпосередньо визначати долю України.

По-друге, більш ніж за три роки конфлікту держава так і не виробила якої-небудь оформленої позиції по Донбасу. Ми постійно чуємо різні варіанти врегулювання конфлікту на сході України: «хорватський сценарій», «мінський сценарій», але реально до цих пір ніхто не сказав, у що вони нам обійдуться. Немає чітких підрахунків - які витрати, які втрати або надбання отримає Україна від реалізації того чи іншого сценарію. Не дивно, що навколо проблеми ОРДЛО стільки спекуляцій. Спекуляції є наслідком невизначеності. Взагалі, більшість проблем України є наслідком невизначеності. Невизначеність завжди створює умови для преференцій, маніпуляцій, «особливого ставлення». Ми ставимо своїм завданням внести ясність в це питання і уникнути спекуляцій з приводу того, який шлях повернення окупованих територій є реальним і, найголовніше, вигідним для України. Наші дії повинні визначатися вигодою для країни, а не вузькими інтересами тієї чи іншої групи. Тому, ми дамо визначення інтересу України в цій ситуації і підведемо під нього переконливу доказову базу.

Нижче опис і структура доповіді:

Конфлікт на Донбасі: сценарії і стратегія України

Завдання доповіді: комплексний аналіз поточної ситуації та вироблення сценаріїв розвитку ситуації на Донбасі. Прорахунок ціни кожного сценарію, включаючи необхідні ресурси на його реалізацію і нівелювання ризиків. Окреслення базових елементів стратегії України щодо Донбасу.

Цільова аудиторія: Президент, Кабмін, РНБОУ, депутати Верховної Ради, уряди союзних держав, міжнародні організації (включаючи ОБСЄ, Єврокомісію, ООН), гуманітарні фонди, журналісти, експерти.

Структура доповіді

Вступ: Визначення предмета аналізу, дефініції, позначення цілей політики України на Донбасі, визначення інтересів зовнішніх гравців у конфлікті на сході України.

1. Опис комплексний ситуації на Донбасі:

а) групи впливу на території ОРДЛО і української частини Донбасу;

б) економічна база, оцінка втрат, роль контрабанди. Бюджетні та тіньові потоки;

в) соціальні настрої, гуманітарна інфраструктура, міграція і демографія регіону;

г) зовнішні гравці і вплив на регіон. Оцінка роботи іноземних фондів, місій;

д) екологічна ситуація.

2. Сценарії розвитку ситуації по Донбасу:

1. Ні миру, ні війни (зараз).

2. Поява на базі ОРДЛО незалежної держави ("варіант Косово").

3. Військовий бліцкриг України ("хорватський варіант").

4. Повернення ОРДЛО в рамках Мінська-2 ("троянський кінь").

5. ОРДЛО входить до складу Росії (повторення варіанту анексії Криму).

Кожен сценарій буде містити в собі прорахунок витрат (економічних, гуманітарних, геополітичних) і вигідних здобутків.

3. Висновки і рекомендації:

1. Безпека.

2. Економічна політика.

3. Гуманітарна політика.

4. Як успішно використовувати тему Донбасу на зовнішньополітичних майданчиках в інтересах України.

Методологія:

1. Експертні глибокі інтерв'ю з ключовими фігурами регіону й загальнонаціонального рівня, включаючи: губернаторів, заступників, міністрів, депутатів ВРУ, бізнес, представників кримінальних структур, силовиків.

2. Фокус-групи, включаючи жителів ОРДЛО.

3. Загальне соціологічне дослідження по Луганській і Донецькій областях.

Загальний бюджет проекту становить 20 тис. доларів, тобто близько 500 000 гривень.

Термін: 2,5-3 місяці.

Якщо вам подобається ця ідея, ви можете підтримати проект.

Реквізити:

Підтримати ГО «Український інститут майбутнього»:

Призначення платежу: безповоротна фінансова допомога.

Рахунок в Приватбанку

Код ЄДРПОУ-40506138

Р/р 26004053158235

ПАТ КБ «Приватбанк» в м. Києві

МФО 321842

не платник ПДВ

Рахунок в Ощадбанку

Код ЄДРПОУ-40506138

Р/р 26008300477651

АТ Ощадбанк

МФО 322669

не платник ПДВ

Кошти можна також відправляти на картку Інституту (5169 3305 0924 2936) з позначкою «безповоротна фінансова допомога».

Загалом, нехай щастить. Хоча класики говорять, що світанок близько, особисто я не вірю в неорганізовані світанки. Ось коли українське сонце буде вставати за розкладом, тоді можна буде сказати, що наші цілі й наші завдання досягнуті.

Підписатися на новини